Відповісти на виклики сучасності

Як допомогти “зраненим” подружжям та людям, які живуть на віру, роздумують учасники Папського синоду

фото: sibcatholic.ru
У Ватикані добігає кінця робота Папського синоду, присвяченого темі родини. Як уже писала “Львівська Пошта”, єпископи з різних країн світу обго­ворюють найактуальніші проб­леми та виклики сім’ї в сучасному світі. 
Засідання розпочалися ще 5 жовтня і завершаться завтра, 19 жовт­ня. Головними темами їх є душпастирство розлучених, розуміння таїнства подружжя і належна підготовка до нього. Синод має консультативний характер. На завершення буде опублікований підсумковий документ його роботи, однак прийняття будь-яких рішень є компетенцією Святішого Отця. В роботі Синоду бере участь і глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук. 
Перші напрацювання зібрання єпископів на цьому тижні оприлюднив кардинал Петер Ердо. Їх обговорили у окремих групах членів Папського синоду, утворених за мовним критерієм. Основним питанням документа є пасторальний супровід так званих зранених подружжів. 
Як один із можливих шляхів вирішення цієї проблеми пропонується визнання певних позитивних елементів у цивільному шлюбі та співжитті на віру, як це проголосив Другий Ватиканський собор стосовно інших релігій, а саме, що в інших релігіях теж можна віднайти елементи християнської віри. В документі зазначається, що сім’ї, які утвердили своє сімейне життя та переживають глибоку відповідальність за виховання дітей, потребують душпастирського супроводу Церкви на дорозі до увінчання їхнього співжиття таїнством подружжя. 
В документі також ідеться, що завданням священика є не тільки  проповідувати доктрину Церкви про таїнство подружжя чи ознайомлювати вірних з церковними канонами, а найперше проголошувати Євангеліє Божої любові до людей. Саме це було однією з центральних думок Блаженнішого Святослава в його доповіді на Синоді. 
Насамперед ми хочемо наново підкреслити доктрину Церкви про подружжя і сім’ю, ми не маємо жодного наміру щось змінювати, спростовувати чи відступити від певних принципів, як це коментують деякі засоби інформації
Глава УГКЦ наголосив на тому, що у східнохристиянській традиції “душпастир є не суддею, який засуджує або виправдовує, а духовним лікарем, який діагностує хворобу гріха та лікує її благодаттю Святих Тайн. Практика ікономії та акрівії (поблажливості чи строгості) в застосуванні канонічних норм у поєднанні з вимогою покаяння та жертви завжди представлені як духовна медицина й аскеза, а не покарання чи засудження”, повідомляє Департамент інформації УГКЦ.
У інтерв’ю для Радіо Ватикану Блаженніший Святослав прокоментував перші підсумки роботи Папського синоду і звернув увагу, що доповідь кардинала Ердо ще не є офіційним, остаточним текстом, а лише підсумком доповідей, виголошених минулого тижня, тому його її слід вважати результатом дискусій. “Деякі отці нашої групи сказали, що слід переробити певні речі, доповнити текст, аби підготувати послання як для Святішого Отця, так і для наших вірних – чіткіше сформульоване та більш врівноважене”, – сказав предстоятель УГКЦ.
“Насамперед ми хочемо наново підкреслити доктрину Церкви про подружжя і сім’ю, ми не маємо жодного наміру щось змінювати, спростовувати чи відступити від певних принципів, як це коментують деякі засоби інформації”, – зазначив Блаженніший. І наголосив, що отці Синоду дійсно займаються викликами, а виклики ці приходять не зсередини Церкви, а ззовні. Завданням є знайти найкращий спосіб, як на них відповісти, “пропонуючи в радісному, позитивному ключі Євангеліє родини”.
Якщо чоловік і жінка навіть без церковного шлюбу живуть у стабільному, плідному і вірному зв’язку, то в ньому присутні оті semina verbi, зерна істини, котрі потрібно належно оцінити
Глава УГКЦ зауважив, що доктрина не змінюється, а розвивається, тобто уточнюється, аби дати відповідь на виклики, пригадав, що в історії Церкви доктринальна частина сформувалася як відповідь християн на деякі єресі чи погане розуміння християнської віри. Тепер постали нові виклики та труднощі в прийнятті традиційної доктрини, і це вимагає пояснення деяких моментів церковного вчення, щоби дати орієнтири, і практичного характеру в тому числі, для душпастирства.
“Цей Синод, – сказав Глава УГКЦ, – не є доктринальним, ми зібралися не для того, аби дискутувати над доктриною, а щоби поділитися своїм душпастирським досвідом. Ми беремо до уваги ці великі страждання і виклики, які переживає християнська сім’я в сучасному світі”.
Багато йшлося і про “неврегульовані ситуації”, тобто про пари, які не можуть бути визнані Церквою як подружжя, але щодо яких Церква намагається зайняти позицію милосердя і слухання. 
“Без сумніву, – каже Блаженніший Святослав, – з одного боку, ми бажаємо ще раз наголосити на доктрині, що сім’я – це вірний, нерозривний і сакраментальний союз між чоловіком та жінкою. Інші форми співжиття не визнаються як подружжя. Але, з іншого боку, потрібно вказати, що якщо, наприклад, чоловік і жінка навіть без церковного шлюбу живуть у стабільному, плідному і вірному зв’язку, то в ньому присутні оті semina verbi, зерна істини, котрі потрібно належно оцінити. 
Можливо, чи не вперше увага пастирів звернена поза загороду свого стада, щоб розглянути й ті дуже небезпечні ситуації важкого гріха, й ті, які слід оцінити як, скажімо, відправну точку для того, аби допомогти цим людям досягнути євангельського ідеалу”.
Анатолій Бабинський, редактор журналу “Патріярхат”
В Україні, особливо серед молодих людей, немає усвідомлення того, чим є подружжя в християнському розумінні.

Зазвичай урочисте вінчання у храмі – це частина весільної програми, кульмінацією якої є бенкет. Дуже часто пари чи батьки обирають храм, в якому хочуть вінчатись молодята, з огляду на його естетичний бік, щоби потім були гарні фотографії.

Церква зі свого боку намагається дати молодятам бодай елементарне розуміння того, чим є шлюб. Але це часто сприймається молодими людьми як примусова річ, яку треба просто відбути. Я не знаю, чи взагалі бувають випадки, коли парох по цих науках сказав молодятам: “Я не дам вам шлюбу, бо ви не усвідомлюєте, що це таке”. А кількість розлучень в суспільстві свідчить, що таких, які не розуміють цього, доволі багато. Потім з цього виникає низка проблем: поламані долі, неможливість знову взяти шлюб, недопущення до таїнств.

Зараз про це говорять католицькі єпископи в Римі. Там точиться дуже гостра дискусія. Але ситуація ускладнюється тим, що навіть якщо молоде подружжя й далі прагнуло б жити християнським життям, це йому даватиметься дуже важко. В нас немає спеціальних програм для молодих одружених людей, спільнот, де вони разом могли б ділитись досвідом віри і досвідом подружжя. Це могло б бути добрим плечем для таких людей, бо в сьогоднішньому суспільстві направду стає дуже важко бути християнином. Подружжя потребують доброго прикладу одне одного.

На жаль, те, що пропонує Церква сьогодні, дуже нудне для молодих людей. Тому вони полишені самі на себе і на Бога. Можливо, такі спільноти з’являться “знизу”, із самої потреби молодих людей. Це було б дуже добре.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9048 / 4.42MB / SQL:{query_count}