Дев’ять корисних ініціатив для незрячих

“Пошта” довідалася, які новації пропонує команда львівських активістів для людей із вадами зору

У Львові проживає близько 1300 людей із вадами зору, для яких звичне нам життя є набагато складнішим. Якщо банально заплющити очі і спробувати “подивитися” фільм чи пришити ґудзик, доведеться добряче постаратися. Щоб адаптувати середовище до потреб незрячих, треба докласти чимало зусиль, але найперше – переконати тих, які працюють із людьми з вадами зору, що це варто робити. 
Виконавчий директор Львівського обласного осередку ВГО “Українська спілка інвалідів – УСІ” Оксана Потимко зі своєю інноваційною командою об’їздила всю країну. З її слів, знайти кошти – не найважче, найважче – змусити повірити, що інновації запрацюють. Ця жінка торкається предметів, щоб їх “бачити”, і торкається сердець, щоби посіяти в них добро. Інколи доводиться змушувати людей заплющити очі, аби вони ввійшли у її світ і зрозуміли, чому важлива та чи та ініціатива. Їй вірять і з нею працюють!
Оксану Потимко у Львові знають завдяки послідовній роботі, яку вона провадить для таких, як сама. Втілених проектів у неї назбиралося стільки, що годі перелічити. Про концерт “Відчинилося життя”, звукові пристрої на 40 світлофорах нашого міста і озвучення 20 закладів громадського користування (поліклініки, центральний залізничний вокзал, заклади культури, адміністративні установи, навчальні заклади) знає багато хто. 

1. Школа

Коли Ангеліна Неволько з смт Великий Любінь пішла до школи, суспільство розділилося на два непримиренні табори: ті, що зі сльозами на очах повірили у неї, і ті, що вперто не вірили і прогнозували, що за два місяці цю дитину переведуть до інтернату для незрячих. Проте сьогодні дівчинка вже закінчує п’ятий клас! А все завдяки послідовній підтримці – підручниками, навчальними пристосуваннями тощо. “Однокласниці Ангелінки на уроках трудового навчання шиють сорочки. Зрозуміло, що незряча людина не може цього навчитися. Тож ми придбали для Ангелінки спеціальні голки для незрячих, і вона вчиться пришивати ґудзики. Однокласниці вчаться готувати чай, а їй потрібні звукові дозатори (спеціальні пристосування, щоб не проливати його). Всім цим забезпечуємо Ангелінку в міру виникнення труднощів”, – розповідає Оксана Потимко.
З незрячими школярами в Україні ситуація парадоксальна: законодавство не забороняє їм навчатися зі здоровими дітьми, проте підручники шрифтом Брайля держава надає виключно вихованцям інтернатів. Оксана Потимко вирішує й це питання. 
“Дуже часто буває так, що незрячі дітки мають ще якісь патології. До нас звертаються батьки тих, у кого додаткові каліцтва (вади серця, частковий параліч), адже інтернати не беруть до себе таких діток, а звичайна школа не знає, як їх учити. Ми ж повністю облаштовуємо робоче місце: парта зі спеціальною брайлівською друкарською машинкою, навчальні матеріали”, – веде далі громадська активістка.
Приклад Ангелінки надихнув педагогів і батьків у інших містах України. 1 вересня 2015 року ще одна незряча дитина розпочала навчання у першому класі звичайної дніпропетровської школи. “Це вже друге дитя, підготовлене нашою командою до інклюзивного навчання, водночас і друге в Україні. Брайлівська машинка, озвучений нетбук, досвід та знання, які ми передали педагогам з Дніпропетровська, – лише фундамент. Далі по цеглині будувати доведеться їм самим, а ми зможемо лише підказувати й допомагати. Потішило, що цього разу звернулася не мама, а вчителька звичайної школи, закохана в це дитя і переповнена бажанням допомогти незрячій з народження Лізі вчитися у звичайній школі. Свого часу в Швеції саме громадська ініціатива підіймала важезний пласт роботи, який називався “Інклюзивна освіта незрячих дітей”. Не державні органи управління освітою, а саме громадський рух! Так і в нас. Тому вже не реагую на саркастичну від безпорадності критику “профі”, які нічого не можуть протиставити результатам роботи нашої команди. І як би хто із заздрісників не хотів, але вже кілька незрячих дітей навчаються у звичайних школах, і треба сказати, навчаються успішно. Вони щасливі, бо увесь час поруч із батьками, а не в інтернаті. Це і є головний результат командної роботи львів’ян, які їздять всією Україною”, – каже Оксана Потимко.
Ще двоє незрячих дітей цього року підуть до школи разом зі звичайними дітьми. Цього разу – з Рівного та Львова. 

