Запусти, Пущення, Масниця, Масляна…

Із понеділка Великий піст, а завтра – Сиропусна неділя. Як українці справляли Запусти, що їли в ці дні та як забавлялися, розповідає етнолог

З понеділка для кожного християнина східного обряду розпочинається особливий період – Великий піст. Це час особливої застанови та молитви. А щоби досягти в цьому успіху, Церква заохочує вірян обмежити себе на цей час у їжі, розвагах, звичках та пристрастях.
Нині кожен сам вирішує, як постити. Католицька церква відмовитися від м’яса зобов’язує лише в п’ятницю та радить не вживати його в усі понеділки і середи, додержувати строгого посту в перший день і Страсну п’ятницю. А щодо всього іншого пропонує знайти свою дорогу і свою жертву. Це може бути і традиційне обмеження в їжі, і відмова від поганих звичок (сигарет, кави) чи інтернету.
Нині, коли вже мало хто постить строго і на весь час посту відмовляється від м’яса, риби, яєць і набілу, Сиропусна неділя має передусім символічне значення. У східній літургійній традиції цей день називається “Неділя всепрощення”, щоб ми мали можливість увійти в піст, залишивши всі образи і непорозуміння, відновивши мир з усіма. У храмах цього дня відбувається особливий чин Прощення, коли священнослужителі та віряни просять один в одного пробачення, аби вступити у Великий піст із чистою душею.
Однак наші предки постили строго: хто задля своєї віри, а хто через бідність чи недорід. А щоби піст минув швидко, перед його початком треба було “запуститися”, тобто вдосталь наїстися і погуляти.
Про те, як українці святкували Запусти, що готували та як забавлялися в останні дні перед Великим постом, розповів “Львівській Пошті” професор кафедри етнології ЛНУ ім. І. Франка Михайло Глушко:
– У нас, коли говорять про піст, мають на увазі його християнський характер. Однак постили й раніше, до прийняття і поширення християнства. І на це були об’єктивні причини. Адже поставала проблема з харчуванням, на початку весни запасів продуктів дуже часто не вистачало. Ще в ХІХ столітті кожен третій рік, коли приходила весна, були періоди недоїдання – “голодовки”. Не голод, а голодовки, тобто людина мусила обмежувати себе в їжі. Адже необхідно було зберегти посівний матеріал. Це був недоторканний запас, бо слугував запорукою наступного врожаю. Навіть якщо скупо їли лише раз на день, його не можна було чіпати. І коли мав починатися Великий піст, своєрідне очищення організму, потрібно було добре наїстися.
 Водночас зустріч весни-літа важлива для кожної людини. Навіть нині я собі думаю, які довгі ночі – 16 годин. І це при тому, що маємо електрику. А уявіть собі, що два місяці ви живете по 15-16 годин у темряві. Люди мали те пережити. Тому дуже чекали весни і намагалися щонайшвидше прогнати зиму різними способами, у тому числі й магічними. А щоби весна була щедрою і прихильною до землеробів, пробували її “задобрити”.

Що не край, то звичай

Свято, яке передує початку Великого посту, в народі називають по-різному. Найчастіше можна чути про Масляну. А все через те, що це слово вживають на радіо і телебаченні. Однак ця назва поширена на Поліссі, особливо на східному,  Слобожанщині, в центрі та на півдні України. На Волині та західній  частині Поділля це свято називають Масницею. Але між тими назвами є різниця. Масляна – через те, що в тих районах споживали переважно млинці (хоча й вареники ліпили), заправлені маслом. А на заході України більше споживали вареники із сиром, тому воно називалося Масницею, від слова “масний”. Але були й інші назви. Населення галицької частини Волині (Бродівський, Радехівський та інші райони) вживало назву “Запусти”. У Горохівському, Іваничівському районах Волинської області (західна частина) казали “Колодка”. На Бойківщині, Лемківщині, в Надсянні, на Опіллі святкували Запусти або Пущенє, Сиропусний тиждень, Сиропуст, Сиропусну неділю.
Це свято було межовим між зимою і весною. Однак варто згадати, що кілька століть тому не було поділу на чотири пори року, лише на дві – зиму і літо. Тож межо­вими між ними були свята Благовіщення і Покрови. На Благовіщення “відкривається” земля, а на Покрови “закривається”. Від Покрови до Благовіщення ніхто нічого на землі не робив.
Це свято, за твердженнями етнологів, зазнало найменшого впливу Церкви. Його відзначали в усій Європі і називали карнавалом.
Під час карнавалу намагалися вдосталь повеселитися перед постом. Мовиться про тиждень, але у нас здебільшого святкували від четверга до неділі. Вже у четвер на Поліссі нічого не робили, тим більше у п’ятницю і суботу. А в росіян у четвер вже з’їжджалися зяті до тещі на млинці, подібно було в чехів і словаків. Навіть побутувала назва – “жирний четвер”.

