Щедрий Спас

У неділю, 19 серпня, християни східного обряду святкуватимуть Преображення Господнє

Преображення Господнє належить до дванадцяти головних християнських свят. Сама подія, яку згадуємо в цей день, відбулася незадовго до мук і хресної смерті Ісуса Христа. Аби скріпити віру апостолів, Він постає перед ними у своїй божественній славі. Про це оповідають євангелисти Матвій, Марко та Лука.

“Це – мій улюблений Син!”

Євангелист Матвій пише про це: “І преобразився перед ними: Обличчя Його засяяло, наче сонце, і одежа побіліла, наче світло”. Коло Христа явилися старозавітні пророки Мойсей та Ілля і розмовляли з Ним про Його смерть. Апостол Петро, захоплений блиском Христової слави, вигукує: “Господи, добре нам тут бути!”. І як при Христовому хрещенні в Йордані, так і тут почули голос з неба: “Це – мій улюблений Син, що Його я вподобав: Його слухайте”. 
Однак Євангеліє не дає вказівки про місце Христового Преображення. За християнською традицією, прийнято вважати, що тим місцем була гора Тавор. 
Перші згадки про це свято маємо з ІV ст., а з VI ст. його урочисто святкують у Східній Церкві під назвою Преображення Господа нашого Ісуса Христа.
Спочатку празник Прео­браження святкували в лютому. За переданням, сама подія сталася за 40 днів перед Христовою смертю. Однак через те, що цей радісний празник випадав у час Великого посту, його перенесли на 6 (19 за новим стилем) серпня з огляду на те, що через 40 днів, тобто 14-го (27-го за новим стилем) вересня випадає празник Воздвиження Чесного хреста – пам’ять Христових мук і смерті.
Свято припадає на час, коли дозрівають плоди, тож здавна у Східній Церкві цього дня благословляють первістки земних плодів. Цей звичай християнська Церква перейняла від Старого Завіту, який приписував приносити первістки плодів до Господнього Храму. Звичай благословляти в церкві перші плоди вже приписують Апостольські правила з кінця III ст., а Апостольські постанови IV ст. мають молитву на освячення плодів. На початках це були передусім перші зернові та виноград – те, що згодом ставало святими дарами – хлібом та вином для Євхаристії.
Однак варто пам’ятати, що плоди для освячення до храму приносять на знак подяки Богу, а не для того, щоб вони там набули якихось особливих властивостей. Тому не так важливо, які плоди ми принесемо, як те задля чого ми це робимо.
Святкуючи Преображення Господнє, Церква наголошує, що ми, з’єднавшись через тайну Хрещення з Христом і живучи згідно з Євангелієм, також переображуємося, щоби після смерті, отримавши через Христа спасіння, перебувати разом із Ним у його славі. Тому здавна в цей день споминали померлих і йшли на цвинтар, але не для того, щоб “занести свячене яблучко” (освячені плоди не можна класти, щоб вони гнили, їх треба спожити з вірою, подякою за те, що дочекалися нового врожаю, і проханням дожити до наступного). Як і у великодньому часі, туди йдуть помолитися і пригадати значення події Преображення для нас і для тих, хто вже відійшов. 
Нагадаємо, що у вівторок, 14 серпня, розпочався Успенський піст, який в народі називають Спасівкою. Він триватиме до 28 серпня – свята Успіння Богородиці. Цей піст не дуже строгий і не ставить особливих вимог. Важливо в цей час зробити певну постанову і намагатися її виконати. Піст нарівні з молитвою, милостинею і добрими справами є одним зі способів молитви в різних намірах.

Народні звичаї

У нас, на Західній Україні, це свято називали Спас, в інших регіонах України – Другий Спас, Яблучний Спас, бо був ще відповідно й Перший (Медовий) Спас 14 серпня та Третій (Горіховий) Спас – 29 серпня.
Це свято було дуже важливим і межовим (перехід з літа на осінь, кінець жнив) у народній обрядовості. В деяких регіонах кожен господар вважав за обов’язок роздати плоди бідним і хворим. Дехто навіть готував цілий віз яблук та іншої садовини, аби було чим частувати (вірили: що більше роздаси, то щедрішим буде врожай наступного року) і всі могли вдосталь наїстися. Адже здавна до цього свята не можна було споживати садовину. Було навіть повір’я, що на Спаса яблука роздають не тільки на землі, а й на Небі – перед­усім померлим дітям, тому дуже строго звичаю не їсти садовини дотримувались матері, в яких померла дитина, мовляв їхню дитинку обділять таким яблучком. Нині Церква спростовує це повір’я як таке, що супе­речить вченню про Божу любов і ласку.
Проте є простіше пояснення цього звичаю, адже такі заборони вживати перші плоди до повної стиглості відомі в багатьох народів. Вірогідно, це було запобіжним заходом, аби уникнути захворювань через вживання незрілих плодів, а з часом це набуло сакрального змісту. 
А до Спаса вже достигало багато сортів яблук та груш. Їх уперше зривали і несли святити до церкви разом із медом у стільниках. Також освячували цілющі трави, спілу городину, квіти. Після освячення пригощали одне одного струдлями, пирогами з яблуками, свіжими плодами. Після церковної відправи вдома влаштовували гостини. Готували борщ та інші страви, але обов’язково пісні: вареники з яблуками й медом і свіжі яблука та груші, варили кукурудзу та стручкову квасолю. Хто мав пасіку, запрошував на мед, адже після Спаса з вуликів вже не брали меду, а все зібране бджолами залишали їм на зиму. 
У деяких регіонах до столу подавали кутю, в інших – варениці з маком та медом (ця страва дуже подібна до куті, тільки замість вареної пшениці в неї клали варене тонко розкачане тісто, порізане на варениці; туди ж додавали меду і тертого маку), шуліки (паляниці з маком і медом). 
Готували до столу хмільний мед та квас, пекли хліб з нового врожаю. Найпоширенішими квасами були сирівець (хлібний квас) і мед (медуха, хмільний мед, медовий квас). Виготовляли квас і з яблук (переважно дичок-кисличок), груш (здебільшого також із дичок-гниличок), з ягід, з буряків, із соків дерев, що збирали навесні. Цукру не додавали, хіба що перед подачею на стіл до ласощів. Але частіше облагороджували напій шматками медових стільників, які клали у глечик безпосередньо перед вживанням.
Цікаво, що модний нині бездріджовий хліб був для наших предків звичною річчю, називали його хліб “на квасі”. Квас для хліба готували із запареного ґрису (цільномеленого борошна), що забродив.

