Маємо навчитися поважати людське життя

Доктор Юрій Мончак, директор лабораторії молекулярної діагностики у клініці Макгільського університету (Канада), - про лікування раку, вплив Чорнобильської катастрофи на здоров’я українців, медицину майбутнього, здобутки та виклики генетики

фото: прес-служба УКУ
За останні сто років наука здійснила величезний прорив. Її досягнення змінили ледь не всі сфери людського життя. Багато хвороб, які ще кілька десятиріч тому вважали вироком, нині успішно виліковують, проте чимало недуг поки що залишаються викликом для науковців.
На жаль, є чимало свідчень того, що наукові відкриття служили не на благо, а на шкоду. Де межа, якої не варто переступати? Як утриматися від спокуси бути Богом – вершити людські долі і творити нову реальність? Як ми впливаємо на довкілля і як воно на нас? Чи можна подолати рак? Чи варто витрачати великі гроші, аби зберегти пуповинну кров? Якою буде медицина майбутнього? 
Про це та інше “Пошта” розпитувала професора молекулярної біології медичних факультетів Макгільського та Монреальського університетів, директора лабораторії молекулярної діагностики у клініці Макгільського університету доктора Юрія Мончака.
Окрім викладацької та дослідницької роботи, наш співрозмовник багато часу та сил віддає Пластові, є активним учасником культурного життя українців Канади, а його пристрасть –підкорення гірських вершин. Він  щиро вболіває за події в Україні, узимку чимало днів провів у Києві на Майдані. Вже кілька років поспіль науковець приїжджає до Львова читати лекції про актуальні виклики генетики для слухачів Школи біоетики УКУ.
– Пане професоре, поясніть, будь ласка, що є предметом ваших наукових досліджень?
– Моєю спеціалізацією є гематопатології – злоякісні новоутвори кровоносної системи, зокрема гематопоетичні захворювання, які є наслідком того, що гематопоетична клітина (стовбурова попередниця клітин крові. – “Пошта”) діє “не за правилами” і перетворюється на лейкемічну.
Ці дослідження сьогодні дуже затребувані, кілька захворювань вже  можемо лікувати, використовуючи здобутки генетики, з високою достовірністю здатні передбачити їх виникнення та розвиток, оскільки знаємо, мутації яких генів їх спричиняють. Крім того, досліджуємо інші гени пацієнта з лейкемією, які прямо не впливають на недугу, але визначають, чи цей пацієнт добре реагуватиме на ті чи ті ліки, тобто прогнозуємо, якого результату лікування можна очікувати. 
Передбачаємо, наприклад, що позитивний результат можливий у 90 відсотків випадків лікування, але якщо наявні інші мутації, то це може погіршити чи покращити результат.

