Вікенд у зимовій казці

За якихось два дні ви відчуєте неповторну атмосферу закарпатських замків, посмакуєте традиційних тамтешніх страв, не раз сп’янієте від справжнього вина, у морозну погоду скупаєтесь під відкритим небом та побачите всю красу чудового Ужгорода

Інколи для того, аби хоч трохи відпочити, варто лише змінити вигляд за вікном. Отак, без особливих планувань, взяти і кудись податись. 
Наприклад, на вихідні – на суботу та неділю. І зовсім не обов’язково їхати за кордон, адже ще так багато незвіданого, непобаченого, але водночас такого чудесного є тут, в Україні, – часто за якихось кількасот кілометрів від вашого дому. 
Можна так прожити життя: побувати за кордоном, на інших континентах, а свого так і не відкрити для себе. А можна одного суботнього ранку з площі Двірцевої, що перед будівлею Залізничного вокзалу у Львові, податись у мандрівку – в засніжене, замріяне, але водночас жваве, таке смачне і п’янке, із надзвичайною енергетикою Закарпаття.
Хтось мудрий колись сказав, що “подорож – це єдина річ, купуючи яку, стаєш багатшим”. Якщо ж говорити про Закарпаття, то ви точно збагатитесь чудесними враженнями, гарним настроєм та, звичайно ж, натхненням як мінімум на півроку. 

“Там де гори, полонини, де стрімкі потоки, ріки…”

“Подорожуй тільки з тими, кого любиш. Ернест Хемінгуей” – таку записку знаходжу у себе на сидінні в автобусі – менеджери туристичної компанії “Час на мандри” постарались. Чую, як по салону люди перешіптуються: “А що там тобі написали? А мені дивись що”. Здавалося б, дрібниця, але вже налаштовує вас на правильний настрій. На вулиці падає лапатий сніг. Думаю собі: це тут, у Львові, так намело, а що ж там, у горах? Ех, де цього терпіння набратись, щоб дочекатись?! 
Щойно виїхали за Львів, із динаміків почулися історії, легенди про населені пункти, якими проїжджав автобус. Керівник групи Тарас, до речі, історик за освітою, розбавляє звичайний, на перший погляд, вигляд за вікном цікавинками про ту чи іншу місцевість. І тут знову мимоволі ловлю себе на думці: “Як ми мало знаємо про свої землі!”.
На горизонті вже видніються гори. З динаміків лунає “Океан Ельзи”. Листяні дерева поволі змінюються на хвойні. І ось ми незчулися як вже проїжджаємо перевали. Від гористих пейзажів просто дух перехоплює: величні віковічні ліси розкинулись перед вами на сотні кілометрів, засніжені та холодні дерева, немов застигли в кришталі. Тут якась своя реальність, я б навіть сказала – магічна. Це казка. Хочеться вибігти з автобуса і отак на годину-дві, задивитись у далечінь, замріятись…
Супроводжуючий Тарас – родом з Ужгорода, дорогою розповідає нам про інші Карпати, невідомі для нас, про місцеву говірку, про те, як за горою слово має одне значення, а біля гори – інше. Вмикає нам послухати кілька пісень із репертуару українського колоритного гурту з Мукачевого “Rock-H”, що співають, як вони самі зазначають, у стилі “підкарпатського року”. Це додає особливої атмосфери нашій мандрівці. Отак під “Вінко червеноє”, “Марічко”, “Дай ми мила” ми вже майже доїжджаємо в Мукачеве.  

Фортеця кохання

Перша зупинка – Чинадієво, що поблизу Мукачевого. Автобус зупиняється біля воріт замку Сент-Міклош, що належить до найвизначніших і найцікавіших пам’яток Закарпаття. 
Як тільки побачила замок, одразу з’явилось непереборне бажання відчинити двері у давнину, переступити поріг легенди. Скажу одразу, що споруда має свою особливу ауру, особливий шарм. Потрапивши всередину, відчуваєш настрій Середньовіччя. І хоча замок не найкраще зберігся, але ступаючи з кімнати у кімнату, з поверху на поверх скрипучими сходинками, присипаними пилом часу, ви відчуваєте у повітрі дух минулого. Якась дивна суміш відчуттів заволодіває вами: то захоплення, то цікавість, а то й страх – особливо моторошно, коли йдете вузькими таємними ходами Чинадіївського замку. 

