Сучасні діти: їм бракує уваги, любові та турботи

Напередодні Дня дітей “Львівська Пошта” дізналася, чого сьогодні потребують українські діти, в чому і як ми можемо їм допомогти та від чого захистити

Коли народжується дитина, тато і мама прагнуть стати найкращими батьками у світі, готові дістати для неї зірку з неба, часом не замислюючись, а чи справді їй та зірка потрібна. Нинішнє суспільство пропонує чимало стандартів і стереотипів, як бути добрими батьками.
На жаль, намагаючись осягнути достойних стандартів і забезпечити дітей усім необхідним, нам іноді не вистачає часу перевести дух. Працюючи задля дітей, батьки нерідко не мають часу поспілкуватися з ними.
Щороку з 1998-го в Україні 1 червня відзначають День дітей, щоби привернути увагу суспільства до їхніх потреб. У світі ж цього дня відбуваються заходи з відзначення Міжнародного дня захисту дітей. Рішення про святкування Міжнародного дня захисту дітей саме 1 червня ухвалила Міжнародна демократична федерація жінок у листопаді 1949 року. А вперше це свято відзначили ще в 1950-ому. ООН підтримала цю ініціативу та оголосила захист прав, здоров’я і життя дитини одним із пріоритетів у своїй діяльності.

У 1991 році Україна приєдналася до Конвенції ООН про права дитини, згідно з якою кожна держава зобов’язана поважати та заохочувати права дитини на всебічний творчий розвиток і повноцінне дозвілля та відпочинок.
Однак держава повинна забезпечити лише умови, а відповідальність за щасливе майбутнє наших дітей покладена на батьків, родичів, оточення. Тож напередодні цього дня “Львівська Пошта” дізналася, чого сьогодні потребують українські діти, в чому і як ми можемо їм допомогти та від чого захистити.

Наталя Синютка, викладач кафедри фінансів НУ “Львівська політехніка”:
– Найбільше нинішні діти потребують уваги, бо, на жаль, нерідко батьки підміняють її матеріальними речами. А діти потребують доброго ставлення, поради, спілкування. На жаль, у нас не завжди навіть у сім’ї дитина захищена. Буває, що діти потерпають від домашнього насильства, і часом сусіди, близькі могли б втрутитися, щоб захистити дитину, але воліють залишатися осторонь. А ще ми не готові дослухатися до того, чого хоче дитина, чого вона справді потребує, як хоче себе реалізувати. В кращому випадку, як я вже казала, підміняємо це матеріальними речами. А потім дивуємося, що дитина виросла байдужою, недоброю. А вона лише віддзеркалює те ставлення, яке було в сім’ї. Теперішнє суспільство переймається зароблянням грошей, і часто діти опиняються поза увагою: на них не вистачає сил, часу, терпіння. Дітям купують телефони, планшети, аби мали чим зайнятися, а потім дивуються, що вони відстають у розвитку, не люблять читати. Найбільший вплив на формування і становлення дитини як особистості має сім’я. Може, хтось би й хотів, щоби вихованням дітей займалася школа, але школа навчає, а вихованням займається передусім сім’я! Вважаю, що ані оберігати дитину від праці, ані з раннього віку навантажувати її навчанням не потрібно. Ще з першою дитиною я трохи експериментувала, намагалася триматися новітніх віянь. А з другою вже помудрішала: англійська в чотири роки чи інші інтенсивні курси дитині не потрібні. Все, що треба дітям, це батьківська увага і любов! Потрібно зосередитися на вивченні рідної мови, на вмінні правильно формулювати речення і висловлювати свою думку, а також на звиканні до того, що кожен має якісь обов’язки, мусить робити щось корисне. Останнім часом у нас виникла традиція, що дитині треба дати все готове, що вона має бути просто споживачем, що її за будь-яку ціну треба позбавити труднощів, бо вона повинна прожити своє життя безтурботно і в достатку. А потім за це розплачуємося. Бо дитина виростає і не розуміє, чому має піклуватися про маму, тата, чоловіка, жінку… Вона не навчена цього. Бачу, що деякі моменти я також упустила, але мої діти ще малі, сподіваюся, ще є час. Бувало, коли просила їх щось зробити, вони питали мене: “А чому я маю це робити?”. На що я відповідала: “А чому я?”. Пояснювала, що свою любов треба підтверджувати вчинками. Діти, які отримують все готове, потім того не цінують, бо не знають, як це важко далося. Дитину треба захищати, опікуватися нею до п’яти років, щоби навчити її, де є небезпека і як її уникнути, дбати, аби дитина росла здоровою. Але намагатися захистити її завжди і від усього не вдасться, та й не потрібно. Дитина мусить навчитися переборювати труднощі і йти вперед, бо інакше не дасть собі ради.
