Патріот, громадянин, фахівець

Виховання цих якостей в учнів є пріоритетом у Львівському вищому професійному художньому училищі

Не тільки добру фахову підготовку, а й серйозну школу громадянської зрілості осягають під час навчання учні ДНЗ “Львівське вище професійне художнє училище”. Чимало з них, попри юний вік, знають, чим займатимуться у житті, і свідомо обрали свою професію. Дехто ще вагається, однак більшість переконана, що вища освіта не обов’язкова, аби бути корисним суспільству, своїй державі, що краще бути професіоналом своєї справи, аніж отримати диплом і не знати, куди з ним податися.
Окрім навчання, учні відвідують військовий шпиталь, дитячі будинки, беруть участь у волонтерській діяльності та численних заходах як у стінах закладу, так і по різних локаціях нашого міста.
“Маємо проект “Львів має ким пишатися”, в рамках якого учні довідуються про видатних постатей нашого міста і краю: про Андрея Шептицького і Ігоря Білозіра, Андрія Кузьменка й Володимира Івасюка, Василя Сліпака й Сергія Кульчицького”, – розповідає викладач ДНЗ, керівник гуртка національно-патріотичного виховання Любов Сокіл.
Вона разом з дітьми часто буває на Личаківському цвинтарі, який трактує передусім як музей під відкритим небом: “Це місце, де маємо нагоду не тільки вшанувати пам’ять геніальних синів нашого краю, а й відчути ту ідею, якою вони жили, продовжити її втілення у своєму житті”.
Таку ж мету мають і численні виховні заходи закладу. Наприклад, один із них так і називається: “Небесну сотню недостатньо пам’ятати”. “Замало просто пам’ятати, – каже пані Люба. – Адже ці люди віддали все, що в них було – свої мрії, свої плани, своє життя задля того, щоб жили ми. Жили чесно, жили по совісті, жили в праці, жили заради майбутнього. Захід для відмітки, “для галочки” нікому не потрібен і не цікавий. Він має торкатися душі”.
У жовтні учні чи не всіх груп мали цікаві заходи, присвячені життєвому шляху та творчості Андрія Кузьменка. “Музика, сучасна музика – це те, що близьке дітям. Ми навіть їздили на його могилу. Не брали квітів, а лише свічки. Були проблеми з транспортом, то два кілометри йшли пішки. Але ніхто не нарікав. Всі відчували якусь легкість і просвітленість. А один хлопчина, Святослав, пригадав вірш, що герой не той, хто полетів до сонця обпалив крила і впав, а той, хто полетів, повернувся і повів за собою інших”, – розповідає співрозмовниця.
А от листопад у ЛВПХУ присвячений пам’яті Андрея Шептицького. Це будуть як різноманітні заходи в стінах навчального закладу, так і походи та екскурсії по місцях нашого міста, пов’язаних з ним, зокрема у крипту Святоюрського собору, де похований Митрополит, і в Національний музей, ним заснований та на його честь названий.
“Значно цікавіше брати участь у якихось особливих заходах, присвячених визначній особі чи історичній події, аніж просто вчити про це на уроках. Це не тільки краще запам’ятовується, а й проймає тебе, стає тобі близьким, справді щось у тобі змінює. Бо ти не просто про це слухаєш, а долучаєшся. Часто маємо нагоду це творчо осмислити і втілити у своїх ще не таких досконалих і професійних, але дуже щирих роботах”, – каже учениця ЛВПХУ Настя Гайвась.
