У Куликовській битві переміг бібрчанин, а насправді у ній програла Україна

День воїнської слави Росії приурочено до її ганьби

День воїнської слави Росії приурочено до її ганьби

kulikovska_bytva_2.jpg  

Не тих били

Гортаючи електронні сторінки московських ЗМІ, автор цих рядків дізнався, що "День воїнської слави Росії" приурочено до Куликовської битви, в якій 21 вересня 1380 року Моск­ва нібито розпочала своє звіль­нення з-під Золотої Орди. Насправді ж усе було навпаки - Москва здобула тоді не славу, а ганьбу.

Бо 1373 року Велике князівство Литовське, Руське й Жемайтійське (далі - ВКЛ), де 9/10 населення були українцями й білорусами, скориставшись чварами в Орді між ханом Тохтамишем та його воєводою Мамаєм, вирвало з-під влади татар ще й Московію. У літописі ВКЛ про це сказано: "Ольгерд (то­дішній глава ВКЛ - "Пошта") увійшов із боярами литовськими в Кремль, ударив списом на пам'ять Москві".

Та позаяк глави ВКЛ часто міняли багатьох князів на своїх родичів, їхній московський "ко­лега за фахом" Дмітрій прагнув уникнути цього ж, повернувшись до складу Орди. Тож коли Мамай навзаєм за допомогу Ягайла (сина Ольгерда) пообіцяв йому не повертати Орді Москву, Дмітрій підтримав Тохтамиша.

Російський історик Лєв Гу­мільов зауважив із цього приводу, що якби Дмітрій позбувався татарського іга, то залишив би Мамая наодинці з Тохтамишем, аби послабили один одного. Але склалися такі, зі слів Гумільова, "коаліції: химерна держава Мамая, Генуя і Велике князівство Литовське, тобто Захід, і блок Москви з Ордою".

Якби Дмітрій зазнав поразки, то ВКЛ не мало б потреби в унії з Польщею. А Московія навряд чи перетворилася б на Російську імперію.

Тому насправді поразки у Куликовській битві зазнали литовці, українці й білоруси. А могли б здобути перемогу, бо поспішаючи на Куликове поле на чолі з Ягайлом на допомогу Мамаю, запізнилися лише на день.

Дмітрій, аби уникнути у разі невдачі особистої відповідальності, навіть брав участь у тій битві не в князівських обладунках, а у звичайних, і не на чолі свого війська, а серед простих вояків. Та ще на початку битви його нібито оглушило дерево, яке впало на нього, й не приходив до тями аж до її завершення.

А розгромом Мамая керував шурин і тезко Дмітрія - Боброк-Волинський-Коріатович. В історію Росії він увійшов як "масковскій ваєвода Дмітрій Баброк-Валинскій", насправді ж це був литовсько-руський князь Дмитро Коріатович із Бібрки (тому й Боброк), який опинився на боці Москви, бо глави ВКЛ міняли багатьох князів на своїх родичів.

Це він розіставив на Куликовому полі московитів і 7000 вихідців із ВКЛ. Зокрема українців, яких, утім, тоді було немало й у війську... Мамая. У вирішальний момент саме ці 7000 на чолі з Коріатовичем і вдарили по Мамаю із засідки, прогнавши його з поля бою. Але про вирішальну роль у тій перемозі наших земляків-"маврів", яких московити  використали й забули, російські історики не згадують.

 "Лекція для колгоспників"

Приховують вони й те, що це була перемога не над Ордою, у складі якої Московія залишилася ще на століття, а над Мамаєм. Бо той зрікся Московії на користь ВКЛ, яке 1373 року тимчасово відібрало її у Орди.

Російські історики запевняють натомість, що ця битва стала поворотним пунктом в іс­торії, бо у ній найближчі сусіди Москви, згуртувавшись навколо неї й "переламавши хребет Орді", нібито розпочали своє "визволення з-під її іга". Однак це нагадує відомий анекдот про "лекцію для колгоспників", у якій слухачам демонстрували два черепи Олександра Македонського - маленького і великого.

Бо якщо 1380 року Орді "переламали хребет", то чому це було лише початком "визволення з-під татарського іга", а не його завершенням? Навіть московський дослідник Алєксандр Широкорад глузував із цього приводу: "Чи могла держава з "перебитим хребтом" примусити Русь ще 100 років платити данину?"

Щобільше - коли 1382 року москвичі прогнали свого "визволителя від татар" Дмітрія до Костроми й знову підпорядкувалися князю з ВКЛ на ймення Остів, то на прохання офі­цій­ного "героя Куликовської битви" його виручив... глава Золотої Орди Тохтамиш. Цей правитель держави, якій Дміт­рій нібито "зламав хребет", придушив повстання москвичів і повернув трон у ній князю, якого вони скривдили.

А якби той і справді "визволяв" Московію "з-під татарського іга" й "ламав хребет" Орді, то чи поспішав би йому на допомогу Тохтамиш?.. Та позаяк російські історики намагаються довести протилежне, то у їхніх співвітчизників внаслідок такої нісенітниці суцільна "каша в голові".

Навіть на запитання про те, коли ж відбулася Куликовська битва, не зуміли дати відповіді аж... 63% росіян, яких опитали співробітники московського фонду "Общественное мнение". І тільки кожен п'ятий його респондент назвав ту битву "великою", лише 13% кваліфікували її як "історичну подію" й "аж" 7% сказали, що саме з неї розпочалося "визволення з-під монголо-татарського іга".

Що ж тоді святкують щороку 21 вересня росіяни?.. Звісно, "пабєду".

Але над тим, над ким вони її здобули, задумується, як виявилося, лише 7%. Натомість решта готова знову перемагати як там, де треба, так і там, де не треба...

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9265 / 4.4MB / SQL:{query_count}