Дбаймо про наших захисників, аби не годувати загарбників!

Від початку війни на сході активісти Львівської волонтерської кухні переробили понад 400 тонн овочів на сухі заготовки для бійців на передовій. Нині вони потребують людських рук, приміщення, де могли б працювати, і радо приймуть цукор, крупи, городину та садовину

Ідучи Львовом, незалежно від пори року та часу доби, не відчуваєш, що в країні війна, що на сході наші хлопці ціною свого життя і здоров’я відстоюють нашу незалежність, наш мир і спокій… Звідусіль чути музику, люди веселяться, безтурботно прогулюються містом, відпочивають на лавках… Але є у Львові місце (зовсім близько від центру), де про війну пам’ятають завжди. І не тільки пам’ятають, а й у будні і свята вкладають свою працю у те, аби хлопці на передовій відчували підтримку зі Львова, аби знали, що за них переживають, піклуються. Це Львівська волонтерська кухня, яка згуртувала активних небайдужих містян. Зараз вона розташована за адресою: вул. Просвіти, 4-а, а донедавна діяла на вул. Сербській, 7. Щодня з 11.00 ранку до пізньої ночі тут кипить робота: оббирають і нарізають овочі та фрукти, сушать, фасують. Щотижня, а часом і кілька разів на тиждень, відправляють вантажі на передову.

Бути причетними і небайдужими

Зі слів координаторки роботи Львівської волонтерської кухні Оксани Мазар, коли почалася війна, люди приносили свої заготовки і передавали їх на схід. Тоді потреба в провізії для бійців була дуже велика, але й було багато охочих допомогти, люди відчували свою відповідальність та причетність – приносили насушене з дому. Дівчата в капличці при церкві святого Климента все те фасували, знаходили в інтернеті рецепти борщів, супів, чаїв.
“Поступово ми почали вдосконалювати свою роботу, вести її більш організовано. Та й люди стали менше приносити – втомилися, електроенергія подорожчала. Ми придбали професійні сушарки. Так поступово прийшли до того, що маємо зараз: працюємо з агрофірмами і підприємцями. Наприклад, агрофірма “Дзвони”, яка постачає овочі та фрукти в магазини Львівщини, дає нам некондиційну продукцію. Ми все те чистимо, обрізаємо, подрібнюємо, сушимо”, – розповідає “Львівській Пошті” Оксана Мазар.
Тут готують сухі заготовки для приготування борщу, лінивих голубців, супів, солодких каш із сухофруктами, трав’яних чаїв.
“Розуміємо, що зараз наші хлопці на війні вже не голодують, мають відповідне забезпечення провізією, але ми маємо потребу допомагати. А хлопцям важливо, що за них переживають, пам’ятають, що в те, що ми передаємо, вкладена душа. Кажуть: “Нам не так важливо, що саме від вас приходить, як те, що це від вас, із дому”, – розповідає волонтерка.
Своїми підопічними тут вважають бійців львівських підрозділів, так званих “80-ки” і “24-ки”. Їх називають “наші”, стараються за кожної нагоди передати щось смачненьке. Але, звичайно, допомагають усім.
“Якщо хтось їде на передову і везе передачу, то везе усім, де є можливість доїхати. Бо саме на передовій наші пакети найбільш потрібні. Вже на другій лінії є бази, кухарі. А на передовій у польових умовах хлопці можуть собі з наших заготовок швиденько приготувати гарячу поживну страву. Все вже майже готове – додати 5 чи 10 літрів води, поварити з півгодини і всипати спецій. А ще хлопці полюбляють додавати до страв тушенину. Поки все готується, можна відпочити”, – веде далі Оксана Мазар.
Роблять тут і енергетичні суміші з горішків та сухофруктів для розвідників і тих, що на бойовому завданні та не мають змоги приготувати гарячу страву. Передають і випічку. Приміром, за останній тиждень на схід поїхало півсотні медівників (добрі люди передали меду), кожен – 2,5 кг.
“У нас є жіночка, яка готує спеції вдома. За ці чотири роки (жінка все записує і веде облік) вона зробила 36 тисяч пакетиків спецій! Тож ми порахували, що за той час переробили близько 400 тонн овочів! Важко сказати, скільки людей тепер працює у Львівській волонтерській кухні. Кістяк складають приблизно 15 осіб – ті, що працюють регулярно. Є й ті, що приходять допомогти час до часу. Восени долучаються студенти, учні училищ. Найбільше з Львівського державного коледжу харчової і переробної промисловості, що на Пулюя,  Львівського вищого професійного художнього училища на Левандівці, Української академії лідерства в Брюховичах.
“Ми вже так втягнулися в це, що без того не можемо. Дзвонять волонтери, стараємося нікому не відмовити, а тому все має бути готове, насушене, запаковане. Тож працювати треба щодня. Мусимо дбати про наших захисників, аби колись, не дай Бог, не годувати загарбників. Приходять хлопці, дякують нам, а ми їм за їхню службу. І в них, і в нас сльози в очах і клубок у горлі. Вони розуміють, що на вулицях міста діється одне, а тут усе робиться для них. Вони вдячні, і це спонукає ще більше працювати, – каже Оксана Мазар. – А ще запам’ятовуються дива, коли не знаєш, як це стається, звідки береться найпотрібніше. Наприклад, нам конче потрібна морква, купувати її дорого. Аж тут телефонує далека родичка, з якою вже давно не спілкувалися, і пропонує два мішки моркви. І таких див чимало”.
Таким дивом вважають тут і пана Володимира. “Його сам Бог нам послав, бо чоловіки у нас в дефіциті. А він стільки всякої важкої роботи робить, яка жінкам не до снаги. Прибирає тут усе, бо відходів багато. Дівчата що – нарізали та й побігли, бо ще вдома потрібно щось зробити. А чисто тут тільки завдяки йому. Знали б ви, скільки трав на чаї він подрібнив! Стебла малини так важко різати. За півгодини на руках від секатора – пухирі, а він те все робить!” – розповідає волонтерка.

