Інший вимір материнства

Напередодні Дня матері “Пошта” намагалася дослідити сучасні особливості материнства та їх наслідки для матерів і дітей

Остання нобелівська лауреатка з літератури отримала головну нагороду всього лиш за одне оповідання. І воно – про Жінку. Героїня “Іншого виміру” Еліс Манро з книжки “Забагато щастя” Дорі – молода й вродлива, проте нещаслива (віддала себе сім’ї настільки, що в якийсь момент втратила усе, що мала). 
Дівчаткам у дитинстві кажуть, що бути мамою – вища мета жінки, в жіночих консультаціях і пологових будинках вивішують знимки щасливих жінок з рожевими немовлятами, проте наше суспільство залишається суспільством замкнених у собі жінок та дітей. Кожне нове покоління матерів відрізняється від попереднього…

Материнство – в координатах стереотипів

З усілякими порадами стикається кожна молода мама, і нічого страшного у цьому нема – можна просто все пропустити повз вуха. Проте це лише вершина айс­берга, лиш один із проявів того, як наше суспільство ставиться до материнства.
Попри стереотип “загальмованої” вагітної, яка не поспішає і гладить животик, далеко не кожна жінка переживає свою вагітність так, як їй хотілося б. Мама, що встигла попрацювати, опиняється на щабель нижче від інших жінок: втрата працездатності, хай і тимчасова, відсутність власних зароблених грошей, втрата привабливості роблять жінку слабшою. 
Жінка більше дає, ніж отримує
Ви дозволили собі крикнули на своє чадо в парку? Та ж ви – істеричка, вас треба позбавити прав! Ви не реагуєте, коли малюк їсть пісок? Ви зовсім не дбаєте про дитину! Кажуть, це тому, що в американському суспільстві бити чи сварити дитину на людях не прийнято (за таке можна мати проблеми з органами опіки). Але так є радше з іншої причини – тамтешні матері мають підтримку суспільства. 
Незважаючи на формальний образ щасливої жінки з “відфотошопленим” немовлям у суспільстві направду маємо молоду маму, якій всі вказують, що робити, але при тому нікому й на гадку не спадає запитати, чого хочеться їй. Буває, що вона просто виснажена фізично й психологічно, у неї немає належної підтримки в сім’ї або ж дитина хворіє, не спить ночами. А ваші поради тільки долають рештки її  упевненості в собі…

Супермама чи мама по скайпу?

Супермама – це жінка, яка розіб’є лоба і собі, й іншим, але забезпечить майбутнє своїх дітей. У неї робота, на якій вона найнезамінніша, діти, кожному з яких вона тричі на день варить різні супи, бо… світ завалиться, 50 соток під Давидовом і ще купа всього. 
Вона сердиться щоразу, коли хтось не доїдає супу – як так, вона ж так старалася! І взагалі світ не цінує всього, що вона для нього робить! А вона така змучена, така змучена, а ще треба чоловікові попрасувати на завтра шкарпетки…
На Сході звістка про вагітність сприймалася як надзвичайна радість, усіх в гаремі навіть пригощали
“Мама по скайпу” – інша крайність. Саме під такою метафоричною обкладинкою письменниця і видавець Мар’яна Савка зібрала тексти сучасних письменників, які намагалися художньо осмислити досвід власної міграції. Вона думає глобально на відміну від супермами: їй треба влаштувати дітям майбутнє: купити хату, машину, диплом медуніверситету. Тому вона їде з країни. Всі її контакти з сім’єю відбуваються по телефону, віднедавна – по скайпу. 
“Теперішня українська родина – здебільшого транснаціональна, значить практики  матеріальних, емоційних, побутових взаємозв’язків відбуваються не безпосередньо в рамках одного матеріального та емоційного місця, як ми до цього звикли, а опосередковано. Вони як опікувались дітьми, починаючи від організації побуту і закінчуючи стратегічними рішеннями – як-от вибір вишу, так і далі це роблять… з Європи, – пояснює дослідниця міграційних процесів Світлана Одинець. 

Мами “в таблетках” не існує!

