Йдемо шукати себе!

Чому ми вирушаємо на прощу, що треба і чого не варто робити під час паломництва

фото: Валентина Євтушок
Надворі вже цілком літня погода, яка так і кличе вибратися кудись подалі від міського гамору та щоденного клопоту. Хтось вирушить до моря, хтось подасться у гори, однак цього не завжди достатньо, аби віднайти спокій в душі та рівновагу. 
Бо попри всю нашу щоденну зайнятість і прагматичність насправді глибоко в душі ми прагнемо чогось більшого – миру із собою. Відчуваємо, як нам бракує часу і сил любити тих, хто поряд з нами, як легко ми виходимо із себе, коли щось йде не за планом. І йдемо шукати себе… 
Насправді ми забуваємо, що є лише один план – Божий, якому всі ми підкоряємося, підпорядковуємося. Просто ми дуже часто втрачаємо віру в те, що Бог про нас пам’ятає. Пам’ятає про кожного і для кожного має свій план. Ми ж зазвичай не довіряємо Йому, намагаємося все зробити самі, метушимося, заплутуємося, втомлюємося боротися і… нарешті просимо у Нього допомоги.
Влітку чи не кожен з нас матиме нагоду долучитися до прощі, або здійснити її самотужки. Унів, Крехів, Київ, Зарваниця… А може, й Рим, Єрусалим… Не варто відмовлятись, якщо трапляється така нагода, бо це означає, що Бог пам’ятає про нас і посилає звісточку, кличе в дорогу. Навіть якщо ви не дуже впевнені у своїх силах – завжди знайдеться той, хто допоможе. 
Зазвичай удома в повсякденних справах нам не вистачає для цього часу, можливостей, бо завжди знаходяться “важливіші”, “невідкладніші” речі. Тож, аби втишитися, забути про щоденні клопоти на роботі та непорозуміння в родині, вирушаємо на прощу. Це може бути колективна мандрівка чи особиста до певного місця, де сподіваємося пережити зустріч, яка нас відродить, поверне сили та укріпить віру. 

фото: Валентина Євтушок
Це може бути одне з прославлених намолених місць, куди здавна відбуваються прощі, можливо, там є чудотворна ікона, біля якої свої молитви зносили століттями наші предки. Маємо чимало оповідей про те, як прохання прочан були вислухані. А можемо зібратися в дорогу до старенької церковці в родинному селі, помолитися на цвинтарі чи прийти до місця, де колись відчули присутність Бога в своєму житті. Це може бути навіть лісова галявина, де після палкої молитви ми знайшли знайому стежину під час довгого блукання.
Однією з важливих умов прощі є Сповідь та Євхаристія. Очистивши душу від “накипу”, прийнявши Христа під видом хліба і вина, ми стаємо справжніми – відкритішими до Бога, до людей, до стукоту свого серця. Адже саме слово “проща” спільнокореневе зі словом “прощення”. Люди вирушають у подорож за прощенням своїх гріхів і переступів, а гріх – це насамперед відступ від Бога. Звільняючись від гріха, ми відновлюємо свій зв’язок із Творцем. 
Вирушаючи на прощу, нерідко маємо певний намір наших молитов. Однак повинні розуміти, що, звертаючись з якимось проханням, не можемо ставити Богові умову: я тобі – ти мені. Вирушаючи до святих місць, ми насамперед засвідчуємо свою потребу Бога, потребу Його втручання у наше життя та постійної присутності. І в цих намолених місцях маємо найперше відкрити своє серце до Творця в проханні “Нехай буде воля Твоя”, віддатися на його волю, довіритися, що Він знає, чого ми потребуємо… 
 Прочанська конституція             
(Рекомендації та вимоги до прочан зі сайту монахів-студитів)
Про молитву і сповідь
1. Заохочується усіх прочан більшу частину прочанського шляху присвятити молитві – чи то спільній, чи приватній.
2. Кожний прочанин зобов’язаний брати участь у всіх спільних молитвах (як у церквах, так і в групі), передбачених програмою прощі.
3. Заохочується кожного учасника прощі на початку дня прочитати один із пропонованих фрагментів Святого Письма і спробувати роздумувати над ним протягом дня.
4. Усильно заохочується кожного з учасників прощі приступити до Сповіді.
5. Під час прощі нехай кожний прочанин знайде короткий час на тишу та духовні роздуми.
Про харчування
1. Цілковито забороняється вживання спиртних напоїв.
2. Забороняється зривати будь-які плоди з чужих городів.
3. Людям, які дорогою пригощають прочан, треба подякувати.
4. Кожний, хто харчується, нехай пам’ятає про ближнього.
Про порядок
1. Кожний прочанин зобов’язаний дотримуватись усієї програми прощі.
2. Не можна забігати наперед прощі.
3. Кожний учасник прощі зобов’язаний виконувати розпорядження координатора групи.
4. Порушник наведених правил буде змушений покинути прощу. 
Часто, йдучи до святих місць, ми чекаємо чуда – зцілення, вирішення певних проблем. Але найбільше чудо, яке відбувається під час паломництва, це переміна нашого серця, нас самих. Коли ми нарешті можемо відчути, що в усіх своїх клопотах і проблемах ми не самі – поруч нас завжди є ще Хтось. Коли ми можемо знову побачити біля себе людей – різних, багато, у кожного з яких свої клопоти, можливо, більші, аніж наші. І ці люди готові відгукнутися на чужі проблеми. Справді, одним із особливих пережиттів спільної прощі є можливість відчути плече іншого, краще пізнати один одного, може, нарешті по-справжньому зустріти того, кого бачиш щодня.
Саме темі зустрічі присвятив свою проповідь владика Венедикт Алексійчук, єпископ-помічник Львівський, під час XXI Міжнародної пішої прощі “Львів – Унів”, яка відбулася цими вихідними: “Найголовніше, що ми можемо мати і що можемо переживати у нашому житті, це зустріч”. Єпископ зауважив, що наше життя великою мірою продиктоване зустрічами, які відбуваються з нами. 
“Від тої хвилини, як ми народилися і очі наші побачили світ, так і до кінця життя – це зустрічі”, – зазначив він. Усе в нашому житті є наслідком, з ким ми зустрілися у ньому. Цитуючи українську приповідку: з ким пристаєш – сам таким стаєш, владика наголосив на молитві як особливій зустрічі з Господом: “Якщо ми з Богом пристаємо, то самі такі стаємо”. Однак, з його слів, люди не особливо хочуть зустрічатись із Богом. “Ми не хочемо зустрічатися з Богом, бо підсвідомо хочемо залишатися такими, якими є”, – зауважив владика Венедикт і додав, що зараз він бачить кризу зустрічей: люди не вміють отак просто сісти і поговорити. Треба вміти побачити перед собою людину, не боятися зустрітися з нею”.
Однак варто сказати, що, зустрівши когось під час прощі, не треба забувати про всіх довкола. А то нерідко навіть під час літургії можна почути всі останні новини кількох сіл і перебіжками шукати тихого місця. 
Легшою альтернативою прощі може стати релігійний туризм. Він не передбачає таких значних духовних зусиль, є добрим та пізнавальним відпочинком. У подорож можна вирушити родиною, компанією, навіть цілою парафією. В Україні є чимало місць, які варто відвідати, де легко молиться та сильно відчувається Божа присутність.

