Жіноче обличчя трудової міграції

Серед головних причин виїзду українок на роботу за кордон – низька заробітна плата, непорозуміння і насильство в сім’ї

Серед головних причин виїзду українок на роботу за кордон – низька заробітна плата, непорозуміння і насильство в сім’ї

Заробітчани, мігранти, гастарбайтери…Ці слова доводиться часто чути в розмовах українців. Шукати кращої долі на чужині наших співвітчизників спонукає економічна ситуація в країні, безробіття, а також насильство та проблеми в сім’ї. Хтось їде на високооплачувану роботу, проте гарує за копійки, хтось подається на рік, а залишається назавжди… Як у першому, так і в другому випадках більшість людей випробовують свої родини на міцність. Ціною придбання житла на зароблені важкою працею євро, фунти чи долари може стати сама родина, а за можливість модно одягатися або вчитися коштом батьків діти заробітчан часто розплачуються зруйнованими долями…

Наші жінки у світі

В українських офіційних та неофіційних джерелах можна знайти різні дані щодо кількості трудових мігрантів, які впродовж останніх років виїхали на роботу за кордон. Підрахунок ускладнює ще й те, що більшість із них виїздить нелегально. Достеменно відомо: більшість українців, які живуть і працюють на чужині, – жінки. Тож можна з упевненістю казати, що міграція в Україні має жіноче обличчя. Якщо раніше жінка виїжджала з України як дружина, коханка чи подруга, то нині – як самостійний суб’єкт.

Зі слів молодшого нау­кового співробітника Інституту народознавства НАН України, керівника проектів в Комісії УГКЦ у справах мігрантів, головного редактора міграційного порталу “Навігатор”, дослідниці жіночої міграції в Італії Світлани Одинець, у пошуках кращої долі Україну вже залишили від 2-3 до 4,5 млн осіб.

“Найбільше наших жінок сьогодні в Італії (понад 80%). За даними Національного інституту статистики цієї країни, там проживає і працює більш ніж 220 тисяч українок, – розповідає Світлана Одинець. – На другому місці –

Греція (70%). На третьому –Польща (майже 67%)”. До речі, 57,4% мігрантів – жителі Західного регіону.

Жіноча мобільність

З кожним роком роль жінки в сучасному світі невпинно зростає: крім того що вона береже сім’ю, виношує під серцем дитину та піклується про її добробут, то ще й прибирає чужі помешкання, доглядає хворих дідусів та варить їсти бабусям. Досить часто, аби покращити фінансове становище своєї сім’ї, на заробітки виїжджають не лише представниці середнього класу, але й державні службовці, викладачі, навіть представниці наукової інтелігенції. Як розповіла Світлана Одинець, вищу освіту зараз має кожна п’ята мігрантка.

КОМЕНТАР
Марія Люсак, головний позаштатний психіатр департаменту охорони здоров'я Львівської облдержадміністрації:
- Розлука з батьками - це завжди великий стрес для дітей незалежно від того, якого вони віку - зовсім малі чи вже підлітки. Розрив між мамою та дитиною, який триває до чотирьох років, взагалі небажаний, адже втрачається родинний зв'язок. Не має значення, хто поїхав за кордон - мама чи тато, дитина все одно почувається обділеною, навіть обкраденою любов'ю. Окрім стресу, в її свідомості руйнується модель сім'ї. Вона може подумати, що така ситуація цілком нормальна, і в подальшому це може відобразитися на плануванні нею власної сім'ї.Якщо на заробітки виїхали і тато, і мама, то їхні діти частіше підпадають під негативний вплив вулиці, в них знижується успішність у школі, погіршується сон, з'являється тривога, депресія. Коли таких дітей запитати, чи хочуть вони, аби їхні батьки були з ними, вони однозначно скажуть "так", незважаючи на те, що ті присилають їм гроші, що вони можуть дозволити собі купити те, чого раніше не мали.Багато сімей, які пережили чи й досі переживають розрив, потребують консультацій психологів або психотерапевтів, проте звертатися до них не поспішають. Приходять уже тоді, коли в дитини виникли явні проблеми: виражені симптоми нервового виснаження, навіть спроба самогубства. Тому, аби цього не сталося, виїжджати за кордон потрібно цілою сім'єю. Якщо ж це неможливо, при перших тривожних симптомах, що з'являються у дітей, батькам варто негайно вертати додому і йти до лікарів.

Серед основних причин, через які українські жінки подаються за кордон, є далеко не безробіття. Так, за даними дослідниці жіночої міграції, українки їдуть туди через низьку зарплату, неможливість оплатити освіту дітям, купити помешкання чи зробити ремонт у квартирі. Паралельно з економічним чинником важливу роль відіграють і соціально-психологічні умови в родині.

Проте й це далеко не все. Зі слів голови Західноукраїнського центру “Жіночі перспективи” Любові Максимович, ще однією причиною втечі жінки за кордон  є насильство в сім’ї. “Звичайно, погіршення умов праці, безробіття, нестача коштів для потреб родини є важливими причинами пошуку кращих заробітків. Проте дуже гостро стоїть і проблема насильства в сім’ї – жінки цього не витримують і просто втікають. Особливо ця проблема стосується жінок із районних центрів та сіл”.

Пастка для шлюбу

Від’їзд жінок на чужину з метою заробітку має серйозні соціально-культурні наслідки як для них самих, так і для їхній сімей.