2. Література у форматі DAISY

Про поповнення асортименту книг у спеціальному форматі DAISY “Пошта” писала не раз. Із 3 січня 2016 року набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення доступу сліпих, осіб з порушенням зору та осіб з дислексією до творів, виданих у спеціальному форматі”, ухвалений Верховною Радою 25 грудня 2015 року. Цей закон регламентує відразу кілька важливих напрямків, головним з яких є впровадження формату DAISY-аудіолітератури з функцією навігації та можливістю самостійно робити голосові закладки. “Цей формат відкриває нові перспективи і значно полегшує доступ осіб з повною втратою зору до книг, передовсім навчальної літератури. DAISY від звичної аудіокниги відрізняється тим, що має функцію навігації, тобто оперативного пошуку будь-якого елемента – сторінки, параграфа, таб­лиці тощо – і  дає можливість незрячій людині ставити мітки на полях, як це роблять зрячі люди, підкреслюючи друкований текст. У форматі DAISY такі речі можливі не в друкованому, а в аудіоваріанті, тож повністю незряча людина може навчатися в середовищі зрячих, бути самостійною, самотужки і швидко шукати в аудіокнизі все, що потрібно. Але книги шрифтом Брайля все одно повинні залишатися невід’ємною частиною навчання. Адже неможливо вчити незрячу дитину читати на прикладі аудіокниги або ж писати, якщо вона поняття не має, як виглядають літери. Аналогічно не може дитя з вадами зору вивчати, приміром, математику на слух: формули треба читати лише кінчиками пальців, інакше просто зійдеш з розуму. Одне слово, “брайль” незамінний для тих, що позбавлені зору, а DAISY – це доповнення, а часом і єдина альтернатива “брайлю” (якщо йдеться про гуманітарний цикл дисциплін у школі або ж про посібники для вишів, які цим шрифтом видавати недоречно)”, – пояснює Оксана Потимко.
“Українська спілка інвалідів – УСІ” й надалі працюватиме над поповненням фондів Першої української DAISY-бібліотеки, яку можна знайти за посиланням: http://daisy-ukr.svefi.net/download

3. Абетка для діток

Азбука для діток, яку видали у Львові, просто унікальна: її можуть вивчати і незрячі діти, і здорові. Це ніби звичайна книжечка, але поміж сторінками є прозорі пластикові сторінки з інформацією шрифтом Брайля. Абетка доступна в аудіоваріанті і вміє “говорити”: кожна літера не просто озвучена віршиками, а й описана голосами малюків у супроводі скрипки і півнячого “кукуріку”. 

4. Молитовник

Як уже повідомляла “Пошта”, молитовник для  незрячих, надрукований рельєфно-крапковим шрифтом, виданий з благословення Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Побачили світ 400 його примірників, 60 з яких надійшло до Львова.

