Перлини Львівщини: гори, водоспади і лікувальні джерела

“Пошта” продовжує розповідати про цікаві місця у Львівській області, які варто відвідати кожному

На вихідні львів’яни вибираються у короткотривалі поїздки за місто. Адже інколи так хочеться нехай на день, але втекти від міської метушні й податись якнайдалі у якесь романтичне та спокійне місце. На щастя, Львівщина багата на цікаві місця для туристів – як уже відомі, так і поки що незнайомі для широкого загалу. Тому якщо Львів ви вже обійшли вздовж і впоперек, встигли відвідати всі музеї, то навряд чи ви так само добре знаєте область, яка також має чим вас здивувати. Навіть якщо маєте лише один вільний день, ви можете отримати незабутні враження від поїздки.
Львівщина має розкішну й унікальну природу. Сьогодні “Пошта” розповідає про місця, які багаті своєю природною красою.

Трускавець – курортна “візитка” Львівщини

Місто Трускавець – головний лікувальний курорт України – розкинулось у передгір’ї Карпат, за 100 кілометрів від Львова. Це бальнеологічний курорт, який був відомий своїми лікувальними водами ще за часів Австро-Угорщини. У місті – 14 джерел мінеральних вод і деякі з них унікальні за своїм складом. 
Серцем Трускавця є бювет мінеральних вод. У місті їх є кілька, деякі з них розміщені в окремих санаторіях, але основним є все ж перший, чи “нижній” бювет, який знаходиться в центральній частині курортного містечка. Вода з лікувальними властивостями подається безкоштовно, тож “на водопій” до бювету варто прийти з 7 до 10, з 12 до 15 і з 17 до 20 год.
Туристичною перлиною Трускавця є курортний парк, закладений ще у 20-30-их роках минулого століття з ініціативи Раймунда Яроша, тогочасного власника курорту. Центральна алея парку веде від нижнього бювету мінеральних вод до верхнього, від “Нафтусі” до джерела “Юзя”, якому, до слова, місцеві жителі приписують властивість омолоджувати шкіру людини. Для комфортної прогулянки у парку встановлені лавочки, альтанки, скульптурні композиції, стежки, сходи, інформаційні покажчики. Атмосфера відпочинку та єднання з природою є підходящою незалежно від кількості туристів.

У Трускавці музеїв небагато, а точніше – лише три, втім відвідати варто кожен із них. Найдавнішим є музей історії міста-курорту. Знаходиться цей музей у давній віллі “Саріуш” нижче центрального храму Трускавця – церкви святого Миколая. Непідробна мистецька атмосфера панує в Художньому музеї Михайла Біласа. Він розміщений на вулиці Бандери навпроти приміщення міської ради. Музей теж розташований у будівлі давньої вілли, яка носила ймення “Ґопляна” і є, як і “Саріуш”, пам’яткою архітектури. А Єпархіальний музей Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ теж знаходиться на вулиці Бандери, трохи вище церкви св. Миколая, в приміщенні колишнього Управління єпархії.
Однією з родзинок міста є концерти органної музики, які відбуваються кожного вівторка, п’ятниці та неділі о 20.00. Відвідати їх рекомендуємо не тільки любителям класичної музики, а й усім, хто хоче послухати оригінальну розповідь про історію Трускавця від одного з організаторів вечорів органної музики. Вечори органної музики відбуваються у приміщенні римо-католицького храму на вулиці Суховоля, 1.
Піднявшись на Гошівську гору, можна побачити більшу частину міста з висоти пташиного польоту. Гошівська гора знаходиться одразу над залізничним вокзалом і добратися до неї не становить великих труднощів. Зате саме звідси можна зробити найкращу фотографію на фоні Трускавця.

Моршин – місто з історією у півтисячі років

Моршин – ще один популярний бальнеологічний курорт на Львівщині – має славетну історію у понад півтисячі років. Перша згадка про місто датована 1482 роком. У 1538 році тодішні власники Моршина, шляхтичі Бранецькі, отримали від польського короля дозвіл на відкриття соляних шахт, та бізнес не пішов — видобута сіль виявилася гіркою і для кулінарного вживання непридатною.
“Другий шанс” село отримало через майже 340 років, коли його придбав львівський купець Боніфацій Штіллер. Новий господар запросив європейських хіміків та лікарів проаналізувати властивості місцевих солоно-гіркуватих джерел і клімату. Фахівці ж ретельно дослідили місцевість, назвавши воду з джерел цілющою та унікальною за своїм складом.