Історія цього замку починається із XIV століття та магната Переньї, який, власне, і заклав кам’яні стіни. Сама назва Сент-Міклош є давньою угорською назвою містечка і пов’язана з ім’ям святого Миколая. 
Господарів у Чинадіївського замку було багато. Але найцікавішою постаттю серед них була Ілона Зріні (справжнє ім’я Хелена Зрінська). Політична діячка, відома, як хоробра захисниця замку Паланок, єдина у світі жінка за всю історію людства, нагороджена грамотою “атнаме”. Такою нагородою турецький султан відзначав лише чоловіків за мужність.  
Чинадіївський замок увійшов у історію також як місце романтичних зустрічей Ілони з вождем каруців Імре Текелі, молодшим від неї на 13 років. Роман із повстанцем привів її до в’язниці. Саме кохання Ілони Зріні та Імре Текелі закріпило за Чинадіївським замком ще одну назву – Замок кохання. Тож, як завітаєте сюди, не забутьте зазирнути у спальню Ілони Зріні, за подіями у якій свого часу стежила вся Європа. Особливо радять тут побувати закоханим парам – стіни покоїв збагатять ваші почуття. 
Свого часу у цьому замку була катівня, тюрма і навіть, уявіть собі, сміттєзвалища. Сьогодні він на реставрації, яку своїм коштом поступово веде теперішній власник – митець Йосиф Бартош. У приміщенні замку відбуваються мистецькі пленери, виставки, фестивалі та  концерти класичної музики. У відновлених приміщеннях першого поверху відкрили музей. До слова, зараз у замку кохання проводять вінчальні церемонії. Вхід у замок вільний, втім ви маєте можливість пожертву­вати на відновлення цієї пам’ятки.

Легенда на закарпатській землі

Далі прямуємо у Мукачеве, що у самому центрі Закарпаття, в оточенні покритих густими лісами гір на зеленій рівнині, розсічене долиною річки Латориця. Його слава як невеликого, але багатого пам’ятками, затишного і тихого європейського міста поширилася далеко за межі України. Щороку сюди приїжджають туристи з різних країн світу, щоб побачити своїми очима цей милий куточок закарпатського краю. Втомившись із дороги, можна пообідати у місцевому кафе. Обід у середньому коштуватиме вам 75 грн.  
Побувати у Мукачевому і не відвідати замок Паланок — все одно, що гуляти Парижем і не побачити Ейфелевої вежі. В Європі знаходиться не більше п’яти замків, які схожі на Мукачівський. 