Марія Костельна, дизайнер, співзасновниця Дому моди KOSTELNI:
– На мою думку, сучасні діти найбільше потребують стабільності. Для дітей, як і для нас, дорослих, дуже важливо мати стабільність. А ще увагу від батьків, які змушені багато працювати. Є ще одна проблема: ми жили з батьками в одному просторі, мали спільні цінності. А нині, в час перемін, змінюються передусім цінності. У наших дітей вони інші, аніж у нас. І дітям важко зрозуміти батьків, а батькам дітей. Суспільство має дорослішати, і це позитивно вплине на наших дітей. Ми звикли, що суспільство, держава має нам щось дати. Так не повинно бути! Покладатися треба лише на себе, ніхто нічого нам не повинен давати , чимось забезпечувати. Ми – приклад сім’ї, яка завжди покладалася на себе. Нам держава не виплачувала грошей ні на одну дитину, бо тоді ще діяла норма, що приватні підприємці не можуть претендувати на якусь державну допомогу. 23 роки ми працюємо, не отримуючи нічого, лише вкладаючи в державу. І наші діти зростають на нашому прикладі. Вони працюють із 13 років, і нічого поганого я в цьому не бачу, тим паче що сьогодні їм не доводиться копати траншеї. Нині можливостей знайти заробіток для дітей, у тому числі в інтернеті, дуже багато. Наша Катя в 13 років продала свою першу живописну роботу у Києві, в метро, за 150 гривень. Що тут поганого? Є різні діти. Є й незрілі, але їхній час ще прийде…Чимало наших клієнтів, а це доволі заможні люди, домовляються з ресторанами, і їхні діти працюють офіціантами. Таким чином, ці діти мають певний захист, їх ніхто не образить. Але вони знатимуть ціну заробленій копійці. Захистити дітей ми можемо хіба що від них самих і від себе. Ми не мали такого обсягу інформації, який сьогодні отримують наші діти. Багато в чому вони доросліші за нас, бо набагато більше комунікують (не мовиться про проблемні випадки, які є в кожному суспільстві і мають свої причини). Водночас теперішні діти мають дуже багато спокус. У нас їх стільки не було, як і можливостей себе проявити. Ми маємо не так захищати їх, як скеровувати, щоб вони правильно використовували ці свої можливості. У нашій країні так склалося, що все на 90 відсотків пов’язане з економікою, і гроші в нашому житті відіграють не останню роль. Я за те, щоб у сімей вони були, щоби держава дбала про це, і не якимись подачками, а забезпечивши ту стабільність, якої ми всі так потребуємо.
