“Дай мені мудрість Твоїх доріг…”

Іванка Крип’якевич-Димид, художниця-іконописець, – про Митрополита Андрея Шептицького, його сучасність, актуальність і глибину та про своє життя з ним

фото: dymyd.blogspot.com
Ювілейний рік Митрополита видався для львів’ян дуже непростим. Вирували емоції, тривали баталії. Прикро, що цей галас у інформаційному просторі перекривав іноді чимало цікавих ініціатив, що мали на меті відкрити Шептицького для людей ХХІ століття. 
Про те, якою виглядає його постать сьогодні, ким він є для нас, у чому цінність його досвіду, як жити з ним і вчитися у нього муд­рості, поділилася з читачами “Пошти” львівська художниця-іконописець Іванка Крип’якевич-Димид. 
Феномен Шептицького в тому, що він живий і нині. Він дуже діяльний. До нього можна молитися, з ним можна розмовляти. Бо тут, на землі, він заглиблювався в усі ділянки життя – мистецтво, медицину, освіту, менеджерські проекти, дуже переймався долею людей, які зверталися до нього по допомогу. Тому кожен (бізнесмен, лікар, митець, вчитель) може звертатися до Шептицького, радитися з ним, вчитися у нього, молитися разом із ним.  

Знайомство

Перша моя зустріч з Митрополитом, перше враження – це його герб. Мама показала його мені, здається, на вулиці Коперника, на семінарії, і сказала: “Запам’ятай, як десь побачиш той герб – підкова і стріла – це герб Шептицьких”. Потім, у студентські роки, це врятовані ікони. А ще розповіді бабці, про те, як Митрополит висвячував мого діда Артемія, про візит до Владики вже із сином Андрійчиком.  
Як людина Митрополит зачарував мене через фотографії Ярослава Коваля. Моя мама познайомила нас ще за Совєтського Союзу. Ми оглядали фотографії, які згодом ввійшли до його книжки “Господар перегінської пущі”.
Відкриття крипти стало подією. Для мене дивина, майже чудо, що більш ніж сорок років Юр був православним і фактично належав безбожній державі, а Митрополит там лежав, був із нами. 
Дуже вразив календар із фотографіями Митрополита, який видав Національний музей, особливо в молодому віці. Адже мої діти підростають до віку вибору, думають, на яку стежку стати. Вразило світло його погляду: такий чистий погляд людини, яка високо стоїть інтелектуально і бачить перед собою велику ясну дорогу. І вона не вкрита пелюстками троянд. Всяке траплялося: непорозуміння з батьками, були моменти, коли він плакав, замикався, його не дуже толерувала ні польська, ні українська громада. Але людина зробила свій вибір і була послідовна в ньому до кінця.
Пробую уявити, скільки жінок у нього закохувалися. Він мав понад два метри зросту, аристократичного походження, акторської зовнішності. Варто лише поглянути на ті знімки – як він умів сісти, покласти руку, повернути голову... Зачаровуєшся…

