Дитинство в режимі онлайн

Поки батьки вирішують свої справи та традиційно “не мають часу”, їх дітвора проводить кращі роки свого життя перед екранами ґаджетів

Дитинство – це, певно, найчудесніша пора в житті людини! І спогади з тієї пори такі солодкі… Тільки згадайте, як це: вихором вибігти на вулицю і, підстрибуючи, помчати на дитмайданчик, аби вмоститись на гойдалці чи позмагатись із вітерцем на карусельці, пограти в піжмурки, посмакувати налитих черешень із саду, полазити по деревах, поганяти м’яча. Що ще тоді потрібно було для щастя?! Хіба що вафельний стаканчик улюбленого пломбіру, кілька друзів та довжелезні теплі літні вечори. А скільки всього можна згадати з того часу?! 
Скільки було тих побитих колін, поламаних двоколісних, пекучої кропиви та недостиглих, але чомусь таких смачних ягід! Ми шукали собі пригод від раннього ранку і до пізнього вечора, аж поки батьки не покличуть з вікна додому. І як то, тільки пригадайте, не хотілось іти додому, бо ж ще не всі голи забиті, не всі ляльки одягнуті у найкращі вбрання, а “товар” ще лежить на полицях магазину, в який, здається, грались усі. У ті часи дівчата стрибали через гумки, а хлопці із-за кущів потай сперечались, хто спритніше влучить у них аличею з рогатки. Ех, кольорові часи нашого кольорового та веселого дитинства. Не те, що тепер…
Зараз все інакше: у футбол діти якщо і грають, то чи не з ґаджетами у руках, ляльки у маленьких красунь тепер вміють говорити, ходити на побачення, щоправда, у режимі онлайн, а у старі добрі піжмурки зараз взагалі зрідка грають.
Великий приклад для дітей мають подавати батьки. Якщо дитина бачить, що мама чи тато постійно сидить у телефоні, у Facebook, ніколи не читає книжки, то не буде мати уявлення, що може бути якось інакше
У більшості дітей тепер “важливіші проблеми”: нагодувати віртуальну корову, погладити віртуального котика, перемогти віртуального ворога – це вони вміють чи не з пелюшок. Інколи й читати ще вміють, а гру тими дрібненькими пальчиками за лічені секунди вмикають. Отак і просиджують свої літо, чи то навіть дитинство, у планшеті, граючись в ігри чи переписуючись у популярних соцмережах. Зрештою, у соціальних мережах “зависають” і дорослі, часом мають навіть серйозні проблеми із залежністю від них. Діти ж дивляться, що мама з татом роблять за комп’ютером, то й самі повторюють. Батькам же простіше тицьнути дитині планшет і самим піти займатись своїми справами, ніж почитати з ними книжку і ще, борони Боже, забути відписати колежанці чи перепостити статус більш-менш до душі. 
Зокрема, обидва покоління проводять час також у російських соцмережах. Тим часом, Служба безпеки України радить українцям не користуватись російськими соцмережами для безпеки особистих даних, оскільки з 1 серпня у Росії набирає чинності новий антитерористичний закон, що надає повне право на отримання Федеральній службі безпеки РФ практично всіх особистих даних користувачів інтернет-ресурсів.
Батьки, змушуйте дітей на своєму прикладі більше рухатися – грайте з ними у футбол, баскетбол, ходіть у гори чи катайтесь на велосипеді
Із набранням чинності цього закону ФСБ на законодавчому рівні отримує повне право втручатися в особисте життя не тільки громадян Росії, а й іноземців. Зокрема, усі дані про всі логіни і електронні адреси своїх користувачів, списки їхніх контактів, відомості про кількість, обсягів і адресатів переданих повідомлень власники поштових серверів, блог-хостингів, форумів і соцмереж будуть зобов’язані надавати на першу ж вимогу представників російських держструктур.
Зважаючи на триваючу агресію Росії на території України, нові повноваження надають ФСБ можливість отримувати наявну у веб-середовищі інформацію про українські події і можуть використовуватися на шкоду інтересам національної безпеки, попереджають в СБУ. Служба безпеки України звертається до всіх громадян, які стурбовані безпекою особистої інформації і рекомендує утриматися від використання інтернет-ресурсів російської доменної зони. В першу чергу це стосується соцмереж та поштових скриньок, інформує прес-служба СБУ України.

