Я – не донька олігарха

Катерина Ткаченко, міс Дрогобиччини-2008, про перемогу, потенціал і юнацькі мрії

Катерина Ткаченко, міс Дрогобиччини-2008, про перемогу, потенціал і юнацькі мрії

drog.jpg

Недавно у Трускавці вперше відбувся конкурс "Міс Дрогобиччини-2008". Захід від­був­ся в курортному Палаці культури ім. Шевченка. У залі на понад тисячу глядачів не було жодного вільного місця. Членам журі  непросто було обрати найчарівнішу "Панну Землі Дрогобицької". Перемогу здобула 19-літня  студентка  місцевого університету, тре­тьо­курсниця романо-германської філології. Вона також стала "Міс вишуканість", "Міс глядацьких симпатій" і "Міс Міленіум".

- Чому вирішила взяти участь у цьому конкурсі?

- Спочатку, коли мені запропонували стати учасницею, я вагалася. Були певні сумніви щодо доцільності. Але згодом трохи поміркувала й сказала собі: "А чому б ні?" Все-таки нове спілкування, новий дос­від. А це ніколи зайвим не буває.

- Це перший для тебе такий конкурс?

- Ні. У 2005 році брала участь у конкурсі "Красуні Дро­гобича", на якому здобула звання першої віце-міс.

- Скільки цьогоріч було учасниць?

- Десять дівчат з Дрогобича,Трускавця, Стрия та Дрогобицького району.

- Катю, а якщо порівняти два конкурси?

- Три роки тому я була молодшою, напевно, менш сер­йозною, тому не надто переймалася ні своєю участю, ні самим заходом. Більше готувалася не я, а вчителі, бо для школи це був престиж і певний піар. Тепер уже я сама про все думала й вирішувала. Бо розуміла: якщо вже наважилася на участь і прагну гідно виглядати на сцені та ще й у чужому місті, мушу до всього поставитися з максимальною відповідаль­ністю.

- Що допомогло тобі стати найкращою?

- Навіть не знаю. Можливо, те, що майже не хвилювалася. Мені навіть говорили, що мій спокій помітний: емоції, нерви завжди людину видають. До того ж суперниці були гідні, й до останнього я не могла передбачити, хто переможе. Не була певною, що до першої трійки потраплю.

- А як сприйняли твій трускавецький тріумф рідні,  друзі, знайомі?

- Звісно, найбільше втішилися батьки і сестра (ми з нею - двійнята). Вони ж були на конкурсі й першими привітали з перемогою. А вже згодом багато друзів і знайомих телефонували, вітали, дехто навіть у деталях аналізував конкурс у Трускавці.  На жаль, була й інша реакція, не зовсім доброзичлива. Декого, як кажуть, "жаба задушила". Були й такі, котрі запитували: "Скільки ти заплатила за перемогу?"  Я - не донька олігарха, який міг би купити всіх і вся, навіть 13 членів журі. Та Бог з ними, ці ж люди взагалі мене не знають...

- Катю, а що далі? Чи не плануєш  пов'язати свою долю з модельною діяльністю?

- Пропозицій жодних ще не було. Та я й не впевнена, що це моє. Якби йшлося лише про фотозйомки - так. Я люблю фотографуватися та й виходжу незле на знімках.  Виступати ж моделлю навряд чи змогла б. Я не готова ні худнути, ні йти на будь-які інші жертви. Спершу треба успішно закінчити університет. До того ж маю попрацювати над французькою, яка в мене трохи гірше йде, ніж англійська. Хотіла б опанувати ще польську, німецьку та італійську. Є й бажання здобути другу освіту, - фах дизайнера або архітектора. А, можливо, пішла б вчитися на філософське відділення.

- Ну, а про що мріє най­вродливіша дрогобичанка?

- Не можу сказати, що маю конкретну мрію. Однак прагну максимально реалізувати свої можливості. Вважаю себе людиною творчою: свого часу займалася музикою, навчалася в художній школі й час від часу малюю досі. Прагну чогось динамічного - такого, в що треба вкладати душу, фантазію.

- Серед численних призів і нагород головною стала подорож для двох до Єгипту. Кого візьмеш із собою?

- Звісно, поїду із сестрою Олександрою. Плануємо навесні відвідати  Єгипет.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
8.8160 / 4.09MB / SQL:{query_count}