“Таїнство подружжя отримуємо лише раз…”

Отець Богдан Тимчишин, доктор богослов’я, голова Комісії УГКЦ у справах родини, – про таїнство подружжя, приготування до нього та про повторні шлюбні обіти

фото: Ліля Гуцол
Готуючись до одруження, молодята зазвичай бачать своє майбутнє крізь рожеві окуляри: як у казці – одружилися і жили довго та щасливо. Але так не буває. Щоби подружжя було вдалим, треба докласти багато праці, бути готовим щодня підкидати “дрова” в родинне вогнище.
Про те, чому Церква називає подружжя таїнством, на що передусім мають звернути увагу молодята, готуючись до одруження, та чи можна назвати повторні шлюбні обіти другим одруженням, “Львівська Пошта” запитала голову Комісії УГКЦ у справах родини отця-доктора Богдана Тимчишина.
Шлюб – це співдія трьох: чоловіка, жінки і Господа Бога, де чоловік і жінка дають згоду співжити, а Бог благословить цей союз. І це не одноразова подія, а таїнство, яке потрібно переживати щодня ще раз і ще раз. Святе Письмо каже: покине чоловік батька та матір і пристане до своєї дружини, що означає чоловік має здобувати свою дружину, щоразу намагатися побачити її по-новому, відкривати її як особу та особистість. Так само дружина має осягати свого чоловіка щодня.

Щодня пізнавати одне одного

Шлюб ми називаємо таїнством, бо Бог незбагненно присутній у кожному подружжі. Під час літургії священик молиться, кажучи: “Ти бо єси Бог несказанний, незбагненний, невидимий, неосяжний, завжди сущий”. Отже, Бог залишається таємницею для людини. Чоловік і жінка покликані пізнавати цю таємницю Бога одне в одному. Передусім це відбувається через спільну молитву, і не лише чоловіка та жінки, а й разом із дітьми, якими їх Господь благословив. Так вони разом вповні переживають те, до чого шлюб був покликаний, – добро чоловіка і жінки та народження дітей. Адже таїнство подружжя осягається передусім у молитовному житті, тому спільна молитва сім’ї також є свого роду відновленням їхніх шлюбних обітниць.
На жаль, дуже часто чин вінчання стає гарним додатком до святкування одруження. Насправді саме це мало б стати кульміна­цією, центром всього, що переживають молодята та їхні гості в цей день. Зазвичай, готуючись до одруження, думають передусім про те, в якому залі відгуляти, які квіти вибрати, як одягнутися. І це триває рік чи більше! Натомість про вінчання починають думати, коли вже все інше полагоджене. Та коли хлопець і дівчина починають серйозно задумуватись про спільне майбутнє, про те, що вони справді хочуть поєднати свої життя, віддати одне одному не рік-два-п’ять, а ціле своє життя, разом пережити і радості, і випробування, то мають готуватися передусім до цього, а не до дня урочистостей.
Першим місцем приготування є сім’я кожного з молодят, в якій вони зросли. Осмислюючи досвід тата і мами, варто застановитися, що ж я хочу перейняти, а чого уникнути, чого очікую від спільного життя в подружжі. Молодятам варто разом обговорити свої очікування, традиції, які є в родині кожного: що подобається, а що ні, щоб на спільній дорозі виникало менше розбіжностей. Добре, якщо молоді люди приходять до батьків і просять розповісти про їхнє життя, про те, як вони долали труднощі, які мали випробування.
Спілкування – одна із засад щасливого подружжя. І вчитися цього спілкування потрібно завчасу, готуючись до одруження. Раніше, коли не було телебачення, ґаджетів, сім’я збиралася за столом і обговорювала вранці наміри, а ввечері, як минув день. Нині ж нашу увагу ми приділяємо переважно інтернету або телебаченню, а не тим, що поруч із нами. Нещодавно, спілкуючись на передподружніх науках з молодою парою, проводили невеличке опитування про звичайні речі (кожен мав відповісти за себе і за іншого). Коли порівняли, відповіді не збігалися на 80%, тобто молодята не знають одне одного, хоча вже зустрічаються півтора року.

Приготування до вінчання

Важливим є бути відкритим у подружжі, не затаювати нічого, бо якщо є якісь переживання, інший може допомогти, а якщо виникають випробування, то вони спільні.
Кожен хлопець і дівчина, які готуються до таїнства подружжя, мають пройти передподружні науки. Свого часу я також викладав у передподружньому центрі. Багато молодих пар приходять без бажання, їх змусило те, що без довідки  їх не повінчають. Траплялося, що запитували, чи можна домовитися, купити, але коли розуміли, що іншого виходу нема, то приходили на зустрічі, а по їх закінченні запитували вже, чому так мало, чому нам швидше цього не подали. Нині є така практика, що молодята зазвичай проходять ці науки за три місяці до вінчання (хоча є й такі, що вже перед самим вінчанням). І на мою думку, це також замало. Завдання таких наук – щоб молоді люди пізнали себе як особистість, як чоловіка чи жінку, але водночас, що їх чекає в подружжі, чого вони прагнуть, які випробування можуть їм випасти.
Побутує уявлення, що Бог робить якийсь фокус, з’єднавши чоловіка і жінку, що Він робить їх абсолютно щасливими, і вони вже не матимуть ніяких випробовувань. Насправді ж благословення, яке отримують молодята, – це благословення перейти з Богом все, що життя може їм піднести, запевнення, що вони не самі. Через передподружні науки можна пізнати, яка є Божа воля щодо подружжя.

