Подарунки: радість для дітей і клопіт для батьків

Чому малеча часто не хоче ділитися іграшками і як на це варто реагувати, розповіла дитячий психолог

З року в рік діти з нетерпінням чекають Миколая, а батьки знову сушать мізки над тим, чим потішити своє чадо. А якщо діток двоє чи троє, то відповідно й подарунків має бути в рази більше. Іграшки батьки вибирають переважно з огляду на вік, уподобання дитини, але досить часто є так, що з-поміж усіх подарунків доводиться обирати щось універсальне чи й однакове, аби діти не сварилися через іграшки. Виявляється, саме ця проблема є нині дуже актуальною.
Чому діти не хочуть ділитися забавками і солодощами, чи варто за це сварити їх та чи правильно чинять батьки, обираючи для дітей однакові подарунки, аби тільки між ними не було сварок, “Львівська Пошта” запитала дитячого психолога Зоряну Дубинець.

Маленькі власники

Двох своїх діток – трирічну Іринку та п’ятирічну Даринку – Мар’яна Костюченко називає “власниці”. Жінка відверто признається, що вони просто не вміють ладити одна з одною, що вже казати про спільні забавки. “Даринка змалку була жадібною. Надворі ніхто не мав права чіпати її іграшок, бо відразу зчиняла істерику. Вдома, коли приходили гості, ситуація була аналогічна. Її іграшки для інших дітей завжди були табу, – розповідає Мар’яна. – А коли підросла Іринка, то почала копіювати старшу сестру. І хоч я постійно наголошую, що вони сестрички і мають ділитися забавками, мої слова на них не діють. Та каже, що це моє, а та – моє”.
Зі слів жінки, у Святого Миколая доньки цього року замовили багато подарунків, але деякі з них однакові. “Що робити, не знаю. Певно, доведеться купити не одну ляльку, а дві, бо буде скандал”, – каже жінка.
Не любить ділитися іграшками й шестирічний Максим. Зі слів його мами Оксани Іванців, син часто своєю поведінкою ставить її в незручне становище. “Максим змалку не давав нікому жодної своєї іграшки, не поділився цукеркою чи пряником. Мені було прикро, бо інші мами називали мою дитину жадібною. І щоб хоч якось урятувати ситуацію, я часто носила в сумці “запасну” іграшку, яку давала чужій дитині, і пакет із солодощами, якщо хтось попросить”, – розповідає жінка.

Ділитися треба, але не всім!

На думку психологів, те, що дітям важко з кимось чимось ділитися, особливо маленьким, є нормальною частиною процесу розвитку. А прагнення чимось володіти – природною реакцією. Впродовж другого і третього року життя діти йдуть від розуміння себе в єдності з матір’ю і починають ставати індивідуальністю, визначаючи себе окремо від матері. “Я сам”, “це моє” – ось основні слова малюка, саме їх йому вимовити найлегше.
“Не чекайте, що дворічний малюк легко навчиться ділитися своїми іграшками. Він, звичайно, готовий до паралельної гри з іншими дітьми, але не думає про те, що інша дитина хоче або що відчуває, – розповідає дитячий психолог Зоряна Дубинець. – У дітей розвивається сильна прив’язаність до речей. Інколи можна спостерігати, як той же ведмедик, старий і пошарпаний, стає ніби частиною дитини. Тож змушувати малюка віддавати комусь свої іграшки, навіть ненадовго, неправильно”.
Ближче до віку п’ять-шість років діти через спільну гру, співпрацю в грі починають розуміти значення спільного використання. Але реальність така, що ділитися своїми речами, зокрема забавками, їм важко. Якщо вони це роблять, то лише тому, що так їх навчили батьки.
Зі слів психолога, якого б віку не була дитина, дорослі завжди повинні поважати її права. “Як у нас, дорослих, так і в дітей повинні бути особисті речі. В нашому випадку – іграшки. Це треба поважати і не дозволяти іншим ними розпоряджатися. Хіба дорослим подобається, якщо хтось на роботі візьме їхню сумку і скаже, що віддасть лише тоді, коли прийде з магазину, або вдома один із членів сім’ї забере в другого новенький телефон і поверне цілим та неушкодженим лише після того, як трохи ним пограється? Те саме і з дітьми”, – веде далі Зоряна Дубинець.
Також, на думку психолога, навчити дітей ділитися чи мінятися іграшками можна, але не погрозами та вмовляннями. “Коли в сім’ї підростає двійко або більше дітей, батьки повинні створити певні правила. До прикладу, спочатку іграшкою бавитиметься той, хто перший її узяв, – каже співрозмовниця. – А ось купувати однакові іграшки дітям, що живуть у одній родині, не варто! Прагнення мати все однакове все одно може призвести до “боротьби”, коли діти почнуть рахувати і порівнювати. Краще навчити їх мінятися, але це має бути щось рівнозначне”.
І наостанок, як каже Зоряна Дубинець, дитина ко­піює поведінку батьків, тому, як чинитимемо ми, дорослі, так і поводитиметься наша дитина. “Якщо удома не прийнято ділитися, цікавитися одне одним, проявляти любов і турботу, то й дитина не виросте щедрою та доброю. Якщо дорослі кластимуть свої речі на місце, то й діти так робитимуть, якщо мама позичатиме подругам свій одяг, то й дитина розумітиме, що треба ділитися”, – наголошує психолог.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.0534 / 4.39MB / SQL:{query_count}