Мільйон євро за кожного вбитого

Італія вимагає від Німеччини компенсації за жертв Другої світової війни

Італія вимагає від Німеччини компенсації за жертв Другої світової війни

Родичі жертв розправи, яку німецькі солдати-парашутисти під час Другої світової війни влаштували в італійському міс­течку Чівітелла, вимагають від Німеччини компенсації: два мільйони євро за двох убитих італійців. Верховний касаційний суд Італії вже задовольнив позов і зобов'язав ФРН виплатити компенсації.

ochevidec.net.jpg

Німці, щоправда, відразу заявили, що не заплатять жодної копійки. Адже 29 червня 1944 року нацисти розстріляли понад дві тисячі мирних жителів Чівітелли, тож компенсацій можуть вимагати й інші нащадки загиблих.  Німецька влада навідріз відмовляється виконувати постанову італійського суду, мовляв, усі належні репарації за злочини нацизму (40 мільярдів лір відповідно до Боннського договору 1961 року) вона вже виплатила Італії і, згідно з положеннями міжнародного права, захищена від судових переслідувань такого кшталту. Натомість італійські позивачі погрожують арештом німецької власності в Італії. Принагідно нагадаємо, що проб­лема компенсаційних виплат жертвам фашизму торкнулася й України. За документальними свідченнями, з майже восьми мільйонів примусових працівників, яких використовувала фашистська Німеччина під час Другої світової війни, близько трьох мільйонів вивезли саме з території України. З одного боку, Німеччина виплатила компенсації українським остарбайтерам: всі 468 тисяч  претендентів на відшкодування отримали свою долю від виділеної суми -  400 мільйонів ні­мецьких марок (у середньому по 600 марок на кожного). Однак, видавали компенсації з великими труднощами. По-перше, вже із самого початку, коли заговорили про виплату компенсацій, ситуацію ускладнило те, що у повоєнні часи уряд СРСР відмовився від будь-яких виплат з боку Німеччини. По-друге, вже безпосередньо під час здійснення компенса­ційних виплат зростало невдоволення жертв нацизму одержаними сумами, які були значно меншими, ніж ті, які одержали у післявоєнні роки примусові працівники із західних країн (загалом - 120 мільярдів німецьких марок). По-третє, не всі постраждалі дочекалися виплат: якщо особа померла до 15 лютого 2000 року, її нащадки не отримували компенсації. По-четверте, щоразу з'являлись нові претенденти на гроші, отож  суми виплат постійно зменшувались. По-п'яте, грошей не отримали декілька категорій громадян, котрі примусово працювали на Третій райх: (діти до 12 років, вивезені разом із батьками, яких нацисти змусили працювати; народжені в неволі; військовополонені - в'язні концтаборів, котрі не просто там перебували, а й тяжко трудилися; цивільні громадяни - в'язні концтаборів, розміщених на території України, що теж працювали на примусових роботах.

З виплатами цих грошових компенсацій пов'язана ще одна прикра історія. Громадськість, особливо ті, хто мав якийсь стосунок до німецьких грошей, добре пам'ятає скандал навколо АТ "Градобанк" та арешт його голови - народного депутата України Віктора Жердицького. Нагадаємо, що в 2000 році Жердицького заареш­тували в Німеччині за звинуваченням у нецільовому використанні коштів, що призначалися для виплат українським остарбайтерам. Виплати здійс­ню­вались саме через його банківську структуру. Одночасно кримінальну справу проти нього порушили і в Україні, проте Німеччина відмовила в екстрадиції. Деякі політологи припускали, що арешт Жердицького підлаштували певні сили в Україні для того, щоби дискредитувати Віктора Ющенка (Жердицький був одним із членів так званої команди Вадима Гетьмана, куди  входив і тодішній прем'єр-мі­ністр). За іншою версією, метою цього арешту була дискредитація правоцентристів. На користь цієї версії спрацьовує той факт, що часто поруч з іменем головного винуватця в українській пресі згадувалось і прізвище Віктора Пинзеника. Натомість відомий політолог Кость Бондаренко вважає, що в Україні Жердицького ніхто не "замовляв", його справу "від і до" розробили самі німці. Річ у тім, що у той час в Німеччині під тиском єврейської спільноти прийняли новий закон про компенсацію громадянам колишнього Радянського Союзу, згідно з яким Німеччина мала би виплачувати колишнім в'язням тюрем і таборів значно більші суми, ніж ті, які вона планувала. Арешт Жердицького дав підстави ні­мецькій стороні відмовитися від надання додаткових кош­тів.

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
8.4702 / 4.1MB / SQL:{query_count}