Рак сьогодні

– Яка перспектива, наскільки широко може застосовуватися цей підхід?
– Ідея полягає у тому, щоби до кожної хвороби дібрати ключик. Але, очевидно, що починати треба з найменш складних (з певного огляду) недуг, бо їх легше проаналізувати, легше винайти ліки. Досліджуючи їх, можна витворити нові концепції і вже з ними підходити до лікування складніших захворювань. Хворобу, спричинену одним лиш геном чи однією групою генів, значно легше лікувати, аніж хвороби, спричинені численними мутаціями у великій кількості генів. 
Шукаємо ліки, які розпізнаватимуть тільки ракові клітини і впливатимуть лише на ту частину клітини, в якій виникла мутація  і яка спричинила онкохворобу. Це новий персоналізований підхід до лікування та медицини загалом. Тоді як звичайна хіміотерапія вбиває клітини, які швидко розмножуються, – і здорові, і хворі. Нові ліки впливають лише на пошкоджені. 
Сьогодні боремося з принаймні десятком онкохвороб. Вірю, що за кілька років зможемо діагностувати кілька десятків недуг і матимемо проти них специфічні ліки, а отже, персоналізовану медицину.
– Що таке рак?
– Наше розуміння раку постійно змінюється. Будь-яка наша клітина може стати раковою, якщо у ній відбуваються мутації, які дають їй перевагу росту. Вона подвоюється швидше, аніж її “сусіди”, набуває нових характеристик, що дають їй нові можливості. Всі гени, які називаємо раковими і які при певних мутаціях спричиняють цю недугу, є нормальними генами і виконують свою функцію у здорових клітинах, тільки вони починають неправильно функціонувати в клітині.
– А що спричиняє такі порушення? 
– ДНК – це біохімічна молекула, тож будь-які чинники, які можуть модифікувати біохімічну структуру ДНК, можуть спричинити зміни. Наприклад, хімічні речовини, що є довкола нас, з якими ми контактуємо чи навіть споживаємо їх. Коли вони потрапляють у клітини, то можуть сполучитися із ДНК і витворити якусь ваду. 
Або ж радіація. Наші клітини мають засоби для того, аби рятувати модифіковану ДНК, виправляти шкоду, але тільки до певної міри. Якщо шкода велика і дає клітині переваги росту, то ця вада передається дочірнім клітинам.
– Чи зможе персоналізована медицина потіснити традиційну? Наскільки важко буде їй пробитися через комерційні інтереси?
– Я тим не журюся. Коли з’являється нова технологія, компанії мусять до цього пристосуватися. Як би вони не опиралися, життя візьме своє. Завжди знайдуться сміливці, які зрозуміють дух часу і кинуть виклик патріархам, котрі не хочуть прийняти нові методики. Вони можуть вставляти палиці в колеса, можуть навіть мати деякий вплив, але врешті-решт програють. 

Відгомін Чорнобиля

– Чорнобильська трагедія і досі залишається актуальною. Як довго її наслідки впливатимуть на здоров’я людей?
– Точно невідомо, бо таких випадків людство ще не знало. В Японії після бомбардування (це був інший вид радіації) ми зауважили такі фази – відразу загибель, якщо доза надто велика, та хвиля онконедуг в короткому часі, тоді настає затишшя. 
Не знаємо, скільки воно може тривати, може, й десятки років. У цей час мутації, які людина отримала, роблять своє: можуть модифікувати певні гени, завдати певної шкоди, яку клітина не здатна виправити. Тоді за якийсь час розвиваються якісь пухлини, нові захворювання. Ця фаза, здається, щойно починається тут, в Україні.
– Чи можна запобігти ці захворювання?
– Гадаю, що ні, бо шкода вже заподіяна. Просто чекаємо, коли це проявиться. Найважливіше робити моніторинг людей, які потерпіли, і є високий ризик, що в них проявляться ці онконедуги. Бо що швидше виявлений рак, то легше його подолати. 
– Скільки поколінь це може тривати?
– Багато. Поки не знаємо. Для цього потрібно робити моніторинг. Так можемо багато навчитися, потрібно також перевіряти, чи подібні мутації мають місце в інших людях. Можливо, настав час використати секвенування (розшифрування генного коду. – “Пошта”) цілого генома. 
Це був би дуже цікавий проект – зібрати людей, які потерпіли від радіації, просеквенувати їхній геном, а тоді постаратися зрозуміти, чи наявні спільні мутації в багатьох людях. Таким чином можемо виявити, чи радіація цього типу в таких дозах спричиняє якісь специфічні мутації.  Тут є масова лабораторія, де вчені могли б побачити, які мутації виникають в першу чергу, як клітини самі виправляють їх, а які залишаються і передаються далі. 