Раджуся, звіряюся, молюся

Дуже зворушила мене молитва про Божу мудрість. Вона дуже сучасна. “Дай мені мудрість Твоїх доріг…” – це дуже глибока фраза. Чи “нехай засмучуюся лише тим, що мене віддалює від Тебе, а тішуся лише тим, що до Тебе провадить”. Як би ми це змогли, то були б дуже спокійні. Навіть смертю наших ближніх ми б не засмучувалися, бо вона наближає до Господа, а не віддалює. Ми б смутилися тим, чого зазвичай не помічаємо. Близька мені фраза про успіхи та невдачі – нехай я бачу речі в їхньому світлі і по-справжньому це трактую. А особливо люблю про працю і відпочинок: “Нехай буде розкішшю праця для Тебе, а втомою – відпочинок без Тебе”. Мені подобається ставлення Митрополита до Бога: він має прямий і дуже хороший зв’язок, і в цій молитві про Божу мудрість він його виявляє. Це він молиться, але ми можемо його словами теж молитися. 
Актуальною для мене є його колосальна довіра до Господа. Такої довіри потребуєш, коли дітей випускаєш на глибоку воду, дуже глибоку і дуже мутну, темну (маю на увазі війну і ситуацію в країні). В цих обставинах дуже важлива довіра до Господа – не що все добре скінчиться, а що буде так, як Він хоче. А Він хоче найкраще для наших дітей, бо не для того їх кликав до життя, щоби нас карати, налякати чи травмувати. Вчуся довіри у Шептицького, який, вранці молячись, віддавав свій день в руки Господа і потім завершував його з подякою і починав наступний. 
Так само близька мені його любов до краси, до мистецтва. Подиву гідним є його розуміння мистецтва, його величезна праця для збереження безцінних нині творів. Митрополит Андрей викладав історію мистецтва у школі Новаківського. Він відкривав іншим красу. Думаю, що людина, яка росте в красі, у її правдивому розумінні, не здатна до якогось зла. 
Не маю почуття недоступності Митрополита. Він такий простий, з ним так хочеться прийти і сісти поговорити. Всі справді великі люди і святі дуже доступні. Що святіша людина, що більша вона перед Господом, то доступніша в спілкуванні. 
Знаю Митрополита все життя, але приходжу зараз до нього більш свідомо, бо маю причину молитися дуже сильно. Шукаю заступників у небі. Переконана, що він там дуже великий. Не тільки по плодах, по тому, що він зробив, а по тому, як він жив. Яскравість та інтенсивність його життя, його аскетизм вражають. 
Не маю сумніву в святості не тільки Митрополита, а й його батьків, які виховали таких дітей, як Андрей та Климентій, які за них безнастанно молилися. Нещодавно я мала виставку “Світло тихе” – п’ять картин з нашими мучениками і хрест. На розп’ятті руки Христа тримають брати Шептицькі – Андрей та Климентій. А внизу, біля ніг Христа, стоять їхні святі батьки. Я намалювала їм німби (на фото). 

Шептицького можна порівняти з Чорногорою чи Говерлою. Чи легко жити, щодня дивлячись на Говерлу з вікна? Необов’язково щодня йти у гори – можна просто споглядати, медитувати, дихати ними. Так само Шептицький, бо це людина вповні своєї краси, людина створена на образ Божий і дуже гарна, коли сповнює свою місію. З того огляду, навіть будучи старцем, Шептицький був надзвичайно гарний, з нього художники малювали Саваота. Легко дивитися на щось гарне і самому тягнутися, бути в його променях, в його світлі. 

Ювілейний рік

Не вважаю, що ювілейний рік обернувся якимсь розчаруванням. Просто Шептицький є айсберг, непізнаний об’єкт. Його треба пізнавати – і тоді буде свято. А ситуація із пам’ятником у Львові – це подібно, як мурахи повзають по людині: тут рука чи нога, або як ліліпути досліджують велетня Гуллівера: здається, що це людина. Так само ми до Шептицького підходили зі своїм метром.
Йому завжди закидали, що він повинен будувати церкви, а він казав, що перше треба збудувати народ. Нині обставини будують нас як народ. Ми доростаємо, вчимося ціною крові. Війна, ці страшні речі, які зараз відбуваються, вставляють нас у справжність, правдивість. Кожного індивідуально. Кожен має свою війну всередині. І це також дуже важливо – припинити воювати в родині, з близькими, із собою. 
Я з числа тих фантазерів, які бачили пам’ятник двох Шептицьких одночасно: Андрей у візку, а Климентій у русі. Пам’ятник мав показати статику і динаміку, показати силу в немочах. 
Ювілей – це нагода дізнатися щось такого, чого досі не знав. Почавши на рівні садків чи шкіл, свідомі вихователі мають не те що мусувати, робити ідола із Шептицького, а цікаво подавати його життя. І до його крипти має бути паломництво. А для того її треба підготувати. Крипта не є готова, немає доброго доступу. Вірю, якщо ми будемо готувати себе, свої душі до розуміння Шептицького, то поступово дозріємо, що місця, пов’язані з його життям, також дуже важливі: крипта, Прилбичі, дерев’яна церковця, де він молився, де на нього зійшла благодать, і він вирішив стати священиком, де він побачив красу східного обряду… 
З дітьми цікаво було б дослідити місця, де він побував: взяти карту і позначити їх, простежити його подорожі. 
Треба читати твори Митрополита. Починати з коротких листів. Треба видавати його спадщину маленькими книжечками. Вибирати і адаптувати для пересічного читача важливі речі з більших творів. Дуже гарно видали “365 днів з Митрополитом”. Всім її раджу. На кожен день – коротка фраза. Можна знайти цей проект і в інтернеті. 
Знайомство з Митрополитом раджу починати з Молитви про Божу мудрість.  Просто читати її… 
Черга коло крипти буде показником того, що ми усвідомлюємо, ким він був і ким є для нас, що ми доростаємо до нього, як також ікони та його зображення в храмах. І щоби священики пропагували культ Шептицького не за підказкою чи спонукою “згори”, до якоїсь дати, а самі отримували від цього кайф, що вони поділилися чимось добрим. Щоби горіли ідеями Митрополита. 
Записала
Ольга Хворостовська

