“Заарештований і загинув за невідомих обставин…”

Минуло 70 років з дня трагічної смерті у радянській в'язниці українського письменника, культурно-просвітницького та громадського діяча Гната Хоткевича (Галайди)

Минуло 70 років з дня трагічної смерті у радянській в'язниці українського письменника, культурно-просвітницького та громадського діяча Гната Хоткевича (Галайди)

kozak.jpgСьогодні ми публікуємо та коментуємо листи, звернення та заяви дружини Гната Хоткевича - Платоніди Володимирівни Хоткевич до різних інстанцій та політичних і державних діячів Української РСР та СРСР з метою з'ясування місця перебування та подальшої  долі українського письменника після його арешту (1938 р.) радянським режимом. Документи наводяться мовою оригіналу. Йдеться також про працю Гната Хоткевича в Галичині та його спадщину.

До Лаврентія Берії

Отже, першу таку заяву Платоніда Володимирівна адресувала тодішньому наркому внут­рішніх справ СРСР Л. П. Бе­рії. У ній, зокрема, йшлося: "Прошу Вас дать указание соответствующим органам в том, чтобы мне была дана исчерпывающая справка, жив ли в данный момент мой муж Хоткевич, отец моих детей, где он находится, разрешить переслать прилагаемое при сем письмо и мне получить от мужа доверенность на право продажи дома и получения денег по ряду учреждений и сберкассы.

Беспокою Вас своей прось­бой, т. к. во время ареста и обрабатывания мужа в Харькове мне на неоднократные заявления о разрешении свидания и выдачи доверенности было отказано. Мне крайне необходимо продать дом..., владельцем которого является мой муж, я не могу этого оформить без доверенности.

Прошу Вас не отказать мне в моей просьбе и в дальнейшем и детям, и мне пребывать с мужем, т. к. он нуждается в нашей моральной поддержке..."

Бачимо, що арештували Гната Хоткевича без будь-якого оголошення його вини з боку судових інституцій радянського режиму. Відтак дружина та діти нічого не знали про його місце перебування в ув'язненні. А серцем відчувши родинну катастрофу, Платоніда Володимирівна вирішила продати сімейний будинок, аби мати гроші на прожиття та можливу матеріальну допомогу арештованому чоловікові й батькові дітей. Це ж стосувалося необ­хідності отримати певний гонорар для Гната Мартиновича із різних установ, що можливо було тільки за умови отримання від чоловіка відповідного доручення.      

До начальника колонії

Уже з наступного матеріалу бачимо, що Платоніда Володимирівна не отримала офіційної відповіді на свою заяву. Та все ж таки якимось чином їй вдалося віднайти бодай скупу інформацію про ймовірне місце перебування чоловіка в одній із радянських колоній народного комісаріату внут­рішніх справ. Це підтверджує її заява до відповідного начальника однієї з них. Подаємо текст заяви: "По наведении мною официальных справок, мне известно, что мой муж Игнатий Мартынович Хоткевич, украинский писатель (род. в 1877 г.), был препровожден во вверенный Вам лагерь. Убедительно прошу Вас сообщить мне, жив ли мой муж, находится в данное время во вверенном Вам лагере, а если его нет, то прошу сообщить - куда и когда он препровожден, адреса близ лежащих лагерей, их место пребывания". До речі, заяву датовано аж 28 березня 1941 р. (!). Отже, пошуки хоча б якоїсь достовірної інформації про Гната Мартиновича Платоніда Володимирівна вела вже два роки. Та й вони, на жаль, не да­ли бажаного результату.

До Олександра Корнійчука

А двома днями раніше того ж року Платоніда Володими­рівна пише заяву депутатові Верховних Рад СРСР та УРСР Олександрові Євдокимовичу Корнійчуку. В ній, зокрема, йдеться: "Прошу Вас, як депутата,  підняти перед від­повідними державними органами клопотання про перегляд справи українського письменника Гната Хоткевича, арештованого в м. Харкові 23 лютого 1938 р. без пред'явлення йому обвинувачень, засудженого на 10 років суворої ізоляції.

У 1905 р. Хоткевич приймав активну участь в революції. У 1917 р. повернувся із висилки (упродовж 1916 - 1917 рр. перебував за межами України, а саме - у Воронежі - С. Б.); до моменту арешту ніяким репресіям не підлягав. Дуже добре був відомий органам НКВД. Весь час працював у ВУЗах.

У 1937 р. минуло 40 років літературно-наукової діяльності. В архіві Хоткевича є біля 25-ти виготовлених до друку робіт художніх та наукових. Прошу не відмовити в моєму проханні, причина арешту мені незрозуміла. Місце перебування мені невідомо".            

До Павла Тичини

 І, нарешті, маємо ще один лист Платоніди Володимирівни - тепер до Павла Григоровича Тичини. Ось його текст: "З огляду на загальний стан здоров'я, інвалідність, повну фізичну безпомічність після катастрофи на станції Жовтневій від поїзда і зріст (62 р.) Гната Хоткевича, мною порушено клопотання перед Верховною Прокуратурою СРСР про перегляд в особливому порядку справи Хоткевича, заарештованого органами держбезпеки по Харківській області 23 лютого 1938 р.

Заслуги перед революцією, в минулому 40 років літературно-громадської та педагогічної діяльності. Останні десять років на студіювання і досконале вивчення Шевченка, в результаті чого з'явився роман у біографічно-художній формі, який яскраво відображає життя Шевченка (50 арк.) і роман для юнацтва на 20 арк., який мав бути надрукованим до ювілею Держвидавом, дають мені право просити Вас, як депутата Верховної Ради, підтримати моє прохання перед Верховним прокурором СРСР.