Щоденні ризики

– Як ви оцінюєте ризики нових технологій для людини – Wi-Fi, мікрохвилі, радіохвилі тощо?
– Не можна відкинути на сто відсотків гіпотезу, що поганих наслідків не буде. Але треба визначити, які маємо підстави для побоювань. Зрозуміло, що будь-яка радіація має на нас якийсь вплив. У нас, в Канаді, навіть лічильники в помешканнях замінюють на електронні, які самі через певні проміжки часу відсилають показники. Багато людей цього не хотіли, бо це ще одне джерело радіохвиль, хоча досліди показали – рівень цих хвиль надзвичайно низький. 
Деякі досліди засвідчили, що більшість пухлин мозку виникає з того боку, з якого підносимо до вуха мобільний телефон, натомість інші показують, що це не має жодного значення. Але то щойно початок… З іншого боку, можливо, окремо взятий рівень радіації різних пристроїв надзвичайно низький, але треба зважити на їх сумарний вплив на наш організм. 
– Ми живемо в помешканнях, де є комп’ютер, телевізор, холодильник. Чи є причини для занепокоєння? 
– Гадаю, нема, бо доза радіації, яку отримуємо надворі від сонця багатократно вища, аніж та, яку отримуємо через побутову техніку. Можемо сказати, що це не проблема, але завжди треба бути свідомим, до якої міри. Скільки ми маємо радіостанцій, які постійно нас “бомбардують” електронами, скільки телестанцій? 
Ми буквально завалені тими радіохвилями, але коли їх вимірюємо, то вони дуже-дуже низькі, і частка радіації надворі, на сонці, значно перевищує їх. Однак ми не відмовляємося від можливості засмагати, хоча починати треба звідти, бо там доза найвища і ризики вже доведені. Кількість меланом – прямий доказ цього. 
Величезний виклик, який наука має перед собою, – навчитися контролювати свої здобутки
Проте люди живуть на нашій планеті вже десятки тисяч років. І майже весь той час не було інших радіо­хвиль, окрім як від сонця та дуже незначних від землі. З радіохвилями штучного походження маємо справу років п’ятдесят. Знаємо, що це не має раптового впливу на здоров’я, бо наш стан не погіршився, але як це вплине у довшому часі? Можливо, через 200-300 років можна буде спостерегти якесь збільшення мутацій чи якихось захворювань. Хоча вірю, що наші апарати стають щораз ефективнішими, а отже, доза радіації зменшується. Сорок років тому доза рентген-опромінення була багатократно вища, ніж сьогодні. 
Сучасні рідкокристалічні екрани та монітори викидають значно менше радіації, аніж їх лампові попередники. Значить кількість апаратури, яка нас оточує, збільшується, але її потужність зменшується. Перші мобільні телефони мали велику антену, були громіздкими. Тепер мобільний телефон значно менший, а тому значно чутливіший. Проте скільки маємо сьогодні тих телефонів?.. 
– Нині багато розмов точиться про канцерогени – речовини, які сприяють утворенню злоякісної пухлини. Наскільки вони шкідливі для нашого організму? 
– Ця проблема суттєва, тож маємо над нею застановитися. В Північній Америці дуже багато штучних складників, які додають до харчів, до всього, що ми споживаємо. Звичайно, всі вони перевірені і в певних дозах визнані безпечними. Однак ми не споживаємо якийсь один такий продукт, а цілу купу. Треба подивитися на сумарний ефект. 
Якщо, скажімо, ризик від одного продукту становить 1 до 10 000 від другого, третього, а ми споживаємо 100 складників, то й ризик маємо відповідно 1 до 100. Ймовірність того, що це матиме на нас якийсь вплив збільшується багатократно. 
– Чи небезпечними є продукти з ГМО?
– Нема жодних доказів, що вони шкідливі, але можуть зашкодити нам як людству. Коли ми їмо продукт, навіть якщо він має якийсь інший ген, ДНК розкладається на серії з чотирьох нуклеотидів, і він (цей продукт) не може бути шкідливим. Натомість гени можуть бути передані в той чи той спосіб іншим рослинам або тваринам і стати причиною екологічної катастрофи. 
Наприклад, можемо створити генетично модифікований помідор, витривалий до посухи. І якимось чином цей ген буде переданий іншій шкідливій рослині, забезпечить їй перевагу росту, що призведе до порушення цілої екосистеми. Як казав герой “Парку юрського періоду”, “природа завжди знайде вихід”. 

