Дитинство: виховання без насилля

Агресія породжує агресію. Чому “виховання” стусанами і ляпасами є вкрай небезпечним для майбутнього дитини і родини загалом

Ми всі прагнемо змін на краще, переконуємо себе і одні одних, що гідні жити краще: хочемо кращих доріг, вищого рівня достатку, ефективного законодавства. Проте нерідко самі змінюватися не готові, передусім у ставленні до найслабших і найменш захищених, до тих, що всю свою надію покладають на нас, – до наших дітей. Доволі часто можна чути запитання,  а як ще можна виховати дитину, якщо не застосовувати до неї силу, як бути, коли дитина своєю поведінкою виводить із себе …
Аби пояснити батькам, якої шкоди вони завдають своїм дітям, застосовуючи силу, як це позначиться на їхніх подальших взаєминах, як альтернатива в Україні вже кілька років діє проект “Не бий дитину”. Його зініціювали небайдужі матері, яким було важко спостерігати, гуляючи з дітьми на дитячих майданчиках, як батьки “виховують” своїх дітей стусанами і ляпасами. Далі ініціативу підхопила ГО “Батьківська спілка”, яка намагається охопити щонайбільше українських батьків, розповсюджуючи інформаційні матеріали у навчальних, медичних закладах, під час проведення різноманітних заходів для дітей та родин, а також у вигляді соціальної реклами.
Про те, чому так важливо виховувати дитину без насильства і як це зробити, “Львівська Пошта” розпитала представника ГО “Батьківська спілка” у нашому місті Наталію Корецьку.
– Чому сьогодні так важливо пояснювати батькам, що, виховуючи дитину, не можна застосовувати силу?
– У сучасному суспільстві існує велика проблема – повага до права сили, а не до сили права. Звідси маємо хамство на дорогах, на вулиці, булінг у школі… Вершиною успіху вважають статус депутата, який дозволяє ігнорувати закони, керувати силовими структурами та мати при цьому недоторканність.
З дітьми потрібно вчитися спілкуватися через пояснення, аргументацію, виставляти межі не силою, а логікою
Джерела цієї проблеми варто шукати в дитинстві: коли батьки б’ють дитину і кажуть, що люблять її, виникає штамп “б’є значить любить”. Коли батьки зриваються на дитині, здебільшого несправедливо, дитина починає розуміти, що має рацію той, хто сильніший. Понад те, виховується рабська психологія. Дитина ніколи не виросте справді вільною, якщо перебуватиме в постійному очікуванні покарання, зокрема силового, за свої дії та вчинки!
– Хто є адресатами цього проекту?
– Батьки і діти. Виявилося, діти не розуміють того, що застосування фізичної сили – це погано, поки їм не скажеш, що в них також є права, зокрема право не бути битим. Тому подолання насильства – не тільки фізичного, а й сексуального, психологічного, економічного – стосовно дітей починається з того, щоби назвати усе своїми іменами.
– Чи можливо подолати насильство над дітьми?
– Є як мінімум дві проблеми в подоланні насильства над дітьми. Перша – батьки в більшості своїй вважають дитину своєю власністю, а не самостійною людиною зі своїми правами та власним розумом. Тому поводяться з нею, як із лялькою чи твариною. Якщо спілкуватися з дитиною, як із дорослою людиною, проблема насильства зменшиться або ж узагалі зникне. Адже доросла людина намагається не використовувати насильство у повсякденному житті, в спілкуванні з колегами по роботі або незнайомцями. Тож і з дітьми потрібно вчитися спілкуватися через пояснення, аргументацію, виставляти межі не силою, а логікою. Навіть зовсім маленьким дітям це подобається і додає впевненості у власних силах.
Друга проблема – ресурси. Ми впевнені, що подолання насильства над дітьми має стати загальнодержавною метою і програмою. Інакше потрібні величезні фінансові й кадрові ресурси, щоб охопити десятки мільйонів людей.
– А чому насильницькі методи виховання неефективні?
– Покарання не вирішує справжню причину проблеми, а лише бореться з її зовнішнім проявом. Дитина просто звикає до покарань, поведінка її не змінюється або ж приховується. Агресія породжує агресію, навіть якщо дитина просто бачить її. Покарання вчить: за ким сила, за тим і правда. Тому щойно дитина виростає і стає сильнішою, авторитет батьків зникає.