У 1878 році курорт відкрився зі спеціалізацією на лікуванні грудних захворювань, але вже через рік було впорядковано перші джерела, які назвали на честь подружжя Штіллерів — “Боніфацій” та “Магдалина”. Лікували тут і грязями, які, як і цілющу солону воду, вивозили за кордон. До Другої світової війни Моршин став відомим на всю Європу містом — його називали навіть “Галицьким Карлсбадом”. До слова, фахівці вважають воду з джерел Моршина кращою за своїми властивостями від тієї, якою вже не одне століття лікують у чеських Карлових Варах.
Під час війни Моршин серйозно постраждав, але не дивлячись на це, в місті залишилось кілька довоєнних Польських пансіонатів. Крім найстарішого санаторію Мармуровий палац залишились неушкодженими вілли Halka і Jarkun. На жаль, не вцілів костел, який можна побачити на старих листівках 30-их років і був однією з туристичних родзинок довоєнного Моршина.
Моршин є надзвичайно компактним містом, всі туристичні цікавинки розміщені поряд. Свою прогулянку радять починати, як не дивно, з відвідування старого бювету мінеральних вод, котрий був збудований у 30-их роках минулого століття. Зараз альтанка із кюветом – це пам’ятка архітектури і невід’ємний символ Моршина. 
Бювет лікувальних вод – безумовно, центр курорту. Сюди сходяться потоки відпочиваючих з усіх санаторіїв. Це не просто місце, де п’ють воду, тут зустрічаються, знайомляться, діляться свіжими враженнями, запрошують один одного в кафе на каву, купують сувеніри і звісно ж відпочивають після насиченого дня. Також поряд із бюветом людей тішать вуличні музиканти, які грають, до слова, не гірше від львівських!

У гори на Сколівські Бескиди

Є в Карпатах особливе місце, край мальовничих ландшафтів, дрімучих лісів, крутих схилів і диких звірів - національний природний парк “Сколівські Бескиди». Розташований він у басейнах річок Стрий та Опір, його загальна площа сягає понад 35 тисяч гектарів.
У Сколівських Бескидах є своєрідні кам’яні розсипи, стрімкі урвисті скелі, які називають “греготами», “бескидами». Також назву гір “Бескиди» дехто пов’язує з племенем якихось “бессів», що жили тут, або, за іншою версією, з грецьким словом, що означає “пасовисько, полонина». Незважаючи на це, Бескиди споконвіку були прабатьківщиною української народності – бойків, звідки і походить ця назва насправді

Сам парк був створений у 1999 році з метою збереження, відтворення і раціонального використання ландшафтів західної частини українських Карпат. На його території збереглися старезні чисті букові ліси природного походження, смереки і ялиці. Вік деяких дерев сягає 100 і більше років. Тут водяться як і поширені для Карпат види тварин, так і деякі рідкісні види карпатської фауни – такі як горностай, кіт лісовий, рись звичайна, нічниця та інші. Загалом на території парку охороняються 11 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку та 30 видів, занесених до Червоної книги України. Окрім цього, тут є понад 50 видів рослин, які занесені до Червоної книги України.
Звісно, “Пошта» не радить за вихідні відвідати всю територію національного природного парку - навряд чи взагалі можливо встигнути обійти понад 50 гектарів гірської місцевості за два-три дні. Тому ось вам декілька місць на території Сколівських Бескидів, відвідавши які, вам не захочеться повертатися до шумного і метушливого міста.
•Водоспад Кам’янка. Уявіть собі шум гірської річки з чистою водою, красу хвойного лісу і мальовничі гірські хребти. Все це можна відчути, відвідавши водоспад Кам’янка, який створений порогами на річці біля однойменного села у Львівській області. Загальна висота водоспаду – понад 7 м. Поряд із водоспадом є галявина, де зручно поставити намет, розпалити вогонь і милуватись краєвидами.
 
Окрім цього, біля водоспаду є ще два цікавих місця, які не можна оминути поза своєю увагою. Одне з них – це джерело Живої води, вода з якого на смак нагадує вже згадану трускавецьку “Нафтусю». Поряд із джерелом Живої води на гірському хребті знаходиться… Мертве (або також називають його  Журавлине) озеро. Його вода – холодна і темна, з великим вмістом сірководню, тому в ньому відсутні вищі живі організми
• Гора Парашка. Найвища вершина Львівщини - гора Парашка відкриє невтомним туристам прекрасні краєвиди Карпат. Стверджують, що за ясної днини з неї можна побачити не лише селища поблизу, а й навіть Місто Лева!
Цікавою є й легенди про походження назви гори. Згідно з однією з них, жила колись жінка Параска, яка на Великдень вигнала в гори пасти корів. Вона взяла з собою кужіль для прядіння і почала прясти. За цей великий гріх (що пряла на Великдень) вона скам`яніла разом із худобою.
Є ще одна легенда, за якою назва походить від дочки князя Святослава – Парашки. Розповідають, що вона ховалася в горах від князя Ярополка, який воював зі своїм братом. У цей час Святослав зі своїм військом втікав від дружини Ярополка в Карпатські гори. Але погоня його наздогнала поблизу поселення, на місці якого зараз стоїть місто Сколе. Князь Святослав наказав своїй дочці не йти разом з ним у долину річки Опір, де мала відбутися битва, а перечекати в безпечному місці. Парашка пішла з частиною війська на хребет вгору. Після перемоги над Святославом, розлючені воїни Ярополка наздогнали Парашку і відрубали їй голову. Звісно,прямих доказів тому немає, однак легенда і досі живе, а з нею – і назва гори.
 