Кінець жнив

На Спаса, як правило, завершували жнива і святкували Обжинки. З нового врожаю сплітали обжинковий сніп і вінок, який одягали на голову вродливій дівчині.
Обжинковий сніп зберігали до Різдва, робили з нього різдвяного діда, а після свят молотили і зсипали зерно до посівного, щоб примножити врожай. На Спаса у церкві разом із яблуками та грушами, всілякою садовиною та городиною святили також обжинкові вінки. Їх берегли до весни, щоб покласти на землю в перший день сівби, а потім, вимолотивши, змішати зерно з посівним. Так “годували” землю, сподіваючись, що вона віддячить щедрим урожаєм.
Подекуди був звичай залишати на полі “Спасову бороду” – коли дожинали останню ниву, залишали на ній клаптик, колосся вгорі біля зерен зав’язували в пучечок червоною ниткою або стрічкою. Заплітали або закручували косу чи китицю, заламували її до землі і так лишали на полі. Під “бороду” клали окраєць хліба із сіллю і ставили воду. Зерно з “бороди” вилущували прямо на землю, примовляли: “Оце тобі, борода, хліб, сіль і вода!” — і закінчували: “Роди, Боже, на всякого долю: і скотини, і тварини, і бідного, й багатого, і дурного, й головатого, і старого, і малого”.
Після Спаса вже можна було розпочинати сівбу озимих, а до того дня (поки не посвятили колосся) не годилося. Боялися, що ті, хто посіє озимину до Спаса, залишаться без урожаю. Вважається, що цього дня відлітають лелеки і починається осінь.

Храмовий празник в Преображенці

Преображенська церква, що на вулиці Краківській, 21, стала одним із символів нашого міста. Саме з неї розпочалося відродження УГКЦ в Україні: 29 жовтня 1989 року священик храму о. Ярослав Чухній з благословення єпископа Львівського катакомбної церкви Володимира Стернюка оголосив під час Літургії молитву за Святішого Вселенського Архиєрея Папу Римського Івана Павла ІІ та Блаженнішого патріарха Мирослава Івана, а після Літургії о. Ярослав зачитав звернення до владики Володимира з проханням прийняти його і вірних громади в лоно Греко-католицької церкви. Його підтримала більшість священиків та парафіян храму. Вже ввечері в храмі залишилися вартувати близько сотні греко-католиків. Чатування тривали кілька місяців.
Однак знаним і шанованим храм був задовго до того. Постав він на місці колишнього костелу Найсвятішої Трійці отців Тринітаріїв, котрі біля Краківської брами у 1703 р. заклали свій монастир. Через 80 років, після скасування у 1783 році ордену Тринітаріїв, цісар Йосиф ІІ особисто оглянув споруди костелу і монастиря та призначив будівлі для університету. Тут влаштували бібліотеку і актовий зал.
У 1848 році, під час бомбардування Львова, пожежа знищила ці будівлі й університет перенесли на вулицю Св. Миколая (тепер М. Грушевського), а знищені будинки Франц-Йосиф подарував львівським українцям. Впродовж 1851 – 1864 рр. тут збудували Народний дім (вул. Театральна, 22), а на місці зруйнованого костелу почалося спорудження другої (після Успенської) української церкви, яке велося за пожертви українців усієї Галичини. 
Будівництво храму тривало двадцять років (1878 – 1898): спершу за проектом Фреха, а згодом – Гавришкевича. Відтак розпочалися роботи з оздоблення. Для цього запросили професора Львівської Політехніки Лео­нарда Марконі, який створив 12 скульптур апостолів (кожна 2 м заввишки) та інші прикраси. Вікна храму прикрашали вітражі, виконані в Інсбруці за ескізами художника Антона Пилиховського.  
У 1899 році на вежах було встановлено 4 дзвони з іменами Василій, Георгій, Борис і Гліб та один безіменний. Теофіл Копистинський створив запрестольний образ “Преображення Господнє”, а Корнило Устиянович – картини “Мойсей”, “Христос перед Пілатом”. Над іконостасом працювали краківський різьбяр Фердинанд Маєрський та іконописець Тадей Попель.
Богослужіння розпочалися з квітня 1902, а урочисто освятили храм в честь Преображення Господнього 29 квітня 1906 року Митрополит Галицький Андрей Шептицький, єпископ Перемишльський Константин Чехович та єпископ Станіславівський Григорій Хомишин.
Як і більшість храмів Преображенська церква зазнала втрат під час воєнних дій у Львові. У 1916 році, під час Першої світової війни, австрійська військова влада реквізувала мідне покриття даху і бані (5952,5 кг). А в ході українсько-польських боїв за Львів, 6 січня 1919 року, у стіну церкви влучила гарматна куля, яка, однак, не вибухнула. В пам’ять про це снаряд вмурували у стіну та зробили підпис “6. 1. 1919”, згодом підпис затерся, а 1999 року напис відновили, однак тепер там зазначено “5. 1. 1919”.

