500 років великих змін

Роман Соловій, історик і богослов, – про значення Реформації для України, цінності протестантизму, екуменізм та сучасні виклики

Указом Президента 2017 рік в Україні проголошено роком Реформації. Тож маємо нагоду довідатися більше про цей аспект європейської історії та про життя наших братів-протестантів. Про те, що ж таке протестантська Реформація, який вплив вона мала на суспільні та релігійні процеси у світі та в Україні, як розвиваються і чим живуть українські протестантські церкви, “Пошта” довідувалася у доктора філософських наук Романа Соловія, старшого наукового співробітника Центру дослідження релігії Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.
– Пане Романе, які ми маємо підстави для того, щоб відзначати в Україні 500-річчя Реформації?
– За даними соціологічного опитування, проведеного у листопаді 2016 р. Центром Разумкова, протестантами вважають себе 1,2% українців, однак на загал протестантизм завжди був достатньо помітним явищем в українському релігійному та культурному житті. Реформація є однією з визначальних подій в історії Європи. Потужні зміни, які відбулися в економіці, політиці, громадянських стосунках в епоху Нового часу, пов’язані з процесом Реформації. Тому долучення України до відзначення ювілею Реформації є логічним і обґрунтованим. Варто зауважити, що за різними даними кількість протестантів усіх напрямів у світі сягнула понад 900 млн, тобто становить 37% усіх християн, а за темпами приросту віруючих світовий протестантизм значно випереджає католицизм і православ’я. Протестантизм поширений на усіх континентах. Зокрема, 300 млн протестантів мешкають у неісламських країнах Африки, 260 млн – у Північній та Південній Америці, 140 млн – в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, 100 млн – у Європі.
Віяння Реформації дуже сильно вплинули на розвиток освіти, формування національних мов та книгодрукування
– Чуємо чимало закидів, навіщо святкувати таку подію, яка мала за наслідок чимало негативу?
– Я б скоріше пропонував вести мову не так про святкування, як про відзначення. Реформація – складне історичне явище. Вона справила вплив на духовне піднесення Європи, однак мусимо також пам’ятати, що реформаційні процеси супроводжувалися міжконфесійними конфліктами і навіть війнами. Тому ми не просто святкуємо цю подію, а намагаємось осмислити її уроки, думаємо про те, чого нам слід уникнути сьогодні та які перспективи на майбутнє для нас відкриває досвід Реформації.

Причини і наслідки

– Що ж таке Реформація?
– Такому неоднорідному та багаторівневому історичному явищу як Реформація важко дати просте визначення. У сфері релігійного життя вона розпочалася як рух за оновлення Західної церкви, форма протесту проти відступлення від ідеалів апостольського християнства, формалізації церковного життя, занедбання норм християнської моралі. Основним результатом Реформації стало утворення нового напряму християнства – протестантизму. Водночас Реформацію варто розглядати як одну з важливих подій всесвітньої історії, котра вплинула на напрями розвитку західної культури, економіки та політичного життя.
– Що дала вона світові?
– Реформація справила вплив на духовний розвиток у Європі, насамперед перекладами Біблії на національні мови. Варто згадати також про її значення для розвитку національних культур, проведення освітніх реформ, становлення європейської науки, економічний та політичний поступ європейського суспільства.
– Чи ставив Мартін Лютер за мету створити новий напрям християнства?
– Перш ніж розпочати рух за реформу, Мартін Лютер тривалий час був католиком. Прагнучи здобути впевненість у спасінні, він сумлінно виконував релігійні практики, багато молився. Ці пошуки привели його в монастир, але і там він не знайшов відповіді на своє питання: що робити, аби бути спасенним? Зрештою в ході вивчення Писання та духовних пошуків він відкриває для себе новозавітне вчення про те, що грішник отримує спасіння як дар від Бога і приймає його вірою. Це спонукало його до критики індульгенцій та подальшого розриву з Римом, однак його початковою метою було не утворення нового напряму християнства, а очищення церкви.

