Спритні, допитливі, але непосидючі

Чому деякі діти ні хвилини не можуть всидіти на місці, чи варто їх перевиховувати та як зі своїми непосидами справляються львівські матусі

Дуже часто діти ні секунди не всидять на місці, нічим не бавляться, нова іграшка цікавить їх лише кілька хвилин, а потім летить то в один бік, то в другий, усе в помешканні розкидають, вередують, а прохання заспокоїтися на них не діє… Такі, як Петрик П’яточкін із відомого мультфільму.
Цих дітей, як правило, називають гіперактивними. Бабусі радять батькам карати їх за таку поведінку, знайомі пропонують проконсультуватися з фахівцями, а сусіди або звинувачують тата і маму в неправильному вихованні або ж узагалі кажуть, що їхнім дітям потрібне лікування.
Однак психологи стверджують, що далеко не кожна дитина, яка не здатна всидіти на місці або яка не слухає батьків, є гіперактивною. Зазвичай це цілком здорова, всього лише непосидюча дитина, яка зайнята дослідженням навколишнього світу. Просто вона такою народилася.
Чому діти так поводяться, чи варто їх перевиховувати та як зі своїми непосидами справляються львівські матусі, дізнавалася “Львівська Пошта”.

Яблучко від яблуні…

Непосидючих дітей зараз справді дуже багато – по двоє-троє в кожній садочковій групі, у кожному класі. Виявляється, найчастіше така поведінка дитини є своєрідним способом привернути увагу батьків.
“Часто проблема не так у дітях, як у їхніх батьках. Відомо, що діти – дзеркало сім’ї, тому якщо атмосфера в родині спокійна, то й дитина такою зростатиме, і навпаки, – пояснює дитячий психолог Марія Говірко. – Батьки не приділяють дітям належної уваги або присвячують їм украй мало часу! Дітям бракує спілкування вдома! Батьки купують їм різні електронні забавки і дозволяють усе, лиш би ті їх не чіпали, не набридали. Проте згодом усе виходить на гірше – діти стають агресивними, злими, нервовими і гіперактивними. А це вже діагноз!”.
Зі слів дитячого психолога, досить часто від батьків можна почути, що хоч вони й приносять дітям нові іграшки, за якийсь час ті забавки перестають їх цікавити або ж малюки взагалі відмовляються ними бавитися. Також батьки нарікають, що діти непосидючі, неслухняні, ні в чому їм не допомагають. “Але для того, щоб від дитини щось отримати, спочатку треба в неї щось вкласти. Насамперед потрібно зацікавити певною річчю, навчити бавитися іграшкою чи, навпаки, показувати на власному прикладі, як потрібно складати розкидані предмети. З дитиною треба більше спілкуватися, цікавитися її вподобаннями, мати спільні інтереси, вигадувати колективні ігри. Але тут важливо працювати всім членам родини – мамі, татові, бабусі, дідусеві”, – веде далі Марія Говірко.
На думку дитячого психолога, дітей треба більше хвалити, постійно наголошувати, що вони гарно бавляться, а також не забувати казати їм слова заохочення: “я тебе люблю”, “тобі все вдається”, “якщо буде складно зробити те чи те, я тобі допоможу”, “я завжди поруч”.
Аби впоратися з непосидючістю дитини, батькам варто сприймати її як особистість, частіше радитися з приводу різних ситуацій і перестати накладати постійні заборони.
Таку поведінку дитини завжди можна скоригувати. Приміром, під час гри. “Покажіть на ляльці чи ведмедикові, що нечемна поведінка може образити інших, вкажіть, де саме дитина припустилася помилки. Придумуйте власні розваги та беріть активну участь в житті своєї дитини”, – радить психолог.

