Як цілу армію розБАЗАРив лише один її генерал-“сусанін”

Щороку 21 листопада поминають розстріляних цього дня 1921 року під Базаром на Житомирщині 360 українських вояків.

Щороку 21 листопада поминають розстріляних цього дня 1921 року під Базаром на Житомирщині 360 українських вояків.

armiya_unr.jpg  

На запрошення... чекістів

Перед розстрілом українські вояки розповідали на допиті чекістам, що генерал-хорунжий армії Української Народної Республіки (далі - УНР) Юрко Тютюнник запевняв їх: "Ідемо в Україну наводити порядок. Там уже ніякої влади немає".

За його даними, українські селяни, аби не померти від голоду в результаті вигрібання у них більшовиками продовольства, масово повстали тоді проти цих грабіжників. І цю інформацію підтверджують у тому числі документи з радянських архівів, за якими тільки на Київщині у першій половині 1921 року воювало до 100 повстанських загонів!

А загалом в Україні взялися тоді за зброю 40 тисяч селян. Але на початок другого Зимового походу інформація про це уже застаріла, бо упродовж 1921 року майже міль­йон чекістів і червоноармій­ців, дислокованих в Україні, таки зламали опір більшості повстанців.

І про це неодноразово доповідав Тютюнникові полковник Кузьмінський - начальник розвідувального відділу Партизансько-повстанського штабу (далі - ППШ), розташованого у Львові (на Під­замчі в будинку колишнього водолікувального санаторію "Кісельки"). Але генерал-хорунжий чи то справді вірив тільки власним інформаторам, які запевняли його в протилежному, чи то лише вдавав, що вірить.

Причому дезінформацію про фантастичну кількість повстанців постачали Тютюнникові серед інших і його під­леглі - полковник Добротворський, начальник оперативного від­ділу ППШ підполковник Снігі­рьов, сотники Жидківський, Захаревич, Заярний і Лівицький. Але всі вони уже виконували тоді завдання чекістів.

Зокрема - переповідати біль­шовикам правдиві дані про підпільників, одержані Кузьмінським. Свої ж фальшивки чекісти привозили до Львова й безпосередньо.

Приміром, Сергій Карін-Даниленко, який представився зв'язковим повстанців. А керував цією операцією керівник чекістів на Правобережній Україні Юхим Євдокимов.

У листі-представленні на його нагородження орденом "Бойового Червоного Прапора" стверджується, що цього більшовика відзначили за те, що тільки "завдяки вмілій та правильній постановці агентурного й оперативного апарату, рішучості й ініціативі тов. Євдокимова та його прямій особистій участі ліквідована Тютюнниківська авантюра восени 1921 р.".

Тютюнник також неодноразово посилав Заярного на Правобережну Україну координувати діяльність підпіль­них повстанських комітетів, після чого майже всіх їх розгромили чекісти. Коли ж повстанець Петро Філоненко поділився з Тютюнником своїми підозрами щодо Заярного, то генерал-хорунжий... мовчки вийшов із кабінету.

Чому?.. Або тому, що безмежно довіряв Заярному, або тому, що свідомо вів своїх вояків у пастку, аби випросити для себе прощення більшовиків...

Порятунок був поряд...

Щоправда, його підлеглі свідчили, що він рвався у другий Зимовий похід ще до того, як повстанці були роз­громлені. Але польський уряд затримав його, тому що біль­шовицький, дізнавшись про плани Тютюнника, погрожував Речі Посполитій черговою війною у разі, якщо та не перешкодить другому Зимовому походові.

Та навіть це "алібі" Тютюнника генерал-хорунжого спонукає до підозри. Бо коли він перетинав польсько-радянський кордон, то дозволив своїм воякам роззброїти застави Речі Посполитої. Але чому ж наважився на це аж у листопаді, а не влітку 1921 ро­ку, коли 40 тисяч українських повстанців ще не були розбиті?..

А коли напередодні походу варшавський уряд велів відібрати в українців навіть ту зброю, котру перед тим скупо надав, то двоє офіцерів Війсь­ка Польського, яке конфронтувало тоді з міністрами Речі Посполитої, провели україн­ських вояків до совєтського кордону повз підрозділи з Варшави, які надто повільно їхали роззброювати армію УНР.

Утім, чи не тому найвідчайдушніших українських вояків випроваджували з Речі Посполитої, аби ті не підтримали повстання, яке уже розпочалося на Волині й Галичині проти поляків?.. Адже, притримавши вояків УНР до листопада, але не поділившись із ними проти спільного ворога не те що достатньою кіль­кістю рушниць, а й чобітьми та шинелями, поляки відправляли неспо­кійних українців на неминучу смерть.

...Напівбосі, напівроздягнуті, напівозброєні півтори тисячі вояків УНР усе-таки дійшли з боями аж до Коростеня, де червона армія змусила їх, однак, відступити. А коли вони, використавши майже усі свої набої, обморожені й перевтомлені, відірвалися від переслідувачів неподалік села Малі Миньки під містечком Базар на Житомирщині, то Тютюнник велів розміститися в ньому на спочинок попри те, що до порятунку - заболоченої місцевості, непрохідної для червоної кінноти, було вже рукою подати, на що йому вказували його офіцери.

Коли ж червоноармійці наздогнали вояків УНР, то Тютюнник очолив їхню колону, а обоз із пораненими залишив наприкінці неї. Тому лише генерал-хорунжому й 120-м його воякам вдалося прорватися до Польщі.

А решта їх або загинула в Малих Миньках, або була розстріляна під Базаром тому, що відмовилася перейти до червоної армії. Поклявшись їм, що ніколи не кине їх на полі болю, Тютюнник свого слова не дотримав...

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
12.7258 / 4.11MB / SQL:{query_count}