Дитина втрачає довіру до тата і мами та намагається “відігратися” у підлітковому віці. А ще не довіряє іншим людям, вважає світ небезпечним, а насильство над собою чи над іншими нормою. Очікування покарання змушує її захищатися, тому дитина може поводитися агресивно, лихословити, а згодом навіть стати злочинцем, наркоманом чи алкоголіком. Вона ображається і бажає помсти, навіть якщо покарали її “за діло”. Відчуває жах, приниження та неможливість захистити себе. Вразлива дитина може навіть думати про суїцид…
Дитина боїться помилок, бо не впевнена в собі й очікує покарання, тому не наважується пробувати робити щось нове, розвиватися. Кожну помилку сприймає як катастрофу, а не просто проблему, яку можна вирішити і рухатися далі. Що більше дитина боїться помилок, то частіше їх робить.
Дитина вважає, що батьки її не люблять, бо вона “погана”, не заслуговує на їхню любов. Усе, що батьки говорять у емоційному стані, сприймає як справжнє ставлення до себе. Негативні емоції підсилюють сказане і залишаються в пам’яті дитини на все життя, а заодно змалечку формують її уявлення про те, хто вона і яка вона.
– Як саме працюєте з батьками?
– Розрізняємо три типи насильства над дітьми. Перший – маргінальні сім’ї, де батьки хворіють на алкоголізм, наркоманію або є найнижчими прошарками суспільства... У таких випадках працювати на випередження дуже складно,  бо це потребує великих ресурсів. Тому такі родини перебувають під контролем поліції, служби з питань сім’ї та дітей. Там працюють уже переважно з результатами, хоча саме там існує реальна загроза життю дітей.
Другий тип – батьки, яких били в дитинстві і які просто не знають, як можна поводитися з дітьми інакше. Існує хибна думка: мене били, і я виріс людиною, тому і я битиму свою дитину. По-перше, якщо людина може дозволити собі бити слабку і беззахисну дитину, виникає логічне запитання: чи є ця людина людиною? По-друге, якщо батьки ставлять межі силою, це зовсім не означає, що по-іншому зробити цього не можна. Вони просто не знають, як це зробити, бо їх цього не вчили. 
Саме для таких батьків ми розробили наші буклети та інформаційні матеріали, в яких доступно та без осуду пояснюємо неефективність виховання через насильство, а також даємо чіткі альтернативи. 
І третій тип – батьки, які не завжди можуть виплеснути негативні емоції, адреналін у правильний спосіб. Є така емоційна безграмотність. 
Водночас діти повинні бігати, бавитися, адже енергії в них хоч відбавляй, а їх примушують сидіти за партами цілий день майже без активних рухів. Навіть не дозволяють побігати й пострибати на перервах. 
У підсумку в дітей накопичується невитрачена енергія, яку вони виплескують удома. А в батьків – негативна енергія, яку вони виплескують на найближчу беззахисну і люблячу (яка все простить, бо любить) людину – тобто на дитину.
– А що можна зробити в цьому напрямку?
– Передусім потрібно створити інфраструктуру активного сімейного дозвілля, де діти могли б спільно з батьками брати участь в якійсь розважальній діяльності з корисним освітньо-соціальним компонентом. Адже знання та навички найкращим чином засвоюються в грі. Саме так найкраще вирішується проблема спілкування батьків із дітьми та проблема дитячого здоров’я. Удень батьки на роботі, діти в школі, у вихідні батьки не знають, що робити із занадто енергійними дітьми, тому йдуть легшим шляхом – дають їм ґаджети. Відтак діти розуміють, що ґаджет – найцікавіше в їхньому житті. Всі розваги існують або тільки для дітей, або тільки для дорослих. А дітям катастрофічно не вистачає спілкування з батьками, спільної продуктивної діяльності, позитивних прикладів.
– Що заплановане на найближчий час?
– Зараз готуємо інформаційну кампанію, яку хочемо провести в усіх медичних закладах та пологових будинках України за підтримки МОЗ та у всіх школах і дитячих садках за підтримки МОН. Готуємо плакати й буклети, створюємо відеоролики, які пояснюють, чому не треба діяти силою і як відреагувати правильно на ту чи ту дію дитини. В столиці, аби створити інфраструктуру активного сімейного дозвілля, ми вже започаткували фестивалі “Сім’я Фест”, які відбуваються у вихідні. Зараз готуємо фестиваль “Хеппі діти” у Львові, який плануємо провести 28 травня в Парку культури і дозвілля імені Богдана Хмельницького. Під час цього фестивалю батьки зможуть безкоштовно послухати інтерактивні лекції психологів про виховання дітей без насильства, отримати індивідуальні консультації, поставити свої запитання психологам, а діти матимуть нагоду весело провести час.