Дорослішати реально, а не віртуально!

Психологи ж кажуть, що тривале висиджування малечі у віртуальному світі може не лише породити залежність від соціальних мереж, а й відірвати від реального світу, що й діти пізніше не знатимуть, як собі раду в житті дати
“Є різні сторони сучасного технологічного світу. З одного боку, соціальні мережі – це можливість мобільно спілкуватись із родичами, друзями, знайомими чи незнайомими людьми, незалежно від того, де ви і чим зайняті. З іншого ж боку – у такий спосіб ми можемо уникати реальних стосунків, а згодом і стати залежними від віртуального світу. Діти до цього дуже схильні. Чому так важливо взаємодіяти власне з реальним світом?  Тому що тільки таким чином ми можемо отримати реальний досвід спілкування, можемо переживати різні відчуття, пізнавати людей, будувати різні стосунки, спотикатись, зрештою, але взаємодіяти в реальності – ось що важливо! Таким чином ви також набуватимете свого досвіду контактування з людьми. Бо, якщо це соціальні мережі, то тут все доволі структуризовано. Зазначу також, що не завжди виникає залежність від соцмереж, адже можна просто інколи туди заходити, затримуватись ненадовго і повертатись до реального світу з реальними справами”, – зазначила у розмові  з “Поштою” доцент кафедри психології Львівського національного університету імені Івана Франка, психотерапевт Лариса Дідковська.
Тож, з її слів, не варто дозволяти дітям проводити час лише біля ґаджета, а намагатись організувати для них активний відпочинок.

“Не потрібно довго ламати голови, шукаючи чим би то зайняти своє чадо. Як то кажуть, не треба вигадувати колеса там, де на ньому вже їздять, повертатись у часи дитинства Тараса Шевченка чи Лесі Українки – ні! Достатньо лише повернутись на кілька десятків років назад, у часи, коли діти грались на подвір’ї,  щоліта відпочивали у таборах, ганяли м’яча чи грались у ще якусь колективну гру. Адже саме в цьому суть дорослішання – діти вчились між собою спілкуватись, вирішувати конфлікти, освоювати досвід людства, боронити свої межі та не посягати на чужі”, – каже Лариса Дідковська.
Співрозмовниця певна: більшість традиційних дитячих ігор та розваг – “це своєрідна модель життя”. 
“Дітки грали у доньки-матері, щоб у майбутньому бути матусями, грали у вчительку, щоб вміти бути учнями, у лікарів – щоб потім користувались послугами медицини. Саме через такі ігри діти здобувають навички, як жити в реальному світі і будувати реальні стосунки. Тому раджу батькам якомога частіше “виганяти” дітей надвір, відправляти у дитячі табори, допомагати їм спілкуватись без участі дорослих і без участі дорослих технічних засобів, бо власне це є тим тисячолітнім досвідом дорослішання і дитинства”, – зазначила Лариса Дідковська.

