Подорож у хмари

Лише на два дні залишивши Львів, можна побачити церкву зі Світової спадщини ЮНЕСКО, кинути копійку в карпатський водоспад і побувати на вершині найвищої в Україні гори

Дме пронизливий вітер, сиро і холодно, видимість не більше якихось п’яти метрів, а ще страшенно болять ноги. Навколо на мокрій траві сидить безліч незнайомих людей, єдине рідне обличчя – дружина Галя, з якою вже понад 20 літ пхаємо сімейного воза. Але всі чомусь усміхаються, тиснуть один одному руки (дехто навіть цілується). У всіх піднесений настрій: ми зробили це – МИ ПІДКОРИЛИ ГОВЕРЛУ!

За що тато давав різок Роксолані

А починалося все сонячного суботнього ранку у Львові біля залізничного двірця. Мушу зізнатися, ми з дружиною ганебно запізнилися на призначений туристичною фірмою “Час на мандри” момент відправлення екскурсійного автобуса. Це тим більше прикро, що разом з нами вирушали люди з далеких Києва, Харкова і Херсона, які вже давно терпляче сиділи в салоні, чекаючи на нас.
Керівник групи Анастасія Мурашевська мала повне право дати нам прочухана, але толерантно зробила вигляд, нібито нічого страшного не сталося. Хто багато подорожував, знає, що професійний керівник туристичної групи – половина мандрівки. Нам пощастило – Настя виявилася прекрасним організатором, давши собі раду з майже півсотнею туристів з різних областей України.

Парохом рогатинської церкви Святого Духа колись був Гаврило Лісовський – батько майбутньої правительки Османської імперії Роксолани
Щойно виїхали за Львів, з динаміків почулися легенди про населені пункти, якими проїжджав автобус. Чесно кажучи, ніколи не думав, що майже кожне підльвівське село має в своїй історії якусь цікавинку.
Перша зупинка – Рогатин. Безліч разів минав це місто, їдучи до родичів дружини під Галич, бачив ринкову площу з пам’ятником Роксолані, й навіть уявити не міг, що за якихось кількасот метрів на березі річечки з колоритною назвою Гнила Липа знаходиться справжня перлина – дерев’яна церква Святого Духа, збудована без жодного цвяха в першій половині XVII століття.
Унікальний храм щасливо пережив безліч воєн та ще страшнішу радянську владу і в 2013 році став однією з восьми українських дерев’яних церков, які були включені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Відомо, що при рогатинській церкві діяло одне з перших в Україні церковних братств, коштами якого було створено унікальний п’ятиярусний ренесансно-бароковий іконостас, що датується 1650 роком, та який є одним із трьох найстаріших, збережених до нашого часу, іконостасів України. 

До створення й збереження унікального іконостасу в рогатинській  церкві Святого Духа чимало долучилися й львів’яни
Долучилися до його створення та збереження й львів’яни. Відомо, що частину ікон малювали майстри львівської іконописної школи. У 1885 році після реставрації художником Юліаном Макаревичем іконостас потрапив на археологічно-етнографічну виставку у Львові. А 1895-го Галицький сейм виділив величезну на ті часи суму в 2 000 злотих, на які церква Святого Духа була ґрунтовно реставрована під керівництвом львівського архітектора М. Ковальчука. Нині храм є філіалом Івано-Франківського художнього музею. Його зображення можна побачити на пам’ятній монеті “Церква Святого Духа в Рогатині”, введеній в обіг Національним банком України в 2009 році.
Й оскільки церква розташована в Рогатині, то без Роксолани, звичайно ж, не обійдеться. Згідно з переказами, певний час парохом рогатинської церкви Святого Духа був Гаврило Лісовський – батько майбутньої всемогутньої правительки Османської імперії, яка частенько отримувала різок від тата за те, що хлюпалася у Гнилій Липі просто під стінами храму. 

