Музика і священство – два крила його душі

Отець Артемій Цегельський, столітній ювілей якого відсвяткували у Львові, усюди й завжди свідчив та проповідував Христа

У цей пасхальний час маємо звичай молитовно згадувати тих, хто вже відійшов від нас у вічність, – наших дорогих, близьких, рідних. Тих, хто, віримо, в Небесній Церкві молиться за нас, випрошує для нас ласки і заступництва, хто був і залишається для нас прикладом.
За роки переслідування Українська греко-католицька церква здобула ціле Небесне військо – стільки її єпископів, священиків та вірян залишилися вірними до кінця, пережили важкі випробування у тюрмах, на засланні, зазнали переслідувань з боку влади, але не відступили! Деякі з них вже проголошені блаженними, розпочаті беатифікаційні процеси щодо багатьох інших. Чи не кожне містечко, село зберігає і вшановує пам’ять своїх праведників та ісповідників. 
Цього року УГКЦ святкує 25-річчя виходу з підпілля, повернення до легального служіння Господові та Його стаду. З цієї нагоди “Пошта” розпочинає цикл розповідей про людей, які своїм життям свідчили Євангеліє. 
На сам Великдень, 20 квітня, виповнилося 100 років з дня народження одного з вірних Христових воїнів, ісповідника віри отця Артемія Цегельського. 
Господь щедро нагородив талантами сина священика зі Стрия отця-доктора Ігнатія Цегельського та Ольги з роду Левинських: він був не лише душпастирем, а й вправним скрипалем-солістом, баяністом, акордеоністом, диригентом, керівником оркестру та хору,  добрим педагогом, переписував ноти та писав рецензії в музичній пресі, організовував лекторії, диригентські студії, вчив гри на фортепіано. 
Зі спогадів рідних, уже 18-річним юнаком почав професійно заробляти, щоб мати гроші не тільки прожиття, а й на подальше навчання. Його здібності та наполегливість дозволи йому одночасно навчатися у двох закладах – Львівській богословській академії та Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка і в 1938 році успішно завершити студії. Так і впродовж цілого його життя музика та священство були двома крилами його душі. 
Він був учнем видатних педагогів – Євгена Перфецького, Осипа Москвичіва, Миколи Колесси, Нестора Нижанківського, Василя Барвінського, Бориса Кудрика. Невдовзі після закінчення навчання став артистом оркестру Львівського театру опери і балету. У богослов’ї та духовності – учнем Йосипа Сліпого та інших викладачів Львівської духовної академії, а Митрополит Андрей Шептицький сам рукоположив його на священика. Пастирську діяльність отець Артемій розпочав у рідному Стрию, одночасно викладаючи теорію музики та навчаючи гри на скрипці в Стрийській філії Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка. Активно пропагував ініціативу Митрополита Андрея щодо повернення у літургійній практиці до джерел київської традиції, до очищення візантійського обряду від пізніших нашарувань.