Овіяний легендами і бойовою славою замок Паланок, один із найцінніших історичних і воєнно-архітектурних пам’яток Закарпаття XIV-XVII століть. Замок розташований на горі вулканічного походження висотою 68 м і займає площу 13 930 кв.м. Точної дати заснування замку немає, але в документах, які датуються XI століттям, він уже згадується. Замок Паланок – це родове гніздо трансільванських князів Ракоці.
Одразу захоплює те, що замок знаходиться на горі. Піднімаючись на вершину, можна побачити все Мукачеве як долоні. Біля входу в фортецю, вам одразу пропонують глінтвейн та солодкі рогалики. За легендою, Мукачеве й назву свою отримало завдяки замку: себто закарпатці в муках насипали одинокий пагорб, на якому виріс форпост на перетині торгівельних і військових шляхів. Пагорб, звичайно ж, не штучного, а природного, вулканічного походження. По сьогоднішній день лицарський дух зберігся в цьому замку. Фортеця витримала безліч облог. Найвідомішу оборону в 1685-1688 рр. очолювала Ілона Зріні, вдова Ференца Ракоці та кохана Імре Текелі. Протягом трьох років вона відбивала атаки австрійців, які змогли примусити гарнізон до капітуляції тільки хитрістю. 
Особливий дух минулого ще досі витає у стінах замку. Тут можна прогулятись коридором смерті, дізнатись, як колись підслуховували розмови з різних кімнат замку, а також почути містичну легенду про колодязь. 
Вхід у замок – 40 грн для дорослих, і 20 грн – для дітей. З 1993 р. приміщення Мукачівського замку займає історичний музей і картинна галерея. Відпочити і перекусити можна в затишній кав’ярні. У замкових підвалах відкритий дегустаційний зал вин торгової марки “Чизай”. На території музею працюють сувенірні лавки, де можна придбати всяку всячину на пам’ять – від автентичного одягу, коралів до дерев’яних кухлів, магнітиків, брелоків тощо. 
А якщо приїдете у Мукачеве в січні, то ще й попадете на своєрідну мекку для тутешніх виноробів, поціновувачів вина – на фестиваль “Червене вино”. Це найстаріше, наймасовіше і найпопулярніше свято вина в Закарпатті. Та що там говорити, це вже давно візитна картка цього сонячного краю! Мабуть три Василі, які його заснували (Гонак, Ковбаско та Ільтьо), навіть не мріяли, що свято досягне такого розмаху, але з кожним роком фестиваль залучає все більше виноробів, ну, а охочі скуштувати справжнього закарпатського вина підтягуються вже самі. До речі, про вино. На фестивалі будуть текти ріки білого, червоного, рожевого, сухого і десертного напою. Розмаїття сортів вина, його смаків і барв, оригінальність бочок та пляшок здатні задовольнити найвибагливішого гурмана. Перерахувати всі сорти, презентовані на конкурсі-фестивалі “Червене вино”, так само важко, як скуштувати напій у кожного виробника. Крім традиційних для Закарпаття сортів – Ізабелла, Лідія, Кадарка, Сапераві і Каберне, на фестивалі також можна буде спробувати вина європейських сортів, таких як Цвайгелт, Трамінер, Черсегі Фюсереш, Іршаі Олівер, Мускат, Мюллер Тургау. Літр вина тут коштує від 80 до 150 грн і вище, в залежності від сорту і витримки. 

У гостях в угорців 

Після дегустації вин від кращих закарпатських виноробів, прямуємо на ночівлю у селище Бене, що розташоване лише за чотири кілометри від кордону з Угорщиною. Розселяють нас у приватні садиби до тутешніх жителів. Угорка Ірина зустрічає нас вже біля дороги і радо запрошує до себе. Розмовляє російською із акцентом, інколи “проскакують” українські слова. 
Перші відчуття – ми за кордоном. Хоч це і село, але і будинок, і подвір’я – у євро­пейському стилі. Кімнати дуже затишні, просторі. Для кожного номера окрема ванна з туалетом. І хоч ми і втомлені, і здається, заснули б будь-де, але, погодьтесь, комфорт має значення. 
Пані Ірина запрошує до вечері. Пригощає нас бограчем та голубцями. Пропонує домашнє вино та палинку (фруктова горілка). Все дуже смачно і, мушу сказати, гостро – адже тут, на Закарпатті, дуже люблять все пекуче. Турботлива господиня, намагаючись вгодити смакам своїх гостей, за цілий вечір присіла до столу на хвилин десять. 
Вранці поснідали  лангошами з домашнім варенням, канапками, посмакували кави – вона тут чудова, треба сказати. Гостинність пані Ірини настільки нам сподобалась, що ми навіть попросили у неї номер телефону –  треба сюди ще обов’язково у кінці липня приїхати, коли якраз  достигають абрикоси. Та й м’який клімат тут чудесний. Обов’язково треба повернутись! І Вам раджу!

Доза адреналіну і оздоровлення 

Вчора ми влаштовували свято для душі, а сьогодні організуємо відпочинок для тіла і прямуємо на термальні джерела у Косино. Їдучи туди, думаю, навіть попри те, що вода у басейні тепла, але уявити собі такий відпочинок – у купальнику, при мінусовій температурі – якось трохи складно. Та насправді, будьте певні, це чудесно! Зима, мороз, а ви у шльопанцях, у купальниках чалапаєте по території комплексу. На нас чекає вісім гектарів безмежного відпочинку. Тут вам і великий басейн з цілющою термальною водою, і прісні басейни дещо меншого розміру і дитячий басейн. Ви можете скупатись у басейні з кавою чи палинкою, а можете – з вином та пивом, а також сфотографуватись на фоні 16-метрового фонтану з термальною водою “Кран здоров’я”. Кожне з джерел термальної води має особливий склад і температуру: від низьконасичених мінералами теплих до надто гарячих та концентрованих для людського організму. Джерело Косино оптимальне за хімічним складом та температурою води на виході зі свердловини. 