 Гора Високий Верх
фото: myroslavworld.livejournal.com
Час, необхідний для підйому на гору, залежить від фізичної підготовки туриста, але в будь-якому разі знадобиться не більше чотирьох годин. Також через гору Парашку пролягає популярний маршрут зі Сколе до с. Майдан — загальна протяжність якого 28 км. Допитливому туристу на вершині можна не затримуватись, а продовжувати свій шлях.
• Росохацькі Полонини. Якщо від сіл Росохач або Мита, що знаходяться у глибині Сколівщини, підніматися в гори, вийдете на неймовірної краси Росохацькі полонини. Тут узимку живуть зубри і ведмеді, з південної частини хребта видно обриси Боржави, долини Росохача, а з півночі – дику країну “Бескид».
Протяжність хребта з південного сходу на північний захід складає понад 15 кілометрів, що дозоляє пройти його за вихідні чи навіть один день (залежно від попередньої підготовки туриста). Найбільші вершини хребта: Високий Верх – 1176 м, Менчіл – 1085 м.

Село із субальпійським кліматом

Маленьке село Розлуч – ворота Турківщини і бойківського регіону, знаходиться у долині річки Ясениця серед гірських хребтів. Окрім карпатських краєвидів, тут можна побачити унікальний неоготичний дерев’яний костел з відносно добре збереженим інтер’єром та справжню бойківську дерев’яну церкву.
Село заснували у 1511 році під назвою Борисова Воля. В другій половині XVI ст. воно звалося Ровень (від назви річки), і лише згодом отримало свою теперішню назву – Розлуч. На вершині невеликої однойменної гори в ті часі була дерев’яна фортеця розміром 45 х 35 метрів, яка мала дві оборонні лінії. Одна знаходилася на зовнішньому валі, інша була по периметру замчища, на краю широкого рову. Поряд із селом є луки під назвою “Згарище”, що, можливо, свідчить про давні руйнування під час ворожих нападів. Можливо, дерев’яний замок було знищено під час одного з них.

фото: macos.livejournal.com
На центральній вулиці села знаходиться забутий шедевр дерев’яної архітектури Карпат – костел св. Франциска Боргяша. Збудовали святиню у 1902 році для німців-переселенців.
З приходом радянської влади костел перетворили на склад, що не могло не позначитися на його стані. Місцеві жителі розповідають, що костел зберігся лише завдяки тому, що і в радянські часи, і вже за часів незалежності, мешканці села, на те, що вони не є католиками, намагалися хоч якось зберегти святиню. Незважаючи на загальну запущеність, а також на те, що храм не внесено ні до державного, ні до місцевого реєстру пам’яток, зсередини храм непогано зберігся. Родзинка інтер’єру костелу – унікальна стеля у вигляді дерев’яних стріл, що нагадують японські мотиви. 
Також у Розлучі збереглася дерев’яна церква бойківського типу. Хоч і бойківських храмів на Турківщині збереглося багато, втім усі вони вони зіпсовані бляхою, вагонкою, пластиком та іншими шкідливими матеріалами – єдиною оригінальною нічим не зіпсованою бойківською церквою є храм із села Кривки. І попри це, храму в Розлучі, можна сказати, також пощастило – бляхи на ньому мінімум, лише на дахах заломів. Вперше ця церква згадується у документах 1534 р. Окрім цього в Розлучі – безліч цікавих дерев’яних будинків, типових для Бойківщини.
М’який субальпійський клімат, захищеність села горами від холодних північно-східних вітрів сприяє комфортному відпочинку. Свого часу Розлуч був модним курортом, який лише тепер починає відновлювати колишню славу. Завдяки прокладенню залізниці на початку ХХ ст., сюди почали тягнутися перші туристичні поїзди. Після Першої світової війни популярним став лижний спорт, і саме на Турківщині було відкрито першу лижну трасу Сянки-Пікуй.
P.S. Якщо ви відправляєтеся у подорож поблизу гір чи вже обрали маршрут по гірських хребтах, не спішіть довіряти прогнозу погоди! У містах, розташованих біля підніжжя гір, неможливо її передбачити, вона змінюється щогодини. Тому підготуйте теплий водонепрокний одяг і декілька пар взуття.
Джерела: protruskavets.org.ua, travel.creature.biz.ua,
www.carpathian.land, lviv.vgorode.ua, uk.wikipedia.org,
guide.karpaty.ua, andy-travel.com.ua.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
13.1431 / 4.21MB / SQL:{query_count}