Три свята в один день

Сьогодні, 14 січня, святкуємо Обрізання Господнє, вшановуємо пам’ять святого Василія Великого та відзначаємо Старий Новий рік

“Обрізання” від похотей та злих намірів 

Празник Обрізання (Найменування) Господнього, хоч і вважається великим, не належить до дванадцяти найбільших празників церковного року, а лише закінчує попразденство Різдва Христового.
У Старому Завіті обрізання було законом на знак союзу Бога з Авраамом і його нащадками. Цей обряд мав дуже велике значення, оскільки символізував зарахування до членів релігії і народу та підкорення себе законові та обов’язкам. Невиконання закону означало його ламання та виключення з членства народу. 
“Слово “обрізання” вживається в Старому Завіті часто в символічному значенні, коли говориться про обрізання чи необрізання серця, уст чи вух, себто бути послушним Господу Богові чи бунтуватися проти Нього. Ісус Христос, який подібний до нас у всьому, окрім гріха, не потребував ніякого очищення, будучи Сином Божим. Проте Він виконав цей припис, показавши неухильність Господньому закону та надавши йому нового значення новозавітного хрещення”, – розповідає у своїй книзі “Пізнай свій обряд” отець Юліан Катрій, повідомляє РІСУ.
Церква в події обрізання Ісуса Христа акцентує насамперед на жертві та самовідреченні – кожен християнин мусить практикувати “обрізання” від своїх похотей та злих намірів. Також у той день надали Христові ім’я Ісус, що вказує на Його святість і силу. Подія обрізання Ісуса описується в Євангелії від Луки (2, 21): “Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус – ім’я, що надав був ангел, перше ніж він почався в лоні”.
Саме запровадження празника Обрізання має цікаву історію. Погани вірили у прикмету, що “який перший день Нового року, такий буде і цілий рік”. Тому в цей день (який припадав якраз на Обрізання) організовували різні гуляння та карнавали. Чоловіки перевдягалися у жінок, а жінки у чоловіків. Перебиралися в костюми звірів, язичницьких богів та богинь, вчиняли розпусту. Церква, щоби протидіяти цим поганським практикам, запровадила із настанням Нового року піст та покуту за гріхи поган. Цей піст подекуди тривав три дні (згідно із 17 правилом Собору 567 року в Турі, Франція): “Через те, що між празниками Христового Різдва й Богоявлення бувають поганські святкування, потрібно під час них три дні зберігати піст”. Лише століття опісля, коли поганські забави поволі відходили у забуття, Обрізання набуло радісного характеру. В цей день є звичай “водити Маланку”. Серед гурту, що “водить Маланку” (переодягненого у дівчину хлопця) є й Коза. Але ці традиції не мають жодної спільності зі значенням, яке надає Церква святу, з духовним виміром події, яку відзначають християни!

Великий Учитель Церкви

14 січня, за юліанським календарем, Церква згадує пам’ять святого Василія Великого. Він народився близько 330 року в Кесарії та походив зі знатного роду, що славився не лише багатством, а й ревною християнською вірою. Батько був адвокатом і викладачем риторики. У сім’ї було десятеро дітей, з яких п’ятеро і мати Емілія зачислені до святих.
Першу освіту Василій здобув під керівництвом батька. Після його смерті святий вирушив на навчання до Константинополя, а потім до Афін, де опанував риторику і філософію, астрономію і математику, фізику і медицину. Опісля повернувся в Кесарію, де викладав риторику. Близько 362 року був висвячений у сан диякона єпископом Мелетієм, а через два роки  – у сан пресвітера єпископом Кесарійським.
Святий написав багато праць, залишивши по собі велику духовну спадщину – твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Святого Письма, 366 листів, уклав текст Божественної літургії, доклався до формування вчення про Пресвяту Трійцю. Його визнають Великим Учителем Церкви. Святий Теодор Студит називає святого Василія “батьком грецького чернецтва і найпершим з усіх отців”.

День примирення та прощення

Таке дивне, стилістично неправильне поняття, як “старий новий рік” (поєднання слів із протилежним значенням), виникло через розбіжності на 13 днів між двома календарями – юліанським та григоріанським. Рік новий, але за старим стилем. От і вийшов Старий Новий рік, інформує news24.if.ua.
У 1918 році після впровадження нового літочислення в календарі раптом зник цілий відрізок часу, і після 31 січня відразу наставало… 14 лютого! Тож Старий Новий святкують ось уже майже сто років. А гарна традиція зустрічати його за юліанським календарем не застаріла завдяки тому, що Православна Церква досі відзначає його за старим стилем, тобто 14 січня.
Варто наголосити, що різниця між застарілим юліанським і нинішнім григоріанським календарями поступово зростає, і в далекому 2100 році вона становитиме вже 14 днів. Тому якщо традиція святкування Старого Нового року збережеться, наші нащадки відзначатимуть його вже у ніч з 14 на 15 січня!
Незважаючи на те, що Старий Новий рік не є державним святом і офіційним вихідним днем, його продовжують святкувати в Білорусі, Молдові, Грузії, Вірменії, Казахстані, Азербайджані, Узбекистані та країнах Балтії. Прижилася ця традиція і в Сербії, Чорногорії, Македонії, Швейцарії, Абхазії, Румунії та Греції.
Наші предки називали Старий Новий Рік “Щедрий вечір”. Ця назва пішла від головної традиційної страви, яку подавали на святковий стіл, – щедрої куті. Рецепт куті на Щедрий вечір був особливим: її готували до світанку з крупи, принесеної з комори найстаршою жінкою в сім’ї. А глава сім’ї приносив воду з криниці чи ополонки. До щедрої куті додавали меду і маку. Вважалося, що чим більше складників куті, то краще в цьому році житимуть господарі. Така каша не повинна бути дрібною або білою, розваритися чи “втекти” через край горщика – її одразу ж викидали, аби позбутися біди. Окрім куті, готували вареники із сюрпризами – монеткою, ґудзиком, горошинами перцю тощо. Залежно від того, кому яка “начинка” дісталася, кожен член сім’ї чекав від нового року багатства, врожаю, здоров’я або негараздів. Страви на столі мають бути ситними, аби привернути в родину добробут. Як і на Святвечір, до столу подають традиційні хліб, узвар, голубці, рибу, млинці та печуть спеціальні обрядові хліби – “Маланку” і “Василя”. Однак головним частуванням залишається щедра кутя!
На Старий Новий Рік було прийнято пригощати всіх щедрувальників та посівальників. Вранці люди виходили надвір палити символічні снопи-“дідухи” і стрибати через вогнище – ці обряди начебто допомагали від нечистої сили. Потім можна було ходити по домівках і посівати зерном, бажаючи господарям щастя, здоров’я, врожаю та благополуччя. Це зерно не викидали, а дбайливо збирали і змішували із зерном для посіву. В цей день ходили один до одного миритися, залагоджувати сварки і конфлікти, просити прощення. 
У слов’янській традиції збереглося чимало забобонів і прикмет, пов’язаних зі Старим Новим роком. Наприклад, першим у будинок обов’язково повинен  був увійти чоловік – до благополуччя в новому році, не можна було давати в борг, бо це до бідності.
Однак попри всі традиції та обряди не забуваймо, що в цей святковий день завжди треба найперше бути присутнім у храмі на богослужінні, аж тоді відвідувати один одного з колядками та віншуваннями, бо ж кожне свято закликає нас до святості!

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
2.2643 / 4.41MB / SQL:{query_count}