Примирення і порозуміння

– Отож Реформація постала передусім задля поглиблення духовного життя. Як так сталося, що вона спричинилася до кровопролитних конфліктів?
– З початком Реформації та появою протестантизму починає руйнуватися єдність Європи. Новоутворені протестантські напрями та Католицька Церква вступають у гострий конфлікт, що швидко вийшов за межі богословських диспутів. Треба врахувати, що Реформація стала заручницею політичних та економічних інтересів правителів, які використовували її ідеї для заволодіння землями церкви, поширення свого впливу.
– Чи загоїлися рани і що цьому сприяло?
– У сучасній Західній Європі міжконфесійної напруженості вже не відчувається, а питання релігійного життя вже не мають такої актуальності як раніше. Останнім проявом релігійних конфліктів було протистояння між католиками і протестантами у Північній Ірландії. Сучасна Європа – це секуляризоване суспільство, де вже немає тієї інтенсивності релігійного життя, яка була в XVI -  XVIІ ст., коли сенс життя людини полягав передовсім у осягненні життя вічного. Крім того, відбулося багато кроків на шляху до порозуміння, успішно діють комісії з обговорення і примирення. Триває діалог, результатом якого стали спільні декларації. Зрештою, змінилася і сама Католицька Церква.
– Чи можна сказати, що певною мірою сучасна Католицька Церква є продуктом Реформації?
– Парадоксально, але Реформація запустила механізм змін у Католицькій Церкві, котрі згодом надали їй можливість повернути частину втрачених позицій. Сучасні історики говорять не про Реформацію, а про Реформації як комплекс локальних явищ в середньовічному християнстві. Кинувши виклик Католицькій Церкві, Реформація спонукала її до рефлексій і змін. Важливим етапом на цьому шляху були рішення Тридентського собору. Поступово зростала освіченість католицьких священиків, відбулося моральне оновлення духовенства. Виникають нові чернечі ордени. Зокрема, єзуїти створили передову систему освіти, яка давала можливість поширювати католицькі ідеї серед молоді. Католицька Церква пройшла період реформ і змогла повернути собі вплив у Європі.
– Чи сприяють примиренню сьогоднішні виклики?
– Сьогодні Європа потребує, це також стосується і України, об’єднання усіх християнських сил для розв’язання тих проблем, які стоять перед нею. Я не схильний вживати термін “дехристиянізація”, бо християнство в Європі не щезає, його прояви залишаються, але вже без глибинного, сутнісного змісту. Якщо брати загалом, то нині, в епоху постмодерну, догматичні питання навіть для релігійних людей не мають такої ваги як раніше. Люди більше орієнтуються на почуття, переживання та стосунки. Власне ці аспекти релігійності є для людей важливішими, ніж догматичні нюанси.

Реформація і Україна

– Як проявилися реформаційні процеси в Україні?
– Більшість території України у XVI ст. входила до складу Речі Посполитої, на території якої відбувалися потужні реформаційні процеси. Вже з 1530-х років у містах Речі Посполитої починають виникати перші протестантські громади. До того ж, у XVI ст. Київська православна митрополія переживала глибоку кризу, що спричинилася згодом до створення УГКЦ. На тлі кризи православ’я та поширення реформаційних ідей частина магнатів зацікавилися ідеями протестантизму. В їх маєтках у Галичині, Холмщині, Підляшші, на Волині, Поділлі, Київщині виникали протестантські громади, створювалися навчальні заклади, типографії. В кінці XVI – першій половині XVII ст. в українських і білоруських землях Речі Посполитої сформувалася ціла плеяда протестантських богословів, друкарів, суспільних та освітніх діячів, які залишили помітний слід у політичній та культурній історії.
– Чому ж протестантизм не прижився на українських землях?
– Протестантизм на східних теренах Речі Посполитої не сягнув рівня народного руху, як-от в Німеччині. Проект Реформації тут був підтриманий в першу чергу шляхтою, яка бачила в ньому засіб обмеження влади Католицької Церкви, секуляризації церковного майна, просування демократичних цінностей. Однак у другій половині XVIІ ст. в Речі Посполитій наступає період Контрреформації, держава починає обмежу­вати діяльність протестантських громад. Значного удару рухові в Україні завдали трагічні події Хмельниччини.
А під час польсько-швед­ської війни протестанти підтримали шведів, як своїх єдиновірців. Тож після поразки Швеції польська влада приймає жорсткі антипротестантські закони. До кінця XVIII століття на території Речі Посполитої залишаються лише поодинокі реформаційні центри. Більшість протестантів змушені були емігрувати, інші, під тиском переслідувань, перейшли в католицизм чи православ’я.
– Що дала Реформація Україні?
– Віяння Реформації вплинули на розвиток освіти, формування національних мов та книгодрукування. Згідно з протестантським вченням, кожен віруючий має читати Святе Письмо, а тому мусить бути письменним, а Біблія повинна бути доступною національною мовою. Під впливом протестантизму починають перекладати новозавітні та інші біблійні тексти національною мовою. Реформація дала і зразки нового християнського життя, зокрема чимало дослідників православ’я цього періоду твердять, що православні братства у Києві, Львові та інших містах втілили на практиці протестантський підхід, згідно з яким миряни повинні займати активну позицію у церковному житті. Зрештою деякі українські історики розглядають і створення УГКЦ як прояв Реформації та практичну реалізацію ідеї національної церкви.

