Потебня – нам усім рідня

або Як академік міністра спростував

або Як академік міністра спростував

potebnya_2.jpgХоч і не кругла річниця минула 22 вересня від дня наро­дження нашого філолога №1 Олександра Пoтебні, однак і вона здатна слугувати доречною нагодою навести його аргументи у "мовній війні", нав'язаній Україні.

Відсіч Валуєву

Ті народи, які не розчинилися серед чужоземців, завдячують цим не лише своїм оборонцям-воякам, а передусім тим, хто авторитетно засвідчив їм їхню самобутність.  Зокрема, тих українців, які змусили більшовиків проголосити з пропагандистською метою - на противагу Українській Народній Республіці - УРСР, чи не найаргументованіше переконав у їхній окремішності найвидатніший український філолог - професор кафедри ро­сійської мови і літератури Харківського університету й член-кореспондент Петербурзької академії наук Олександр Потебня, який народився 22 (за ст.ст. - 10-го) вересня 1835 року на хуторі Манів поблизу села Гаврилівка (тепер Гришине Роменського району на Сумщині) в родині нащадка запорожців і відставного штабс-капітана російської армії, а помер 11 грудня 1891-го.

Бо хоч він і визнавав укра­їнську та російську мови нащадками спільного для них "предка", а першу з них - наріччям другої, а все ж уперше систематизував ознаки, за якими вони відрізняються одна від одної й відстоював їхні права на окремі літературні форми. Наполягав на цьому й після того, як міністр внутрішніх справ Російської імперії Ніколай Валуєв заявив у 1863-му в циркулярі, в котрому заборонив друкувати українською мовою шкільні підручники й наукові та релігійні праці, що "малороссийского языка не было, нет и быть не может".

Натомість Потебня попереджав: "Наpодность, поглощаемая дpугою, вносит в эту последнюю начала pаспадения". Бо, переконавшись, що мова й мислення перебувають у тісному взаємозв'язку, утворюючи єдність, вважав національну асиміляцію тотожною душевному розкладу, що сприяє "зниженню рівня думки".

Містичне ядро

Довівши, що мова, кодуючи у структурах твореного нею "проміжного" світу особливий національний світогляд, "є засобом розуміти самого себе", Олександр Потебня стверджував, що саме вона є джерелом національної специфіки - "містичним ядром нації", "яке живе у підсвідомих глибинах етнографічної маси" та "може видобутися на поверхню свідомості й стати керманичем усіх національних змагань у всіх ділянках життя". А проголосивши українську й російську мови "глибоко відмінними системами прийомів мислення", відверто засуджував двомовне виховання дітей у ранньому віці: "Знання двох мов у дуже ранньому віці не є володінням двома системами зображення і повідомлення одного й того ж кола думок, але роздвоює це коло і наперед утруднює досягнення цілісності світоспоглядання, заважає науковій абстракції".

І хоч Олександр Потебня не брав такої ж рішучої участі у руйнуванні Російської імперії, як його брат-офіцер Андрій, котрий загинув 1863-го в бою з царськими карателями в ході Польського визвольного повстання, однак і він вніс свою лепту в унезалежнення України. Бо саме з "Харківської громади", одним із засновників якої був Олександр Потебня, вийшли творці тих партій, які проголосили Українську Народну Республіку.

А вояки тієї держави навчалися рідної мови за букварем, написаним саме Олександром Потебнею, але забороненим російськими властями. Тому саме його ім'я носить тепер Інститут мовознавства Академії наук України.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7766 / 4.36MB / SQL:{query_count}