Вікторія Савіцька,
журналіст, мама півторарічного Левчика:
– Чемних дітей не буває. Вони не відразу розуміють слово “ні”, а жага пізнання часом сильніша за інстинкт самозбереження. І я думаю, що це нормально!
Зараз моєму синочкові півтора року, йому можна все, окрім того, що загрожує життю: гострих, гарячих, токсичних, скляних предметів. Інакше я би постійно кричала “ні!”, “поклади!”, “кинь!”, “виплюнь!”. Коли мій син на хвильку прилягає або просто спокійно сидить, я починаю хвилюватися, бо така поведінка йому не притаманна. Зазвичай він стрибає, бігає, постійно щось белькоче, рідко бавиться сидячи, однак іграшки його мало цікавлять. Радше те, чого не можна, – мої шухляди з одягом, полички з книжками, тумби з кухонним начинням. Спочатку мене це дратувало. Але тепер моя дитина інколи навіть складає все, що повиймала.
Складніше було коли Лев повзав, облизував взуття у коридорі, їв пісок на вулиці, зовсім не хотів їздити у візку, не давав замінити підгузок, бо весь час крутився, не хотів лежати чи спокійно їхати у авті. Його ні на секунду не можна було залишити самого, хоч і тепер бажано не зводити з нього очей. А проте мені таки стало легше, можливо, тому, що ми навчилися пристосовуватися одне до одного. 
Колись я заздрила матусям, які, сидячи в парку на лавочці, погойдували малюків у візочках і мали змогу читати, дрімати, розмовляти по телефону. Мені ж чотири місяці треба було бігати по ямах з візочком, бо Лев тільки так спав. Потім його треба було носити, розмовляти з ним, показувати щось, підспівувати, щоб не просився рачкувати. 
Потім він почав ходити. І поки інші матусі мали хвилинку часу для себе, якої я так хотіла б, мені доводилося бігати за сином, який, своєю чергою, біг за котами чи собаками… Не раз чула, як люди казали: “Яка неслухняна дитина!”. Раніше і я так думала, але не тепер. Просто Лев у мене дуже допитливий. Нині часто бавиться сам, щось фантазує, будує вежу з баняків, а ми з чоловіком тішимося, дивлячись на нього.
Бути батьками – важка і дуже відповідальна справа. Кожен тато і кожна мама самі вирішують, як виховувати своє дитя. Мій Левчик дуже хоче відчути свободу, тому намагаюся не обмежувати його зайвими заборонами – тільки найнеобхіднішими.

Тетяна Турчина, 
журналіст, мама десятимісячної Вероніки:
– Як я борюся з непосидючістю своєї донечки? А ніяк! Практично все їй дозволяю. Звісно, у межах розумного. Моя Вероніка – справді активна,  невгамовна дитина, яку все цікавить. Але для її розвитку і віку це нормально! Загалом вважаю, що діти якраз такими й повинні бути! У них має бути, як у нас кажуть, “шило в дупі”. За цілий день діти повинні удосталь набігатися, налазитися, набавитися! І коли вони того не роблять, варто замислитися, чи з ними усе гаразд.
Вдома донька розкидає іграшки, її цікавить розетка, яка розташована прямо над ліжком, тому доводиться часто її звідти відтягати. А ще Вероніка дуже любить моє взуття – як побачить, аж рученята тремтять. Щоби до нього дістатися, вона починає так швидко повзти, що годі наздогнати. Але поспішає вона не для того, щоби це взуття приміряти, а… облизати. Доводиться з цим боротися.
Також Вероніка дуже любить приповзти у ванну кімнату і позаглядати в унітаз. Стараюся щоразу забороняти їй це, але вона все одно інколи досягає свого.
А ще моя дитина часто викидає усе із шафи. Мабуть, таким чином хоче брати участь в усіх тих процесах, що й мама. Їй цікаво, що ж у тій шафі лежить, як це – перекладати речі з місця на місце. І я їй цього не забороняю. Відверто кажучи, мені навіть простіше потім за дві хвилини усе зібрати, бо знаю, що дитина зо дві години буде зайнята.
Поза домом Вероніка також активна. Ми часто ходимо гуляти в дитячі розважальні центри, маємо друзів приблизно такого ж віку, що й моя донька. Діти разом бавляться, бігають, сваряться, забирають одні в одних іграшки, але ми не втручаємося, не забираємо іграшок в однієї дитини, щоби віддати другій. Нехай самі знаходять спільну мову і вчаться ділитися. Ми просто контролюємо, аби ніхто нікому не нашкодив. Єдине, що я помітила за своєю донечкою, це те, що коли ми в гостях і в неї відбирають якусь іграшку, вона легко її віддає, але коли до нас приходять гості, то своїх іграшок вона не дає нікому або ж забирає.
До речі, мені також мало що забороняли в дитинстві. Батьки навіть розповідали, що свого часу я полюбляла сідати на собаку і тримати його за язика. А чому було цього не робити, якщо він це дозволяв?!
Я багато читала про виховання дітей. Нещодавно навіть записалася на курси із розвитку дітей. Там дитяча психологія будується таким чином, що до півтора року дітям узагалі не треба нічого забороняти, бо вони й так нічого не зрозуміють. Усе, що мають робити батьки, це дбати про безпеку дитини. А ще фахівці кажуть, що дітям не варто забороняти все те, що вони наслідують від нас, дорослих.