– Хто задіяний у реалізації ваших проектів? Чи потребуєте волонтерів? Як можна долучитися?
– Ми постійно потребуємо партнерів, однодумців, меценатів, волонтерів, спонсорів. Тож запрошуємо всіх, кому не байдужа тема протидії насильству, кого не влаштовує наявна ситуація в суспільстві, долучатися до нашої діяльності всіма доступними ресурсами. Тільки разом ми змінимо країну! Звертайтеся до наших представників у Львові, Києві, приєднуйтесь до групи у Facebook, до нашого сайту, створюйте осередки “Батьківської спілки” в інших містах і селах. 
Об’єднуймо зусилля, адже від наслідків насильства страждає кожен і в дитинстві, і в дорослому житті від беззаконня та безладу!

Марія Гавірко, дитячий психолог:
– Я категорично проти того, аби до дитини застосовували силу! Звичайно, іноді дитина справді потребує покарання, але для цього є інші методи. Просто поговоріть із сином чи донькою: “сьогодні ти мене засмутив”, “мені було дуже прикро”, “ти мені зіпсувала настрій”, “я від тебе такого не чекала”. Передусім варто пам’ятати: що ми сьогодні робимо з дитиною, те саме робитиме й вона, часом у гіршій формі. Часто можна чути: “Мене били, щоб розуму навчити, і я тебе так само вчу…”. Дитина все це копіюватиме і в садочку, і з меншими братами чи сестрами. Агресія породжує агресію! Якщо дитина бачить агресію, переживає її на собі, то обов’язково мусить кудись її виплеснути, продемонструвати. Вона повторюватиме рухи, слова батьків навіть на іграшках. Я не раз бачила, як дитина бавиться лялькою, а тоді починає “виховувати” її через щось. На запитання, навіщо б’є ляльку, дитина відповідає, що так робила її мама, коли та, наприклад, вилила чай. А чому не можна виховувати з любов’ю, з добротою?! Обійняти, поцілувати, сказати добре слово, пояснити. Треба більше розмовляти з дітьми. Це допоможе і батькам, і дітям зрозуміти, чому виникла та чи та неприємна ситуація і як запобігти її в майбутньому. Усе розкласти, як кажуть, по поличках: якщо дитина справді винна, то має зрозуміти, що зробила не так. А покарати можна й без застосування сили, позбавивши її, наприклад, солодощів, часу для ігор за комп’ютером. Буває, що мама чи тато не вважають за правильне так виховувати дитину, але інколи через щось зриваються. У такому випадку треба обов’язково попросити вибачення і пояснити дитині, чому так сталося. Тоді вона принаймні подумає: “От я недобре зробила, так довела маму…”. Але коли дитину відлупили і не пояснили, чому, за що, вона сприйме це як “черговий раз мама “дістала”. У нас велика проблема – батьки не вміють просити вибачення у дітей. Нема різниці, чи дитині два роки, чи три, чи сім, чи 18 – вибачення просити треба! Коли мама чи тато відчуває, що ось він – той час, коли я зараз зірвуся, треба відійти, глибоко вдихнути і спокійно обдумати ситуацію. Коли відчуєте, що напруження спало і ви можете тверезо діяти, прийде правильна думка, що сказати дитині, як із нею вчинити. Не варто, щоб дитина бачила батьків розлюченими. Подумайте, як це з боку виглядає. Такий вибух значно більше підриває авторитет мами і тата. А якщо таке виховання є систематичним, то невдовзі дитина перестає його помічати. Ані биття, ані розмова у нервах результату не дадуть! Ніякого уроку дитина з того не отримає! Навпаки – зведе “стіну”, бо вже не чутиме того, що дорослі їй кажуть, не захоче чути. Спілкування припиниться, їй стане байдуже, а згодом стане байдуже і до батьків, і до того, що з ними діється…
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7332 / 4.49MB / SQL:{query_count}