Допомогти може кожен!

Потрібно багато працювати не тільки для того, щоби приготувати передачі, а й щоб заробити на це. “Крупи, спеції, цукор зараз мусимо купувати. Раніше їх приносили люди. А щоб купити – мусимо заробити. Тому готуємо випічку і в неділю біля гарнізонного храму продаємо її. Відтак за вторговані гроші та за пожертви провадимо далі свою діяльність – купуємо все необхідне, оплачуємо комунальні послуги. Наприклад, минулого місяця за електроенергію довелося заплатити 24 тисячі гривень! Адже тут є чотири промислові сушарки, кожна на 30 кілограмів сировини. Закладаємо їх двічі – зранку і на ніч. Коли маємо потребу, то ще 120 кілограмів веземо до наших знайомих, але за електроенергію також мусимо платити за комерційною ціною”, – пояснює Оксана Мазар.
Окрім того, тут ще варять картоплю, горох, квасолю, печуть медівники. На все це також потрібна електроенергія.
А ще вкрай необхідне більше приміщення. Бо в тому, що є зараз, перебуває волонтерська кухня. Воно тимчасове і дуже тісне – подітися ніде. Влітку ще рятує подвір’я. Подали заявки в обласну та міську раду. Охоче тут приймуть допомогу і від приватних осіб, але бажано, щоби приміщення було в центрі чи поблизу, щоб не пішли ті люди, які зараз працюють. З кожним переїздом їх меншає, а нових знайти непросто. Вже мають і меблі, і деяке обладнання (передали друзі з Італії).
“Уже стільки часу триває робота, все налагоджене. Звичайно, хотілося б, щоб люди частіше приходили. Важко спланувати свою діяльність: ніколи не знаєш, чи прийдуть люди, чи принесуть, чи привезуть. А потреба в людях є завжди. Можна до нас сюди, на Просвіти, 4-а, приходити (з 11.00 завжди є черговий), телефонувати. Фінансова підтримка нам також потрібна, бо, маючи кошти, можна зробити закупи на гуртівні. Це значна економія!” – закликає волонтерка.
Як уже мовилося, аби мати змогу й далі провадити свою діяльність, волонтери готують смачну солодку випічку і продають її щонеділі біля гарнізонного храму. Люди, вийшовши зі Служби, можуть купити собі смаколиків. Готові брати замовлення на випічку, хоча й кажуть, що вона проста, домашня, “не така модна, як та, що нині виставляють у інтернеті, але смачна, приготована з душею”. Приміром, печуть солодке для гостини на храмовий празник в церкві Преображення Господнього.
У планах волонтерів поїздки в ті села, які найбільше допомагають городиною, щоб на якесь свято приготувати свої страви (бо люди дивуються, як то можна “посушити” голубці чи борщ), почастувати своїми запашними медівниками і чаєм.
“Ми радо приймемо кожного, хто має годинку вільного часу! Робота завжди знайдеться. Замість сидіти удома, нарікати на владу і критикувати всіх, можна прийти і зробити добру справу”, – розповідає волонтерка Ольга Балота, яка тут майже від початку. Жінка дивується, як можна так бездумно проводити свій час, жити ілюзією, що в нас усе добре, що війна нас не стосується. “Ми живемо за дуже тонкою стіною, якою є ті хлопці на передовій, тому мусимо їх підтримувати, бути їм вдячні. І Львівська волонтерська кухня дає таку нагоду”, – каже вона.

