Молитовний Майдан триває

Протестувальники поставили шопку і готові стояти до кінця! Проте сподіваються, що святкуватимуть Різдво все ж таки удома…

фото: Іван Ясній
Нині чуємо чимало прогнозів, як далі розвиватимуться події, скільки ще перебуватимуть люди на Майдані. Брутальні силові дії проти мітингувальників ще більше згуртовують народ, допомагають йому самоорганізовуватися. 
Проте маємо розуміти, що в цей час усі ми – і ті, хто зараз мерзне на київському Майдані, зводить там барикади чи робить канапки, і ті, хто через різні причини залишився удома (поганий стан здоров’я, догляд дітей чи хворих, невідкладна робота), але думками, молитвами творить великий всеукраїнський Майдан – усі ми проходимо випробування. Перед усіма нами зараз постають питання: чи готові ми до того плану, який приготував для нас Господь, коли дав нам незалежність? Чи доросли до того, аби брати відповідальність на себе кожен за свою ділянку, на яку нині поставив нас Господь?
У ці дні ми часто чуємо словосполучення “громада Майдану”. Долучаючись до цієї громади фізично чи духовно, ми вчимося ставати Громадянами, вчимося поважати громадянські права свої та інших, захищати їх. “Ми маємо цей досвід, коли народ підвівся, а потім відступив від відповідальності, від ангажування, що дозволило малій групі осіб брати в руки керівництво державою. Сьогодні цей рух пропонує нову якість. Основна риса, присутня на громадянському рівні, – це відчуття, що ми стоїмо за певні принципи. Що люди на Майдані не тому, що підтримують одну партію чи політика, а тому, що підтримують нову Україну”, – зазначив у четвер на прес-конференції президент УКУ владика Борис Ґудзяк. 
Про це не раз у ці дні говорив і Блаженніший Любомир Гузар, закликаючи молитися не за перемогу, а за звершення того плану, який Бог має для нашого народу, наголошуючи на нашому обов’язку контро­лювати владу і не потурати їй, якщо вона не поводиться гідно. “Мені здається, що те, що зайняли один чи другий будинок, то ще дуже делікатно. Ще влада повинна Богу дякувати, що народ так поводиться. Я б не дивувався, якби били направо і наліво. Не кажу, що я б цього бажав чи радив, але я б не дивувався, бо знаю з історії інших народів, як вони реагують. Наші люди реагують ще дуже делікатно”, – певен він.
На Майдані з перших днів чимало священнослу­жителів. Священики моляться за всіх присутніх, за побитих, за ув’язнених, за мудрість для влади та за мирне вирішення напруженої ситуації
Але саме в цьому Блаженніший Любомир бачить духовну силу українського народу. Попри все наш народ залишається духовно сильним. “Влада пропадає, якщо не гідна свого людського покликання, зникає, і добре, що зникає. Дехто засуджує наш народ, мовляв, занадто лагідний, не є рішучим у своїх відповідях. Думаю, що це робить йому честь, люди відчувають, що не можна діяти понад міру”, – каже владика.

фото: Владислав Мусієнко
Це головне випробування. Як християни, розуміючи, що все в руках Божих, маємо довести, що ми гідні того дару незалежності, який Він нам дав. Довести не кров’ю, не рішучістю до боротьби, а своєю гідною поведінкою: не піддатися на провокації, не пустити в серце зло, не дати таким чином йому поширюватися. Як зазначив позавчора на одному з львівських телеканалів єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ Венедикт Алексійчук, ні влада, ні опозиція не мають чіткого плану, куди треба йти. Владика переконаний, що це цілковито Божий проект, тому саме Бог виведе нас із тієї кризи. 
На Майдані з перших днів чимало священнослу­жителів, які, як і мітингувальники, належать до різних українських Церков. Священики моляться за всіх присутніх, за побитих, за ув’язнених, за мудрість для влади та за мирне вирішення напруженої ситуації. Звершують літургії, співають молебні, пропові­дують Євангеліє (і словом, і ділом), ведуть духовні розмови не тільки з протестувальниками, а й із рядовими внутрішніх військ.
Під час прес-конференції владики Бориса Ґудзяка один священик УПЦ (КП) розповів, що в ніч на 30 листопада, коли “Беркут” уперше намагався розігнати учасників мітингу, на майдані Незалежності було чотири священики: він, два отці від УГКЦ та один від УАПЦ, якому дісталося від силовиків найбільше: били його по ногах до того часу, поки не впав.
Майдан став свідченням діяльного екуменізму в Україні: ніхто не питає, якої ти віри. Священики відправляють служби Божі, поважні владики виступають проти насилля та за утвердження правди і справедливості
Майдан став свідченням діяльного екуменізму в Україні: ніхто не питає, якої ти віри. Священики відправляють служби Божі, поважні владики виступають проти насилля та за утвердження правди і справедливості (за винятком деяких одіозних постатей). Люди пишуть на своїх сторінках у соціальних мережах про те, як відчували потребу в молитві, коли силовики пішли на штурм. Майдан змінює людей, допомагає віднайти те сутнісне, глибинне, навіть відновити віру, стосунки з Богом. Як написав на своїй сторінці у Фейсбуці отець Василь Рудейко, “Майдан – це найкращі реколекції, які я коли-небудь переживав. Людські долі – найкраще очищення для кожного, хто співчуває!”
Молитви тривають і на Майдані, і в храмах, і в домівках, і в серцях мільйонів українців. Від моменту здобуття Україною незалежності наш народ ще так не молився – навіть під час Помаранчевої революції! Люди відчули потребу молитися за свою державу, як мати відчуває потребу молитися за своїх дітей. Тож маємо надію, що ці молитви будуть нам на зцілення. І хоч усі хотіли б святкувати Різдво удома, з родиною, більшість мітингувальників рішуче налаштовані відзначати його на майдані, якщо до того часу не досягнуть перемоги справедливості. Вже навіть шопку поставили. І ялинка у них найкраща… 
Сподіваюся, що, відстоявши на Майдані, беручи участь у житті цієї самоврядної республіки, ми навчимося жити тими цінностями не тільки у час революційний, а й тоді, коли настане пора повертатися до щоденної праці, до щоденного свого служіння. Маю надію, що ці події стануть незворотними не тільки для майбутнього курсу нашої держави, а й для “курсу” нашого серця: не давати хабарів, не порушувати правил дорожнього руху, бачити ближнього не тільки у тому, хто стоїть поруч, але й по той бік барикади: дати йому папір під ноги, напоїти гарячим чаєм, почастувати канапкою… І напевно саме це – найбільша цінність, яку можемо сьогодні або здобути, або втратити надовго.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
2.9435 / 4.39MB / SQL:{query_count}