Термальні води Косинського родовища призначені для зовнішнього застосування при захворюваннях опорно-рухового апарату, захворювання серцево-судинної системи, периферичної нервової системи, периферичної судини, біліарної системи. Для тих, хто любить добре пропарити свої кісточки, працює сауна евкаліптова, трав’яна, соляна, турецька (хамам), фінська кріо-сауна (-10 за Цельсієм). 
Мінімальний пакет у термальному басейні “Косино” для дорослих – 350 грн, для пенсіонерів (від 60 років) – 150 грн, для інвалідів I групи – 150 грн, для  дітей ростом до 1,5 м – безкоштовно, для учасників АТО – безкоштовно. Оренда шафи для одягу та цінних речей – 40 грн. У вартість пакету входить півгодини  у королівських саунах. 
Відчуття після відпочинку на території комплексу не передати словами. Запитаєте: чи холодно? Ні. Ви не встигаєте змерзнути, бо тільки перестрибуєте з одного басейну в інший. А якщо на початку ще попаритись у королівських саунах, то вам і захочеться вийти на вулицю. Загалом на території комплексу все дуже продумано: кабінки для перевдягання біля шафок для одягу, вбиральні біля душових, вихід із приміщення одразу в теплу воду (щоб не встигли змерзнути), тут працює магазин, де можна все придбати, працюють годинники. Готівкою розраховуватись не можна, а те, що ви купите – порахує ваш браслет, який вам видадуть при вході. Тож, як матимете можливість, обов’язково сюди завітайте – не лише оздоровитись, а й вражень набратись.

Тихий і неквапливий Ужгород

Наша мандрівка завершується чарівним Ужгородом – затишним містечком європейського типу. Останнім часом все більше і більше приваблює туристів, і не дарма. Місто має багату історію, чудові набережні, кафе із найкращою кавою в Україні, маленькі вулички, які так і ваблять по них пройтися. У цьому місці можна відпочити від безкінечного руху, сповна насолодитися спокоєм і набратися сил для подальшої роботи, тому якщо ви стомилися від мегаполісу, то вам сюди. Ужгород – не метушливе місто, у якому проживає лише 120 тис. населення.

Чого тільки вартує зимова набережна в Ужгороді, некваплива прогулянка вулицею Корзо, що всіяна внутрішніми двориками, затишними кав’ярнями, милими крамничками, ресторанами, де готують місцеву кухню (ситно і смачно пообідати можна за 80 грн). Крім того, в ході екскурсії по Ужгороду ми відвідали замок. Перше, що спадає на думку, то це велична фортеця, яка розташована на Замковій горі. Історія граду оповита легендами та загадками. Вік фортеці сягає майже тисячі років. Замок має величний вигляд. Його перебудовою у 16 столітті займалися італійські майстри, які привнесли ренесансні мотиви в архітектуру палацу. Власники замку постійно змінювалися, але кожен залишив про себе згадку. 
Вже ввечері ми втомлені, але задоволені, натхненні повертаємось у рідний Львів. За цих два дні ми подолали близько 700 км, відкрили для себе всю красу Закарпаття, посмакували найкращого вина і найсмачніших страв, відчули місцевий колорит. Стільки всього нового почуто, що, здається, треба ще трохи часу, аби все це втрамбувалось у голові. Що можна сказати – наша мандрівка вдалась, вона була чудесна. Треба ще обов’язково приїхати на Закарпаття, коли цвістимуть сакури. 
Редакція “Пошти” висловлює подяку за організацію подорожі туристичний фірмі “Час на мандри”.
Львів-
Закарпаття-Львів
Фото: igormelika.com.ua, avestravel.com.ua,
market.korupciya.com

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.2423 / 4.52MB / SQL:{query_count}