Чим конкретно можна допомогти

• Назбирати листя смородини, вишні, малини, ожини на дачі чи в селі або ж лікарських трав (чебрець, м’ята, звіробій, суничник) і висушити на горищі.
•  Можна насушити петрушки, селери, кропу чи іншої зеленини.
• Можна приносити випічку (завжди знайдеться ким передати її хлопцям на схід) чи запропонувати львів’янам купити її в неділю біля гарнізонного храму.
• Можна закупити продукти. Приймуть усе, що може знадобитися для приготування сухих страв. Найбільше потрібен цукор, рис, вівсянка, горох.
• Можна принести цибулю. Дуже потрібен часник – його завжди не вистачає. Можна привезти іншу городину, але варто спершу попередити, аби мали це як прийняти й переробити.
• Візьмуть горіхи, родзинки, мед, спеції, сушені гриби.
Адреса: м. Львів, вул. Просвіти, 4-а. Тел. кухні 0960966026; тел. гарячої лінії 0986306970.

Фото: Олег Огородник (7),
Львівська волонтерська кухня

Львівська волонтерська кухня дякує: 

Отцю Степанові Сусу за розуміння і підтримку!
Друзям з-за кордону – передусім Юрію Янчишину з Рима за щонедільні відправки та Наталії Павлик із Люксембурга!
Громаді Бібреччини, мешканцям села Зашків, агрофірмі “Дзвони”, гуртівні “Мегафрукт” за овочі та фрукти! А ТзОВ “Ожидівський млин” за борошно для солодких смаколиків для бійців!
Пану В. Домащуку (ТзОВ “Ферозіт”) за вагому допомогу і підтримку!
Окрема вдячність Олегові Кравчишину за етикетки!
Дякуємо усім нашим дівчатам і жіночкам, які всі ці роки трудяться в нас, передусім Людмилі Кувайсковій, яка з перших днів війни і досі невтомно працює, не зважаючи на втому і негаразди, свята чи будні, щовечора закладає сушарки, та Роксолані Вдовичин, яка фасує спеції!
Всім людям, які долучаються, жертвуючи час, сили і кошти для нашої спільної справи – допомоги бійцям на передовій!

Отець Степан Сус, настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла, голова Центру військового капеланства Львівської архиєпархії УГКЦ:
– Волонтерська кухня – це спільнота людей, які мають велике серце та готові послужити іншим. Упродовж кількох років вони активно збирають кошти для наших захисників, послуговуючись своїми талантами: випікають різні солодощі, готують страви, виготовляють сувеніри та реалізовують їх. Їжа завжди потрібна, тим паче якщо правильно приготована, розфасована під виглядом сухих страв. Це дає змогу нашим воїнам підкріплювати себе під час виконання бойових завдань поза місцем постійної дислокації. Адже не завжди є змога самому щось приготувати. Ми повинні бути вдячні Богові за цей великий дар – жити у вільній та незалежній Україні. Це свято ми повинні святкувати! Це день вдячності, день пам’яті усіх наших героїв, день тих, що захищають нашу незалежність на передовій і тут, у тилу. Це день, коли ми відчуваємо гордість за те, що народилися українцями. Нехай усіх береже Господь!
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9081 / 4.49MB / SQL:{query_count}