Мотовило і Кайдашева сім’я

Ви гадаєте, що Бурштин отримав свою назву від покладів цього напівдорогоцінного каміння? Ви категорично помиляєтеся. Тут, як і в кожній порядній легенді, не обійшлося без дівчини. За переказами, колись під час прогулянки в тамтешніх лісах дочка котрогось галицького князя загубила коштовне бурштинове намисто. Татко зігнав на пошуки всіх навколишніх селян, які кілька днів рачки повзали корчами, розшукуючи прикрасу. Князь, як видно, зі смердами не панькався, тож історія пошуків настільки міцно закарбувалася в народній пам’яті, що поселення, яке тут виникло, назвали Бурштином.

Колекція історико-етнографічного музею Опілля “Берегиня” налічує понад 1500 експонатів
Для більшості це місто асоціюється з велетенськими трубами місцевої ТЕЦ. Але справжня цікавинка знаходиться в одному з корпусів Бурштинського енергоколеджу. А починався історико-етнографічний музей Опілля “Берегиня” 1987 року… з мотовила і Кайдашевої сім’ї. Коли викладач української мови та літератури коледжу Тамара Гусар пояснювала сцену сварки старої Кайдашихи з невісткою Мотрею, під час якої жінки виривали одна в одної мотовило, вона зрозуміла, що ніхто зі студентів й гадки немає, що то за мотовило таке. Тоді пані Тамара запропонувала пошукати в дідових стодолах й принести до аудиторії цю довжелезну жердину, на яку колись намотували пряжу. 
Але де ви бачили чемних студентів? Замість мотовила один із хлопців привіз стару бабину вишиту сорочку, в якій навіть розіграв перед друзями в гуртожитку справжню виставу. Хлопці посміялися, а бабина сорочка стала першим експонатом направду унікального музею “Берегиня”, чия колекція нині налічує понад 1500 експонатів – 160 вишитих сорочок (чоловічих та жіночих), до 250 рушників, предмети побуту, різноманітний реманент, кам’яні сокири первісних людей, документи та давні світлини й навіть Біб­лію з особистим автографом Андрея Шептицького. Всі вони є своєрідним талісманом історії та культури унікального українського регіону Опілля.  

Художній музей на майдані Шептицького в Івано-Франківську розташований 
в бароковому костелі XVII століття, що колись був усипальницею Потоцьких
На жаль, музей досі не має власного приміщення і тулиться в кількох наданих Бурштинським енергоколеджем кімнатах, тож продемонструвати всі свої скарби не має можливості. Але й те, що можна побачити, нікого не залишить байдужим.

“Сотка” і Шептицький

Їдемо далі – на горизонті славний Станіславів. Пообідавши гладуном (це такий стародавній галицький процес тушкування при низькій температурі свинини, моркви, картоплі, грибів, томатів та цибулі, страва подається в глечику), рушаємо прогулянкою затишними вуличками Івано-Франківська.

Художній музей на майдані Шептицького в Івано-Франківську
Кожен знайде тут щось цікаве для себе, від себе рекомендую прогулянку пішохідною вулицею Незалежності (містяни називають її “стометрівкою”, або просто – “соткою”) та відвідини художнього музею на майдані Шептицького, де зібрані справжні шедеври: Труш, Новаківський, Пінзель, Кульчицька, Ерделі, Сорохтей. 
Але повернемося від великого на грішну землю – певно мало хто підо­зрює про існування в Івано-Франківську “Новгородського ринку”. Саме так і називається один із місцевих базарів, оскільки розташований на вулиці Новгородській. 

Бринза під медовуху

І знову в дорогу. Покуняти вдається тільки до Надвірної, бо далі відкривається захоплююча панорама Карпатських гір. Спати вже ніхто не хоче, всі крутять головами, милуючись неперевершеними краєвидами. До речі, вирушаючи в таку поїздку, прихопіть із собою… висячий замок. Бо в Яремчі існує традиція – на поручнях перекинутого через знаменитий водоспад Пробій містка закохані замикають замок, що мало б символізувати непорушність їхніх стосунків. 

