Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими

Чому не варто боятися помилок та як помилка може допомогти у особистому зростанні

фото: Вероніка Саврук
Як перетворити поразку на ще один шанс, на конкурентну перевагу в особистому житті, бізнесі, кар’єрі – про це йшлося у лекції проректора Українського католицького університету, декана Львівської бізнес-школи Софії Опацької “Чому помилятися нестрашно?”, яка відбулася цієї середи у подвір’ї нового приміщення Центру для жінок у кризових ситуаціях “Горіховий дім”, про який “Львівська Пошта” розповідала минулої суботи. Так “Горіховий дім” відсвяткував свій сьомий день заснування. Захід був благодійним, від продажу квитків надійшло пожертв на суму 19 400 гривень. Під час тихого аукціону, картини для якого подарувала Надія Паренко, вдалося зібрати ще 5400 гривень.

Право на помилку

Зі слів лекторки, ми живемо у суспільстві, орієнтованому на успіх. Не те, що не маємо права на помилку, однак коли її допускаємося, то відразу стаємо дефектними. І це не правильно, бо найбільш успішні та підприємливі суспільства стали такими, саме завдяки тому, що дають людям можливість, право робити помилки.
“Чому таке успішне підприємництво у США? Бо там людина має можливість помилятися багато разів. Як що ти помилився два, п’ять, вісім разів це не означає, що на дев’ятий тобі все вдасться. Але є дуже багато прикладів, коли вдається”, – каже Софія Опацька.
Учасники зустрічі спільно спробували сформулювати головні тези, чому не варто боятися помилок. Отож, допустившись помилки, швидше зрозумієш, що не туди йдеш. Після кожної помилки треба піднятися, коли це робиш багато разів, вчишся вставати, здобуваєш неоціненний досвід. Ніхто не робить помилок навмисно, у той момент кожен щиро вірить, що все робить правильно, тож якщо боятимемося помилитись, ніколи нічого не зробимо правильно.
Помилка – шанс зупинитися і проаналізувати, а що зі мною не так
Помилка – шанс зупинитися і проаналізувати, а що зі мною не так. Допустившись помилки, ми стаємо поблажливішим до інших, бо коли все добре, то вважаємо себе наймудрішими. Визнавши помилку, шукаємо спосіб стати кращими, кожна помилка – це крок вниз, але водночас це нагода піднятися вгору…
Також дуже важливою є підтримка близьких. Саме тоді, коли ми робимо помилки, маємо нагоду пересвідчитися хто поряд зі мною, кому я небайдужий, небайдужа…
Якщо ж прийняти здатність робити помилки як одну із граней своєї особистості, бути готовим, що помилки обов’язково будуть, то значно більше шансів, що вони не будуть надто болючими, а часом можуть бути навіть дуже корисними.

Як помилятися правильно

Зі слів Софії Опацької, у “Бізнес-вік” була нещодавно стаття, що компанії шукають людей, які мають досвід помилок. Під час інтерв’ю з претендентом на ту чи іншу вакансію щораз більше запитують про помилки і поразки. І навіть в резюме вже прийнято писати про невдалі проекти та висновки з них. Логіка дуже проста – якщо людина вміє помилятися, якщо вона вже зробила ці помилки і не боїться про це говорити, то, найімовірніше, вона на них навчилася.
У визнаного бізнес-мислителя, автора численних бестселерів про те, як досягти успіху Адріана Сливоцького є така теза, що розумні люди не люб­лять помилятися, а дуже мудрі обожнюють помилятися. Однак, на його ж думку, помилятися треба швидко, дешево і розумно.
Після кожної помилки треба піднятися, коли це робиш багато разів, вчишся вставати, здобуваєш неоціненний досвід
“Розумно” – не застрягати, не зациклюватися на невдачах, а рухатися вперед. “Швидко” і “дешево” – приклад стартапів.
“Як працюють творці технологій: спершу роблять версію 0 і кажуть: не судіть строго, а скажіть що не так і ми швидко поправимо. Тоді випускають версію 1: ми вже багато поправили, але все одно будьте до нас поблажливі і підкажіть що не так. Далі є версії 2, 3. Щодня ми отримуємо повідомлення “Оновіть своє програмне забезпечення”. Це спосіб дешево і швидко помилятись. Бізнес і клієнт вже починають до цього звикати. І якщо клієнтові сказати, що ми пробуємо, але вибачте, якщо щось піде не так, то очікування клієнта не будуть надто високими. Це не ідеальний продукт, але разом ми  можемо зробити його кращим”, – зазначила Софія Опацька.