Цінності протестантизму

– Чи доречно сьогодні вживати термін “протестантизм, протестант” і чи є альтернатива цій назві?
– Сьогодні можна почути різні інтерпретації терміну “протестантизм”. Насправді ж він пов’язаний з тим, що в 1529 році, коли частина німецьких регіонів вже перейшли на бік Реформації, німецький рейхстаг вирішив обмежити євангелічні богослужіння, загрожуючи переслідуваннями послідовникам нового руху. Тоді прихильники Реформації оголосили протест, тобто свою незгоду з рішенням рейхстагу. Саме від того протесту і закріпилася за всіма послідовниками Реформації назва “протестанти”. Першу ж хвилю реформаторів називали лютеранами, хоч сам Лютер був проти цієї назви. Пізніше виникає реформатська гілка в Швейцарії, відбувається англіканська реформація, творяться інші національні та конфесійні форми руху, але поступово на всіх них поширилася назва “протестанти”. В Україні євангельські церкви раніше не дуже активно послуговувались цим терміном, бо наголошували на своєму зв’язку не так з євро­пейською Реформацією, як з першоапостольським християнством. Але відзначення ювілею Реформації нагадало українським протестантам про їх зв’язок з Реформацією і протестантизмом.
– Чому немає єдності в протестантизмі?
– Роздрібненість закладена у самій природі протестантизму. На відміну від католицизму, де є ієрархічна структура на чолі з Папою Римським, який володіє правом давати остаточні настанови богословського характеру, протестантизм не має єдиного керівного центру. Реформація виникла майже одночасно в декількох регіонах Європи, мали місце різні бачення реформ та способів їх здійснення. Тому існують різні форми протестантизму. Крім цього, врахуймо і протестантський принцип свободи дослідження Біблії та вільного богословського пошуку. Загалом, протестантизм постійно змінюється і намагається відповідати на актуальні виклики сьогодення, що також породжує його багатоликість.
– Який шлях до Бога пропонує протестантизм в цілому?
– Попри доктринальні та літургічні розбіжності, які існують між різними протестантськими конфесіями, існують ключові цінності, які їх об’єднують. Вони були сформульовані ще в добу Реформації і є визначальними для всіх протестантів.
Тільки Писання – богонатхнене Слово Боже є незмінним авторитетом і найвищим джерелом пізнання істини. Усі інші релігійні твори, зокрема праці отців Церкви, втрачають нормативне значення. Тому протестантизм вимагав перекладу Біблії та віронавчальних текстів на національні мови і поширення грамотності.
Все життя людини відбувається перед Богом, і її професійна діяльність є не менш важливою, ніж служіння в церкві
Тільки віра – для спасіння необхідна особиста щира віра в страждання і спокутну смерть Христа, переконаність у тому, що прощення гріхів – це дар Божий, який не можливо отримати через молитву, добрі діла, таїнства, посередництво церкви. Добрі вчинки людини можуть бути лише доказом того, що вона спасенна, але аж ніяк не засобом спасіння. Вчення, згідно з яким Бог обдаровує Своєю благодаттю всіх віруючих, які добровільно приймають Його благодать, звільняло християн від влади Закону, робило її вільною від зовнішнього примусу і людських настанов.
Загальне священство віруючих – для протестантизму характерна переконаність у тому, що усі віруючі мають однаковий доступ до Бога, не існує поділу на мирян і духовенство. Ніхто з християн не потребує посередництва у наближенні до Бога, кожен віруючий сам є священиком. Це вчення зрівняло перед Богом усіх віруючих, незалежно від статі чи рівня освіти, й піднесло значення їх повсякденної діяльності. Таким чином, ідеал служіння Богові поширився на буденне життя християнина, спонукавши його виконувати Божі заповіді у своїх сімейних, суспільних відносинах. У цьому контексті відбулося формування протестантської соціальної етики, що вплинула на економічний поступ західного світу.