Ярина Капітан, 
помічник-консультант народного депутата України,
мама Захарка, Тарасика і Андрійка:
– Мій найстарший син Захарко поводився “як книжка пише”: був спокійним, тихим, врівноваженим. Дали йому іграшку – бавився нею, посадили у кріселко – тихо сидів і щось там собі робив.
Із середущим Тарасиком було трохи по-іншому. Оскільки зі старшим братиком у нього різниця лише два з половиною роки (тобто одному зараз дев’ять, а другому шість із половиною), то доводилося розриватися між двома дітьми. Отож, він отримував трохи менше уваги. Я навіть інколи картала себе за це, думала, що то найгірший варіант… Але це було далеко не так. Найгірше доводилося моєму найменшому синочку – тоді я була змушена була розриватися вже між трьома дітьми.
Наймолодший Андрійко, якому зараз рік і сім місяців, якраз є класичним прикладом непосидючої дитини. Його не цікавлять жодні іграшки. До півторарічного віку найкращою забавкою були мої груди, оскільки до того часу він перебував на грудному вигодовуванні. А тепер, коли він трішки підріс і почав ходити, його можна забавити лише баняками, покришками, горнятками або якимись дрібними предметами, до прикладу, крупами, горіхами, які можна порозсипати. Але й таке заняття триває лише півгодини. Відверто кажучи, я вже з цим якось змирилася і досить спокійно до цього ставлюся.
А ще мій найменший дуже любить піднятися в спальню і, поки я не бачу, порпатися в шухляді з різними дротами, зарядними пристроями, навушниками. Наприклад, я вже два місяці не можу знайти в хаті заглушок до біде. Підозрюю, що він їх туди й спустив… У нього взагалі, здається, одне з улюблених занять усе кидати в унітаз.
Великим порятунком для мене і для нього є старші сини. Якщо мені треба щось доробити чи доварити їсти, просто прошу їх побавити його. Спочатку Андрійко пручається, але коли братики починають бавитися у футбол чи вмикають якісь забавки і мультики на комп’ютері, то відразу ж заспокоюється.
Мої старші діти не знають, що таке непосидючість, бо постійно чимось зайняті – займаються в гуртках, додатково вивчають німецьку. Зокрема, ходять на плавання, бадмінтон, шахи, тож вільного часу просто не мають. Я взагалі дотримуюся думки: що менше дитина має вільного часу, то більше встигає. Переконана, що заняття в гуртках тісно “переплітаються” з навчанням, тобто що більше сини займаються в гуртках, то кращою є їхня успішність в школі і навпаки – щойно вони покидають якийсь гурток, як відразу щось не встигають.