Коли ще діти вміли бути дітьми

Львовознавець Ілько Лемко розповів “Пошті”, як гралась дітвора у місті Лева кілька десятків років і навіть століть тому.
“Колись було весело – не те, що зараз! Популярною була гра “кечки”, коли ногою з ями у повітря потрібно було підбити обрубок дерева, а потім спритно його підхопити чи, пак, підкинути, товстішою палицею і забити ще далі. Або ж гра “цок”. Діти розкладали на столі купку монет і з відстані 5-6 метрів влучали в неї свинцевим битком. Той, хто перевертав монети на “орла”, забирав гроші собі. Вмілі гравці часто в день могли до 10 рублів, граючи, заробити. А за тодішніми мірками, до речі, 10 рублів дорівнювали нашим 500 грн. А от до кінця радянських часів і навіть ще у 90-х була популярна гра “трясучки”, схожа до гри “цок”: діти трясли в руках монети і розсипали на парту. Ті монети, які вдалось перевернути на “орла”, забирали собі. Тобто були популярні досить азартні ігри”, – розповів “Пошті” Ілько Лемко. 
Колись діти пасли корів, чесали худобу, а з тієї шерсті робили м’ячі
З його слів, колись дитинство у дітей було більш активне і про те, аби улітку чи навіть узимку сидіти вдома, не могло й бути мови.
“Популярною була гра котити обручем колесо. То була така собі навіть екзотична гра! Дітвора взагалі весь час була чимось зайнята. Ми боролись між собою, лазили по деревах, стріляли з рогатки. Словом, шукали собі пригод і цікавих, скажу, пригод. Була така ще гра “12 паличок”. Всі, звісно, знають, що таке піжмурки. “12 паличок” дуже схожа до піжмурок. Діти гуртувались між собою, складали 12 паличок, а тоді їх розсипали і той, хто “жмурить”, мав їх поскладати, а за той час всі шукали, де б то сховатись. Якщо “жмурко”, назвемо його так, віднаходив товариша, то чимдуж мчав до паличок і зі всієї сили їх розсипав. Складати їх мав вже той, кого знайшли”, – розповідає львовознавець. 
З його слів, у міжвоєнний період діти також катались на санчатах, проте колективних батярських ігор історія не пам’ятає. 
Ярослав Мариняк, історик, краєзнавець, розповідає “Пошті”, що іграшки, які тоді продавали у магазинах, не були доступні для усіх батьків. Тому іграшки і ігри, в які бавилися, усі були зроблені з підручних матеріалів. 
“Багаті люди могли собі купити ґумовий м’ячик, вони були тоді двоколірні: півм’яча червоного, а пів – синього. А ми також хотіли такої іграшки, тому робили собі м’ячі зі шматок. Навесні, коли пасли корів, їх чесали, а з тієї шерсті робили м’ячі. Шерсті треба було багато, ми її валяли, а тоді виходив добрий м’яч. Таким м’ячиком вже можна було бавитися відбиванки, бо він був легкий”, – згадує історик.
СБУ радить українцям не користуватись російськими соцмережами для безпеки особистих даних
У різні періоди дитинства були різні захоплення, певні ігри мали більшу популярність, деякі зовсім не були вже актуальними. 
“Коли дитина підростала, переходила у вищу стадію свого розумового інтелекту, то була потреба нових відповідних ігор та іграшок. Діти робили цимбали разом із батьками. Брали цвяхи, дошку (як зрізана піраміда), набивали цвяшки, а тоді натягували дротики і відбивали патичками. Короткий дротик – один звук, а довгий дротик дає зовсім інший. Дитина творила і прислухалася до звуків”, – ділиться спогадами Ярослав Мариняк.
Деякі назви тодішніх забавок зараз невідомі, а сучасні діти мають чимало своїх іграшок. Сьогодні батьки покірно виконують кожну “захцянку”, а колись було  так, що забавку треба було створити  своїми руками. Популярний нині хенд-мейд не викликав би такого захоплення, коли б залишилася традиція робити все самому. “Робили ще колись фуркала. Брали вершок із гарматної кулі, він був мідний, відкручували його, там був отвір, ставили цвях, а нижче намотували міцну нитку, а тоді ставили на скриню. Потім тягнули за шнурок, цвях у той час злітав і той вершок крутився по скрині, а скриня відбивала звук”, – розповідає співрозмовник.
Дівчата переважно бавилися ляльками, які самі шили. “Така лялька обов’язково мала голову, руки, ноги. Їм мережали сорочки та розмальовували їх кольоровими олівцями. Окрім того було дуже багато дерев’яних іграшок. На уроках праці ми вирізали з дерева циган, які мали пилку і хиталися так ніби різали дрова”, – розказує вчитель історії. 
Тоді усі діти були одним колективом: чи то корову пасти, чи то ігри бавитися. Ярослав Мариняк згадує, що “було багато командних ігор. Була гра, де ділилися на дві команди: команда “Гори” і команда “Доли” треба було підкидати м’яч. Була гра “Скічки”. На пасовиську малювали конверт і викопували рів, посередині дірка, ставили туди палицю, так звану скічку, то треба було збивати іншою палицею ту скічку, щоб вона вилетіла за межі “конверта”.
Зі слів історика, школа і батьки націлювали на те, щоб діти самі робили іграшки. Це навіть стосувалося іграшок на ялинку. У школах робили маленькі драбинки, драбини до воза, колеса. Тобто вчилися майструвати не лише забавки, але мати навички, щоб зробити щось для господарства.
Пластунам виділяють спеціальний час для розмови з батьками, друзями, а от часу на соціальні мережі зовсім нема
Ігри також мали сезонні відмінності. Взимку хотіли возитися на санках, лижах, ковзанах, а робили це все собі діти з дерева. Влітку так само робили луки. Натягували шнурок, а з ліски робили стрілу. “Діти тоді все допомагали батькам, а також нашим завданням було толочити сіно на возі. Ходили багато до лісу, збирали гриби, суниці, ловили рибу. Дівчата у 10-12 років вже вчилися жати”, – додає співрозмовник.
Батьки тоді і зараз не мають часу на казку для дитини, проте казка живе. Історик розповідає, що “у селі не кожен вмів розказати казку. Була одна жінка, яка складала дуже цікаві казки, і всі вони закінчувалися страшно. Вона розповідала про мертвих, які оживали, про дівчину, яка зустріла Біду і відважно казала до неї: “Мерле, мерле, ви би щось жерли?” Так само ми читали казки з дитячого журналу “Дзвіночок”. Казки були, але не всі були казкарями”.
“Наші батьки любили нас, як кожні батьки люблять дитину, але 30-ті роки ХХ століття – це був час, коли не було можливості матеріально допомогти нам мати щось краще”,– додає наостанок Ярослав Мариняк.