Чесна і відповідальна праця

– Капіталізм і протестантизм – як вони пов’язані?
– Не варто пов’язувати народження капіталістичної економіки виключно з впливами Реформації, бо найперші прояви капіталізму можна було спостерігати в центрах європейської економіки задовго до Реформації. Проте у XVII – XIX століттях економічний розвиток протестантських країн справді випереджував католицькі та православні регіони. А зумовила це протестантська трудова етика, яка мала великий вплив на економічний розвиток західного світу, ставши вагомим чинником перетворення США на провідну державу світу.
– Що цьому сприяло?
– Середньовічна Церква не надто заохочувала підприємницьку ініціативу. Якщо людина заробила достатньо коштів, щоб їй вистачило до кінця життя, то надалі вона мала займатися справами, спрямованими на спасіння душі. Протестантизм руйнує поділ життя на сакральну та секулярну сфери. Все життя людини відбувається перед Богом і її професійна діяльність є не менш важливою, ніж служіння в церкві. Покликання, яке раніше стосувалося виключно церковного служіння, тепер обіймає кожного християнина і всю його діяльність у світі: людина, яка доїть корів, миє посуд, виготовляє предмети побуту, робить не менш важливу працю, аніж священик. Відтак світська діяльність отримує релігійний стимул, а відповідальне її виконання стає основним завданням християнина, який має працювати не для особистого збагачення, а для слави Божої та допомоги іншим. Зароблені кошти спрямовуються не на придбання предметів розкоші, а вкладаються у розвиток виробництва. З’являється нова ментальність, позитивне ставлення до праці, до підприємництва. І саме це нам дуже потрібне сьогодні – відповідальне ставлення до праці, чесне виконання своїх повноважень і обов’язків.

Протестантизм і сучасні українські реалії

– Які течії є найбільш впливовими в Україні?
Ранніх або класичних протестантів – лютеран, реформатів, англікан – в Україні небагато. Більшість протестантських церков в Україні – це пізньопротестантські течії, тобто євангельські протестанти. Це передусім Всеукраїнський союз євангельських християн-баптистів та інші баптистські течії (2 700 громад). Трохи менше – християни віри євангельської, знані також як п’ятидесятники (2 600 громад). Розвиваються також новітні харизматичні течії.
– Як сьогодні українські протестанти виконують Христовий наказ “Ідіть і проповідуйте!”?
– Найперше, місіонерським служінням з метою створення нових громад, особливо в тих населених пунктах, де немає жодних релігійних спільнот. В Україні діє загалом приблизно 7000 протестантських громад, проводяться богослужіння, на яких можна почути проповідь Слова Божого. Протестантські церкви активно займаються зовнішньою місіонерською роботою як у країнах Західної Європи, так і в Індії, Африці. Варто згадати ще українську протестантську діаспору у США, яка теж є дуже потужною і веде сьогодні місіонерську діяльність в країнах Латинської і Південної Америки, Африки та Азії.
– З чим пов’язане упереджене ставлення до протестантів в Україні?
– З недостатньою просвітницькою роботою протестантських церков, а також впливом пропаганди минулого, особливо радянської, яка мала на меті створити образ євангельського віруючого як фанатика, невігласа, людини, байдужої до націо­нального життя. В радянський період греко-католики і протестанти – це найбільш переслідувані релігійні групи. Більшість протестантів були позбавлені легального статусу, зазнали переслідувань, ув’язнення, страт.
– На яких напрямках зосереджена суспільна діяльність протестантів в Україні?
– До безпосередньої політичної діяльності українські протестанти ставляться насторожено (хоч є й винятки, як-от екс-голова ВРУ Олександр Турчинов), а ось до громадської і суспільної діяльності – активно. Передусім це заходи, покликані надати соціальну допомогу тим, хто її потребує. В Україні протестантські церкви посідають перше місце за кількістю центрів для допомоги людям з наркотичною та алкогольною залежністю. Реалізовуються соціальні проекти, покликані допомогти самотнім матерям, багатодітним сім’ям та іншим соціально незахищеним, незалежно від їх віросповідання. Усиновлення, створення будинків сімейного типу та інших закладів, які б допомогли дітям в нинішні складні часи, – ще один важливий напрямок соціального служіння протестантів. Є чимало цікавих ініціатив, пов’язаних з боротьбою з корупцією.