 З Галичини до Галіції                       
Тим, хто ще вагається, чи вирушати на прощу, варто переглянути фільм “Шлях” Еміліо Естевеса, який розповідає про батька, що пройшов Шлях святого Якова, щоб віддати пам’ять своєму синові, загиблому на самому початку цього шляху. 
Паломництво або Шлях святого Якова  – одна з найдавніших прощ, третя за значимістю у католиків після Єрусалима і Рима. Це знаменита паломницька дорога до могили апостола Якова в іспанському місті Сантьяго-де-Компостела, головна частина якої розпочинається у Франції та пролягає Північною Іспанією. Її довжина – понад 800 км. Завдяки своїй популярності та розгалуженості цей маршрут справив великий вплив на поширення культурних здобутків у епоху Середньовіччя. Входить до числа пам’ятників Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. 
Вважають, що Шлях святого Якова – це шлях до себе. Складається він із трьох частин: фізичних випробувань, ментальних випробувань та духовних випробувань. У середньовіччі сюди пливли ріки паломників. Компостела приваблювала прочан з усіх країв Європи. Йшли віряни з Франції, Португалії, Англії, Ірландії, Польщі та інших країн. Популярності Шляху святого Якова в середні віки сприяло те, що він об’єднував багато місцевих паломництв, тобто був прокладений так, щоби паломник міг відвідати шановані святині (мощі святих Віри, Марії Магдалини, Іларія, Леонарда, Жіля, Євтропія та ін.). 
Паломництва до Сантьяго-де-Компостели свого часу здійснили англійський король Едуард I, Франциск Ассизький, Ян Ван Ейк, Папа Іван Павло II, відомий бразильський письменник Пауло Коельо та багато інших. Останніми роками на цьому шляху нерідко зустрічають паломників з України. Дехто вирушає літаком до Іспанії, дехто до Франції, а дехто розпочинає свій шлях ще в Україні. Нещодавно на південному сході Польщі – в Підкарпатському регіоні офіційно відкрили фрагмент Шляху святого Якова. 
Історичний паломницький шлях пролягає з Києва до іспанського міста Сантьяго-де-Компостела. Новий фрагмент – з Медики на польсько-українському кордоні до Перемишля. Траса вестиме місцевостями прикордонної смуги, буде пов’язана з велосипедною доріжкою та відповідними вказівниками. На ринку в Перемишлі відкрили стовп, де показано, що з цього місця до Сантьяго-де-Компостели 4 тисячі 31 кілометр. Цей фрагмент має 219 кілометрів і збігається з колишньою королівською дорогою між Східною та Західною Європою “Віа Регіт”, якою й проляже подальший шлях територією Польщі, Німеччини, Франції та Іспанії.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.1663 / 4.45MB / SQL:{query_count}