Даємо дитині нагоду відпочивати і розвиватися

У Львівському обласному центрі науково-технічної творчості учнівської молоді школярі не тільки цікаво проводять час, а й мають нагоду застосувати шкільні предмети на практиці, навіть знайти захоплення на все життя

Сьогодні багато батьків нарікає, що їхні діти після школи тиняються без діла, не відвідуючи жодного гуртка. Мовляв, гуртки – дуже дороге задоволення, а ті, що безкоштовні, нічого путнього й цікавого не дадуть. Проте позашкільна освітня мережа таки діє, і в ній захоплено займається чимало дітей. Переконатися в цьому батьки і діти зможуть у Львівському обласному центрі науково-технічної творчості учнівської молоді, що на вул. І. Франка, 133. Цієї неділі, 9 вересня, тут для школярів та їхніх батьків організовують День відкритих дверей, а вже з 15 вересня розпочнуться заняття. З цієї нагоди про діяльність центру, здобутки і плани “Львівській Пошті” розповів директор Львівського обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді Святослав Опенько.

Зацікавити й розвивати

– Розкажіть будь ласка, ким є ваші вихованці?
– Ми працюємо зі школярами від першого до одинадцятого класу включно. Як виняток – з дошкільнятами, але індивідуально. Зокрема, маємо приклади, як діти з п’яти років займаються картингом: не просто спостерігають, а справді катаються. Щоправда, в змаганнях вони ще не виступають, але з першого класу вже їздять на змагання, беруть участь у чемпіонаті України.
– А скільки дітей у вас займається і чим?
– Торік у нас займалося понад 700 дітей, за цією адресою – понад 300. Сподіваємося, цього року буде більше. Всі заняття у нас безкоштовні! А оскільки ми – центр науково-технічної творчості, то робимо в ставку передусім на технічні елементи. До прикладу, зараз багато абітурієнтів при вступі мають проблеми з кресленням (не секрет, що в школах із кресленням і трудовим навчанням проблеми). Наші вихованці опановують основи креслення, навики роботи з матеріалами чи не усіх гуртках. Для зовсім маленьких – складання оригамі, конструювання та виготовлення іграшок-сувенірів, бісероплетіння. Передусім це позитивно пливає на дрібну моторику, вчить мислити практично, вчить старанності й наполегливості.
Окрім того, є суто спортивні секції – картинг, ракетомоделювання, авіамоделювання, судномоделювання, кілька напрямків автомоделювання. Тут на першому поверсі маємо трасу для автомоделей, на якій проводимо змагання. Також організовуємо всеукраїнські й міжнародні змагання в Стрию на картодромі. Деякі моделі – великі – розвивають швидкість до 300 кілометрів на годину. Всі ті, що працюють із авто- і авіамоделями, вважаються пілотами. Є поділ на вікові групи. До 18 з половиною років вони можуть брати участь у змаганнях. Проте вони є не тільки пілотами, а й механіками, конструкторами, адже починають фактично з нуля. Вчаться креслити, роблять рами для автомобілів, ставлять двигуни, тобто власноруч збирають свою модель, з якою потім виступатимуть на змаганнях. Вони знають, що і як зробили, де недопрацювали, а отже, на змаганнях можуть швидко її відремонтувати.
– Тобто певні гуртки можуть дати в руки готову спеціальність?
– Саме так. Це допрофільна освіта. Багато хто з наших вихованців продовжує навчання у відповідних профільних вишах. Зокрема, чимало відвідувачів гуртка радіоелектронного конструювання успішно вступили до Львівської політехніки. Є й суто спортивні гуртки. Наприклад, Ігор Адамовський веде гурток короткохвильової радіостанції. У ньому займаються і учні школи-інтернату для слабозорих дітей. Вони мають чудовий слух, добре працюють із азбукою Морзе і з радіостанцією на коротких хвилях, показують чудові результати. І їм це справді подобається. Вони не зможуть займатися автомодельним спортом, але радіоспорт для них – світло у віконці. Вони контактують зі своїми ровесниками. І не тільки з України. Маємо зв’язок з Польщею, а за хороших погодних умов – і з дальшим закордонням. Наприклад, наші вихованці зв’язувалися навіть зі США і з Канадою. Їм це цікаво, крім того, так вони підкріплюють здобуті знання англійської. Відроджуємо й традиційні народні промисли. До прикладу, гурток на базі тухлянського НВК відроджує традиційну бойківську деревообробку. Працює й гурток чорнодимленої гаварецької кераміки у Червонограді та Золочеві.  Відроджуємо ткацтво в Глинянах. На всеукраїнських виставках вихованці наших гуртків здобувають перші місця.
–  Ви маєте гуртки не лише тут, але й у області?
– Так. Маємо гуртки і в районах області. Адже бойківську різьбу відновлювати краще на місці. Тим паче село Тухля – пам’ятне місце для українців, пов’язане з Франком. Діти намагаються відродити власні традиції. Для когось це може стати професією на все життя.
– Знаю, що у вас є гурток “Цікава математика”. Для кого він?
– Для наймолодших діток, для початкової школи. То не так додаткові заняття, як елемент зацікавлення школярів математикою. Часом дитина просто може не сприймати ту подачу матеріалу, яку пропонує учитель в школі. А на гурток, на відміну від школи, ходять лише на бажання, а не з примусу. В ігровій формі дитина швидше і краще засвоює матеріал.
– Що ще цікавого можете запропонувати дітям?
– При станції працює не зовсім технічний гурток для дітей – лідерів учнівського самоврядування. В серпні цього року ми проводили для них десятиденний навчальний табір. Сімдесят дітей з усієї області пройшли  тренінги із саморозвитку, медійної грамотності. Готуємо майбутніх політиків, громадських діячів, управлінців. Багато наших вихованців попередніх років зараз працюють у міській та обласній радах, у студентських парламентах.
– А з чого діти все це роблять, звідки беруть матеріали?
– Намагаємося забезпечити дітей і витратними матеріалами, і верстатами, і відповідним приладдям. Шукаємо спонсорів, частину коштів отримуємо з бюджету.
– Знаю, що ваші викладачі ведуть гуртки і в школах. Що для цього потрібно?
– Передусім бажання. Повинна набратися група з не менш ніж 12 дітей, але традиційно записуються більше. Батьки звертаються до адміністрації школи, і якщо немає заперечень чи якихось додаткових умов – до нас. Ми даємо керівника гуртка, і діти можуть займатися у своїй школі. Найефективнішими є заняття дітей віком 12-15 років. Однак на деяких гуртках (приміром, робототехніки), аби керівник мав змогу приділити достатньо уваги кожному вихованцеві, треба організовувати групи з 6-8 дітей. На радіостанції може працювати п’ять-шість.
–  Як часто відбуваються у вас заняття?
– У нас постійно відбуваються заняття! Зазвичай два рази на тиждень по дві години. Є діти, які ходять на кілька гуртків одночасно.