Виклики і загрози

– Нині, бачачи стрімкий розвиток науки, у багатьох із нас виникає питання: де та межа наукових досліджень, якої не варто переступати?
– Людина повинна намагатися зрозуміти якнайбільше. Вірю, що Господь Бог на те дав нам розум, аби ми могли досліджувати все. Дав нам цей світ і дав інструмент, аби його досліджувати. В раю Бог дав людині все, включно з деревом і яблуком, не обгородив цього дерева електричними дротами, не повісив яблуко високо, а зробив доступним. Тобто дав людині повну свободу, але застеріг: “Не чіпайте! Є певні закони, за якими Я цей світ створив, і якщо будете їх змінювати, будуть серйозні наслідки!” Але ми, маючи вільну волю,  не послухали Його… 
Так само й нині. Нам підкорився ключ фізичного життя на землі – генетичний код. Можемо його відчитати у будь-якому організмі вповні. “Яблуко” висить перед нами, тож зараз треба вирішити, що можемо робити з тим кодом, а що ні. Можемо порівняти це з ядерною бомбою. Коли ми розщепили атом, нам відкрилося багато можливостей. Але в той час говорили, що навіть вугілля можна буде видобувати, заклавши в надра землі ядерну бомбу. В Америці у 50-их роках крамниці з продажу черевиків мали маленький рентген, аби точно визначити розмір і припасувати взуття до ноги. Однак виявилося, що маємо себе обмежувати, бо то шкідливе. 
Та ж проблема існує й зараз: відчитали код життя, тепер маємо визначитися, що будемо з ним робити, а що ні. Чи хочемо клонувати, модифікувати собі на догоду, а чи, може, краще не робити цього? 
– Завдяки пластичній хірургії чимало зірок пострадянського простору виглядають, як близькі родичі: у всіх одинакові носи, губи, вилиці… Чи існує загроза, що, скориставшись досягненнями генетики, все людство буде на одне лице? 
– Справді, це велика спокуса. Наука може відкрити такі можливості, й не лише щодо зовнішності. Скажімо, батько хоче, аби син став музикантом. Ми можемо віднайти якісь гени, які відповідають за здібності до музики, і задовольнити це бажання… 
– Тобто можна буде збирати дитину, як конструктор?
–  Саме так. Творити – як Бог творив. Ба ми хочемо ще більше: Бог так сотворив людей, що кожен із нас інакший, а ми воліємо творити тільки в один спосіб, не хочемо дати можливості людині існувати в різний спосіб. Ми перебираємо на себе амбіцію Бога, що зможемо збудувати такий ембріон, таке потомство, якого хочемо. Проте маємо застановитися і вирішити, що це шкідливо для людства, бо відбираємо самі в себе волю, обмежуємо себе, хочемо такий вид людини, а не інший.
Вірю, що Господь Бог на те дав нам розум, аби ми могли досліджувати все
Вже тепер такі тенденції є в Індії: коли маєте доньок, то мусите дати кожній придане, а коли тільки синів, то лише приймаєте придане. Внаслідок цього щороку абортують мільйони ембріонів дівчат. Те саме відбувається в Китаї через жорстку демографічну політику, де вже й так значна перевага чоловічого населення – близько 10 відсотків. Якщо так триватиме й далі, то вже модифікується ціле суспільство, психіка суспільства і цілого народу. Це дуже значні наслідки, над якими тепер не замислюються. 
– На лекції ви казали, що тільки чотири відсотки відрізняють людину від мавпи. Яка різниця між нами як особинами?
– 0,1 відсотка. Тобто ми є подібними між собою на 99,9 відсотка, майже ідентичними. Є лише маленька різниця, що робить нас інакшими, а ми хочемо її ще більше скоротити. 
– Нині завдяки пренатальному скринінгу можна виявити генетичні відхилення у ще не народженої дитини, однак єдиним варіантом, що пропонується для вирішення проблеми, є аборт. Чи це не зловживання?
– Це зловживання, і то на довгу мету, бо ми ховаємо проблему під килим, а не вирішуємо її. Була чума, але тепер ми дослідили, що її спричиняє, і знайшли ліки, які знищили чуму. Чому ми не могли знищити всіх дітей з поліомієлітом – у них же фатальна хвороба? Ми шукали розв’язок і знайшли його. Тепер маємо складніші проблеми. Якщо будемо абортувати, то ніколи не навчимося вирішувати проблему. Тепер можемо модифікувати гени, можливо, треба знайти спосіб, щоб у ембріоні змодифікувати неефективний ген, аби народилася здорова дитина. 
Якщо народиться немовля з якоюсь значною вадою, наприклад, вадою серця, можливо, ми зможемо клонувати якийсь орган від того ембріона і відразу ж після народження замінити дефективний орган на правильний. І тоді дитина розвиватиметься нормально. Є різні розв’язки, які, напевно, й звучать фантастично, але вони можливі. 
– А чи не модифікуємо ми таким чином суспільство, намагаючись позбутися тих, що видаються нам неважливими?
– Цілком розділяю ваші побоювання, бо маємо нині й  іншу проблему: що вважаємо корисним і потрібним, а що ні. Йдеться про значні проблеми, але де гарантія, що ми не підемо далі. До прикладу, встановимо стандарт людської досконалості і будемо тільки певні ембріони допускати в життя, даючи їм змогу розвиватися. Але тоді ми можемо втратити таких людей, як Бетховен, який народився з вадою – був глухий. 
Ми не поважаємо життя як таке, хочемо лиш того, що нам вигідно. Може, на коротку мету це виглядає добре, але на довгу аж ніяк… Ми не беремо до уваги право дитини, наприклад, на батька і матір, намагаючись модифікувати навіть склад родини. 

