Хрест кожного з нас...

Пронести п'ятиметровий Подячний хрест через 198 країн світу і в усіх світових столицях встановити хрести малі. Саме така місія на подяку Богу за спасіння людства розпочалася минулого року у Львові

Пронести п'ятиметровий Подячний хрест через 198 країн світу і в усіх світових столицях встановити хрести малі. Саме така місія на подяку Богу за спасіння людства розпочалася минулого року у Львові

Історія цього задуму, який із травня минулого року втілю­ється як повноцінна місія, дивує всім: своєю спонтанніс­тю, реалізацією між людей і тими випадковостями, які наштовхнули б на певні роздуми навіть атеїста. В  те, що певні речі, непідвладні церковним ієрархам і найвищим державним мужам, можуть легко реалізовуватися звичайнісінькими, простими людьми, легше не повірити, ніж пояснити.

Планували пройти через 198 країн, побувати наразі вдалося вже у дев'яти. У кожній країні хрест знаходиться близько місяця. За попередніми під­рахунками, до останньої країни Подячний хрест потрапить чере 20 років. Що ж до встановлення малих хрестів, то, окрім Львова, хрести вже є у Києві та Донецьку. А кардинали Риги, Стокгольма і Копенгагена попередньо на це погодилися. Місія свідомо задумана як міжконфесійна: хрест благословили католики, приймають православні й протестанти, а в деяких країнах до лютеранських храмів його заносять  буддисти.

Про обставини та випробування, які долає організатор місії Віталій Соболівський, "Пошта" отримала інформацію першою в Україні.

"Невже той час настав?"

Починалося традиційно - через сон. У перший великодній день 2003 року Віталій Собо­лів­ський (ініціатор встановлення хреста в центрі Львова, біля Матінки Божої, на проспекті Свободи) мав прокинутися дуже рано, щоб встигнути поїхати в Джублик на Закарпаття (у 2003 році в цьому місті двом дівчаткам з'явилася Матір Бо­жа. З того часу це - місце паломництва людей з усієї країни - "Пошта").

Щойно задзвенів будильник, як Віталій, піднімаючись із ліжка, раптом почув чоловічий голос: "Беріть хрест і несіть по всіх столицях світу!"

"Того ж дня я поїхав до Джублика, як і було заплановано. Прийшов на сповідь до старенького єпископа Маргітича і розказав йому про цей ранковий випадок. Єпископ благословив мене і якось сам до себе прошепотів: "Невже той час настав?" Я ще не міг осмислити всі ці моменти надто серйозно. Але передчуття чогось великого вже було у мене", - розповідає Віталій Соболівський.

- Через кілька місяців я вирішив, що перед початком такої великої справи мушу отримати благословення Папи Івана Павла ІІ. Хоч, зрозуміло, не мав жодних зв'язків, щоб якимось чином влаштувати  аудієн­цію. Знайомий священик - отець Коваль - мав друзів у туристичній агенції, які допомогли нам з квитками на літак до Ватикану. Прилетівши до Папської столиці, вирішили переночувати у монастирі редемтористів. За їхнім звичаєм, на  загальному обіді ми повинні були розказати, для чого приїхали сюди. Так і зробили, а монахи у відповідь лише доброзичливо засміялися, бо де ж то можна отак, без жодної домовленості, сподіватися на зустріч з Папою, - згадує Віталій.

Але зустріч таки відбулася. Монахи дивом знайшли двох польських священиків, наближених до Папи, і через два дні було призначено час зустрічі. "Ми спілкувалися з Іваном Павлом ІІ тільки 5 хвилин, я попросив благословення на початок місії, і Папа, усміхнувшись, дав його", - розповідає Віталій. 

Повернувшись до Львова, він випадково зустрівся з добрим знайомим, який без жодних слів і запитань погодився зробити великого "емісійного" дубового хреста. "Цікаво, що хоч я сам архітектор за освітою, але чомусь не міг визначитися з розмірами хреста. Впродовж багатьох днів малював різні варіанти, аж поки ці розміри не "уявнилися" мені на папері самі", - згадує співрозмовник.

Не менш складно було і з вибором розп'яття для хреста, бо чомусь жодне з можливих не підходило. Тільки згодом, приїхавши на Новий рік в село Татарів на Івано-Франківщині, у місцевій церкві Віталій раптом побачив дерев'яне розп'яття і зрозумів, що саме таке потрібне йому для хреста.

Але ще більше здивування він пережив, коли переступив поріг хати майстра, щоб попросити чоловіка зробити подібне розп'яття. Чоловік привітався, уважно глянув і усміхнувся: "Дев'ять днів поспіль сниться мені один і той самий сон. Бачу Ісуса, який приходить до мене і розказує про те, що прийдуть люди, для яких я маю зробити розп'яття. Прокидаюся щоранку і так добре почуваю себе після того сну. Але - не дивуюся, бо вірю", - розповів чоловік. Після таких моментів Віталій уже був чітко певний того, що робить все правильно.

За 25 днів - уся Україна

У 2006 році офіційно поблагословив на здійснення місії Мар'ян Кардинал Яворський. Починаючи з Буська і Львова, Віталій з  невеличкою групою друзів обійшов за 25 днів усі обласні центри України. Тривало це під час Великого посту. Їхали спонтанно, домовлялися по телефону з місцевими настоятелями храмів і просили дозволу у влади на офіційний прохід містом.

"На те, щоб ми пронесли хрест по всьому місту, згоджувалася не кожна міська влада, але до храмів - католицьких і православних - ми потрапляли в кожній столиці. І саме в час цієї прощі отець Михайло Коваль, який постійно супроводжував хрест, сказав під час одного з вечірніх богослужінь: "Якщо ви, люди, думаєте, що Ісус буде попереджати вас про те, коли саме він прийде, то ви помиляєтесь. Це ми повинні бути готовими його прийняти", - згадує організатор місії.

