Європу рятував синьо-жовтий Змій

Та й Коновалець загинув тому, що не вірив йому

Та й Коновалець загинув тому, що не вірив йому

Звитяги прийдуть до українців тоді, коли вони дізнаються, що й серед них були переможці. Одного з них, генерал-хорунжого Армії УНР Всеволода Змієнка, вшановують 28 і 30 жовтня.

Свідчення учасників

15 серпня 1920 року він керував у званні полковника штабом 6-ї Січової стрілецької дивізії армії УНР, якою коман­дував полковник Марко Безручко й котра спільно з поляками врятувала під Замостям війська Речі Посполитої від оточення під Варшавою совєт­ською Першою кінною армією Будьонного. Лише завдяки
6-й Січовій вони здобули перемогу над більшовиками - "цуд над Вислов".

Глава британської дипмісії у Польщі д'Абернон назвав її "настільки ж важливою для усього світу за її наслідками в галузі культури, науки, релігії та політичного розвитку людства, як битви під Седаном і на Мар­ні", що відбулися в ході Першої світової. З його слів, "якби совєтські війська подолали опір польської армії й захопили Варшаву, то більшовизм поглинув би Центральну Європу, а, можливо, й увесь континент".

Адже глава Реввійськради більшовиків Троцький погрожував: "Червона армія іде назустріч європейському пролетаріату, який знає, що ця зустріч може відбутися лише над трупом білогвардійської Польщі".

Командувач совєтським Західним фронтом Тухачевський теж запевняв: "Якби перемогли на Віслі, то полум'я революції охопило б увесь європейський континент". А в польовому статуті Червоної армії він визнав, що її похід зламався під Замостям, де 1-ша кінна загрожувала тилам поляків, які відкинули Тухачевського.

Якби українці не зупинили її, то поляки потрапили б у кліщі. Адже глава їхньої держави Пілсудський визнав: "Усе здавалося мені похмурим і безнадійним. Єдиним просвітком на моєму горизонті була відсутність на тилах кінноти Будьонного".

Змінило б хід

Бо розцінював її як "грізну небезпеку, що зробила б марними усі зусилля" поляків. А історик Вишчельський уточнив: "Обрали надзвичайно ризикований варіант проведення битви. Під Варшаву стягнули практично усі війська зі Схід­ної Галичини й Люблінського воєводства. На першому етапі битви його оборона мала символічний характер. Коли б Червоній армії вда­лося організувати взаємодію Західного й Південно-Західного фронтів, то це повністю змінило б хід Варшавської битви. Та після боїв під Замостям 1-ша кінна Будьонного вже не могла вести наступальних дій".

Військовий радник Пілсуд­сь­кого, француз генерал Вейган теж визнав, що "ця операція затримала наступ корпусів Будьонного і дозволила нам належним чином провести бої в районі Варшави". Та й російський генерал Головін, викладаючи у французькій Вищій військовій школі, запевняв, що оборона Замостя від чисельнішого, аніж його захисники, ворога, і вдале маневрування в його тилу - безпрецедентні в історії воєн.

Тим паче, що протистояла йо­му не вся 6-та Січова - одна з її бригад була під Брестом. Але Безручкові й Змієнкові підпорядкували ще й польсь­кий полк та дві кінні сотні.

Отож під їхньою командою було 3400 вояків, три бронепотяги, 20 гармат і 100 кулеметів. А протистояли їм 14 тисяч будьонівців із 387 кулеметами, 72 гарматами, трьома бронепотягами та чотирма загонами бронеавтомобілів.

29 та 30 серпня українці й поляки відбили їхні атаки без пригод. Коли ж у ніч на 31 вересня ворог прорвав фронт на відтінку поляків, то відкинули його українці. Саме вони спорудили під Замостям неприступний для нього 18-кілометровий заслін з колючого дроту (подекуди - з чотирьох рядів), спланований Змієнком.

Замість епілогу

Відтак у жовтні 1920-го він і Безручко уже були генерал-хорунжими. Натомість від поль­ських нагород українці відмовилися. Бо спершу їм віддячили за порятунок Речі Посполитої... ув'язненням у таборах військовополонених та інтернованих як до, так і після оборони Замостя. Адже більшість вояків 6-ї Січової походила з окупованої поляками Галичини.

Щоправда, у 1921-му Піл­суд­­ський просив вибачення в українців за їхні поневіряння. Але цього вже не чули тисячі померлих у таборах від епідемій і голоду...

Змієнко тієї ж долі уник, мабуть, тому, що цей нащадок козацьких старшин народився (28 жовтня 1886 року) в життєрадісній Одесі, де закінчив юнкерське училище (а 1914-го - й академію Генштабу). Розпочавши Першу сві­тову командиром роти, був нагороджений у ході неї за мужність орденами святих Анни, Станіслава й Володимира та Георгіївським хрестом й званням підполковника та посадою начальника штабу дивізії.

На бік Української Народної Республіки перейшов, із його слів, "відчувши в собі глибинні чуття українця". Відтак був військовим комендантом Одеси й начальником штабу корпусу й командувачем східного фронту.

Очоливши в 1928-му роз­відсекцію Генштабу військового міністерства УНР в емігра­ції, попереджав лідера ОУН Євгена Коновальця, аби той уникав Валюха - чекіста Судоплатова. Але Коновалець продовжував довіряти Валюху.

А той подарував йому 23 травня 1938 року вибуховий пристрій, вмонтований у коробку з цукерками. Тож цілком можливо, що невипадковою була й смерть Змієнка (30 жовт­ня 1938-го у Варшаві).

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.3257 / 4.4MB / SQL:{query_count}