Коли на соцмережі нема часу

Юлія Катинська, референт розвитку Пласту у Львівській окрузі, розповіла “Пошті”, що організація “Пласт” ставить однозначним пріоритетом проведення часу на природі. “Відповідно, упродовж року, а особливо під час літа, коли таборовий сезон, дітей максимально залучаємо до організації різних вишколів, пластових таборів. Улітку діє більше сотні таборів різного спрямування, де можна себе реалізувати чи спробувати у різних спеціалізаціях (різні види виховання, у тому числі військове виховання)”, – акцентує співрозмовниця. 
Дівчина розказує, що зазвичай діти зголошуються на ці табори, а сама програма табору має такий щільний графік, що пластуни не мають часу взяти до рук телефон і подзвонити батькам. 
Дівчата переважно бавилися ляльками, які самі шили
“Загалом виділяється спеціальний час для розмови з батьками, друзями. Часу на соціальні мережі зовсім немає. У таборах, де дітям по 11-13 років, взагалі забирають телефони, це узгоджується попередньо з батьками. Зв`язуються рідні з комендантами таборів чи виховними”, – зазначає пластунка. Упродовж року курені організовують сотні акцій, тобто пласт забезпечує не лише активне літо, але вчить тримати такий ритм увесь рік.
Стосовно соцмереж, то пласт там також вирізняється активністю. “Використовуємо соцмережі, щоб підтримувати певний зв`язок, домовлятися про зустрічі, надіслати фотографії чи документи, а на інше просто немає часу. Мушу визнати, що пласт останніми роками все більше перейшов у соцмережі. Але зараз із соцмережі “ВКонтакте” ми перейшли на Facebook, хоча ще є певний контингент, який залишається у російській мережі. Ми попри все стараємося, щоб вони долучилися до Facebook”, – зазначає Юлія Катинська.
Питання щасливого і безтурботного дитинства вічне, завжди актуальне та проблемне. І від батьків залежить, чи проведуть діти свої безтурботні роки онлайн у соцмережах, будуть бавитись ігри на комп’ютері чи гучно кричатимуть з друзями на майданчику, не дадуть спокою велосипеду, роликам чи ковзанам. Вибір за вами.

