Чи потрібна дітям строгість?

Як виховати дитину чемною й дисциплінованою, не нашкодивши їй та уникнувши втрати довіри і контакту

Нерідко можна чути, що нинішні діти розпещені, нечемні, неконтрольовані. Натомість батьки часто губляться в інформаційному потоці новомодних методик, намагаючись відповідати духові часу. Багато з них вважають, що їхні батьки були надміру строгими з ними, і бачать у цьому причини своїх проблем, інші ж, навпаки, вважають, що саме брак батьківської уваги та твердості завадив їм у житті. Тож намагаються бути “кращими” і змалечку вчать дитину дисципліни. 
Та чи потрібна дітям строгість у вихованні і як знайти ту золоту середину, щоб не заохочувати вседозволеність, але й не стати домашнім деспотом?
“Невдовзі після того, як наша донька почала ходити в садок, у групі змінилася одна з виховательок. Спершу Наталочка сприйняла її насторожено, бо вона була значно строгішою за попередню, іноді навіть не хотіла йти зранку до садочка, хоча на початках проблем не було. Я вже навіть була готова йти на “розбірки”. Але досить швидко ця вихователька стала улюбленою. Донька, побачивши її, радо біжить у групу. І коли я приходжу в садочок, діти з нею зазвичай спокійно бавляться чи займаються. А в іншої виховательки нерідко в групі гармидер”, – розповідає Оксана, мама п’ятирічної Яринки. Жінка переконана, що все забороняти і контролювати кожен крок дитини не варто – вона має почуватися вільно, тоді зможе гармонійно розвиватися. Та все ж мають бути встановлені певні межі, аби дитина не зростала з відчуттям вседозволеності.

Насамперед правила

Як розповів “Львівській Пошті” психолог Андрій Козіброда, дитина найперше потребує любові та відчуття безпеки. Дисципліна не повинна бути самоціллю – вона є лише засобом створення якнайкращих умови для розвитку і зростання, дає відчуття впевненості, захищеності. Це гра, в яку має включитися вся родина! Тому насамперед потрібно встановити “правила гри”. Їх потрібно обговорити і пояснити як дітям, так і дорослим. Не може бути так, що мама не дозволяє їсти солодощі перед їдою, а тато чи бабуся цією забороною нехтують і часто роблять поблажки.
“Дайте дітям багато іграшок і нічого не кажіть. Коли перший інтерес до них згасне, діти покинуть забавки і почнуть сваритися, часом навіть битися за якусь одну з них. Або ж інший приклад. Психологи провели такий експеримент: привели дві групи дітей на два майданчики і дали їм можливість бавитися як завгодно. На одному через годину малюки згуртувалися в центрі майданчика, тоді як на іншому розбрелися і знайшли заняття до душі. В чому полягала різниця – перший майданчик не був обгороджений, тож діти не почувалися на ньому в безпеці. Цей приклад показує, що малюки потребують встановлення чітких і зрозумілих правил”, – каже психолог.
На його переконання, без таких правил дитина не знає, що робити із запропонованою свободою. Вона випробовуватиме межі цієї свободи, як далеко вона може зайти у вседозволеності. 
“Найбільше мені імпонує така думка, що педагог, вихователь має бути люблячим, як мама, але твердим, як діамант. Бо встановлені правила не матимуть жодного значення, якщо їх не дотримуватимуться чи часто порушуватимуть самі дорослі або ж ітимуть на значні поступки дітям. Звичайно, винятки є в кожному правилі, але на це мають бути дуже поважні причини. І ці причини також треба дитині пояснити”, – веде далі Андрій Козіброда.
І наголошує, що передусім батьки повинні самі дотримуватися встановлених правил, бо дитина сприймає не так те, що їй кажуть, як те, що бачить. Тож якщо батьки самі не вміють дотримуватися встановленого порядку, то не можуть вимагати цього від дітей!

Не покарання, а наслідки

Та водночас треба пам’ятати, що правила та обмеження мають бути дозованими. Не можна регламентувати кожен крок дитини. Адже в цьому випадку вже мовиться про несвободу, пригнічення. Важливо, аби батьки не намагалися виховати чемну дитину для себе, бо це може її зламати. Надмірна строгість може мати дуже важкі наслідки, адже це може призвести як до бунту, так і до пригнічення волі, коли дитина не здатна чинити належного спротиву волі інших.
“Покараннями можна залякати дитину, змусити її замкнутися в собі або ж спричинити відвертий бунт. Принцип батога і пряника давно пора списати з рахунку і виключити з ужитку. Він належить до методів дресури, а не виховання! Тому якщо дитина зробила щось не так, то має відчути наслідки. Наприклад, ми не дивимося мультиків, поки не прибрали іграшок чи не виконали домашнього завдання. Саме наслідки, а не покарання! Покарання, навпаки, веде до страху, замикання в собі або відвертої непокори. Якщо ж доступно пояснити дитині, що кожна дія має наслідки, то це вчить її відповідальності за свої вчинки. І пояснювати все це треба спокійно, навіть якщо ви дуже знервовані чи дитина відверто провокує вас на конфлікт. Якщо не можете говорити спокійно й логічно або бачите, що в цей момент дитина не здатна сприймати вашу точку зору, дайте собі і їй час заспокоїтися. Якщо зірветеся на крик – будете в програші!” – наголошує психолог.

