“Дух Святий найде на тебе…”

Сьогодні святкуємо Благовіщення Пресвятої Богородиці. Про особливості цього празника “Пошті” розповідає отець Михайло Димид

Нині Церкви, що живуть за юліанським календарем, відзначають один із найбільших дванадцяти празників у літургійному році – Благовіщення Пресвятої Богородиці. Це третє за значенням християнське свято після Великодня і Різдва Христового.
В його основі – “блага вість” Архангела Гавриїла Діві Марії (звідси й Благовіщення) про народження у неї божественного немовляти, Спасителя роду людського.
Після того, як Марія була заручена з Йосифом, з’явився до неї Архангел Гавриїл і сказав: “Радуйся, благодатна, Господь з тобою”; “Зачнеш у лоні і породиш сина, і назвеш його Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься, і дасть йому Господь Бог престіл Давида, батька його, і царюватиме над домом Якова повіки та й царству його не буде кінця”. Марія ж сказала: “Як же це станеться, коли я мужа не знаю”. Відповів їй Архангел: “Дух Святий найде на тебе й сила Всевишнього окриє тебе, – тим-то й Святе, що народиться, назветься – Син Божий. У Бога нема неможливого”. І сказала Марія: “Я раба Господня, нехай буде мені по твоєму слові”.
Святкування Благовіщення почалося в Східній Церкві наприкінці IV або на початку V століття. Цісар Маврикій (582 – 602 рр.) зробив цей празник обов’язковим у цілій державі. В перші століття він вважався господським як на Сході, так і на Заході. На це вказують його первісні назви – Христове Зачаття, Благовіщення про Христа, Початок відкуплення, Благовіщення, Благовіщення ангела Марії, День Поздоровлення, День або Празник Благовіщення. І щойно в VII столітті встановилася його сьогоднішня назва для цілої Східної Церкви – Благовіщення Пресвятої Богородиці, а сам празник почав належати до богородичних. 
Дату Благовіщення вста­новили, відрахувавши де­в’ять місяців від Різдва. Крім того, святий Атанасій Великий пояснював дату Благовіщення ще й тим, що Бог сотворив людину в день 25 бе­резня (7 квітня за новим стилем). Крайній час, з яким збігається Благовіщення, – четвер третього тижня Великого посту та середа Пасхального тижня (за юліанським календарем).
Службу на цей празник уклали святий Іван Дамаскин, святий Косма Маюмський, Теофан, єпископ Нікейський і монах Іван. Наступного дня після празника Східна Церква святкує Собор святого Архангела Гавриїла. Це давній звичай Східної Церкви, щоб наступного дня після великого празника віддавати шану тим особам, які брали визначну участь в події празника.
“Богослужіння празника Благовіщення повне урочистих, величних і радісних гімнів. Багато разів тут повторюється добре знаний нам привіт ангела: “Радуйся!” Головні мотиви тієї святої і неземної радості – це воплочення Божого Сина, це привілеї богоматеринства і дівицтва, це спасення людського роду. У радості Благовіщення бере участь небо, земля і все створіння. Ангел говорить до Пресвятої Богородиці з якнайбільшою пошаною і для неї, як Богоматері, має слова найвищої похвали і подиву: “Задум споконвічний відкриваючи, Гавриїл став перед тобою, Діво, і вітаючи тебе, сповістив: Радуйся, земле незасіяна! Радуйся, неопалима купино! Радуйся, глибино незглиблима...” Головне джерело тієї радості – це воплочення Божого Сина й наше спасення: “...Дівиче лоно приймає Сина. Дух Святий сходить. Отець з висот дає згоду, і примирення доконується спільною радою. В Нім і через Нього спасені враз з Гавриїлом закличмо до Діви: “Радуйся, благодатна, бо з тебе спасення Христос Бог наш принявши, нашу природу злучив її з собою, Його моли за спасення душ наших”, пише отець Юліян Катрій у книзі “Пізнай свій обряд”.
Таїнство Благовіщення має надзвичайно велике значення, бо від нього починається Новий Завіт, тобто це початок спасення. На благу вість Архангела про воплочення Божого Сина людство чекало довгі тисячоліття. На ту благу вість чекало небо, чекала земля, чекали душі праведних в аді. З цим днем сповнилася Божа обітниця послати Спасителя, бо цього дня “Слово стало тілом і оселилося між нами”.
Є в Церкві й сучасна традиція: на Благовіщення дякувати за дар життя. Вже кілька років поспіль свято Благовіщення в УГКЦ відзначають як День подяки за дар життя. У різних парафіях отці просять вірних на свято Благовіщення призадуматися над даром життя, який ми отримали від Господа Бога, подякувати Йому за ласку, що живемо, що створив нас і наділив нас високою гідністю бути Його образом і подобою, застановитися, хто ми є, ким покликані до життя і з ким зустрінемось після закінчення земної мандрівки, а також у особливий спосіб в молитвах згадати дітей, батьків, лікарів, представників влади – усіх, від кого залежить збереження та захист життя на початковому етапі його розвитку.
І цього року в цей день у катедральних та парафіяльних храмах Львова звершуватимуть Святу літургію з наміренням подяки за дар життя кожної людини та проханням про збереження життя ненароджених дітей України, інформує Комісія УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я.