Список російських соцмереж:

1. Яндекс – http://www.yandex.ru/
2. ВКонтакте – http://vk.com/
3. Одноклассники – http://www.odnoklassniki.ru/
4. Фотострана – http://fotostrana.ru/
5. Привет.ру – http://privet.ru/
6. LiveInternet – http://www.liveinternet.ru/
7. Toodoo – http://toodoo.ru/
8. LJ.Rossia.org – http://lj.rossia.org/
9. Блоги@Mail.Ru – http://blogs.mail.ru/
10. Моя живая страница – http://www.mylivepage.ru/
11. MirTesen.ru – http://mirtesen.ru/
12. Дневник на TKS.RU – http://blogs.tks.ru/portal.php
13. Клерк.ru – http://www.klerk.ru/
14. Beon.ru – http://beon.ru/
15. БебиБлог – http://www.babyblog.ru/
16. Блогус – http://www.blogus.ru/blog.php
17. ITBlogs – http://itblogs.ru/
18. Рыболовный клуб – http://www.fion.ru/
19. RuSpace – http://www.ruspace.ru/
20. Re: vision – http://www.revision.ru/
21. Diary.Ru – http://www.diary.ru/
22. LiveLib – http://www.livelib.ru/
23. Карта для любителей рыбалки – http://www.fishingmap.ru/
24. Сообщество влюбленных в кино – http://www.ilovecinema.ru/
25. 100 Друзей – http://www.100druzei.ru/
26. Dogster – http://www.dogster.ru/
27. Факультет.ру – http://www.facultet.ru/
28. Тейст – http://www.mmm-tasty.ru/
29. Вебкруг – http://www.webkrug.ru/
30. VeniVidi – http://venividi.ru/
31. Я талант – http://yatalant.ru/
32. Мой мир – http://my.mail.ru/
33. ЛИМП – http://www.limpa.ru/
34. Spaces.ru – http://spaces.ru
35. Мой Круг – http://moikrug.ru/
36. Соседи-Онлайн – http://sosedi-online.ru/
37. По Баранкой – http://zabarankoi.ru/
38. Юмами – http://www.u-mama.ru/
39. Автокадабру – http://autokadabra.ru/
40. Отдохнули.ру – http://www.otdohnuli.ru/
41. Telefoner.ru – http://www.telefoner.ru/
42. Одноклассники.КМ.РУ – http://vkrugudruzei.ru
Мар’яна Возниця, головний лікар Львівської обласної дитячої лікарні ОХМАТДИТ:
– Мої діти є такі самі, як інші діти, тож не можу сказати, що вони проводять y ґаджетах забагато часу, проте “передекранний час”, як я це називаю, все-таки є. Звісно, що це відбувається тоді, коли, наприклад, нема чим їх зайняти. Навіть пацієнти говорять: “Oй, ви знаєте, у мене дитина так багато сидить у комп’ютері”. То я відповідаю, що це не є проблема дитини, а це ваша проблема. По-перше, саме батьки купили цей ґаджет дитині, а по-друге, скоріш за все, цей ґаджет використовують як абсолютно надійну няню. Поки дитина з ґаджетом, то вона нікуди не піде, не зможе нічого не зробити. Але коли дитині говорити, щоб вона віддала ґаджет, то натомість вона має щось робити, вона не може просто сидіти, але вже без мобільного пристрою у руках. Після подібних розмов батьки зізнаються, що не мають часу займатися дитиною… Я абсолютно жива людина, маю по вечорах якусь роботу, тому дитина може годину сидіти і бавитися, але я максимально з цим борюся, принаймні, наскільки можу. Насамперед намагаюся боротися сама з собою, тобто знаходити на своїх дітей час, активно його проводити. Діти мають у цей час думати про своїх маму чи тата, але не про ґаджети. Вважаю також, що Пласт – це альтернатива пасивному відпочинку. Я у Пласті була багато років тому, але зараз моя дитина має 4-річний досвід активного пластування. Цього року вже були два табори, про які можна сказати “ґаджет free”. Один табір був мандрівний упродовж 12 днів, тому елементарно підзаряджати щось не було можливості. Вони йдуть у табір, мають телефон, але вимикають його і лише раз у два дні ввечері на п’ять хвилин можуть