Свято зустрічі

Сьогодні, 15 лютого, християни східного обряду святкують Стрітення Господнє. Чому в цей день освячують у церкві свічки та як їх застосовують, пояснюють священик і етнолог

Стрітення Господнє належить до дванадцяти найбільших християнських свят. Його почали урочисто святкувати з кінця V століття, хоча перші згадки про нього датовані другою половиною IV століття і походять з Єрусалима.
Попри свою назву це богородичне свято. Стрітення Господнє припадає на сороковий день після Різдва Христового – 2 лютого за церковним (себто юліанським) календарем і 15 лютого за світським.
Подію, яку Церква переживає і оспівує цього дня, описав святий євангелист Лука (2: 22-40). Закон Мойсея приписував, аби кожна жінка після народження сина сорок днів, а доньки – вісімдесят днів, не сміла входити до храму, бо весь той час вважалася нечистою. Цей час називали днями очищення. Після їх закінчення мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або ж пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов’язана до обряду очищення, бо освятилася Різдвом Христовим, але все-таки в покорі виконала припис Закону і принесла в жертву двох горлиць.
Над первородним хлопчиком сорокового дня відбувався ще й обряд пожертвування його Богові. Окрім сповнення приписів Закону, сталася ще одна подія – зустріч Божого Дитяти і його Пречистої Матері з праведним Симеоном. За Божим просвіченням Симеон у Дитяткові Ісусі впізнав Месію, взяв Його на руки і молитвою подякував Господові за ласку, що його очі побачили обіцяного Спасителя. Його слова стали молитвою “Нині відпускаєш”, якою Східна Церква щоразу завершує вечірню. Старець Симеон напророкував Пресвятій Богородиці її майбутню жертву і терпіння задля Ісуса Христа.
За своїм змістом цей празник тісно пов’язаний із Різдвом Христовим та завершує цикл різдвяних свят. А через зустріч Божої Дитини і Його Пресвятої Матері з праведним Симеоном це свято в Східній Церкві називають Стрітенням. Його також трактують як свято зустрічі людини з Богом. Вбачають у ньому і зустріч Старого Завіту з Новим.
За традицією на Стрітення в церквах після завершення літургії освячували свічки. Як розповів під час майстер-класу у Львівському національному літературно-меморіальному музеї Івана Франка, де дорослі і діти власноруч виготовляли стрітенську свічку з вощини, народний майстер Володимир Мишолівський, така свічка мала бути в кожній оселі. Вона була оберегом від усяких стихій, її по-особливому прикрашали та тримали у визначеному місці – на вікні або біля ікони, аби можна було за потреби її швидко запалити. Адже вогонь освяченої в церкві свічки мав уберегти оселю і тих, що в ній мешкали, від грому, бурі та різної напасті.
З його слів, виготовляли такі свічки з відбірного воску як у спеціальних майстернях при монастирях, так і пасічники. Загалом це міг робити кожен, хто мав віск і бажання. Є кілька способів зробити свічку власноруч. Потрібно мати всього лиш віск, розігрітий на паровій бані, та ґніт – товсту нитку з натурального, найкраще лляного волокна. Спершу нитку навощують, злегка вмокнувши у розтоплений віск. Якщо є роз’ємна форма, то в ній закріплюють ґніт, а тоді заливають у неї розтоплений віск, дають йому застигнути, відтак за потреби підчищають краї. Метод вмочування потребує трохи більше часу і зусиль, але так можна виготовити одразу кілька свічок. Для цього ґніт прив’язують поміж двох металевих обручів і кілька разів занурюють в розтоплений віск, даючи щоразу час, аби кожен шар воску добре застиг. Нині популярним способом є скручування свічки з матриці вощини, яку пасічники закладають у рамки, щоби полегшити бджолам працю.
“І хоч нині можна придбати різноманітні яскраві та дивовижно гарні свічки, все ж їм не зрівнятися з восковою, яка пахне медом, літом, достатком”, – каже Володимир Мишолівський.

Стрітенські прикмети

• Якщо на Стрітення сніг – чекай ранню весну на поріг.
• Якщо на Стрітення капле зі стріх – зима ще довго протягне.
• Якщо на Стрітення погода морозна і ясна – буде весна красна.
• Як на Громницю день ясний, то буде льон прекрасний. 
• Як на Стрітення капає зі стріхи – не буде з літа потіхи. 
• Якщо на деревах іній – вродить добре гречка і бульба. 
• Якщо вранці випав сніг – на врожай ранніх хлібів, 
   коли ж у полудень – зернові будуть середні,
   а ввечері – недорід. 
• Які довгі на дахах бурульки – стільки ще випаде снігу.