“Благовіщення – це подія глобального масштабу”

Отець Михайло Димид, доктор канонічного права і богослов’я, – про особливості святкування Благовіщення, що робити, якщо не можеш бути в цей день у храмі, і як повторити для себе подію, яка сталася понад дві тисячі років тому
– Отче, маємо народну традицію не розпочинати садити город до Благовіщення. У середовищі старших людей поширена думка, що до цього дня не варто навіть брати насіння до рук, бо воно не зійде. Чи мають такі переконання право на життя сьогодні?
– Треба дивитися на сенс свята, що воно передовсім означає. Одна з нас отримала звістку, що людина стане батьком Сина Божого – погодьтеся, це подія грандіозного масштабу. Через призму цієї події маємо аналізувати й народні традиції, чи мають вони місце в сучасному житті і в місті, коли маємо чимало сучасних технологій і не живемо в сільській місцевості, тож добробут  менше залежить від урожаю. 
Не рухати землю до Благовіщення означає пам’ятати, що є щось головніше від щоденних обов’язків, що Бог вселяється в людину, чим і є зачаття. Ця подія сталася один раз, понад дві тисячі років тому, але християни відновлюють цю благодать, відкриваючись до Бога, як це колись зробила Марія. Від часу хрещення, коли вони вперше зустрічаються з благодаттю Христовою, вони намагаються її поповнювати через Таїнства Церкви, переживання євангельських подій упродовж цілого року. Благовіщення – це подія глобального масштабу, яка в часі не може освоїтися. Ця подія відбулася раз, але вона є в умі Бога, вона є у Вічності. Упродовж часу, в якому живемо, подія Благовіщення відбуватиметься для нас повсякчасно. Бог вочоловічився, доторкнувся до людської природи, коли Архангел Гавриїл зустрівся з Марією. 
– А ще кажуть, що навіть пташки у цей день не в’ють гнізд…
– Це можливо. Це їхній вияв пошани до Творця. Але ці явища похідні, другорядні. Передовсім, якщо маємо свято в календарі, то повинні повторити для себе Благовіщення. Це означає взяти участь у церковних таїнствах. Тільки тоді ми ввійдемо в справжню святкову атмосферу, тільки тоді не будемо лише доторкатися до свята, а справді піднесемо наш дух, ввійдемо у нього,  Благовіщення напов­нюватиме нас зсередини, тільки тоді ми радітимемо не гірше від пташок. А спостерігати за пташками на Благовіщення – справа добра, але не першочергова. Люди у нашому часі шукають зовнішнього, але воно не задовольняє без спраги святого. Свято – це доторк­нутися до святості. Це ми можемо через Боже слово і Таїнства. Тоді вся решта стає окрасою нашого піднесення, адже ми самі стаємо іконою Божою, обоженими.
– Що робити тим, хто у цей день працює і не може бути в храмі?
– Можна бодай змовити “Богородице Діво”, вдумавшись у кожне промовлене слово. Найважливіше – увійти в подію, задуматися: а як я приймаю Христа? Чи так, як це зробила Матір Божа – смиренно і радісно? Яким християнином я є? Як я ношу в собі Христа? Чи має цей факт вплив на мою поведінку щодо ближнього? Чи я взагалі Його ношу в собі?..
Є багато способів, як святкувати не в храмі. У різних проявах життя ми можемо заохочувати до життя – сприяти тому, щоб абортивна філософія зникала з нашого життя, щоб люди не уникали відповідальності за догляд літніх людей. Ці моменти мають творитися в ім’я Того, хто приходить з висоти у день Благовіщення. Бо життя не починається і не закінчується з нами – воно приходить з неба і від нас не залежить. Але від того, як ми його приймаємо, залежить все. 
– Як навчитися благовістити самому – знаходити і поширювати добрі новини?
– Передовсім віднаходити мир. Літургія починається з мирної єктенії, упродовж всієї Служби ми просимо про мир. Бо без нього нічого не можемо. Тільки Божий мир дозволяє нам дивитися на життя як на Боже створіння. Якщо ми отримуємо мир від Бога, то не можемо не ділитися ним з іншими, не можемо не благовістити про любов, яка наповнює нас зсередини. Благовістити – це не тільки говорити про Бога, а бути Божою людиною у такий спосіб, щоб інші перепитували, чи ви християнин, а не виставляти напоказ свої цінності, люди самі запитують про джерело нашої сили, так їх вражає наша особистість – ось правдиве благовіщення. Тоді наша дія стає місією. А це вже розповідь про Євангеліє. 
Розмовляла
Ірина Березовська
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9682 / 4.17MB / SQL:{query_count}