Випускники училища часто приходять до свого закладу вже як гості, як наставники. “Вчився у нас хлопчина Юрко Тенетко, круглий сирота, у 23 роки він добровольцем пішов на російсько-українську війну, чотири роки воював на сході. А нині цей мужній чоловік приходить до наших учнів. Приходив і наш випускник, який у цій війні отримав 17 поранень, Назар Павлишин. Брат нашої учениці Орести Савчук Богдан, приїхавши з війни додому на відпочинок, разом з нашими учнями долучився до роботи Львівської волонтерської кухні (“Львівська Пошта” розповідала про діяльність цієї організації у матеріалі “Дбаймо про своїх захисників, аби не годувати загарбників” №66-67 (2078-2079), четвер, 23 серпня 2018). Потім ми не раз передавали йому і його товаришам смачну вісточку у вигляді кулінарних заготовок та солодощів, а наші умільці з групи 304 за професією “Реставратор виробів з дерева, столяр” виточили з дерева, а дівчата-художниці розмалювали писанку й передали Богданові. Як приємно було побачити її на фото, яке Богдан надіслав на сторінку у Facеbook: тумбочка, прапор і писанка наших дітей”, – веде далі пані Люба.
Цікаво, що хлопці не дуже охоче розповідають про воєнні дії чи окремі операції, у спілкуванні з учнями головним є питання не як, а чому: чому вони пішли на фронт, чому обов’язок перед батьківщиною – це не просто гарні слова, а внутрішня потреба.
“Через такі зустрічі наші учні мають нагоду побачити, що героями не народжуються, ними стають, роблячи у відповідний час правильний вибір, що найзвичайнісінькі учні їхнього училища, які сиділи за тими ж партами, працювали у тих виробничих майстернях, що й вони, зробивши у житті правильний вибір, вже в такому молодому віці заслужили на вдячність і повагу. Такі зустрічі встановлюють орієнтири, задають рівень, до якого тягнуться наші учні. І вже вони самі проявляють громадянську ініціативу – беруть активну участь у роботі Львівської волонтерської кухні. Їх не треба просити, водити туди, вони самі зголошуються і працюють на одному рівні з іншими, ще й батьків своїх до цієї роботи залучають. Наприклад, сьогодні п’ятеро наших учнів волонтерять”, – гордо каже освітянка.
Та й це не дивно – пані Люба й сама затятий волонтер і надихає своїм прикладом. Учні кажуть, що йдуть туди, не щоб уникнути занять, ніхто в навчанні поблажок за це не дає. Просто так відчувають, що можуть зробити щось корисне і важливе, це також досвід – досвід роботи в колективі, досвід спілкування, комунікації, як і нові знайомства з людьми, які мають такі ж переконання.
Учні хочуть, щоби їхні роботи також послужили для перемоги, щоб ставали їхнім вираженням вдячності тим, хто на передовій захищає нашу державу, дає їм можливість навчатися і творити.
Ляльки-мотанки, які учні виготовили під керівництвом майстра виробничого навчання Наталії Денькович та барвисто розписані акриловими фарбами гільзи під керівництвом Олександра Литвинюка поїхали на фестиваль аж до Італії. Вторговані від продажу цих виробів кошти пішли на потреби Львівської волонтерської кухні.
Неодноразово вони передавали їх до військового шпиталю. “Ми вкладали в них нашу працю і душу, сподіваємося, хлопці відчують нашу вдячність, що це підніме їм настрій, додасть сил для швидшого одужання”, – кажуть юні митці.
І на цьому тижні ще п’ять картин вони передали до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, вони прикрасять стіни кімнати реабілітації. Як зазначив завідувач відділення відновлювального лікування Ростислав Данилков, ці твори не несуть у собі жодної агресії чи неспокою, вони дуже мирні, душевні, а це так потрібно бійцям для відновлення фізичних і душевних сил.
А випускник училища 2017 року Степан Когут, який був активним учасником гуртка і волонтером, написав вірша, де є такі рядки:
Не бійся робити добро.
Не бійся жити по-новому…
Бійся холодних обіймів,
Бійся порожніх розмов.
Все, що ми маємо сьогодні,
Все, що малюємо в житті,
Все це даровано Богом,
Тому не марнуй свої дні.
Даруй себе рідним і друзям,
Даруй себе цілому світу,
Даруй завжди щирі обійми,
І посмішку в сірих буднях.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8375 / 4.41MB / SQL:{query_count}