Одне з небагатьох фото отця Артемія з часів поневірянь – зі скрипкою в руках на тлі тюремного коцика (автор - Валентина Євтушок).
Саме таким постав він перед учасниками Академії з нагоди 100-літнього ювілею, яка нещодавно відбулася в Музеї історії релігії у Львові. Вона зібрала і тих, хто особисто знав Артемія Цегельського, і тих, хто довідався про його служіння та життя від інших. Тут можна було бачити і двох незмінних супутників пастиря – епитрахиль часів підпілля і скрипку, привезену з тюрми.
Були спогади, церковні співи з його збірки, улюблені скрипкові твори священика, виконані сином Петром Цегельським. А наприкінці урочистості виступив владика Венедикт Алексійчук, єпископ-помічник Львівський:
“Нині важливо оповідати, свідчити, бути свідком. І вдивляючись у постать отця Артемія, застановімося, ким він був? – Свідком. Де б він не був.., він був свідком. І що ми маємо робити? – Свідчити… Святі та герої не потребують, щоб їх лише вихваляли, але щоб ми ставали подібні до них. Щоб ми себе питали, чому я так не роблю, чому я не свідчу, чому я так не живу. Сьогодні ми бачили героя, який був свідком віри, тому і нам треба боронити віру”.
А згодом на доручення отця-ректора Йосифа Сліпого обійняв посаду викладача церковної музики у Львівській богословській академії, організував  симфонічний оркестр, бібліотеку церковної музики, дяківську школу. Душпастирював на замарстинівській парафії – в каплиці святого Йосафата.
Проте незвідані стежки Господні… На долю отця випали нелегкі випробування: арешт напередодні йорданського Святвечора 1946 року, річне ув’язнення в тюрмі на Лонцького через відмову  перейти на московське православ’я і 5 років позбавлення волі в таборах Печори, Воркути, Інти. Там йому доводилося і ліс рубати, і виступати з концертами перед в’язнями. Щасливий був насамперед з того, що після концерту міг зустрітися із земляками, у приватній розмові поділитися з ними черствим табірним хлібцем і водою з родзинками, які перемінювалися у Тіло та Кров Ісуса Христа в звершеній потай літургії. 
Він ще не знав, що його дружину Марту з трьома діточками також вигнали з рідної домівки і відправили на заслання. Тільки після закінчення терміну ув’язнення в 1951 році, перебуваючи на засланні, знайшов їх у Томській області. Там і народився четвертий син Петро – майбутній видатний скрипаль, лауреат численних конкурсів, останній учень мае­стро Давида Ойстраха.
На батьківщину повернулися після реабілітації в 1956-ому. Працював солістом оркестру Львівського театру опери і балету ім. І. Франка і активно душпастирював у структурі катакомбної УГКЦ, готуючи семінаристів до свячень, дітей до першої сповіді, а подружжя  до шлюбу. Даючи приватні уроки музики, євангелізував цілі родини, залишав образки із зафіксованою датою тої чи тої події, які сьогодні є єдиними документами, що засвідчують хрещення і шлюби. 
Постійні обшуки, виклики у КДБ, штрафи і переслідування підірвали здоров’я Артемія Цегельського. Невдовзі перед виходом УГКЦ з підпілля (наприкінці 1985 року) обірвалася земна мелодія отця і розпочалася небесна. Втомлене тривогами і працею тіло пастиря спочило  на Личаківському цвинтарі. Таємний похорон провадив ксьондз Рафал Криницький (РКЦ) та найближчі друзі  по священичому служінню. 
P. S. Будемо раді вашим спогадам про людей, які жили поряд з вами у ваших селах і містах і в буремному ХХ столітті стали прикладом вірності Христу та Його Церкві. Надсилайте ваші розповіді на адресу редакції або на скриньку olha.khv@gmail.com.

 Зі споминів про отця Артемія                           

Родина Цегельських. Стоять зліва направо: Богдана Цегельська, Петро Цегельський, Андрій Цегельський, Леся Цегельська. Сидять зліва направо: Марта Цегельська, Ганна Бачинська, Артемій Цегельський. (1963 р.) (фото: Музей “Територія Терору”)
“Мій прадід о. Михайло був царським в’язнем, мій дід о. Ігнатій був совєтським в’язнем, відсидів 10 років, мій батько о. Артемій був 5 років на Воркуті і 5 років висилки. З такими предками ми, діти, були всі “неблагонадежними”, хоч казали, що діти не відповідають за батьків, а ми ще й як відповідали. Ми пройшли школу виживання разом з батьками.
…Батько був скрипалем. На сибірі вимагали давати норму на лісоповалі. Його руки огрубли від фізичної праці. Освоїв баян. Водив піонерський табір під музику пісні 
“О, спомагай нас, Діво Маріє”, чим викликав велику радість в українців. Оскільки батько був невправним лісорубом, його прикривали люди з бригади, допомагали виконувати норму, щоб тільки в лісі на пеньку міг відслужити Літургію. Спільна молитва була для всіх виселенців великим даром.
…Коли його намовляли в КГБ до співпраці, відмовляв з гумором “у вас своє начальство, а в мене – своє, як скаже мені мій єпископ, так і зроблю. …Коли батько повертався з тюрми в Гулагу, багато кілометрів ішов пішки, на саморобних саночках віз куферок з фанери, а в ньому – скрипку. Мене післала мама з банькою по нафту, я розминувся з якимсь чоловіком в куфайці, ватних штанях і шапці вушанці, який віз саночки. Батько з сином не впізнали себе. Це була перша зустріч після 5 років тюрми”.
Син Андрій Цегельський,  викладач медуніверситету