Розклад святкових богослужінь у церкві Преображення Господнього (Краківська, 21):

Субота, 18 серпня
18.00 – Велика вечірня з литією
Неділя, 19 серпня
7.00 – Свята Літургія, освячення води, благословення плодів
9.00 – Свята Літургія, благословення плодів
10.45 – зустріч Митрополита Ігора
11.00 – Архиєрейська Божественна Літургія, благословення плодів
18.00 – Свята Літургія
Понеділок, 20 серпня
9.00 – заупокійна Свята Літургія за померлих парафіян та жертводавців храму

Народні прикмети до Спаса

Минув Спас – пішло літо від нас.
Прийшов Спас – готуй рукавиці про запас.
Минув Спас – держи кожух про запас.
До Спасівки бджола робить на пана, а після Спасівки – на себе.
Як у Спасівку будуть великі вітри, то зима буде з віхолами та лютими морозами.
Сухий день на Спаса віщує суху осінь, дощовий – дощі, а ясний – сувору зиму.
Якщо у Спасівку на деревах жовтіє листя, то це віщує ранню осінь.
Якщо на Спаса нема дощу, то буде гарна суха осінь. 
Якщо на Спаса йде дощ, січень наступного року буде сніжний, якщо спекотно – січень буде морозяний.
Якщо антонівка вродила – наступного року хліб уродить.
Яка погода 19 серпня, такою буде і Покрова (14 жовтня).
Як по Спасі, то й по літі.

Традиційні коржі (паляниці) з маком

1 склянка кефіру, 500 г борошна, 2,5 ст. л. цукру, 1 яйце, 1 щіпка солі, 0,5 ч. л. соди, 100 г маку, 2 ст. л. кип’яченої води, мед
Змішайте кефір, яйце, сіль і 2 ст. л. цукру. Всипте 3 ст. л. борошна та ретельно перемішайте. Далі додайте соду, ще трохи борошна та вимішуйте поки тісто не стане повітряним. 
Всипте борошно, що залишилося і вимішайте тісто, яке може трохи липнути до рук. Але воно не повинно бути рідким. 
Розділіть тісто для коржів на дві частини, розкачайте їх (але не надто тонко), зробіть виделкою дірочки і викладіть на деко. Можна заздалегідь ножем намалювати поверх тіста сіточку, щоб після випікання коржики було зручно ламати.
Випікайте коржі до золотистої скоринки 10-15 хв. при температурі 180О. Залиште коржі охолоджуватися.
Мак потрібно залити окропом і дати настоятися впродовж двох годин. Потім злити воду і розтерти, поступово додаючи в нього воду. Додати мед до смаку.
Охолоджений корж розламати на шматочки, скласти в глибоку миску і залити маковою сумішшю. Дати коржам час просочитися, щоб вони стали м’якими і соковитими.

Спасівські струдлі

Струдлі на Спаса готували з пісного тіста без яєць і сметани. До борошна додавали дрібку солі й соди (дуже мало), олію, воду і замішували негусте тісто. Потім робили з нього валик і стукали поперемінно обома кінцями по стільниці, аж поки воно вкривалося пухирями. Тоді загортали у вогкий рушник і ставили на холод. Через 2-3 години, розділивши на частини, кожну вимішували ще раз, і розкачували тоненькі коржі. На кожен корж клали порізані тоненькими скибочками солодкі яблука і загортали у завиванець. Яблука іноді посипали сухарями і цукром, іноді їх попередньо трохи підсмажували в олії. Пекли на великому жару, проколовши вершечок виделкою (щоб струдель не тріснув під час випікання) і добре змастивши олією дно дека і верх струдля. Вийнявши, обливали медом або присмачували цукром.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7579 / 4.51MB / SQL:{query_count}