Герой чи зрадник?..

27 лютого 345 років тому поляки розстріляли чи не найпопулярнішого полководця в історії України - Івана Богуна

27 лютого 345 років тому поляки розстріляли чи не найпопулярнішого полководця в історії України - Івана Богуна

bogun_5.jpg

Творець Переяслава?

Позаяк дата народження Богуна невідома, належне йому віддають у річницю найтрагічнішого дня в його біографії. Та позаяк роковини загибелі полковника відзначають лише через місяць після чергової річниці горезвісної Переяславської ради, то вони приречені на альтернативу цьому "святу ярма".

По-перше, тому що, за даними частини істориків, Богун у Переяславі не присягав. По-друге, російський автор Алєксандр Домогаров так блискуче зіграв його роль у кіноекранізації роману польського письменника Генріка Сенкевича "Вогнем і мечем", що не міг не викликати винятково позитивних симпатій до нього (до речі, після цієї ролі Домогарова ніби підмінили - бив свою подругу, потрапляв до реанімації від перебору алкоголю - чи не тінь козака вселилася в нього?..)

Відтак 2003 року в Кальнику на Вінниччині, де дислокувався його полк, йому нарешті поставили пам'ятник. І можна не сумніватися, що 27 лютого до його підніжжя з'їдуться патріоти України, аби виголосити запевнення в тій беззастережній відданості Богуна їй, яку аж ніяк не спростовує висновок авторитетних істориків, що й він... присягав царю.

Бо хоч привід твердити протилежне дає відсутність прізвища "Богун" у переліку полковників, які висловилися в Переяславі за військово-політичну спілку з Москвою, однак його немає і в інших документах, які скріплювала підписами козацька старшина. Зате в них і в переліку тих, хто присягав 18 січня 1654 року в Переяславі, фігурує кальницький полковник Іван Федорович.

А позаяк кальницьким полковником історичні джерела називають у ті самі роки й Івана Богуна, й Івана Федоровича, то більшість істориків зійшлася на тому, що це одна й та ж особа. Радше, Богуном його прозвали козаки (як, наприклад, Дмитра Вишневецького - Байдою), тоді як сам він підписувався прізвищем Федорович, успадкованим від своїх предків-шляхтичів.

Тож Сенкевич даремно приписував йому намір умовити шляхтича-поляка усиновити його. Та повернімося до присяги Богуна.

Історики дійшли висновку, що цього полковника не було там 18 січня 1654 року, радше, тому, що йому "двічі зарахували" його неприїзд на іншу Переяславську раду, яка відбулася в 1659-му й де козаки теж присягали царю. А також тому, що у 1651-му під час домовленостей із поляками у Білій Церкві він дав привід-прецедент - протестував проти поступок ворогам.

Відтоді він набув славу безкомпромісного опозиціонера та прихильника незалежності України, яку не здатна затінити не лише його присяга царю, а й навіть його одна з чи не... найбільш фатальних ролей у Переяславській раді. Адже саме Богун, котрого гетьман послав зустріти царських послів та супроводжувати їх на раду в Переяслав, переконав їх не повертатися в Москву після того, як вони завагалися укладати угоду з козаками.

Вічний опозиціонер

Та це аж ніяк не означає, що він свідомо клав голову в ярмо - фатальні для козаків пункти в їхній угоді з царем з'явилися щойно після того, як у Москві сфальсифікували її текст. Реакція ж козаків на те, в яку кабалу вони потрапили, свід­чить, що наші пращури аж ніяк не зичили собі її.

Бо коли 1658 року цар наслав в Україну воєвод, Богун погрожував одному з них: "Жінок і дітей наших переписувати приїхали? Нездоровий від нас виїдеш!"

А коли в 1660-му цар нав'язав кабальну угоду гетьману Юрію Хмельницькому, то Богун різко протестував проти його згоди. Відтак самостійницькій репутації полковника не зашкодило навіть те, що в 1659-му він повстав проти гетьмана Івана Виговського, який боровся тоді з Москвою.

Богуна не шпетили за це навіть ті історики, які закидали решті повстанців, що вони не дозволили Виговському скористатися перемогою під Конотопом. Вочевидь, не сумнівалися, що в правдолюба Богуна мали бути об'єктивні причини виступити проти тезки-гетьмана.

Радше, полковник вважав Москву заслабкою, аби диктувала умови Україні. Відтак більш небезпечними визнав поляків, з якими уклав спілку Виговський.

Та позаяк сейм у Варшаві не ратифікував Гадяцьку угоду з козаками, то Богун вирішив, що час влаштувати Конотоп і їм. Але, на жаль, не судилося...

Невдовзі після того, як правобережний гетьман Павло Тетеря вмовив його бути наказним гетьманом під час походу проти Москви, Богуна звинуватили в зносинах із лівобережними козаками й підготовці повстання проти поляків. Офіційна версія його загибелі - розстріл поляками поблизу Новгорода-Сіверського, за іншими даними - його вбили ще під час спроби заарештувати чи по дорозі у в'язницю.

Смерть від чужинців, звісно, додала популярності Богуну. Та, вочевидь, шанували його й за те, що в часи гетьманських міжусобиць в Україні сам він на найвищу козацьку посаду не претендував ніколи - попри те, що його, за даними дослідників, вважали кришталево чесним і шляхетним лицарем та найкращим козацьким стратегом після Хмельницького.

Наприклад, 1651 року, обороняючи Вінницю від поляків, заманив їх на кригу, продірявлену напередодні безліччю ополонок, які притрусили соломою. Наступного дня під польськими частинами вона провалилась, поховавши у воді багатьох.

А коли союзники козаків - татари - відступили під Берестечком, прихопивши із собою Хмельницького, ув'язненого ними, саме Богуну козаки довірили вивести їх з оточення. 1653 року саме він прогнав польське військо з-під Монастирищ, переодягнувши частину своїх козаків у татар та пославши їх у тил ворога.

Сучасники-поляки Богуна писали, що в ньому поєдналися відвага лева, хитрість змії, обережність лиса й... легковажність вітру. Втім, останні два порівняння явно суперечать одне одному...

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.3423 / 4.02MB / SQL:{query_count}