Вам відомі роботи, що знаходяться зараз в Інституті літератури, як і постать Хоткевича. Роботи ці були загублені кілька років тому при керівництві людей, які шкодили, і автор не міг добитися нічого. Тепер мені відомо, що вони знайдені, прошу Вас сказати про ці роботи своє слово, про наукове їх значення і вартості взагалі.

Де зараз Хоткевич, я не знаю, але в Харкові нема. 3 лютого я мала офіційну справку і остаточну з Прокуратури, що Хоткевича засуджено на 10 років заслання. Це все одно, що на все життя, бо може всього Хоткевичу залишилося жити 10 років!

Після того, як у відповідь на лист Хоткевича до тов. Сталіна секретаріат ЦК ВКП(б) Москви розпорядився негайно розглянути справу Хоткевича, по лінії мистецтва приступити до видання й ознайомлення з творами Хоткевича музичними і художніми, подати йому персональну пенсію місцевого значення, дати грошову допомогу і можливість підтримати здоров'я, а причина арешту мені зовсім незрозуміла. По лінії мистецтва було дещо зроблено і Хоткевич подав матеріали до відділу мистецтв при Совнаркомі. Я знала Хоткевича як чесного і порядного громадянина. З ним прожито 16 років. І за ці 16 років я знала Хоткевича, як мужа, батька моїх дітей. Людині зосталося тільки доживати віку і хотів він від життя наостанку тільки встигнути скінчити розпочату роботу над Шевченком і поставити на ноги хоч старшого з молодших дітей (мабуть, йдеться про сина Володимира, майбутнього фізика, члена-кореспондента АН УРСР, працював у галузі надпровідності та низькотемпературної металофізики, упродовж 1966-1975 рр. був ректором Харківського університету - С. Б.) і милуватися зі своєї талановитої дочки Галі.

 Вставав о 6 ранку, лягав десь об 11.15 і сідав за свій робочий стіл, аби встати, коли покличуть їсти. І так з дня в день, особливо останні 10 літ життя у висилку, йому бракувало музики театру в умовах життя провінції, але осталося так мало жити і ще так багато зробити, що людина відмовлялася від усього і тільки писала часом по друкованому аркушу в день. А тепер мені сказано, що він "совершил преступление и понес наказание", а діти більше не побачать батька.

Коли він міг щось зробити, коли його життя було у мене на очах за столом. І чому скільки я його знаю, він мав тільки один костюм і одну пару черевиків. І вже коли все це не держалося купи, тоді він відважувався робити нове.

Я звикла до мислі, що Радян­ська Влада, наказуючи винних, і виправляє, і виховує, і люди, що помилилися - вертали чесними робітниками. А людині 62 роки. І мені здається, що така людина, як Хоткевич, потребує меншої кари.

Я прошу розглянути справу ще раз і коли представник Верховної Ради мені скаже, що засуджено правильно і повороту нема цій людині в життя, тоді я це сприйму, як факт і погоджуся з тим, що Хоткевич винен і повинен бути наказаний. Думаю, що Ви не відмовите мені в проханні".

Отже, і цей документ дає нам підставу ствердити, що Платоніда Володимирівна, діти так і не дізналися про справжні причини арешту свого чоловіка і батька - Гната Мартиновича Хоткевича, а також про його долю після вимушеної розлуки з ними. Вона була навіть готова сприйняти будь-яке офіційне повідомлення про нього, але тодішній режим боявся самого факту розголошення фізичної розправи над людиною. Нарешті (через два роки прохань, сліз, переживань), у відповідь прозвучало тільки сухе офіційне повідомлення радянського чиновника. Разом з тим бачимо, в яких надзвичайно скромних (якщо не сказати просто жахливих) умовах жив і працював у роки радян­ської влади Гнат Хоткевич.

Правду знайдемо в "Енциклопедії Українознавства" (т. 10): Гнат Хоткевич "був заарештований і загинув за невідомих обставин. По смерті Сталіна його реабілітовано й видано "Твори в двох томах" (1966)".

У Галичині

Цитовані тексти листів та заяв запозичені від п. Валерія Москаленка - головного режисера Львівського палацу культури ім. Гната Хоткевича. До речі, саме в цьому Палаці завдяки активній пошуковій праці п. Валерія вже чимало років діє постійна виставка матеріалів та архівних документів, що яскраво відтворюють життя та багатогранну діяльність українського письменника, редактора, перекладача, критика, мистецт­вознавця, інженера, педагога, суспільного діяча та музиканта - Гната Мартиновича Хоткевича (Галайди). Упродовж 1906-1912 рр. Гнат Хоткевич працював у Галичині. Спочатку він оселився у Львові, а потім у Криворівні; об'їхав із концертами українських народних пісень у супроводі бандури усю Галичину й Буковину; 1909 р. заснував у с. Красноїлля Гуцульський театр. До речі, й свою літературну діяльність (1897 р.) він започаткував у львівському журналі "Зоря" (оповідання "Грузинка"). Гуцульське життя Хоткевич від­творив у низці оповідань - "Гуцульські образки", романтичній повісті "Камінна душа", п'єсах "Довбуш",  "Гуцульський рік", "Непросте", які спеціально написав для Гуцульського театру. Цікаве дослідження Хоткевич зробив стосовно народного й середньовіч­ного театру в Галичині. Повернувшись у Харків (1912 р.), Гнат Хоткевич часто виступав із лекціями перед місцевим населенням (Харків, Охтирка, Вовчанськ, Куп'янськ, Валки) про Галичину, галицькі колядки, галицькі народні пісні, під його орудою їх співав на Слобожанщині Харківський народний хор.

2222.jpg

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
12.6208 / 4.19MB / SQL:{query_count}