Як маємо день святий святкувати

Не треба формалізувати неділю і зводити її до нічогонероблення, однак не варто нехтувати нагоду відпочити, відновитися фізично і духовно, стати кращими

Надшвидкий ритм життя часто ставить нас в умови, коли часу бракує на все. Тож нерідко не вдається належно провести неділю. Як же в нинішній час маємо виконати Божу заповідь щодо святого дня?
“Божа заповідь каже: “Пам’ятай день святий святкувати”, а це передусім святкувати з Тим, хто створив цей день”, – розповідає “Львівській Пошті” священик УГКЦ Володимир Пігічин. – Бо це не просто день лінивства, нічогонероблення, лежання на канапі… Це день, коли переключаємо свою увагу зі щоденних клопотів на те, що стосується всього життя. Це час замислитися, що ми робимо, для чого і куди прямуємо. А найкраще це робити з Тим, хто все сотворив, і нас теж. І якщо ми справді є християнами, то маємо взяти участь у Божественній літургії, оскільки вона є найбільшим сповненням нашого спілкування з Творцем, у ній ми приймаємо Святі Тайни, споживаючи Тіло і Кров Христа, і в тому цілковито єднаємося з Ним. Наш видимий чуттєвий світ єднається з невидимим творчим  Божим і сповнює нас силою. Це і є головне вираження святкування неділі – участь у святій трапезі”.

Чи йти на роботу?

Зі слів священика, якщо доводиться працювати в неділю чи свято, то маємо застановитися, якою є філософія нашого життя: чи ми живемо, щоби працювати, чи працюємо, щоби жити, які пріоритети є головними в нашому житті.
“І якщо Бог у своїй премудрості так створив, що сьомий день є днем, коли треба всяку щоденну працю зупинити, щоби щось переосмислити, фізично відпочити, набратися духу, то це невипадково. Це передусім для нас. Ми можемо в різний спосіб планувати свій час, але найбільшим менеджером є Господь, який дав нам життя. Тому, коли плануємо собі працю і розклад денний, тижневий, річний, мусимо враховувати, що є речі, які не варто змінювати. Бо кожен каже, що хоче жити щасливо. Але чи будемо ми щасливі від того, що безконечно працюватимемо? Чи станемо щасливіші через ще кілька зароблених гривень?” – запитує отець Володимир.
Така правда життя, що є служби, які не знають свят, і доводиться йти на роботу. Мусимо з цим змиритися. До прикладу, коли говоримо про чергового лікаря швидкої допомоги чи людину, яка недільного ранку виходить прибирати сніг, який нападав уночі, чи посипати піском замерзлу стежку, аби хтось не впав дорогою до церкви, то це необхідно і благородно! Але чи мусить на роботу в неділю виходити продавець?
“Я не вважаю за благородство витрачати святий день на біганину супермаркетами і змушувати, аби хтось через це йшов на роботу в неділю. Тут багато залежить саме від того, як ми розставляємо пріоритети, що для нас найголовніше. Є ще й таке, чи я як християнин мушу триматися за цю роботу, чи шукав я альтернативу, чи бодай задумувався над тим. Чи ми чули, аби хоч одна християнська спільнота виступила проти того, що людей спонукають до праці в святі дні? Ми стаємо формальними християнами, для нас святий день перестав бути святим! А в тому, аби належно провести неділю, біди нема – лише добро для людини. Біда в тому, що ми від того добра втікаємо, що ми як християни ставимося до нього не по-святому”, – каже священик.
Отець Володимир певний, що навчання – також важка праця, особливо для учнів, студентів. І часом доводиться присвятити цьому неділю чи свято. Але тут також постає питання, як проведена субота, інші дні, чи була можливість уникнути особливого напруження в неділю.

Хатні клопоти

Людина не має бути голодною в неділю, тому якщо фізично не було часу раніше, то нема нічого злого в тому, аби навіть цілою родиною стати ліпити вареники чи готувати щось інше. Навпаки, це буде освячення цього дня спільною працею, ще однією нагодою поспілкуватися, більше пізнати, чим живе кожен член родини! Але коли мовиться про прання, прасування чи прибирання, то можемо так організувати свій час, аби не мати потреби витрачати на це неділю. Проте є життєво необхідна, невідкладна чи непередбачена робота, як, наприклад, догляд дитини: потрібно щось перепрати, бо дитина забруднила, прибрати, як щось розсипала чи розлила. Або ж кран поламався… Але свідомо відкладати прання на неділю, навіть попри те, що пере машинка, не варто! Цим ми заганяємо себе в щоденні клопоти, нехтуючи нагоду мати цей день для чогось більшого.
“Ми не можемо бути фарисеями, які все формалізують, а маємо керуватися своїм сумлінням, чи конче це робити саме зараз, чи на бажання можна було б знайти для цієї роботи інший час”, – веде далі священик.
І нагадує, що потрібно зважати на інших, пам’ятати, що наша свобода закінчується там, де починається свобода іншого. На жаль, ми про це часто забуваємо… Потрібно зважати, аби те, що ми робимо, не стало каменем спотикання для іншого, щоб ми не довели когось іншого до гріха!