Крок назад, три – вперед

Також вона розповіла, що люди, які помиляються, значно більш схильні дотримуватись етичних норм і правил.
“Наприклад, якщо ти маєш поставлені цілі – місячні, квартальні, – то прагнеш їх покращувати і підвищувати. У певний момент людина перебуває вже під тиском успіху – а як же не піднятися ще на сходинку вище, це ж неприпустимо. Наприклад, три роки ти досягав своїх цілей у компанії, був реально крутим, а тут перед тобою така ціль, що вже ходиш по слизькому, але не можеш дозволити собі її не досягти. І тоді людина може піти по головах. З людиною, яка помиляється, цього не стається. Якщо ми дозволяємо собі помилитись, то в дальшій перспективі маємо змогу обрати ті цінності, які справді є важливі. Тому перед керівниками ставлять цілі на 2-3 роки, де вони мають можливість зробити крок назад, аби потім зробити три кроки вперед”, – розповіла лекторка .
Вона поділилась досвідом, що після кожного проекту потрібно дати відповідь на чотири запитання. Що було добре? Що було погане? Що стало сюрпризом – добрим чи поганим? І що наступного разу зробимо інакше? Софія Опацька порадила записати відповіді та робити такі вправи, і не тільки для бізнесу. Звертаючись до цих записів можна не тільки уникнути подібних помилок, а й побачити свій прогрес. Адже успіх вимірюється не лише тим, чого ти досягнув, а передусім тим шляхом, який довелося подолати.