Що їли на Запусти

Переважно вареники із сиром (по-нашому – пироги) або млинці із сиром (по-нашому – налисники). Щоби приготувати їх, господиня запасалася сиром і маслом заздалегідь. Тут є зв’язок між Запустами і Петровим постом. Кажуть, що цей піст придумали жінки, бо то була єдина можливість назбирати на зиму сиру і масла. Сир набивали в діжку, а масло топили і зливали в горщики. Треба було назбирати стільки, аби вистачило до Запустів. А якщо господиня не мала ні сира, ні масла, то це була ознака або великої бідності, або того, що господиня не досить добра. Тому кожна намагалася хоча б на цей день мати запас, навіть якщо решту часу він був недоторканним.
Позначилося це і на усній народній творчості: “Масляниця-баламутка, обіцяла масла-сиру, та й не хутко”, або “Почекайте, вареники, прийде на вас Масниця”, “Масничка, масничка, яка ти маленька, якби тебе неділь сім, а посту одненька”, “Вареники доведуть, що вже й хліба не дадуть”. Таких зразків багато, у кожному етнографічному районі свої.
Є ще одна страва, про яку згадують рідше, але її готували, особливо в Західній Україні. У цей день обов’язково варили яйця, аби вистачило кожному в родині. А якщо сім’я була дуже бідна, то хоча б одне на всіх. На Опіллі яйце пускали котитися долівкою від стола до порога – щоб отак піст швидко минув, як те яйце через хату перекотиться. У бойків Старосамбірщини варене яйце розбивали об чоло, переступаючи через поріг туди і назад, а тоді їли в хаті, щоб так швидко піст минув, як вони переступили поріг. У Надсянні я записав інформацію про те, що яйце їли для того, аби під час Великого посту людину не водив блуд.

Колодка і Колодій

Найпоширенішим звичаєм українців на Масницю в центральних, північних і східних регіонах була Колодка. В ці дні, найчастіше в неділю перед самим постом, заміжні жінки (передусім ті, що вийшли заміж впродовж останніх трьох років) ходили й ловили по селу не­одружених парубків і дівчат, прив’язували їм до руки чи ноги “колодку”, якою могла слугувати звичайна палиця, колотівка, рубель, навіть стрічка чи хустина. Аби звільнитися від “колодки”, парубок чи дівчина мали вести їх до корчми чи шинку і ставити могорич. Цей звичай побутував не тільки в українців – він був і в білорусів, і в поляків. А у південних слов’ян – хорватів, словенців – була така традиція, що напередодні до шинку спеціально привозили велику колоду, цілий стовбур. І якщо жінки ловили неодружених хлопців, то прив’язували їх до неї в буквальному розумінні, що ті навіть не могли звільнитися. Стояли хлопці доти, поки не виставили тим жінкам могорич. Такими діями начебто карали тих, що не одружилися, і стимулювали їх укладати шлюб. Це зараз парубки і дівчата ходять до тридцятки і далі. А тоді парубки, щойно діставали право на шлюб, відразу женилися, бо потрібні були робочі руки для господарки та й тривалість життя була значно менша. У нас такий звичай побутував у деяких селах Радехівського та Бродівського районів. Тамтешні старожили розповідають, що в 40-их роках минулого століття ще так забавлялися.
Але були у різних регіонах інші звичаї, які нерідко плутають з Колодкою. Найчастіше покликаються на опис, який зробив Павло Чубинський ще в 70-их роках ХІХ століття, коли описував обряди і звичаї річного календаря Центральної України. В його описі це “колодка”, але насправді цей звичай пов’язаний із Колодієм. Що це за звичай? Сходилися одружені жінки до шинку, приносили зі собою поліно, одна з них клала його на столі, а інша повивала і казала, що народився Колодочка чи Колодій. Далі жінки забавлялися, а опісля залишали його в корчмі. І так ходили кожен день – аж до суботи. З опису Чубинського: “В понеділок Колодій родився, у вівторок хрестився, в середу – похрестини, в четвер він умирає, у п’ятницю його ховають, а в суботу за ним плачуть”. Схожі звичаї побутували в гуцулів, але там був не Колодка чи Колодій, а Федор.

“Вмер Савка…”

На Опіллі та в Надсянні, зі слів старожилів, ще “за Австрії” або “за Польщі”, була ще одна традиція, пов’язана із Запустами: у корчмі збиралися жінки, добре гуляли, випивали, веселилися. Чоловіків туди не допускали. А погулявши, намагалися підстрибнути щонайвище, аби такої висоти вродив льон і коноплі.
В Славутському районі на Хмельниччині, в Гощанському на Рівненщині та ще кількох мій учень, а нині колега виявив цікавий звичай “Савка”. Як правило його також організовували жінки: просили чи вибирали чоловіка, який вдавав із себе покійника – “вмирав” у хаті. Вони його виносили з хати вперед ногами надвір і закопували в сніг. А тоді йшли до хати і починали веселитися. Він “оживав” і повертався до хати. Це була весела гра, її супроводжували відповідні пісні. Приміром:
Вмер Савка, бо старий був,
Забив жінку, бо лихий був.
Бом-дзень, бом-дзень!
То по Савці цей день.
Лавка трясеться, а Савка сміється.
Були пісні й до Колодія, й до Федора. А от один із варіантів колодчиних пісень:
Ой колодка, колодка, в мене губа солодка,
в мене одна, в тебе дві – солодкії обидві.
В чому головна суть тих всіх звичаїв? Вважають, що у такий спосіб наші предки намагалися прогнати зиму і закликати весну, хоча цьогорічна Масниця припадає ще на зиму, бо швидко Великдень – 8 квітня. Проте якби Великдень припадав на початок травня, як це нерідко буває, то Масниця була б у березні, коли весна вже набирає сили, а зима здає позиції.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7535 / 4.45MB / SQL:{query_count}