Родинне життя “на дві країни” спочатку видається цілком можливим, проте реальність інша. Досить часто можна почути історії, як після повернення додому жінки дізнавалися, що їхній шлюб давно розпався, бо чоловіки знайшли інших дружин, про що заробітчанки навіть не здогадувалися. Нерідко з’ясовувалося, що за час роботи на чужині вони втратили не лише статус дружини, але й матері, оскільки їхні колишні чоловіки позбавили їх батьківських прав. Створюють нові сім’ї й самі заробітчанки…

“Міграція дуже часто стає причиною розлучення (70-80% випадків), – каже Любов Максимович. – Наприклад, якщо за кордон поїхала дружина, а чоловік залишився в Україні, то для молодої сім’ї досить року розлуки, щоби зруйнуватися. Тих, хто в шлюбі довше, вистачає зазвичай на два-три роки розлуки”.

Причинами розлучень, зі слів співрозмовниці, є зміна поведінки людей: ті, хто хоч раз побував за кордоном, не бажають повертатися на батьківщину, бо в них перемінився світогляд. 

ДО ТЕМИ

“Має бути велика довіра і розуміння…”

 Тарас Когут, протоєрей, духівник УКУ, настоятель громади УГКЦ в Афінах у 2009 – 2012 роках, –про трудових мігрантів, їхнє життя і проблеми в родинах

– Чи ж таке солодке життя на чужині, як нам видається?

– Гірке, дуже гірке. Там людина багато переосмислює, нерідко приходить і до пізнання віри. Особливо на початках стикається з безліччю проблем. Там інший побут, культура, кулінарія, звичаї… 

– Відомо, що нерідко це позначається на родинах, потерпають діти. Як це переживають там?

– Відстань ще нікого не зближувала. Часто з’являється відчуття “банкомата”: тато чи мама, які виїхали, мають завдання надсилати гроші. Раніше був дуже великий брак спілкування. Тепер ситуація дещо змінилася: багато хто вже виробив документи, може частіше відвідувати родину. Допомагають і технічні засоби – телефон, скайп.

– Якою мірою вони можуть компенсувати брак спілкування?

– Великою, але не повною. До комп’ютера не притулишся, телефон тебе не обніме… Але й до Святої вечері можна сісти з мамою через скайп. Так і є в сім’ях. Раніше телефонувати було дорого. Жінки їхали, аби заробити, тому економили. Але залишаються інші проблеми. Насамперед гендерна підміна: мама виконує роль тата, тато – мами не завжди адекватно, бо цілком замінити одне одного вони не можуть, якби не старалися.

– Чи є такі, що шкодують про свій вибір?

– Так, і їх багато. Люди переосмислюють своє життя, свій від’їзд, але часто вже не мають можливості щось змінити, дістають ностальгію, особливо на свята – Пасху чи Різдво, плачуть… Тому ми старалися ці свята відзначати разом на парафії, аби ніхто не залишався в такі дні сам. Дуже важливим для нас був День матері, можливо, найбільший празник на парафії. Часто з України приїжджали дитячі колективи, діти нашої школи старалися гарно виступити. Якщо зазвичай в неділі сходилося 300 – 400 людей, то на Свято матері – три-чотири тисячі. Багато людей приходило й на інші заходи національного характеру біля пам’ятника Шевченку, зокрема й у день пам’яті Голодомору.

– Часто виїзд за кордон є наслідком непорозуміння в родині. Чи можна в такий спосіб вирішити цю проблему?

– Таким чином її можна лише загострити, навіть спричинитися до цілковитого  краху сім’ї. В родині має бути дуже глибоке розуміння і взаємна згода на такий крок. Чоловік, який залишається тут, в Україні, має мати велику довіру, розуміння, чому так сталося, і в міру можливостей замінити маму: прибирати, прасувати, варити, а ще – самостійно мислити, бо часто друзі вміють так “пожартувати”, такого накрутити…

– Як пояснити такий крок дітям?

– Економічні причини не можуть бути підставою того, аби мати малолітньої дитини чи тої, що досягла перехідного віку, їхала на заробітки. Це неприпустимо! Дитина хоче спілкування, материнської опіки, тепла. Батько того не дасть. Всіх грошей не заробиш і не все ними вирішиш. Батьки потім нарікають, що діти їх не визнають. Там вони нікому не потрібні і вдома нікому не потрібні… Часто мама приїжджає і починає “наводити порядок”, усіх вчити, виховувати, ще більше поглиблюючи конфлікт у родині. І діти, які так на неї чекали, тепер чекають, коли ж вона нарешті поїде. 

– На що треба звернути увагу тим, хто наважується на такий крок?

– Найкращий варіант, як є така потреба, їхати всією родиною. Так важче влаштуватися, менший економічний прорив, але це допоможе уникнути багатьох проблем. Має бути велике розуміння і довіра. Людина повинна добре усвідомлювати, на що йде. Вивчити мову, історію, культуру, побут, звичаї, кулінарію того краю, куди збирається їхати. Має прийняти ті обставини, в яких їй доведеться жити і працювати, можливо, і щось перейняти для себе. Якщо їдеш доглядати хворих чи немічних, варто пройти якийсь курс, як правильно доглядати за хворим і що треба знати для цього. Належить розуміти психологію старшої людини, чого вона вимагатиме, бути готовим встати уночі разів десять тощо.
Розмовляла Ольга Хворостовська
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7027 / 4.19MB / SQL:{query_count}