перетелефонувати мамі. Попередній табір також мав лімітований час, відповідно не було можливості сидіти перед екраном. Діти там вчаться жити з природою, абсолютно все робити своїми руками, не використовуючи для цього якихось допоміжних речей. І, знаєте, це просто прекрасно! Це дуже гарний і активний відпочинок, тим більше, він вчить дітей багатьох корисних речей: виживанню, взаємодопомозі, терпимості. Тим паче, що це також патріотичне виховання, але головне, що все без ґаджетів, оскільки дитина живе з природою, спить на природі, бачить, як виглядають справжні зірки, а не спостерігає за цим на моніторі. Насправді не можу сказати, що ґаджети вбивають дитинство. Сучасний світ не може без них: це додаткова інформація, це портативний комп’ютер, швидке вирішення проблем. Але все у житті має бути дозованим. Я не кажу, що ґаджети непотрібні, але ми, батьки, відповідальні за те, скільки часу наші діти засиджують з ними в руках. Ми повинні збагнути, що якщо ми хочемо, щоб дитина користувалася ґаджетом, то ми повинні лімітувати цей час і розуміти, що ця забавка не замінить живе спілкування. Якщо дитина з ґаджетом, то це не означає, що вона якось проводить свій час, – вона його просто вбиває. Прийшли з прогулянки, повчилися, почитали, побавилися, тут дитина взяла і годину побавилася ґаджетом, то тоді це теж є частиною режиму цілого дня. Не можна забороняти чи дозволяти, бо взагалі не люблю впадання у крайнощі. Діти сьогодні читають менше, але можна сказати, що та сама електронна книжка, якщо дитина дуже любить ґаджет, має перспективу. Втім наголошую, батьки мають усі ці процеси контролювати. Дуже великий приклад мають для дітей подавати власне батьки. Якщо дитина бачить, що мама чи тато постійно сидить у телефоні, у Facebook, ніколи не читає книжки, то не буде мати уявлення, що може бути якось інакше. Якщо всі усім користуються, але ще й читають, бігають по парку, то дитина буде також переймати цей досвід для себе. У мене була дуже активна школа. Ми в’язали гачком найрізноманітніші іграшки. У певний час у мене були в’язані крокодили, ведмеді. Колективно бавилися у лото (дерев’яні бочечки). Коли я була дитиною, то і в хорі співала, була у Клубі інтернаціональної дружби, батьки постійно віддавали мене у табори. Думаю, що моя дитина проводить літо не менш цікавіше і корисніше, аніж я свого часу. Ґаджети мають бути, але з розумом, як і все решта.
Андрій Надопта, заслужений тренер України із самбо, майстер спорту з дзюдо:
– Діти зараз ну дуже пасивні! Ніхто не рветься навіть на вулицю пограти у футбол чи просто побродити із друзями. У часи мого дитинства все було з точністю до навпаки. Ми завжди мали чим зайнятись надворі, а влітку батьки нас відправляли у дитячі табори. Одні з таких були у Брюховичах. Відпочинок у цих таборах частково оплачувала профспілка, тому батьки могли собі це дозволити. Тепер же не всім по кишені відправити дитину на відпочинок у дитячий табір, тому дітвора і проводить канікули у місті. Добре, якщо хтось може у село дітей завезти. Втім і у селах зараз інтернет є, тому маленькі хитруни знайдуть і там, чим зайнятись. Однозначно раджу батькам змушувати дітей більше рухатись! Змушуйте, зокрема, на своєму прикладі – грайте з ними у футбол, баскетбол, ходіть у гори чи катайтесь на велосипеді. Лише тоді вони виростуть фізично здоровими!
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
10.5327 / 4.32MB / SQL:{query_count}