Кожна ґаздиня на базарі в Яремчі дасть вам скуштувати шматочок бринзи
Але якщо не взяли – не біда, на розташованому на скелястих берегах Прута базарі можна купити не те, що замок, а все на світі. Хіти продажів, звісно ж, гуцульські ліжники, бринза, медовуха та ягідні вина. Причому кожен ґазда обов’язково дасть вам скушувати свою унікальну подвійної перегонки медовуху (яка за міцністю не поступається самогонці), а кожна ґаздиня – відріже шматочок овечого сиру. Сподобалося – купуй, ні – йди з Богом, за дегустацію ніхто грошей не вимагає. Головне, накуштувавшись медовухи та вина, втрапити в свій автобус, а не поїхати з чужою групою в протилежний бік.

В Яремчi існує традиція – на поручнях перекинутого через знаменитий водоспад Пробій містка закохані замикають замок

“Ще не вмерла України” французькою

Й ось ми в “Заросляку” – туристичній базі біля підніжжя Говерли. Пололавши перший відрізок маршруту через ліс виходимо на полонину. Ген-ген вдалині видніється стрімка вершина. “Говерла?”, – питаємо нашого гіда Настю. “Ні, це Говерляна, Говерла ще далі, її не видно, бо вона ховається за хмарами”, – чуємо у відповідь. І ми полізли в хмари…
На цьому дозвольте свою оповідку закінчити. Розповідати про підйом на найвищу гору України – марна справа: хто ніколи там не бував – не зрозуміє, хто бодай раз піднімався – сам все прераксно знає. Але повірте на слово: коли на вершині змучені, але щасливі люди зі Львова, Києва, Харкова, Полтави, Херсона, білоруського міста зі смішною назвою Волковиск, а на додачу ще й три студенти з Франції співають “Ще не вмерла України” – це незабутні враження. Заради цього варто пожертвувати двома вихідними днями, щоб потім мати право гордо заявити: ми зробили це – МИ ПІДКОРИЛИ ГОВЕРЛУ!
Львів – Рогатин – Бурштин – Івано-Франківськ – Яремче – Ворохта – Говерла – Львів

P. S. Уперше на Говерлу автор потрапив ще студентом на той час Львівського державного університету. Якогось ранку хтось із нашої компанії, що розкинула намети на березі Прута поблизу “Заросляка”, запропонував: “Гайда, хлопці, на ту гору!” Ми гайнули. Оскільки мобільних телефонів тоді просто не існувало, лише у Ворохті (де запрацювало радіо у машині) стало відомо, що доки ми сиділи в горах, у Москві, виявляється трапився такий собі ГКЧП, а в Києві Леонід Кравчук проголосив незалежність України. Ми були на вершині Говерли 24 серпня 1991 року, але ніхто з нас тоді не усвідомлював, що це за дата, й ніхто не знав, що Говерла стане одним із символів Соборної Української Держави. Просто так сталося…


Редакція “Пошти” висловлює подяку за організацію подорожі туристичний фірмі “Час на мандри”.




Існує чотири основних маршрути сходження на найвищу гору України

Довжина маршруту на вершину Говерли і назад становить приблизно 6-6,5 км, перепад висот – 800 метрів.
Підйом на гору триває орієнтовно 4-5 години, спуск приблизно 3-4 години.
Маршрут розрахований на середньостатистичну групу фізично здорових людей.
Участь в екскурсії не вимагає попередньої підготовки чи досвіду.

Що взяти із собою для походу:

– зручне водонепроникне взуття (бажано гірські трекінгові черевики  з високим шнуруванням та протектором типу “вібрам”);
– вітрозахисну куртку з капюшоном, бажано водонепроникну, штани вітрозахисні, такі, що не утруднюють рух, теплий светр або куртку типу “полар”, головний убір;
– дощовик;
– наплечник;
– воду (орієнтовно 1-1,5 літра на людину);
– сухпайок (канапки, шоколад, термос з гарячим чаєм чи кавою);
– необхідні ліки (індивідуальна аптечка), лейкопластир. 
Фото: timetotravel.in.ua, karpaty.ua,
tcb.vn.ua, segodnya.ua, wikipedia.org
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
13.0563 / 4.19MB / SQL:{query_count}