Застілля – задля спілкування

На переконання священика, святкування, ототожнене лише із застіллям, з чаркою, немає нічого спільного з духом християнського святкування. На столі може бути й вино в часі гостини, ми можемо його споживати. Так робили й учні Христові. Але вони мали за центр свого святкування Христа, а не нагоду випити чи наїстися. Тому треба зростати духом, аби правильно розставити пріоритети: чи центром мого святкування є чарка, їжа, а чи я прагну чогось більшого? Все має бути в міру – і пиття, і їжа. Свято вимагає особистого контролю. Застілля – це передусім спілкування.
“Ми дуже часто любимо жити в напівправді: начебто й релігійні, але нащо нам Бог? Ми не будемо добрі без Бога! Це подібно до дитини, яка ще не вміє ходити, а кричить “я сама”. Ми хочемо бути самодостатні, самі собі святкувати без Того, Хто нам це свято дав. Один священик розповідав мені, що, будучи на обіді у євреїв в суботу, почув гарні речі: вони в суботу не обговорюють політику, фінанси та інших людей. Постало питання: а про що ж тоді говорити? Відповідь – про Бога. Це дуже добра ілюстрація, що ми як християни маємо робити. Бо ми не говоримо про Бога, ми говоримо про хліб насущний, про щоденні клопоти, про політику чи ще щось”, – пояснює отець Володимир.

Не “їсти” ближнього

Зі слів священика, не гідним неділі є прийти з храму і починати правити свою “службу”, доймаючи і критикуючи інших. Бо святкувати – це передусім освячувати себе, намагатися бути святими, ставати кращими. Задля того йдемо на молитву на літургію, до сповіді, до причастя, щоби ставати кращими. Коли ми цього не ставимо собі за мету, то маємо більше немочей, говоримо іншим прикрі, неприємні речі.
Найбільше родинних суперечок виникає саме в святковий день, бо нарешті ми збираємось усі разом, але не знаємо один одного: хто чого хоче, які має вподобання. Ми часто використовуємо святковий день, аби догодити своїм егоїстичним бажанням замість того, щоби краще пізнати тих, що поруч із нами, присвятити час будуванню стосунків, а не їх руйнуванню, разом відновитися.
Святковий день маємо для того, аби вийти з метушні й заклопотаності, знайти більше часу на сповнення заповідей любові, щоб відновити себе в тому образі, в якому нас сотворив Господь. І тоді побачимо нову перспективу нашого життя, зможемо досягти більшого. Маємо відновити стан миру в собі, провести “перезавантаження”. Тому річ не в тому, аби нічого не робити.

День для “перезавантаження”

“Ми можемо формалізувати святий день і написати цілу книгу приписів, що робити, а що не робити, укласти нове Второзаконня. Але тоді ми можемо стати на ті самі граблі, що й юдеї, коли Христос запитував, чи потрібно робити в суботу добро. Добро потрібно робити, але не варто витрачати цей день намарне, заганяти себе в щоденну метушню”, – каже священик.
Тому цілий день, проведений за телевізором чи в інтернеті, не наситить нас енергією, а навпаки, виснажить наші сили. Бо інтернет і телевізор теж є щодня, а нам треба з тої щоденності вирватися. Натомість вишивання чи інше рукоділля, якщо це є не задля заробітку, а задля відновлення душевної рівноваги, не нашкодить недільному відпочинку! Особливо якщо це можливість поспілкуватися мамі з донькою, показуючи, як класти хрестик. Можливо, це послужить зближенню, дасть нагоду зачепити ще якісь особисті теми, пізнати одна одну.
“Бог ніколи не забирає свободи, але в нашому виборі, що робити святкового дня, маємо керуватися, для чого ми те чи те робимо, чи це є для нашої віднови і освячення, нам на добро та добро інших, а чи байдужість і надолуження нашої неорганізованості впродовж тижня”, – підсумовує отець Володимир.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.5750 / 4.43MB / SQL:{query_count}