Помолимося за Україну і мир у ній!

Владика Борис Ґудзяк на передріздвяних реколекціях для львів’ян закликав відмовитися від соцмереж, позбутися гніву і запровадити “мораторій” на нарікання

Львів і світ в очікуванні свята – до Різдва залишилося менше чотирьох тижнів! За цей час ми можемо багато що встигнути зробити, щоб це свято не пройшло повз нас, щоб для кожного з нас стало очікуваним і незбагненним таїнством зустрічі з Богом та один із одним, допомогло відкрити наше серце на добро, стало справжнім святом для родини і для громади. Про це говорив на передріздвяній зустрічі з львів’янами в Центрі Митрополита Андрея Шептицького, організованій Інститутом екуменічних студій та релігійним інтернет-ресурсом “Духовна велич Львова”, владика Борис Ґудзяк, єпископ УГКЦ єпархії святого Володимира Великого в Парижі, президент Українського католицького університету.
Він переконаний, що жертва наших захисників переможе і що Україна здобуде мир. Борис Ґудзяк порадив у ці дні обмежити залежність від інтернету, позбутися гніву й ненависті, знайти час на сім’ю, читати Святе Письмо та молитися за мир в Україні, за наших людей, за українців за кордоном, за священиків усіх Церков, за наших політиків, бо “вони є добрі люди, бо Бог їх сотворив добрими, з Богом даною гідністю, бо вони потребують нашої підтримки”.
Отож, пропонуємо головні тези духовної науки владики Бориса.

Не проґавити свято

Щоби приготуватися до приходу Різдва Христового особисто, в родинах, в нашій громаді, в нашому місті, маємо ще кілька тижнів. Ці тижні підготовки мають на меті допомогти нам не пропустити Його прихід, бо в кожного є об’єктивні причини бути трохи розсіяним і неуважливо ставитися навіть до такого неймовірного таїнства, в якому Бог стає людиною. Я сам зауважив, що дуже розсіяний. Роками мені доводиться робити багато справ одночасно. Але бачу, як щось подібне відбувається і з багатьма молодими людьми, які користуються інтернетом, пишуть есемески: вони можуть зосередити увагу лише на короткий час. Ця нездатність зосередитися впливає й на молитву.
Різдво – це свято Божого приходу до нас. Бог хоче прийти  до тебе, до мене дуже особисто. Уявімо собі велич всесвіту. У Різдві ми вітаємо Бога, який тримає увесь цей всесвіт в своїй десниці – і землю, і Сонячну систему, і мільярди таких галактик, як наша. Ми віримо, що Господь все це сотворив. Але він також Бог, який так нас любить, що порахував кожну волосину на наших головах. І щоби довести свою любов, Він висилає пророків, ангелів, а коли цього замало, каже: “Я сяду поруч, буду поруч жити, поруч працювати як столяр, спершу буду мати пеленки… Всі ці наші людські речі”. Невдовзі після Різдва буде великий празник Богоявлення, коли Син чує голос Отця: “Це син мій возлюб­лений…”. А ми, як християни, покликані почути: “Ти мій син возлюблений, моя донька возлюблена, яких я вподобав”.
Це таїнство приходить щороку. Воно не вміщається в серце, в душу, в думку. А ми, маючи перед очима черговий пост на Facebook, можемо не звернути на нього уваги… Господь наближається, але він не виламує дверей моєї душі, а лише тихо стукає: ти прогайнувала цього року нагоду, я ще прийду наступного року, ти мене не побачила в яслах як дитя, я перед світом простягну свої руки в хресних обіймах.

фото: Валентина Євтушок

Моє Різдво

Ми маємо шанс, щоб цього року це було наше Різдво, моє. Якою прекрасною є коляда Антонича, що термінами бідного села, сільського побуту змальовує таїнство Бога на санях.
Я не скрадуватиму цю зустріч тим, що є зайве. Я помітив, що відчуваю залежність від Facebook, і два тижні тому постановив до Різдва не заходити в нього. Сьогодні на кухні був відкритий чийсь Facebook, і я на три секунди затримав на ньому свій погляд. Я зловив себе на тому, що це мене тягне. Будьмо вільні в цьому Різдві від різних речей, які нас розсіюють і спокушають не бачити цього таїнства в своєму житті.
“Слава во вишніх Богу, на землі мир, людям благовоління…” – скільки разів ми це чули, співали, скільки прийде вітальних листівок із цими словами… Чи можемо ми над ними застановитися? Чи можемо стати такими спокійними, щоб почути важливі речі, побачити, пережити їх? Для цього не треба ні грошей, ні тренінгу.
Подумайте, що вас полонить. Може, це якась пристрасть, якийсь гнів, біль чи жаль? Назвіть його, вкажіть на нього пальцем, як на екрані, притисніть і посуньте десь убік, щоб це не сиділо в душі, в серці, щоби воно не відлунювало в голові… Щоб у нас було хоча б трохи місця для таїнства Божого приходу. Коли ми це назвемо, то вже хоч трохи позбудемося його влади над нами. Тож найперша річ у цей передріздвяний час – щоб ми скористали з нагоди зробити місце в своїй господі, у кімнаті свого серця, своєї душі для Бога, який до нас особисто йде.