“Опинившись в тюрмі, о. Артемій переконав начальство, що для підняття духа, для кращої праці заключних треба утворити оркестр з в’язнів. Йому прислали з України скрипку. Організував спочатку ансамбль, а згодом і оркестр, який їздив між різними колоніями. О. Артемій використовує цю нагоду для таємної євангелізації і духовної підтримки в’язнів різних національностей (знав багато мов, навіть есперанто).
…Батько, відбувши термін на Воркуті, шукав свою дружину і троє дітей в сибірських лісах, долаючи десятки кілометрів пішки снігами. Знайшов нас в бараку в лісі, в “рабочем посьолке” Красний Яр. Ми, діти, стояли занімілі, коли якийсь чоловік зайшов і притулив до себе плачучу з радості маму. Ми забули тата, якого не бачили п’ять років. Він посадив мене на коліна і хотів бавитися, як з маленькою дитиною, як то було  колись. Мені стало ніяково. Я тільки потім зрозуміла, що ті 5 вкрадених нам років були роками наших забав, які ніколи не відбулися. Ці роки були дуже важливими для формування відносин батька з донькою. Нас позбавили стількох радостей, які вже нічим не компенсуєш, не повернеш.
…Батько не читав нам, дітям, моралей ані довгих наук. Він просто був і своїм життям давав нам приклад. У нього була тверда віра, честь. Принцип – дотримати слово. Дотримати вірності присязі. Сьогодні все, що роблю, міряю міркою свого Батька. Що зробив би він сьогодні?
…Був працьовитою бджолою. Кожній дитині, яку збирався охрестити, писав рукописний молитвеник, як також кожній молодій парі, яку готував до шлюбу, наклеюючи фотографічні образки. Сотні таких молитвеників. Писав тисячі рукописних нот для учнів, яких учив музики. Був збирачем духовних скарбів. Мав багато тематичних зошитів. Писав різні спогади, історії з життя Церкви, збирав свій родовід. На основі тих записок потім в Америці вийшла “Зага роду Цегельських” на 600 сторінок.
…Наша мама несла на собі весь тягар побуту багатодітної родини. Вона зажди боялася, як тато починав пакувати саквояж церковним причандаллям, бо знала, що  він іде на небезпечну заборонену справу. Як зловлять – штраф, виклик в КГБ, обшук і т.д. А найбільше мама боялася за дітей, щоб не пошкодити в науці. Бурчала, намовляла не йти. Тато мовчки пакував саквояж. А тоді зрезиновано кидав непопулярне слово “начхав!” і виходив за двері. В цих справах він був рішучий. І ніякі намови чи погрози його не зупиняли, Він був воїн Христа!
…В одному з архівів, в якому зберігалися документи репресій і слідства моїх батьків, майор СБ довго не бажав видати мені для огляду папку з протоколами. Раптом запитав: “Чи ви мешкали на вулиці Франка?” Я сказала “так”. – “А батько ваш Артемій?” – “Так”. Довга мовчанка. Тоді вже м’якше: “Він хрестив моїх дітей. Ви хочете мати копії?”  
Донька Леся Крип’якевич, співзасновниця Фонду святого Володимира у Львові
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
6.3791 / 4.18MB / SQL:{query_count}