Однозначно: рятувати треба як тих, так і тих матерів. Про причини ми запитали завідувачку Обласного центру дитячої психотерапії та сімейного консультування психотерапевта Мар’яну Нартікову. 
“В нашому суспільстві, та узагалі в світі, материнство не є цінністю. Цінністю воно є в східному суспільстві, у західному – ні. В нас на рівні лікарському вагітність – хвороба, а не стан. На Сході звістка про вагітність сприймалася як надзвичайна радість, усіх в гаремі навіть пригощали. В нашому суспільстві вона має виконувати амбівалентну роль – і чоловіка, і жінки. Це зле, це нам не властиво, воно розриває жінку навпіл. Жінка не повинна утримувати сім’ю, захищати і забезпечувати її – це має робити чоловік! 
Раніше емігрували цілі сім’ї, а не хтось один. Якщо людина прожила півроку сама, без родини, її назад уже не повернеш! Тепер чоловік займає якусь таку інфантильну позицію, а жінка тим часом вирішує свої інтимні проблеми. У мене був такий випадок, коли мама по телефону хвалилася доньці своїми походеньками. Так, наші жінки там віддаються за… піцу. Чоловік опиняється в таких умовах, у яких не може дати собі ради, а жінка більш ресурсна, гнучка, шукає вибір. Якщо вона до кінця ідентифікована як жінка, то відправить чоловіка на роботу тут. Їхні діти не вміють будувати стосунки без гаджетів. У грі має бути двоє. Стосунки – це також гра. У підлітковому віці вони не мають досвіду живого контакту”, – пояснює фахівець.  
Більшої нірвани, ніж годувати грудьми, просто немає
До психолога приходять п’ятнадцятирічні дівчатка, які не вміють… ввімкнути плиту та розігріти суп, а хлопці телефонують і питають, як мають поводитися на побаченні. Психотерапевт діагностує в нашому суспільстві цілковиту соціальну катастрофу. 
“У нас неправильно виховують як хлопчиків, так і дівчаток. Вони самозакохані, не вміють співчувати, роблять те, що їм вигідно, їх не цікавлять емоції – ні чужі, ні власні. Керівники фірм можуть підтвердити: поодинці всі працівники добрі, але в команді ніхто не вміє працювати. Гадаю, ще трохи, і сім’ї не будуть створюватися взагалі – люди просто задовольнятимуть свої статеві потреби. Родини матимуть ті, хто отримає добре виховання”, – прогнозує Мар’яна Нартікова. 
Як супермамі, так і мамі по скайпу психотерапевт радить усвідомити, що будь-яка реалізація поза хатою – це чоловіча прерогатива. “Дві статі не конкурують – вони кохаються. Колись у школах було роздільне навчання. Дівчата конкурували з іншими дівчатами, а чоловіків підкоряли, адже чоловік знищує те, з чим конкурує. І взагалі реалізація в соціумі – це “чоловіча територія”. Звичайно, є холерики, які встигають добре робити все. Треба просто знати свою межу”, – веде далі психотерапевт.
День матері — міжнародне свято. Офіційно встановлене Конгресом США 8 травня 1914 року. Після Першої світової війни це свято почали відзначати у Швеції, Норвегії, Данії, Німеччині, Чехословаччині. В Україні відзначається щорічно, у другу неділю травня з 2000 року
З її слів, для чоловіка важлива ціль, для жінки – сама дорога до неї. Разом йти завжди легше, жінка задає ціль. Якщо жінка конкурує з чоловіком, то це вже гомосексуальна пара, яка коли-небудь розпадеться. 
“Жінка – це така людина, яка більше дає, ніж отримує. До цього треба бути готовою. Чому жінки не годують грудьми? Бо не хочуть віддавати! Більшої нірвани, як годувати, просто немає. Звичайно, поруч має бути надійний чоловік, який виконує захисну функцію. Як супермама, так і мама по скайпу мають зупинитися й не панікувати через це. Жінки, мами “в таблетках” чи “в уколах” ще ніхто не придумав!” – наголошує фахівець.

Хочеш бути щасливою – будь! 

Не так давно ЗМІ розповіли про досвід материнства львів’янки Роксолани Дзьоби-Балян, яка, втративши обидві ноги, перебуваючи в другому шлюбі, народила двох донечок. А до цього потрапила в Олімпійську збірну України на Паралімпійських іграх. 
Ця неймовірно сильна жінка, будучи на шостому місяці вагітності, брала участь в змаганнях зі стрільби з лука попри те, що втримати лук, який ва­жить 17 кілограмів, непросто. Але варто: у 2009-му Роксола­на привезла до Львова золоту медаль і стала чемпіонкою Європи! Вона встигає все: і куховарити, і на тренування їздити, і домашнє завдання зі старшою донечкою робити. Словом, відкриває свою дорогу до іншого виміру материнства. Це ще раз доводить стару як світ істину: якщо жінка хоче бути щасливою, то знайде всі способи стати нею, і обставини тут не завжди мають значення. 
…Героїня Еліс Манро втекла. Це застереження для жінки і для суспільства про те, що часом треба зупинитися. Зупинитися і повернутися до відкриття в собі іншого виміру материнства. 
Зі святом, дорогі матусі!
Отець Роман Тереховський, сотрудник храму Пресвятої Євхаристії
Заповіді любові нам кажуть, що єдиний, кого варто любити беззастережно, це тільки Бог, а ближнього треба любити як самого себе.

І тут є така цікава річ: перший наш ближній – це ми самі. Супермама мусить починати з того, що треба полюбити саму себе. Вона повинна любити передовсім тата дитини, саму дитину, свою маму, свекруху, інших ближніх. Ми нічого не втратимо, якщо любитимемо інших як себе – тоді ми любимо образ і подобу Божу.

Нам усім слід зрозуміти, що єдиний правдивий альтруїзм – тільки Христос. У нас же має бути правильний егоїзм – така модель стосунків з іншими, коли ми вділяємо їм достатньо з тої безграничної любові до себе. Такий спосіб любові дає спокій.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
5.1046 / 4.17MB / SQL:{query_count}