Богдан Тихолоз, директор Дому Франка:
– Діти найбільше потребують можливостей стати собою, знайти себе. І ми, дорослі, можемо їм як нашкодити, так і допомогти. Дуже часто намагаємося виховувати своїх дітей на свій копил або ж приписуємо їм ті здібності, які самі хотіли б мати. На прикладі своїх дітей можу сказати, що всі вони різні. Жоден із них не є такий, як я міг би собі уявити чи якось моделювати. Вже змалечку це повноцінні особистості, і тому найголовніше наше завдання – розгледіти в них їхнє власне “я”, поважати його, дати їм право на самоствердження і не зламати, не обмежити цю можливість самореалізації. Не думаю, що в цьому сенсі є велика відмінність між дітьми покоління доінтернетного та сучасним поколінням дітей з інтернетом, з ґаджетами. Без сумніву, вони інакші. Для них ці технології є зрозумілими, цілком звичними речами, вони з ними ростуть. Але все одно вони хочуть того ж самого, чого хотіли діти попередніх поколінь, –любові, справжніх друзів, можливості творити. І найбільша небезпека, яка мене лякає, окрім уболівання за здоров’я, це вбивство дитячої ініціативи. На жаль, українська система освіти, особливо шкільної, дуже часто вбиває дитячу допитливість, природний потяг до знань, до реалізації своїх творчих здібностей, іскри Божої, даної кожному. Тож першочергове завдання батьків – не загасити цю іскру, а щодня роздмухувати її.
Ярина Капітан, журналіст, помічник-консультант парламентаря:
– Вважаю, що сучасні діти найбільше потребують спілкування, бо в нинішніх умовах, коли батьки змушені заробляти гроші, у них все менше часу залишається на дітей. У нашій сім’ї, аби такого родинного спілкування та уваги одне до одного було більше, намагаємося спільно снідати і вечеряти: обговорювати плани на день і підбивати підсумки. Брак спілкування діти компенсують, поринувши з головою в електронні пристрої, а потім все це позначається на їхній психіці та поведінці в суспільстві. Це породжує абсолютну байдужість, відчуття цілковитої безпечності, а також впевненість, що все у житті, як у комп’ютерній грі: захотів – і воно з’явилося. Якщо батьки спілкуються з дітьми і пояснюють їм, що все в житті не так просто, то й дитина росте людяною, розуміє, як треба ставитися до інших, цінувати речі, які просто так не даються. Увага, любов і турбота – це те, чого зараз найбільше бракує дітям. Тому допомогти дітям зможемо, якщо трохи більше їм себе присвячуватимемо, матимемо час не тільки на роботу. Водночас не вважаю, що привчання дитини до роботи є чимось крамольним чи порушенням прав дитини. Якщо рухатимемося в цьому напрямку, то дитина прийде і скаже, що застеляти ліжко не є її обов’язком, нехай батьки все за неї роблять. Будь-яка свобода має бути відповідальною! Наші діти вміють і ліжко застелити, і по господарству допомогти. Змалечку привчати дитину до наполегливої систематичної праці, до відповідальності – один із обов’язків батьків. Дитина повинна зрозуміти, що нічого просто так не приходить, що завжди треба докласти зусиль. Вчитися цього у 18 чи 25 років дуже важко. А без праці нічого не здобудеш.
Катерина Птаха, фотограф:
– Передусім наші діти потребують уваги. Думаю, ми дуже мало приділяємо їм свого часу, замало розмовляємо і слухаємо одні одних. Дуже зближують спільні мандри, коли можна разом здобувати якісь враження, ділитися ними, спілкуватися. Я, наприклад, часто беру свою дитину на роботу. А часом треба вміти перечекати, зокрема у перехідний вік. Це також частина батьківської стратегії та вміння з надією дивитися вперед. Нинішні діти не дуже потребують батьківського втручання, ми можемо їм щось порадити, щось підказати або ж запропонувати поглянути з нашої точки зору, наприклад, на вибір професії. А диктаторський метод виховання не діє, директиви нині неефективні! Батьки є “дорадчим органом”. Потрібно передусім давати дитині можливість зробити власний вибір, запропонувати свою пораду, свій досвід. Кожна дитина особлива. Батьки мають побачити і відчути, скільки ж тої свободи потрібно дитині, щоб це не стало вседозволеністю. Кожен має сам визначити, чого і скільки потребує його дитина, а для того повинен навчитися слухати і чути її, розуміти її. Тоді й знайде найкращий спосіб допомогти дитині.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7820 / 4.49MB / SQL:{query_count}