Супровід сімей

Нині маємо потужні прородинні рухи сімей, які допомагають іншим вибудовувати свої стосунки. А започаткували їх подружжя, які, пройшовши передподружні науки, питали, а що далі. Вони почали єднатися в спільноти, які переросли згодом у такі рухи, як Рух християнських сімей, “Подружні зустрічі”, “Кана”, “Домашня церква”, Рух назаретських родин. Це люди, які щось пережили, а тепер хочуть допомогти іншим, передати свій досвід. Щомісяця вони збираються на зустрічі, кожна з яких має певну тему, є, звичайно, і спільна молитва. Кожен рух має свої завдання і свою мету. Тож важливо, щоби подружжя знали про них, і якой б хотіли – взяли щось для себе. Довідатися докладніше про них та знайти їхні контакти можна на сайті комісії родини http://rodyna.ugcc.org.ua
У кризових ситуаціях варто звернутися в родинні порадні. Їх, щоправда, не так багато, як би хотілося (про них також можна довідатися на цьому ж сайті). Є люди, які зустрічаються по десять років, а коли одружуються, бачать, що мучать одне одного. Трапляється, що люди, проживши в подружжі 50 років, розуміють, що лише намагалися догодити одне одному, а не жити справжнім життям. Тож тим, що мають проблеми в сім’ї, варто не ризикувати, не квапитися з висновками чи рішучими кроками, а намагатися осягнути, як це благословення, отримане в таїнстві подружжя, допоможе їм перейти випробування. Бо у випробуваннях, якщо їх переходити разом, а не поодинці, гартуються стосунки.
Допомогти подружжю, яке переживає кризу, може не лише духовна особа – священик чи монах, а кожен із нас. Христос і сьогодні є світлом для світу, Він і сьогодні переходить через села та міста, як дві тисячі років тому, і діє через нас. Бо, як члени Церкви, ми є тілом Христовим, і наш досвід може допомогти іншим, ми можемо стати тим дороговказом, який спрямовує людину до чогось вищого.

Заприсягнутись у любові вдруге

Маємо пам’ятати, що таїнство подружжя отримуємо лише раз. Згода чоловіка та жінки, висловлена в присязі “так мені, Боже, поможи, в Тройці Святій єдиний”, каже, що вони будуть разом аж до смерті. Благодать, яку вони отримують у подружжі, є на ціле життя. Але людина грішна і схильна впасти, заблудитися, однак Божа благодать залишається, вона діє, то лише ми можемо від неї закриватися, не чути її. І після випробувань, а часом і злочину щодо подружжя, як-от зрада, вона приводить чоловіка і жінку до порозуміння, до усвідомлення потреби бути разом попри все. Вони знову приходять до храму, відновлюють свої шлюбні обіти. І це дуже добра практика, але її не можна сприймати як інструмент. У східній традиції ми дуже любимо містику, таємничість. Хтось каже, що це допомагає в проблемах. Таке рішення має бути передусім результатом переосмислення свого життя та бажання по-новому будувати свої стосунки і бути відкритим на дію благодаті. Тоді подружжя звертається до священика, щоб він уділив таке благословення.
Немає ні формули, ні прописаного обряду. Зазвичай подружжя звертаються з проханням про благословення, переживаючи духовне життя. Вони приходять на сповідь, щоби примиритися з Господом у таїнстві покаяння.  Під час літургії приступають до Святого Причастя, щоби з’єднатися з Христом, прийнявши Його Тіло і Кров, а після літургії священик читає молитву для благословення подружжя, і чоловік та жінка повторюють свою обіцянку жити разом.
Доброю є порада для тих, що готуються до вінчання, вивчити напам’ять свою присягу, обдумати її, знати в часі вінчання, що я обіцяю. Ті зобов’язання, які я беру на все життя, мушу пам’ятати. Тому пережити це ще раз дуже важливо, засвідчити, що багато чого в житті змінилося, ми змінилися під впливом різних обставин, але наш намір є той самий – бути разом.
Ця присяга може стати частиною їхньої родинної молитви. Є й молитви, які її включають. Кожного разу, повторюючи її, подружжя пригадує собі не тільки те, що вони обіцяли одне одному, а й те, що Бог є з ними, що Він їх благословляє. Як частина домашнього життя, це дуже гарна практика. Так само як доброю є практика благословити дітей, коли батьки благословляють своїх дітей, бо в такий спосіб вони показують, що їх благословив Бог виховувати і любити своїх дітей.
Важливо, щоб чоловік і жінка пам’ятали, відновлювали і втілювали в життя ці обіти щодня. Щоб чоловік міг побачити, якою насправді є його дружина, наскільки гарнішою вона є для нього сьогодні, аніж учора, а жінка щоб бачила, наскільки її чоловік є вартніший, аніж був день перед тим, щоб вони намагалися цінувати одне одного.
Благословляючи подружжя у ювілейні дати – 25 і 50 років подружнього життя, Церква стверджує досвід, який люди здобули за ці роки. Водночас це є свідченням для молодих, що в подружжі є різні моменти, але ми змогли розділити ці роки – і ви зможете. Можливо, ця традиція склалася, аби звиклі вже святкування срібного та золотого ювілеїв подружжя мали й духовний вимір, аби показати молодшому поколінню благословення в дії, показати, що це Божа справа, а рішення ювілярів прийти в цей день до храму засвідчує перед молодими відкритість на Божу дію в подружжі.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7337 / 4.46MB / SQL:{query_count}