Три ночі з Митрополитом
Нещодавно я пережила дивовижний досвід присутності Митрополита у своєму житті. То були три дивовижні ночі…
Я мама і я свідома того, що добрі діти батькам вінець, а погані – кінець. Часом є моменти, коли здається, що підходиш до кінця, що далі несила. І починається копання: де помилка, що я пропустила. Перша ніч почалася саме з такої стресової ситуації. Спати не можу, до того ж син на війні. Чуюся як без шкіри. Дивлюся на знимку Митрополита Андрея (вибрала таку, де він приблизно в моєму віці). Наблизила фотографію так, щоб лице до лиця. Молюся і кажу: “Навчи мене, як маю молитися за дітей, або сам за них молися. Сам молися за моїх дітей, витягай їх. Хай вони зустрінуть Бога в своєму житті, хай просвітяться мудрістю”. Молюся, сльози ллються потоками з очей, тримаю перед собою цю фотографію. І в певний момент відчуваю величезний мир. Раптом на мене зійшов такий спокій, переконання, що все в порядку, з дітьми все гаразд. Наче тато до мене прийшов. І я стала прибирати в майстерні. Витягла старі роботи, щось домальовую, паралельно варю зупу, ще щось… Вже й світає, помила, попрасувала… Встав чоловік – запевнила його, що все гаразд. Ще цілий день я не отримувала ніяких вісток, але була спокійна, і аж ближче до вечора все з’ясувалося. 
Настав вечір, а я на підйомі. Всі пішли спати, вже за північ, а я спати не хочу. У мене на підвіконні є фото – ціла компанія хороших людей, серед яких і мій тато. Сідаю перед ними і кажу: “Хлопці, я поки ще в тілі живу і потребую спати, тому добраніч”. І тут наче смішок, і на мене хлинула лавина ідей – що ще маю зробити. Подзвонити тому, звести того з тим, щоб вони залагодили ту справу, відвідати, занести… Хапаю олівець, починаю те все писати. А тоді кажу собі: “Стоп, маю тільки одне життя і не можу всю цю програму виконати”. Але так рівно, гладко приходить думка за думкою. Така послідовність, в якій усе встигнеш. 
Згодом я розповіла про це дослідниці життя Митрополита Оксані Гайовій. Вона також має такий досвід: коли звертаєшся до Митрополита Андрея по допомогу, він наче занурює тебе у вир свого життя, показує інтенсивність життя, яким насиченим воно може бути… 
Третю ніч я знову не сплю, але вдень не лягаю, а інтенсивно і продуктивно працюю. Навіть не позіхаю. Я така бадьора. Вийшла з хати, в церкві світиться – реколекції. Зайшла, зустріла жінку, яку давно не бачила, а вона мене познайомила зі священиком, який називається Андрей. Для мене це аж ніяк не випадковість. І ми мали дуже гарну духовну бесіду аж до ранку. Знову безсонна ніч. 
З того моменту я зрозуміла, що Митрополит – дуже могутня постать, всеохопна
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8837 / 4.47MB / SQL:{query_count}