Рекорди і досягнення

– А які гуртки у Львові найпопулярніші?
– За підсумками минулого року – гурток робототехніки, який веде Юрій Уляницький. Сюди з’їжджаються діти з усього Львова, навіть із подібних приватних клубів приходять. Є ще радіоконструювання та короткохвильова радіостанція. Їх у Львові з кількох десятків залишилася одна. Ми створили ще одну. Відкрили для діток у першому інтернаті гурток радіоконструювання і короткохвильову радіостанцію. Окрім того, три напрямки автомоделювання. Це і трасові автомоделі, і кордові, і кімнатні, а також картинг і мотосправа. Авіамодельний гурток у нас веде Степан Капустянський – довголітній працівник освіти. Його рекорд із авіамоделювання й досі не побитий.
– У чому полягають ці досягнення. Що таке рекорд у авіамоделюванні?
– Авіамоделювання буває різним: моделі, що вільно літають (тобто планери), безмоторні моделі, гумомоторні, з двигунами внутрішнього згоряння. Найбільш вражаючим є повітряний бій. Два літаки із причепленими до хвостів паперовими стрічками імітують його з усіма фігурами вищого пілотажу – гвинтом потрібно зрізати паперову стрічку. Цей бій обмежений в часі, бо літаки такого масштабу не можуть нести багато пального, тому чітко встановлений час польоту. Також потрібно врахувати атмосферний тиск. Якщо іншого типу змагання, то треба, щоб літак зробив відповідну кількість кіл. Якщо модель зупиниться швидше, результат не зараховується. Зробить більше кіл – так само знімають бали. У ракетомоделюванні враховується не тільки висота польоту самої ракети, а й кількість запусків. Один із елементів перевірки надійності моделі – сире яйце, яке треба опустити цілим за допомоги парашута.  Тут і фізика, і хімія, і математика – усе в комплексі. Тобто реалізовуємо те, до чого зараз прагне школа, щоб навчання було комплексне й прикладне. А головне діти вчаться досягати результатів. У нас є свої рекордсмени і чемпіони, а от Дмитро Мерзляков, який займався у секції авіамоделювання, став чемпіоном світу серед юніорів.
– Хто є вашими викладачами?
– Педагоги і спортсмени. В нас є кілька працівників, які прийшли сюди ще гуртківцями, коли їм було по вісім-десять років, і вже працюють тут по сорок років. Вони змалечку приходили, займалися, а тепер виховують нові покоління. Під час навчання в нас вони втягуються в роботу, а після того, як випускаються, стають наставниками.
– Що нового ви хотіли б запровадити?
–  Хочемо запровадити гурток із програмування, поєднати його з 3D-принтером. Діти матимуть змогу власноруч виготовляти деталі, спроектовані для механізмів, тобто зможуть спробувати себе вже як інженери. Дуже сподіваємося, що знайдемо на це кошти, радо приймемо всіх тих, що хотіли б допомогти зреалізувати такий проект.
– Що приваблює тут дітей?
– До школи вони ходять, бо мусять, а до нас – бо хочуть. Це нове коло друзів, нове коло знайомств, це виїзди на змагання в інші міста (особливо влітку до Одеси). Для них це спорт і можливість розвитку. А в школі – лише оцінки. В нас присутній елемент азарту, змагання і перемоги.
– До вас приходять ваші вихованці, які з огляду на вік уже не можуть займатися?
–  Так. Приходять допомагати своїм керівникам гуртків як наставники для молодших спортсменів. На власне бажання їздять на змагання з дітьми як супроводжуючі тренери. Якщо уже втягнулися, то дуже важко покинути. Це вже хвороба. Гурток – як велика сім’я. Діти іноді намагаються втекти з дому сюди і щонайдовше тут затриматися. Часто керівники гуртків залишаються з дітьми значно довше, аніж передбачено, бо дітям цікаво.