Кожна дитина унікальна

На думку пані Валентини, виховательки дитсадка з більш ніж тридцятилітнім стажем, кожна дитина потребує особливого підходу і розуміння. Треба передусім відкритися на дитину, зрозуміти її почуття та відчути потреби. 
“Хтось потребує похвали, заохочення, лагідності, а хтось справді хоче твердості. Але ніхто з діток, як і з нас, дорослих, не любить критики, тому треба знайти такі слова, які пояснять дитині її помилку, або те, чому її вчинок є поганим, неправильним. Також треба враховувати вікові особ­ливості, наприклад, діти п’ятирічного віку дуже вразливі, болісно реагують на зауваження. Але в жодному разі не можна дати дитині відчути, що вона сама через це стала гіршою чи що її менше люблять. Звичайно, повинні бути встановлені правила, яких потрібно неухильно дотримуватися, бо діти дуже легко відчувають так звані слабкі місця батьків. І якщо те чи те заняття не вдалося провести, то найперше тому, що дітям це дозволили. Вони мають розуміти, що є час на гру, а є час збирати іграшки чи займатися іншими справами”, – пояснює вихователька.


12 принципів успішного виховання

1. Не осуджуйте саму дитину.
Навіть якщо її дії гідні осуду. Дитина неод­мінно повинна розуміти: її саму люблять, але її дії є неприйнятними і повинні бути поліпшені. Будь-які дії – результат почуттів. Щоби змінити вчинки, насамперед треба зрозуміти почуття і навчитися відповідно на них реагувати.
2. Відповідайте на почуття дитини. 
Створіть такі умови, аби дитина могла виговоритися, як кажуть, випустити пару, дати вихід своїм емоціям. Потрібно дати дитині змогу звільнитися від негативних почуттів, які вона намагалася придушити.
3. Визначте межі дозволеного. 
Зробити це треба, перш ніж почнете стежити за дотриманням порядку. Найважливіший етап у процесі привчання дітей до дисципліни зводиться до встановлення розумних вимог і обмежень. Дитина повинна знати, в чому полягає прийнятна чи неприпустима поведінка, і тільки тоді від неї можна вимагати відповідальності за дотримання конкретних правил. Це дасть змогу запобігти в дитини  відчуття несправедливості. 
4. Визначайте пріоритети.
Якщо ви постійно говорите дитині “ні”, вона припиняє звертати увагу на заборони й не розуміє, чого ви від неї хочете. Вам і самим було б важко дотримуватися такої великої кількості заборон. Тож встановлюйте їх розумно, тільки там, де це дійсно важливо.
5. Уникайте вимог, які неможливо виконати. 
Потрібно бути абсолютно впевненим у тому, що дитина здатна виконати те, чого від неї вимагають. Висунення вимог, яких дитина не може виконати, створює ситуацію нерозв’язаного конфлікту, з якого не видно виходу. Така ситуація неминуче завдає шкоди емоційній сфері людини.
6. Будьте послідовними.
Якщо ви реагуєте на одні й ті ж вчинки дитини по-різному, то збиваєте її з пантелику. Немає певної кількості зауважень і покарань, після яких дитина змінить свою поведінку. Коли ви послідовні в своїй реакції на її непослух, після чотирьох-п’яти випадків вона засвоїть урок.
7. Будьте рішучими й непохитними
Коли діти відкрито кидають вам виклик непокори, відповідайте на нього рішуче й упевнено. Якщо дитина розуміє, чого від неї чекають, то має відповідати за свою поведінку.
8. Не погрожуйте.
Не виголошуйте погроз, які не збираєтесь виконувати. Голослівні фрази лише нівелюють ваш авторитет. Якщо пообіцяли позбавити дитину перегляду мультиків, то маєте чітко встановити час – на скільки. І свого слова дотримати.
9. Не піддавайтеся емоціям.
Звичайно, іноді важко зберігати спокій. Висловлюйтесь просто і лаконічно. Якщо підвищите голос, навряд чи зможете донести до дитини своє прохання. Коли ви проявляєте свій поганий настрій, дитина бачить ваші емоції, але не чує, що ви їй говорите. Крім того, ваша агресивна реакція може викликати спротив, тому постарайтеся не підвищувати голос. 
10. Будьте позитивними.
Як би не засмучувала вас поведінка дитини, не показуйте цього. Дитина відчуває вашу розгубленість або гнів. Абсолютно нормально, якщо час до часу ви почуваєтеся кепсько. В такому випадку зверніться по підтримку до родини або близьких друзів.
11. Знайдіть слова втіхи та примирення.
Умовляння, розрада, поради повинні бути після того, як “зіткнення” скінчилося. Дайте дитині розраду, запевніть її в своїй любові. 
12. Нехай вашими діями керує любов! 
Взаємини, засновані на щирій любові та прихильності, зазвичай складаються правильно навіть попри неминучість окремих помилок і прорахунків батьків.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9605 / 4.45MB / SQL:{query_count}