5. Театр і кіно

Торік разом із актрисою Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької Олександрою Бонковською Львівський обласний осередок Української спілки інвалідів та Львівський обласний фонд соціального захисту і реабілітації сліпих уперше влаштували показ для незрячих вистави “Сватання на Гончарівці”. Активісти орендували систему “радіогід” (перекладач на прес-конференціях), і Олександра Бонковська в перервах між діалогами акторів коментувала те, що відбувається на сцені. 
“Коли переді мною постало питання, як адаптувати театри для незрячих глядачів, я започаткувала курси аудіодискрипції, виграла грант, купила аудіогіди та ініціювала посаду тифлокоментатора. На все це знадобилося менше року. Тепер Львівська область – єдина в Україні – може похизуватися безбар’єрними театрами для незрячих глядачів. Послуга ця працює поки що не на всіх виставах поспіль, але коли вийдемо з війни, все поступово запрацює, як у Європі”, – запевняє Оксана Потимко.
Наразі адаптували для незрячих славнозвісний фільм “Поводир”, перед тим – “Щоденник пам’яті”. “Завершуємо роботу над адаптацією для незрячих глядачів кількох документальних кінострічок каналу Discоvery”, – ділиться планами громадська активістка.

6. Електротранспорт

Цього року на 14-ти тролейбусах 13-го маршруту, які їздять районом компактного проживання інвалідів по зору, встановлять зовнішні звукові динаміки. Завдяки їм незрячий пасажир на зупинці зможе без сторонньої підказки дізнатися, який саме тролейбус під’їхав. “Разом із електротрансівськими айтішниками ми розробили текст, який звучатиме з динаміків над передніми дверима тролейбуса. Наразі очікуємо, що до Великодня в нашому місті вже курсуватимуть такі адаптовані тролейбуси. До речі, перший із них ми адаптували ще в квітні 2011 року разом із Михайлом Петрівим. Зараз він стоїть на ремонті. Той тролейбус зарекомендував себе добре. Якщо так буде й цього разу, опрацюємо всі тролейбусні й трамвайні маршрути. Бо дуже хотілося б, аби не тільки в транспорті ми чули інформацію про зупинки, а й, коли під’їжджає автобус чи трамвай, водій чітко оголошував, що це за маршрут і куди він веде”, – розповідає Оксана Потимко.

7. Банкомати

Проблему доступності банківської сфери громадська активістка вперше порушила у 2012 році. Разом із Михайлом Петрівим та Володею Дурнєвим організувала публічну акцію “Чи доступні банкомати для осіб з інвалідністю?”. Людям, які вільно користуються банкоматами, зав’язали очі чорними шарфами і просили зняти  з карток по 100 гривень. Експеримент показав, що при відімкненні зорового каналу жоден учасник акції не зміг просунутися далі вставляння карточки. У Швеції, до прикладу, незрячі вільно, без сторонньої допомоги можуть взяти гроші у банкоматі завдяки голосовому меню – синтезатору мови. Аби залишати втаємниченою певну інформацію, незрячі при цьому користуються власними навушниками.
“Сліпі з народження не вміють розписатись і користуються факсиміле, а їх банки не приймають. І правильно роблять, оскільки їх можна наштампувати в будь-якій майстерні. Вирішенням ситуації є банкомат з голосовим меню. 
І ось тепер, у 2016 році, ми знову повернулися до питання доступних банкоматів”, – каже Оксана Потимко. 

8. Навчання незрячих масажистів

Здобути фах для незрячих – справа непроста.  Проте у Львові з 2007 року на базі Львівського державного медичного коледжу ім. А. Крупінського за підтримки його директора професора Марії Шегедин функціонує група для незрячих масажистів. Але жоден виш України не має підручників, адаптованих для сліпих студентів. “Ми розпочали роботу над виготовленням першого в Україні курсу лекцій для таких закладів, який завершуємо саме зараз. Радіємо з того, що замість відсутніх рельєфно-крапкових підручників незрячі студенти медичних коледжів України відтепер зможуть користуватися голосовим лекційним курсом, створеним львів’янами”, – пояснює громадська активістка.

9. Інструкції до ліків

У деяких львівських аптеках незрячі можуть прочитати інструкції до найпопулярніших ліків. Такого в Україні ще не було! 103 короткі інструкції шрифтом Брайля (за групами) є найуживанішими серед клієнтів з вадами зору (моніторинг здійснювали самі фармацевти). Понад те, інструкції ці доповнені аудіодисками, які можна взяти зі собою.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.8961 / 4.2MB / SQL:{query_count}