Свято в родині

Господь нав’язує новий живий контакт із нами, щоб ми були з Ним, але щоб ми були й один із одним. І що властиво, велика частина нашого духовного життя є на матриці наших стосунків у родині, на роботі, із сусідами. Очевидно, найінтенсивнішими є стосунки в сім’ї. Яке це таїнство – чоловік, жінка, діти! Бог так нас сотворив, що діти родяться в любові тата і мами. Так має бути. І вони процвітають у цій маленькій соціальній клітинці, якщо є любов і злагода. Ми не є утопістами, ми знаємо свої обмеження, ми всі грішні. Мабуть, нема більшого виклику, цікавішого чи складнішого, аніж подружжя.
Але як Бог є троїчним, так і подружжя є троїчним – чоловік, жінка і Бог. Так укладається шлюб. Різдво є черговим моментом, коли Бог хоче прийти до нашого подружжя, до нашої сім’ї. Він приходить як дитина, і тому діти нам так допомагають розуміти Різдво. Ісус каже: якщо не станете як діти – вам важко буде ввійти у Царство небесне. Ісус серед нас! Сказати це десь на поважному засіданні є пафосом, патетикою. А діти це розуміють. Нам треба переключитися на те, що нам дає сім’я, наші діти, сусідські, ті, що у вертепі. Якщо зможемо трохи стишити гамір і хаос у своїх думках і душах, краще побачимо, яким скарбом є люди, яких нам дав Бог.
Такий час – робота, проекти, завдання, змагання, часом жорсткі баталії, щось осягнути, щось збудувати, щось здобути… На сім’ю лишається мало часу. Ми не в змозі все змінити, зробити кожен день чи тиждень сімейним. Але, може, це вдасться саме в час Різдва – щоби в сім’ї трохи стихли клопоти, щоби в різдвяні дні не було перед очима екрана, щоби можна було почути коляди, щоби сім’єю піти з колядою до родичів, сусідів. Можна запросити до себе когось самотнього, безхатька, внутрішнього переселенця із Донеччини чи Луганщини. Такі гостини чужих помагають нам оцінити, чим є наша сім’я, з усіма нюансами.
Треба бути обережними зі сподіваннями, бо легко намалювати ідеал свят у сім’ї, але дуже часто важко сімейно пережити їх. Якщо ми щоденно дозуємо сімейне спілкування, то занадто велика доза чи інтенсив може дати вибуховий ефект. Часто свята стають антитезою, але тут багато що лікує гумор.
Через кілька днів я сідатиму в літак, щоби полетіти на Різдво до своєї мами. Так сталося, що я маю нагоду святкувати двічі: в Парижі – старий календар, в Америці, де моя мама, – новий. Я маю благодать бути зі своєю мамою на Святвечір. Не знаю, скільки ще таких нагод буде, бо для неї це 92-ге Різдво! Дякую Богові за це!

Львову – мир, львів’янам – благовоління

Найбільше, що мені пам’ятається після двадцяти років у Львові, це Різдво в нашому місті. Ми дуже гарно святкуємо в Парижі, але Різдво у Львові особливе! Ми маємо особливе місто, з високим покликанням. Скільки людей приїжджають до нас на Різдво! Для декого це, можливо, досить світське бажання повеселитися, але навіть у тих людей є відчуття таїнства, яке у Львові проявляється більше, ніж у будь-якому місті, де я бував.
Закінчується дуже непростий рік для України і для Львова. В Україні війна, львів’яни на фронті… Львів їх підтримує, переживає за них, молиться. Україна дуже непросто виходить з царства страху до країни гідності. І цей страх породжує рефлекси не завжди конструктивні. Страх, який стоїть за взаємною недовірою, часом стає інструментом маніпуляції. Цього року місто потерпало від сміттєвого колапсу. Ми бачимо, як дехто готовий покарати наше місто, де людина – не завжди найвища цінність.
Завершуючи цей рік, готуючись до Різдва, всім депутатам, керівництву міста та області, всім громадянам, всім нам варто скористати з дарів цієї пори. Все мине, ті речі, за які ведуть такі безоглядні змагання, не найцінніші. В особливий спосіб це місто має нагоду жити в таїнстві благовоління, дружби, доброго сусідства, поваги до потребуючих.
Подумаймо, за що ми змагаємось, яким є наш пріоритет у нашому місті. Не дай Боже, щоб ненависть закралася в наші серця! Супроти неї Facebook чи постійна зайнятість будуть дуже дрібними перепонами зустрічі Христа. Хоча, як ми знаємо з піснеспівів свята, з писань, з коляд, Христос прийде туди, де є заздрість, ненависть, страх. Який же нерозумний цар Ірод, готовий вирізати маленьких хлопчиків через боязнь за свій престол! Він не розуміє, що це не царство світу іде йому назустріч. Христос приходить туди, де для нього немає місця. Але все одно він приходить.
Не треба ні на кого дивитися зверхньо, порівнювати. Ми маємо оцінити, що Бог нам дає. Хочу заохотити вас знайти у собі спокій, усвідомити, що Господь гряде. Щоб ми, кожен зокрема, в своїй сім’ї злагоджували ясла, в яких перебуватиме маленький Ісус. Щоб ми могли приготувати наше місто до приходу самого Бога тишею наших сердець і сімей, тишею наших стосунків із сусідами, на роботі, з недругами. Пропоную оголосити маленький “мораторій” на нарікання, на нищівну критику. Жити в критиці, в наріканнях – шкодити собі. Це не означає не мати критичного мислення, ясного погляду на реальність. Зараз це дуже важлива річ. Саме так ми можемо впливати.
А ці тижні – це час взаємного благословення, час побачити людину з Богом даною гідністю, не заслуженою, не створеною руками, а Богом даною. Ще можна багато зробити: спокій помножити, знайти місце для миру в душі, у сім’ї, у місті, приблизитися до стану дитини, яка бачить, що до неї йде дитя Ісус, відкритися на цю простоту, радість і поділитися нею, так як Бог це робить із нами.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7255 / 4.44MB / SQL:{query_count}