Воістину легендарна ЗУНР

Дві версії Листопадового Чину

Дві версії Листопадового Чину

lviv-1918.jpg

Версія традиційна

За першою з них - тради­ційною - Західно-Українська Народна Республіка так і залишилася б нереалізованим проектом, якби не сотник січових стрільців і керівник Центрального військового комітету (далі - ЦВК), а згодом - ще й державний секретар (так іменували в ЗУНР міністрів) вій­ськових справ ЗУНР Дмитро Вітовський. Бо саме він наполіг 30 жовтня 1918 року, аби керівництво Української національної ради (далі - УНРада) погодилося на переворот, а не дочікувалося зі столиці Австро-Угорської імперії кур'єра з наказом намісникові в Галичині передати владу українцям.

 

vitovsky.jpg
Дмитро Вітовський

Той наказ австро-угорський уряд обіцяв надіслати після проголошення цісарем Карлом І очолюваної ним держави федерацією. Запевнення ж Вітов­ського переповів член ЦВК Богдан Гнатевич: "Австрійський уряд зацитькував укра­їнців, щоб виграти на часі й добалакатися з поляками, а передати владу українцям і не думав. 27 жовтня виїхав до Варшави представник австрійського уряду з інструкцією заявити польській Регенційній Раді, що Австрія, мовляв, від­дає Поль­щі цілу Галичину з умовою, що поляки покличуть цісаря Карла на польський королівський престол".

Шальки на користь перевороту у Львові перехилили звіст­­ки про те, що присвоєння поляками Східної Галичини призначене ними уже на 1 листопада. Тому керівництво УНРади погодилося з Вітовським, попри те, що йому підпорядковувалися тоді лише приблизно 60 офіцерів та 1400 вояків-українців австрійського гарнізону Львова.

Версія альтернативна

Натомість державний секретар внутрішніх справ ЗУНР Лонгин Цегельський виклав іншу версію тих подій. Він стверджував, що УНРада призначила Вітовського лише формальним керівником як ЦВК, так і повстання, аби нейтралізувати спробу січовиків проголосити на Наддніпрянщині... королівство.

Очолити його нібито мав полковий командир стрільців - ерцгерцог Вільгельм Габсбург, який підписувався під україномовними віршами як Василь Вишиваний. Щоправда, монархічні наміри стрільців зауважив лише Цегельський. Причому - попри його ж нарікання на те, що під час перебування на Наддністрянщині січовики "заразилися революційністю".

longyn_cehelskyj.jpg

Лонгин Цегельський

Цегельський запевняє також, що керівники УНРади збиралися розпочати повстання у Галичині до наполягань на ньому Вітовського. Мовляв, ще у серпні 1918-го створили таємний комітет, який об'єднав українців з австрійських війсь­кових частин у систему під­пільних організацій.

Очолив його, зі слів Цегель­ського, поручник Петро Бубела (згодом - заступник держсекретаря військових справ ЗУНР). Саме він і його поміч­ники Людомир Огоновський та Дмитро Паліїв, як стверджує Цегельський, організували переворот у Галичині.

Розробивши його ретельний план, вони розіслали таємні накази в усі гарнізони на Наддністрянщині й створили у Львові для координації їхніх зусиль штаб повстання - ЦВК. Входили до нього й офіцери австрійської армії Богдан Гнатевич, Сень Горук, Осип Кузьма, Іван Рудницький, Володимир Старосольський та інші. За даними Цегельського, про за­кінчення підготовки до перевороту Бубела доповів керівництву УНРади 25 жовтня 1918 року - за чотири дні до приїзду Вітовського до Львова.

Спільний знаменник

Вочевидь, у суперечці між Цегельським і тими, з ким він полемізує, істина - посередині. Тобто аргументи учасників цієї дискусії зводяться до наступного спільного знаменника - творцями перевороту у Львові були як рядові члени ЦВК, так і його керівник Ві­товський.

Бо і він без попередньої роботи своїх підлеглих по ЦВК блискучої перемоги, звісно, не здобув би, і внесок членів комі­тету пропав би, якби їхній керівник не наполіг розпочати повстання саме 1 листопада 1918 року. Як визнав в "Історії Українського війська" Гнатевич, напередодні повстання не лише у керівництва УНРади, а й у членів ЦВК "виринув сумнів, чи перебрати владу вдасться". Однак, зі слів Гнатевича, саме "Вітовський не допустив до дискусії на цю тему й заявив, що в год. 4 ранку 1 листопада відділи мають приступити до виконання поставленого їм завдання".

До слова, й Цегельський зіз­нався у своїх спогадах у тому, що напередодні повстання саме він радив дочекатися з Відня урядового кур'єра з наказом намісникові в Галичині Карло Гуйну передати владу українцям. Однак, зі слів Цегельського, Вітовський наполіг повстати саме
1 лис­топада.

Окрім того, той ще до свого приїзду до Львова надіслав у столицю Галичини своїх соратників-січовиків, які, зі слів Гнатевича, й скерували роботу ЦВК у необхідне русло. Останній засвідчив в "Історії Українського війська": "Ніхто, і самі змовники, як це виявляється з їх спогадів, і не думали, що все це прийде так дуже незабаром, ще перед зимою. Це й було причиною, що Коміса­ріят працював у першій половині жовтня доволі пиняво й безсистемно. Щойно в другій половині жовтня з приходом представників УСС (українських січових стрільців - "Пошта".) завдяки організаційному референтові, підхорунжому Д. Палієву, праця пішла жвавіше та поширилася на провінцію..."

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9586 / 4.41MB / SQL:{query_count}