Михайло Глушко, професор кафедри етнології ЛНУ ім. І. Франка:
– Стрітення Господнє є межовим святом, бо, за народними віруваннями, в цей день зима зустрічається з весною. Існує чимало вірувань щодо передбачення погоди на різні періоди, навіть на цілий рік. Наприклад, українці Карпат вірили, що на Стрітення обов’язково виходить з барлогу ведмідь: якщо буде сонячна погода і він побачить свою тінь, то злякається, знову сховається у свій барліг, і ще впродовж восьми тижнів буде зима. А якщо буде похмуро і ведмідь своєї тіні не побачить – то завалить барліг, і скоро настане весна. Люди спостерігали за різними явищами. Приміром, якщо на Стрітення мороз, то це також передбачає швидке настання весни, а якщо капає зі стріх, то зима затягнеться. Казали: “Якщо півень з порога до схід сонця води нап’ється, то господар з худобою лиха набереться”. Тобто зима ще триватиме, не вистачить паші, і господар матиме багато клопоту з худобою. За народними віруваннями, в цей день перелітні птахи повертаються головами в бік свого гнізда. Також наші предки старалися запам’ятати чи записати, на який день припадало Стрітення. Тому в той день тижня впродовж року не починали ніяких важливих сільськогосподарських робіт – не йшли перший раз орати, сіяти, жати, не виганяли перший раз у році худобу на пашу, а також не починали будувати. Навпаки, саме в цей день, щоб зберегти урожай, намагалися закопати буряки, картоплю в яму на зиму, засипати збіжжя у засіки. На Стрітення, особливо це було поширено на Поліссі, зривали бурульки зі стріх. Воду з них вважали дуже цілющою, тож використовували як ту, що освячена в церкві. На Поділлі, середній Наддніпрянщині знахарки пекли коржі, які вважали дуже помічними від пристріту чи, як кажуть у нас, зурочення. Але найбільше стрітенських звичаїв були пов’язані зі свічкою. Обов’язково на Стрітення святили в церкві свічку і намагалися донести її запаленою додому, щоб вітер не погасив. Подекуди для цього виготовляли спеціальні ліхтарики. Принісши свічку додому, робили нею знак хреста (коптили) на одвірках, сволоку і в хліві. Цю свічку берегли і по-особливому використовували впродовж року. До прикладу, поліщуки підвішували її над дверима в хліві, щоб до худоби не могла добратися відьма чи інші злі сили. А щоб домовик не турбував худобу, до схід сонця обходили із запаленою свічкою довкола хліва та стайні. Крім того, стрітенською свічкою підкурювали дітей – припалювали на скронях волосся, щоби ті не боялися грому влітку. Вважалася ця свічка помічною від усякої негоди – грому, бурі, граду. Пригадую, як моя мама, коли надходила гроза і небо темніло від хмар, ставила на вікно з одного боку свячену вербу, а з другого запалювала стрітенську свічку. У деяких етнографічних районах – на Волині, Поліссі, Поділлі – дуже часто перед грозою брали вербу, освячену у Вербну неділю, і стрітенську свічку, виходили на подвір’я, ставали обличчям до грози, що насувалася, і навхрест їх три рази зводили та розводили, щоразу промовляючи: “Святий Марку, рознеси цю хмарку!”. На Поліссі вірили, що, поклавши стрітенську свічку під подушку, можна позбутися безсоння. Запалювали її й для того, аби полегшити відхід вмираючого.
Отець Володимир Пігічин, священик УГКЦ:
– Стрітенська свічка є для нас відблиском Божого світла. Ми освячуємо її в цей день у церквах на знак того, що всі люди землі, які були праведними і яким було обіцяно, що вони побачать Бога, зустріли живого Бога в Ісусі, якого на сороковий день після народження принесли до Єрусалимського храму. І приносимо її додому, щоб, засвітивши, могли відчути, що Бог є серед нас видимо, матеріально перебуває з нами в нашій оселі, в нашій родині. Як добрі християни ми це усвідомлюємо розумом, але важливо, щоб ми ще й могли це побачити. Коли освячуємо свічки, то молимося, щоб вони були помічні від усякої хвороби, від різних стихійних лих. Є така давня мудра українська традиція, що стрітенську свічку запалюють, коли сильно блискає і гримить, коли дмуть сильні вітри, а також коли хтось захворіє чи є якась інша причина неспокою. Тобто коли є бажання відчути присутність Бога і Його захист перед стихією, хворобою, клопотами. Стрітенську свічку, освячену в попередньому році, запалюють, коли приходить священик із йорданською водою. Я дуже часто нагадую, що освячені речі ми маємо вживати у нашому повсякденному житті. Цю свічку треба світити, часто запалювати, щоб до наступного року її не залишалося! А як залишилася, то запалювати частіше, допоки не згорить. Не варто колекціонувати стрітенські свічки, бо це не амулет, а засіб, який має допомогти нам відчути Божу присутність у нашому щоденному житті!
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.4724 / 4.45MB / SQL:{query_count}