Слов’янськ і Краматорськ, гуманітарна допомога
фото: Дмитро Довбуш
– Як відреагували протестантські спільноти на нинішні виклики в Україні?
– Протестантські церкви активно включилися у гуманітарну роботу на сході України, чимало роблять для допомоги біженцям, переселенцям. Поруч з іншими українськими церквами протестанти активно працюють і на лінії фронту: капеланська робота, центри соціальної допомоги, мобільні  хлібопекарні... Протестанти брали активну участь у подіях Майдану: в молитовних наметах, різних соціальних засобах допомоги. На окупованих землях протестантські церкви зазнають переслідувань, відібрані доми молитви, є непоодинокі випадки вбивств і катувань пасторів. Це пов’язано з несприйняттям протестантизму з боку представників так званого “русского мира”, а також із проукраїнською політичною позицією протестантів.
– На вашу думку, які перспективи екуменізму?
– Нині тільки невиправний оптиміст може вірити у те, що коли-небудь виникне якась організована форма єдно­сті християн. Екуменізм, на мою думку, – це співпраця між християнами в усіх можливих сферах, де потрібна спільна дія усіх християн. Важливо перестати витрачати сили на конфлікти, взаємне поборювання один одного. Сьогодні Україна потребує об’єднання всіх сил, в тому числі і християнських, тому відмова від риторики свій – чужий, від ворожнечі, перехід до співпраці на всіх рівнях – це те, що допоможе нам гідно пройти нинішній непростий період.
Розмовляла
Ольга Хворостовська

Роман Соловій народився 27 січня 1974 р., с. Мацошин Жовківського району Львівської області. У 1996 р. закінчив історичний факультет ЛНУ ім. І. Франка, в 1999 р. – аспірантуру філософського факультету цього ж вишу. У 2000 р. здобув ступінь кандидата історичних наук за спеціальністю “релігієзнавство”, а навесні 2017 р. – ступінь доктора філософських наук зі спеціальності “богослов’я”.
У 2011-2016 рр. – стажувався у Протестантському богословському університеті м. Лювен (Бельгія). У 2001-2004 рр. – декан, а у 2004-2011рр. – ректор Львівської богословської семінарії Церкви християн віри євангельської України. З 2011 р. – декан магістерської програми у цьому закладі. Викладав у багатьох вишах України та за кордоном.
З 2011 р. – керівник Дослідницького центру Євро-Азійської акредитаційної асоціації (ЄААА), яка об’єднує протестантські євангельські богословські навчальні заклади у країнах СНД.
З 2015 р. – головний редактор журналу ЄААА “Богословські роздуми”.
З 2016 р. – старший науковий співробітник Центру дослідження релігій Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова.
Сфера наукових інтересів: сучасне протестантське богослов’я, континентальна філософія релігії, християнство постмодерну.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.2736 / 4.59MB / SQL:{query_count}