Новітні технології

– Чи можна передбачити ймовірність захворювання сьогодні і якими є напрацювання в цьому напрямку? 
– Саме в цьому напрямку рухаємося дуже швидко. Ми просеквенували цілий геном людини, і це вже починає працювати на медицину. Нині будь-кому відчитати свій геном обійдеться в менш ніж тисячу доларів. Приватні компанії роблять це за маленьким зразком шкіри з губи. Є, звичайно, надуживання, коли за цим роблять прогноз: трошки правди, а решта на рівні ворожки. Проте скоро зможемо робити це цілком науково.

фото: facebook.com
Знаю, що цілий інститут працює над апаратом завбільшки з мобільний телефон. Це буде міні-лабораторія, щось на зразок цукрометра, тільки тут за невеличким зразком крові визначатимуть не тільки рівень цукру, а весь профіль людини – генетичний, біохімічний, молекулярний. 
Вся інформація за допомоги мобільного зв’язку або через інтернет надходитиме до лікаря, який, опрацювавши її, зможе відслідкувати зміни, передбачити можливі хвороби та завчасно зреагувати на них. Ми зможемо запобігати недуги, і це буде значно дешевше, аніж лікувати їх. 
– Наскільки ефективною є технологія використання пуповинної крові? Чи варто вкладати чималі гроші, аби зберегти для дитини її стовбурові клітини?
– Пуповинну кров можна буде використовувати далі впродовж тривалих років. Це технологія, яка довела свою дієвість, проте є й надужиття. В нас також є приватні банки крові, працівники яких наголошують на тому, що вашу дитину колись зможуть порятувати стовбурові клітини з її пуповинної крові. 
Це гарно звучить, але насправді дуже часто тої пуповинної крові не вистачає, коли дитина виростає. Її вистачить для лікування лише дво-, трирічної. А опісля, коли вона вже важитиме більше, тих клітин просто виявиться замало, аби її лікувати. І цього не кажуть потенційним клієнтам!
Понад 70 відсотків клонів тварин деформовані. І якщо це станеться з людиною, як бути з нею, хто за це відповідатиме?!
Вже доведено, що необов’язково використовувати власну пуповинну кров – можемо взяти чиюсь іншу або ж комбінувати 20-30, навіть більше зразків пуповинної крові (маємо позитивні приклади такого досвіду). Тож значно краще мати публічний банк пуповинної крові, де за згодою всі дають пуповинну кров. 
Приватні банки також приховують інформацію, що тепер вже можна дедеференціювати (повернути. – “Пошта”) будь-яку клітину людського організму назад – до стовбурового стану і тоді модифікувати, направити її на створення навіть нового органа на заміну. Тож збереження пуповинної крові особисто для себе є вже непотрібною витратою. 
– Як скоро зможемо скористати з цих технологій дедеференціювання?
– Ці дослідження тільки почалися. Можливо, виникнуть якісь нові непередбачувані аспекти. Але наразі все виглядає доволі перспективно. Припускаю, що через кілька років деякі модифікації стануть доступними у передових клініках, а через десять років люди зможуть отримати реальну допомогу завдяки застосуванню цих технологій. 
Багато науковців працювало над тим, як вирішити проблему відторгнення донорських клітин. Адже виявилося, що трансплантувати орган, отриманий з ембріональних клітин, з якими працювали донедавна, непросто, бо він може бути відторгнений організмом пацієнта, оскільки походить від іншої зиготи, іншої людини. Коли дедеференціюють власні клітини пацієнта, то ця проблема зникає. Відпала й велика етична проблема використання  ембріональних стовбурових клітин.