Зоряна Владика, 
фотограф, мама Олекси та Емілії:
– Хоча двійко наших дітей активні й непосидючі, проте все одно дуже різні. Наприклад, син не з тих, що сидітимуть тихо у кав’ярні і чемно їстимуть морозиво. Йому більше до вподоби розваги, але не в торгових центрах чи ігрових кімнатах, а вдома, зі своїми забавками.
Так, він активний, але його ще із самого малечку можна було чимось зацікавити. Раніше це були фарби, пластилін, інколи машинки. Але це все було ненадовго. Пригадую, як одного разу сину подарували круту, дорогу, просто класну машинку, але вона не справила на нього ніякого враження, хоч він добре знав, що це за модель. Донині ця машинка лежить на полиці, і нею бавляться інші діти.
Ми довго думали, на що саме син міг би скеровувати свою енергію, і вирішили купити біговел. Не прогадали – саме на ньому він витрачає увесь свій запал. Йому цей велосипед дуже цікавий. За короткий термін син навчився не лише добре на ньому їздити, а й виконувати різні трюки. У нього це дуже круто виходить!
А ще у сина дуже багато іграшок лего. Уже в три рочки він упевнено складав моделі, призначені для віку “шість плюс”. Зараз можу сказати, що це його хобі, бо найчастіше сина можна бачити саме за цим заняттям. Він щоразу дивує нас новими роботами. Але йому не дуже цікаво збирати те, що показане на картинці, син завжди вигадує щось своє. Наприклад, у чотири з половиною роки він уже збудував кран з рухомим ковшем і цілою системою, хоча його не було на схемі. До речі, купували йому й металеві конструктори, які можна було скручувати, а також 3D-пазли, але це йому “не пішло”. Син і далі просив лего, його далі цікавлять нові моделі – головно, щоб зрозуміти нову систему кріплення. Ми бачимо, що кожна нова модель, навіть неоригінальна, викликає у сина неймовірну радість і захоплення, тож радо купуємо йому це.
А ось у доньки Емілії дещо інший характер. За два роки ми ще досі її “не розгадали”. Маю на увазі, що зовсім не знаємо, чи є в неї улюблені іграшки, які вони. Її взагалі важко чимось забавити… В Емілії багато різних іграшок –ляльки, візочок, навіть дівчаче лего, але вона ними майже не бавиться. Її більше цікавлять побутові речі, а ще донька любить робити шкоду, постійно шукає нових пригод, придумує нові збитки, шукає речі, які хоч і знає, що брати не можна, але таки бере. Єдине, що вона дуже любить, це сідати у візок чи санки і кудись їхати. Могла б робити це годинами.
Зараз Емілія також має біговел і багато в чому намагається копіювати брата – їздить за ним, усе повторює. Скоро й собі з чоловіком купимо по велосипеду і разом мандруватимемо.
Загалом я вважаю, що поведінка дітей багато в чому залежить від темпераменту батьків. Ми з чоловіком самі дуже непосидючі, активні, емоційні, не встидаємося проявляти радість, здивування, тому діти в нас такі ж. Коли йдемо із ними на майданчик, то завжди разом бавимося, бігаємо.
Думаю, діти завжди повинні мати куди подіти свою енергію, тож батькам просто треба знайти те, що найбільше подобається їхнім дітям, аби вони ту свою активність, непосидючість скеровували в правильне русло.

Поради батькам

* Запровадьте чіткий режим дня. Непосидючість виникає через те, що в дитини погано працюють “гальма”, тому їй необхідний повноцінний відпочинок.
* Щоразу хваліть дитину (особливо якщо вона справді цього заслужила), наголошуйте на її успіхах.
* Уникайте повторення слів “ні”, “не можна”, говоріть стримано, спокійно, м’яко.
* Заохочуйте всі види діяльності дитини, що вимагають концентрації уваги: малювання, складання кубиків чи конструктора, читання. 
* Обмежуйте спілкування дитини під час ігор з одним партнером, уникайте її неспокійних приятелів, а ще велелюдних місць. 
* Оберігайте дитину від перевтоми – вона посилює активність. 
* Давайте можливість витрачати надлишок енергії – щодня гуляйте на вулиці, займайтеся з дитиною спортом.
* Не вимагайте від дитини, щоб вона робила якусь справу від початку до кінця. Навчіть розбивати роботу на окремі етапи і виконувати їх один за одним, але з перервами на відпочинок або цілком інше заняття.
* Намагайтеся щонайрідше щось робити за дитину, особливо якщо це стосується повсякденних побутових обов’язків і самообслуговування. Нехай вона одягається, їсть, збирає іграшки самотужки.
* Не вмикайте перед сном телевізор і не давайте дитині ґаджетів, краще підіть на півгодинну прогулянку.
* Доручайте дитині корисні справи. Найефективнішою в цьому буде спільна праця батьків і дитини.
* Поясніть дитині, що якщо вона робить щось повільно, то допускає набагато менше помилок.
* Старайтеся не карати її, ставлячи в кут або ж позбавляючи можливості рухатися (сидіння на дивані чи стільці).
* Прийміть дитину такою, якою вона є, не намагайтеся “переробити” її.
* Пам’ятайте, що ваш спокій – найкращий приклад для дитини.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7713 / 4.54MB / SQL:{query_count}