Цікаво, що найменше клопоту було саме з донецькою владою, яка без жодних заперечень гостинно прийняла хрест зі Львова. А звичайні люди й взагалі зі слізьми й молитвою не хотіли відпускати його з міста. Згодом саме донецькі час від часу допомагали Віталію організувати наступні прощі та поїздки. На його думку, великий знак від Бога над цим українським регіоном, як і свідчення того, що для Нього немає кордонів ні між людьми, ні поміж силою їхньої віри.

"Оскільки це була не моя ідея, а  Божа, то я, очевидно, не маю ані чіткої визначеності, ані коштів, ані зв'язків на її реалізацію. Проте маю віру та впевненість у тому, що Бог дасть мені сил. Це колосально велика, пожиттєва справа - пронесення Подячного Хреста по всьому світу, і я готовий до неї, - каже Віталій. - Буває так, що ми не маємо грошей на дорогу, але щойно доїжджаємо до автозаправки, як там зовсім випадково зустрічаємо знайомих, які дають нам і житло, і кошти на продовження подорожі".

Після українських столиць хрест повезли до Кракова, куди якраз приїхав Папа Бенедикт XVI. І знову стається випадок, який не може не здивувати: щойно львів'яни приїхали туди, як зустріли донецьку групу, яка допомогла пронести хрест просто до сцени. Бенедикт XVI особисто його благословив.  

Через руки буддистів

- Після тієї подорожі минув час. Ми готувалися духовно, бо розуміли, що починаємо справу свого життя. У 2008 році з благословення польського архієпископа Нича хрест привезли до Варшави, до церкви Святої Анни. І відтоді, починаючи з 13 травня 2008 року, ми намагаємося завезти хрест до кожної наступної столиці.

13 червня ми опинилися у Вільнюсі, самостійно налагодивши контакти з місцевими ієрархами. Хрест побував у хра­мі Божого милосердя, а потім в Катедрі. Після чого його повезли у великі міста Литви. Потім - до Латвії. Якраз у ті дні відбувалася загальнонаціональна проща до Аглони, куди йдуть пішки з усієї країни. Це було колосальне пережиття, коли п'ятиметровий хрест латвійська молодь занесла на руках на Аглону, і перед 200 тисячами прочан я розповідав про нашу місію, - згадує Віталій.

Люди молилися біля хреста протягом трьох діб. Цікаво, що саме Рига дала таких людей, які відтоді супроводжують хрест по всьому світу.

В кожній столиці хрест перебуває протягом місяця - у різних церквах. У Таллінні, до прикладу, хрест прийняли протестантські церкви і протягом трьох тижнів - лютеранські. Одного вечора в католицькій церкві Таллінна біля хреста молився буддист, а потім поміг винести його з церкви.

"Після Прибалтики ми попливли до Фінляндії, в Гель­сінкі, і  21 вересня занесли хрест в римо-католицький Собор Святої Бригіди. Потім - у протестантський собор, куди занесли його буддисти з Китаю",  - каже Віталій.

Після Фінляндії була Норвегія, де в римо-католицькій катедрі  священики відслужили вісім літургій: дві в'єтнамських, дві філіпінських, одну норвезьку і три польських. По тому була проща до Данії у листопаді минулого року. За словами Віталія, найфантастичніше, що різні священики з різних церков погоджуються на спільні богослужіння, коли приймають хрест у себе в країні.

 "Дуже тепло прийняли хрест і в Стокгольмі, в костелі Йоханнес Кірха - лютеранській церкві, яку 30 останніх років винаймають католики і провадять там спільні богослужіння. На честь приїзду там щоденно відправляли літургію та організовували адорації", - каже Віталій.

З 10 лютого хрест знаходиться в Ганновері (Німеччина). Організатори вже мають до­мов­леності з Фарерськими островами та Ісландією.

"Це не ти несеш Хрест, це Хрест несе тебе"

- Віталію, чи повністю ти готовий до здійснення цієї місії?

- Зрозуміло, що так. Бо відчуваю, що лише моїми руками вона здійснюється. Останнім часом від багатьох кардиналів та єпископів різних церков чую, що цією місією справді безпосередньо керує Господь.

- Чи були якісь знакові моменти?

- Цю місію супроводжують діти. В різних країнах вони біжать до хреста, обіймають його і цілують. Так само, коли йду, до прикладу, на офіційну зустріч з кардиналом, переді мною завжди стоїть або вагітна жінка, або сім'я з маленькою дитиною. Я вже навіть по-доброму, щиро сміюся з того. Для мене в цьому - незаперечний знак. А хрест для мене - як жива істота. Коли зроблю щось погане, відчуваю, як Ісус з розп'яття дивиться на мене строго.

- Але що заважає тобі? Людині все ж часом властиві сумніви...

- Якщо говорити про перешкоди, то це гординя. Думаю, що вона - найбільший гріх. Більший навіть від сварки. Бо в її основі - образа, а вона дуже отруює людську душу.

Знаєш, у січні цього року я отримав таку духовну підтримку, після якої вже точно певний у своїх намірах. В Ризькому храмі Матері Болесної я підійшов до кошика, де є багато цитат з Євангелія і з житія святих. Помолився і попросив у молитві, щоб Господь дав мені якусь впевненість у тому, чи правильно я все роблю. Занурив руку до кошика і витягнув аркуш із написом: "Це не ти несеш Хрест, це Хрест несе тебе". Чи можу я в чомусь сумніватися після цього?

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.4840 / 4.09MB / SQL:{query_count}