Генетика сьогодні

– Повертаючись до “Парку юрського періоду”, хочу запитати вас: чи можуть такі ексцентрично зосереджені на певних ідеях учені, як герой цього фільму, спричинити екологічні чи інші катастрофи? Чи можна узагалі використати генетику як зброю?
– Дуже легко: витворити вірус, який діє специфічно проти якоїсь етнічної групи, проти якогось народу, і просто виконати геноцид. Є така книжка – “Біла чума”, де один божевільний учений витворив вірус, який заразив усіх чоловіків… Це дуже правдоподібно. Раніше, щоби робити молекулярні досліди, потрібна була дорога величезна лабораторія. Тепер це стало набагато доступніше. Гадаю, є люди, які працюють над такими речами.
– Чи можна спинити їх, а чи залишається тільки молитися?..
– До Бога взивай, але руки прикладай. На довгу мету потрібно вчити людей, аби вони бачили, що є добро, а що зло. Плекати повагу до цінності людського життя, повагу один до одного, до традицій, до того, що робить нас людьми, що відрізняє нас з-поміж усіх інших творінь. Нині у світі є багато гарячих точок і є певні люди, готові продати атомну зброю.
Так само може статися і з генетичними досягненнями, які можуть вийти з-під нашого контролю, і це може мати вплив на велику частину людства. Це величезний виклик, який сьогодні наука має перед собою, – навчитися контролювати свої здобутки. Дуже потрібні закони та інша регулятивна база, щоби не було зловживань технологіями.
– Є безліч аргументів за клонування. Що може спинити це?
– Понад 70 відсотків клонів тварин деформовані. І якщо це станеться з людиною, як бути з нею, хто за це відповідатиме?! Це дуже сильний аргумент, але тимчасовий. Бо можна сказати: вдосконалимо клонування, а тоді займемося людиною. Тож мусимо повернутися до самого кореня проблеми – поваги до життя. 
Що є життя? Це індивідуальна особа, яка починається з акту любові, коли двоє людей вимінюють між собою свій генетичний профіль і сприяють творенню нової істоти, цілковито відмінної від будь-якої іншої в світі. Якщо шануємо цей принцип, то клонування віддаляється відразу ж як несприятлива технологія. 
– Мета генетики сьогодні?
– Направляти те, що в нас псується, покращувати якість життя і позбуватися в етичний спосіб тих неперфектностей, які закрадаються до нас, виправляти і за можливості запобігати різні мутації, які позначаються на здоров’ї людини. Всі інші модифікації, де ми змінюємо щось на свій розсуд, є злом, особливо коли це робиться задля атракції або в чиїхось інтересах.
Насамперед ми повинні бажати добра людині, яку хочемо лікувати: що їй є на добро, не лише фізичне, а й психологічне. Не те, що я бажаю, що вважаю добрим, а що є добром для цієї особи. І в такий спосіб ставитися до різних експериментів, терапій, новацій!  
Розмовляла Ольга Хворостовська
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9064 / 4.6MB / SQL:{query_count}