Ольга Карєва, бухгалтер “Горіхового дому”:
– Коли після багатьох помилок, я опинилася у скрутній ситуації, на моїй дорозі трапилися люди, яких я для себе назвала ангелами. Вони допомагали мені вийти з мого становища у такий спосіб, щоб я повірила в себе, у свої сили і почала поборювати ті обставини, які до нього призвели. Я повернулася до суспільства, отримала новий досвід завдяки допомозі людей, які допомогли мені повірити в себе, побороти негаразди. Я й не думала, що зустріну таких людей, які трапилися мені в важких обставинах. Я довідалася, що є структура, де можуть проживати жінки, які не мають житла. Я ще не знала, як вона називається. Через соціальні мережі знайшла номер телефону. На щастя, в центрі інтегральної опіки було місце, де можна було проживати, мені надали також соціальну підтримку: підказали, якими соціальними програмами я можу скористатися. У мене не було роботи, торгувала на ринку, тож я зареєструвалася в центрі обліку для бездомних та в центрі зайнятості. А в червні 2015 звільнилося місце бухгалтера і мені запропонували цю вакансію! Я колись працювала бухгалтером, але за більш ніж десять років втратила навики, багато чого змінилося за той час. Через центр зайнятості пішла на курси. Тут ми знайшли не тільки місце проживання, але також отримали добру нагоду і необхідність ресоціалізуватися, бо мусили оплачувати комунальні послуги, а для того треба було йти на роботу. Одна одній не давали впадати у відчай, заставляли не сидіти, а йти працювати. Коли опиняєшся посеред людей, які також свого часу мали складні ситуації, то отримуєш досвід і приклад, що вихід є. Можеш аналізувати, де ти допустився помилок. Свої помилки побачити важко, легше їх впізнати у комусь. Тоді легше зрозуміти, чого робити не варто.
Тамара Сухенко, психолог, фасилітатор, громадський діяч:
– Помилка – це спосіб зрозуміти, що є інші рішення, альтернативи, способи. Страх помилятися, на жаль, стримує творчу енергію, не дозволяє реалізовуватися багатьом цікавим ініціативам у нашій країні. Дуже важливо, щоб шкільні практики змінилися і, зокрема, перші чернетки творів зі зворотнім зв’язком від учителя не оцінювалися, а віддавалися на доопрацювання. Так вчаться у всьому цивілізованому світі – через ефективний зворотній зв’язок від інших: вчителів, менторів, викладачів… У сучасному світі комп’ютер краще за нас впорається з питаннями з одним варіантом відповіді. А людина має вчитися і далі жити у невизначеності, у світі, де зникає поняття правильного рішення. Ми дізнаємося про ефективність рішення тільки через перевірку майбутнім.
Іванка Крип’якевич-Димид, художник-іконописець, мама п’яти дітей:
Не помиляється хіба мертвий. Всі, що живуть, у чомусь помиляються. Особливо особи активні, і особи люблячі. Жінка, якщо вона любляча, то раніше чи пізніше “помиляється”, тобто робить якийсь хід, за який потім жаліє. Йдеться не тільки про небажану вагітність, а й про якісь зв’язки, знайомства. Наприклад, вона в емоційному пориві підписала документи, за якими щось комусь дарує. Також помилками є нещасливі подружжя, коли жінка, вирішуючи одружитися, намагається врятувати чоловіка від наркозалежності чи алкоголізму в надії, що він зміниться. Це фатальна помилка. Ніхто не зміниться, а буде ще гірше. Тому дуже тішуся, що у Львові буде центр для жінок у кризових ситуаціях, бо жінки дуже часто зазнають насильства в сім’ї: фізичного, психологічного, економічного. Щоправда і жінки нерідко є “насильницями”, які вербально принижують своїх чоловіків і доводять їх до сказу своїми язиками. Фатальна помилка – це суїцид, вбивство ненародженої дитини… Хоча в очах Бога ми всі люблені, і Він “розрулює” будь-яку ситуацію, якщо ми Йому довіримося. Бог дуже творчо підходить до наших “помилок”. Наприклад, небажана вагітність чи народження дитини з неповносправністю. Наприклад , історія Мишки – книжка, яку переклала Дзвінка Матіяш “Мишка” про дівчинку із синдромом Дауна. Батько сказав, що оце не могло народитися від мене, мама прийняла. Часто такі “помилки” не просто стають успіхом, вони стають благословенням для родини. Такі діти вказують новий шлях для неї, навертають її, роблять своїх родичів більш співчутливими, вчать бачити красу, якої раніше не помічали. Життя не може бути помилкою, помилкою є вибір смерті. Поки людина живе, то має можливість виправити помилки.
Володимир Квурт, міський голова м. Винники:
– Якщо ви ставите собі таке питання, то маєте щонайменше мить на виправлення помилки! А отже, ви на шляху вдосконалення, пошуку та спроб… Ви живі й не вітаєте чорно-білий світ “володарів істини”! Це правдиво людська риса – сумніватися, а значить критично оцінювати себе і визнавати власні промахи. То чи має нас лякати шлях угору? Очевидно, що ні! Лячно має бути від професійної некомпетентності та невігластва! А помилки росту – це досвід, який додасть шансів не повторити їх у майбутньому! Зрештою, любіть життя, не цурайтесь знань, товаришуйте з мудрістю і світ обов’язково допоможе оминути непоправного та подарує новий шанс!
Отець Богдан Тимчишин, доктор богослов’я, голова комісії УГКЦ у справах родини:
– Кожній людині властиво помилятися. На мою думку, нема великих і малих помилок, а є великі і малі випробування. Кожна ситуація, в яку потрапляє людина – це нагода пізнати себе, випробувати свої можливості. Я вчуся з неї, чого не маю зробити знову. Нам завжди хочеться як краще, а виходить як завжди. Щоб чогось досягти , треба провести багато експериментів і вистоює лише той, хто готовий йти до кінця, готовий робити на крок більше, ще раз і ще раз виправляти свої хиби, не зневірюватися і не занепадати духом. Визнати, що це помилка, що таке рішення (мислення) було неправильним можна лише тоді, коли все вже зроблено, якусь шкоду заподіяно. І найгірше, коли через наші помилки страждають інші люди, особливо від нас залежні чи слабші: діти, учні, пацієнти, старенькі батьки... Тому так важливо бути уважним до своїх проступків і робити з них висновки. Господь Бог добре все скерував, Він не створив людину самотньою, але так, щоб вона була в єдності з іншими. І тому, коли виникає сумнів, а чи добре я роблю, як виправити ситуацію, необхідно говорити, спілкуватися, радитися. Передусім в родині. Коли ж людина бачить, що самотужки не вибратися, то має звернутися до відповідних фахівців: психолога, духівника, фінансиста, юриста. Кожна ситуація має не один вихід, треба шукати різні можливості, не замикатися в собі, а бути відкритим до розмови. Святе Письмо пропонує нам безліч прикладів людських помилок, які стали шляхом до успіху. Навіть апостоли робили чимало помилок. Павло, який переслідував християн, а згодом став Апостолом народів. Тома, який не повірив, Петро, який відрікся, але визнав свою помилку і Юда, проблема якого не в тому, що він не покаявся у зробленому, а в тому, що втратив надію, втратив довіру, вибрав смерть…
Андрій Микитишин, підприємець, батько шести дітей:
– Помилка – це невід’ємний елемент процесу пізнання, навчання і розвитку. Помилки в процесі навчання – це позитивний симптом складної траєкторії успіху, який остаточно виявиться тільки після того, як буде зроблена відповідна критична маса помилок – невдалих спроб, але необхідних експериментів над дійсністю. Помилка – це насправді позитивний досвід, який дає відчуття межі істини. Будь-яке зусилля розширити горизонт пізнання пов’язане з тим, що буде зроблена помилка, яка насправді є позитивною інформацією про те, що ми йдемо в неправильному напрямку. Томас Едісон говорив, що тисяча його “невдалих” експериментів над створенням лампочки – це насправді тисяча “вдалих” експериментів, як не потрібно робити лампочку. Винахідники не вживають слово “помилка” в своїх розробках, а використовують для цього процесу творчості слова “досвід” та “експеримент”. Помилка в науці – це не невдалий науковий експеримент, а вдала перевірка теорії, вона звужує коло наступних експериментів. Навчання будь-якого ремесла також пов’язане з тим, що буде зіпсута певна кількість пробних матеріалів. Але що більше буде цього зіпсутого навчального матеріалу, то швидше майстер дорогою проб і помилок відчує можливості своєї майстерності та досконалості. Отож, найбільшою помилкою на дорозі зрілості є сам страх не зробити наступну помилку. У педагогічній практиці Радянського Союзу в школі помилку вважали негативним явищем, за них знижували оцінки, а тому відбивали в дитини бажання робити наступний крок у пізнанні. Оцінювати слід не негативний результат пошуків, а самі активні спроби пошуків, які обов’язково згодом принесуть правильні рішення і дії. Я проти того, щоб у школі оцінювали правильність виконання вправ, я за те, щоб оцінювали саму активність навчання. Якщо ж людина має мало досвіду, тобто допустилася занадто мало помилок – не мала можливості чи просто боялася – то вона більше за інших ризикує зробити фатальний вчинок. Тобто, коли потрібно прийняти доленосне рішення, людина є не готовою до цього або ж не готова прийняти його наслідки.
Микола Кміть, екс-голова Львівської облдержадміністрації:
– Помилок все ж потрібно боятись. Або робити все, щоб їх було якнайменше. Мудрі вчаться на власних помилках. На чужих, на моє переконання, не вчиться ніхто. Їх можуть взяти до уваги або на олівець. Якщо ж помилка сталась, то не потрібно панікувати. Але цьому не вчаться, це генетика.
Роман Лобай, психолог:
– Коли ми помиляємось, це означає що ми живемо. Життя людини не можливе без помилок, без падінь, без розчарувань і всього того, що дає нам певні позитивні чи негативні емоції. Після оцінки нашої помилки ми переживаємо певною мірою стрес, але разом із тим ми отримуємо досвід. Правильно користуючись отриманим досвідом від зроблених помилок, ми маємо шанс зменшити кількість наших наступних помилок. Ті люди, які не помиляються, можуть одразу бути визнані святими, але думаю і святі помилялись.
Юрій Підлісний, доцент кафедри держуправління УКУ:
– Помилка – це особистий досвід. Якщо людина притомна і вміє вчитися на помилках, то це свого роду імунізація на майбутнє. Треба вчитися на своїх помилках, можна і на чужих. Так би було ліпше, але не завжди так виходить. Життя – не шаблонна річ.
Марія Флейчук, професор, доктор економічних наук:
– Помилки загартовують людину, дають їй можливість дізнатися багато нового про життя, про світ довкола, про себе, зміцнити свій дух і тіло. Помилкою можна вважати, коли ти зрозумів, що вчинив неправильно, але боїшся це визнати. Якщо справа дуже важлива, потрібно робити її самому, не чекати, що хтось краще знає і краще зробить, не треба боятися помилок, а потрібно набиратися досвіду, навіть ціною невдач. Аби помилка не стала фатальною, потрібно добре вивчити свою справу, не боятися звертатися до людей, які мають досвід у цій сфері, та прислухатися до своєї інтуїції. А головне – не переступати моральні принципи! Передовсім, треба бути готовим до помилок, приймати їх як невід’ємну частину нас самих і вміти прощати собі свої промахи, без цього не вдасться рухатися вперед.
Вардкес Арзуманян, ресторатор:
– Насамперед, треба зрозуміти, що помиляються всі, але помилку в бізнесі я сприймаю як найкращу інвестицію, а помилка в житті нас виховує і дає можливість стати кращими. У подальшому житті нам допомагають не помилки, а висновки, які ми робимо з наших помилок. Головне, не помилитися саме з ними. Що потрібно, аби помилка не стала фатальною? Маєш для себе зрозуміти, які речі ти не будеш робити ніколи, а кажучи інакше, маєш жити за правилами , які не доведуть тебе до фатальних помилок. Треба жити, не пливучи за течією, а за власно створеним маршрутом, який врахує і течію теж.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7726 / 4.6MB / SQL:{query_count}