Виклики сучасності

– А скільки часу існує ваша станція?
– Це будинок сім’ї графа Скарбека. В 1945 році тут створили перший позашкільний заклад. Пізніше розділили його на дві галузі: технічне і еколого-натуралістичне позашкілля.
– Торік мовилося про те, що вас будуть об’єднувати, переселяти. Чи вдалося вирішити цю проблему?
– Мовилося про об’єднання трьох обласних позашкільних закладів: натуралістичного, науково-технічного і туристично-краєзнавчого. Цей процес вже триває по всій Україні через децентралізацію. Часто місцеві територіальні громади  відмовляють у фінансуванні позашкільним закладам або об’єднують їх, скорочують штат працівників, щоб зекономити. У нас наразі це затихло. Сподіваємося, що й далі зможемо працювати у налагодженому форматі.
– Що запропонуєте відвідувачам у День відкритих дверей?
– Чекаємо в неділю дітей та їхніх батьків. Запропонуємо їм майстер-класи усіх наших гуртків. Тобто діти з батьками зможуть подивитися, як працюють гуртки, що діти на них роблять. У кожного керівника гуртка буде кілька минулорічних вихованців. Покажемо трасу, авіамоделювання, дамо змогу покататися на картингу (звичайно, тільки з тренером). Дитина сама зможе вибрати, що їй подобається найбільше. Трапляється, що це подобається й батькам, тоді на заняття приходять двоє – тато і син. Один із наших чемпіонів України як з татом прийшов, коли йому було років п’ять, так з татом аж до випуску приходив. Навіть не знаю, кому з них було цікавіше. Для них то була їхня спільна справа, їхній світ.
– Багато батьків певні, що у їхніх школярів і без того багато уроків. Мовляв, навіщо дитину ще чимось навантажувати? Які аргументи маєте для них?
– Ми не заміняємо школу – лише доповнюємо її, даємо можливість дитині відпочити і разом з тим навчатися. Батьки, які хочуть розвитку для своєї дитини, самі її сюди приводять і часто самі з нею тут залишаються.
Розмовляла
Ольга Хворостовська

Юрій Уляницький, керівник гуртка робототехніки:
– Займаємося робототехнікою за програмами Lego Education. Передусім це розвиток дрібної моторики рук. Були діти, які на перших заняттях не могли скласти машинку. Через півроку вони складали робота, який міг пройти 30 сантиметрів. Робототехніка поєднує матеріали шкільного курсу: фізики та хімії (досліди, фізичні величини та формули), математики та геометрії (обчислення та вимірювання, кути, градуси), інформатики (поняття програми та алгоритму), а ще механікe, дизайн, конструювання, технічнe грамотність. Діти довідуються, які механізми є, наприклад, у машині, як вони працюють і взаємодіють. Вивчають ази програмування. Але це не те програмування, яке ми собі уявляємо: безліч нулів і одиничок. Молодші школярі складають програму з готових блоків, старші пишуть складніші алгоритми. Робот – це попередньо запрограмований автоматичний пристрій, що призначений для виконання конкретних операцій. Саме це ми й робимо. Це може бути маленька жабка, яка стрибає. Робимо її з дітьми за 30 хвилин. Або великий робот, який ходить і може виконувати ще якісь команди. Також діти освоюють ази проектування і конструювання, основи дизайну. Їхній пристрій має гарно виглядати – бути або з деталей одного кольору, або складений симетрично, мати якусь естетичну концепцію. Заняття проводимо не у вигляді лекції. Є загальна тема, і кожен пропонує, що хотів би сьогодні зробити і як. Це якраз те, до чого прямує наша освіта, – навчання через дію, через практичний досвід і на власних помилках.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7968 / 4.5MB / SQL:{query_count}