В духовній семінарії у Львові (1887 – 1889). Вацка і Мазуркевич

Друкуємо далі спогади К.Студинського

Друкуємо далі спогади
К.Студинського

На богословському відділі Львівського університету учили два професори, Мазуркевич і Вацка, оба великі диваки. Мазуркевич виучував менший підручник догматики Швеца і дослівно повторяв його на своїх лекціях. Зчаста питав він питомців серед року з матеріалу, що він уже викладав.

histor.jpg

Кирило Устиянович. Карикатура на галицьких клерикалів. Зеркало, №1, 1882 р.

Коли я був на другому році, дістав я великий підручник Швеца, а що в мене пам'ять була добра, я виучив досі виложений матеріал на ізуст. Склалося так, що Мазуркевич викликав мене і задав питання. З пам'яти виголошував я цілий розділ значно ширше, як це було в меншому підручнику Швеца. Питомці латинського обряду, поляки, що ходили спільно з нами на виклади, почали перелистковувати картки і стежити за моїми відповідями, але в підручникові малому Швеца найшли тільки виїмки. Мазуркевич слухав моєї відповіди яких 15 мінут, а коли пересвідчився, що я з пам'яти  говорю та не вживаю ніякого підступу, сказав:

- Eminenter, domіne. Gratias ego! (Відмінно, пане. Дякую).

На це відізвався один з наших питомців:

- А чи хто-небудь так добре підготований серед "макогонів"?

"Макогонами" називано латинських питомців тому, що мали стрижені на голові тонзури (зачіска, що полягала у вистриженому волоссі на маківці).

Мазуркевич зблід і кликнув до мене:

- Я роблю Вас відповідальним за все, що далі станеться!

Я здивувався, що маю відповідати за псоту чи заввагу товариша, а молодь зареготалася. Мазуркевич вийшов із залі, прощаний сміхом. Ця подія скінчилася на нічім, але я при іспиті таки великого Eminenter не дістав.

Мазуркевич палив при іспитах без милосердя. Був він пострахом для питомців. Коли хто не вивчив дослівно догматику з підручника Швеца або не вмів вслухуватись у слова підповідачів, що їх називано "духами", цей перепадав, а о. Ма­зуркевич потішав його:

- Ви собі повторите предмет і мені повідомите.

Латинський виклад, а саме трудніші місця любив він вияснювати в польській мові, при чім заодно нас запитував, чи ми на польську інтерпретацію погоджуємося. Раз для пояснення якогось труднішого місця в догматиці звернув був увагу на св. Августина, що був грішником і тільки завдяки спе­ціальній Божій ласці став з ворога Церкви святим отцем. Коли св. Августин ходив по огороді ще як грішник і продумував над тим, чим міг би Церкві пошкодити, почув нераз голос: "Покайся, Августине". Він почав оглядатися, чи не побачить тієї людини, що до нього говорила. Коли ж біля нього нікого не було, він вважав цей голос за злуду або відгомін, що ніс вітер з собою. За хвилину, оповідав дальше о. Мазуркевич, почув св. Августин знову ті самі слова: "Покайся, Августине" і відповів: "Чую тебе, пане, але не розумію!" І втретє почув він ці слова і щойно тоді зрозумів, що це був Божий голос. Св. Августин почав роздумувати над собою, над своїми гріхами і навернувся до християнського життя.

Ми мали товариша Теофіла Луцика, хлопця дуже пильного, але мало талановитого. Латинська мова і зміст догматики робили йому великі труднощі. Хоть учився більше, як всі товариші, предмету опанувати не міг. Др. Мазуркевич сказав Луцикові, що не може дати йому primam (задовільно):

 - Ви довчитеся і тоді відповісте, а дістанете добру оцінку!

- Прошу отця декана! - сказав питомець. - я вчився багато, але можу сказати про себе так, як св. Августин: "Чую тебе, пане, але не розумію!"

Ця відповідь питомця так сподобалася Мазуркевичеві, що дав з місця Луцикові pri­mam і сказав:

- Моліться, міркуйте над собою - і зрозумієте все так, як св. Августин.

На годині др. Мазуркевича, задля його суворості, була звичайно велика тишина, але обопільна ненависть між ним і др. Вацкою давала не раз привід до різних ексцесів і підтинала карність між питомцями. Витворювався між ними рід "турбаторів", бо питомці знали, що о. Вацка радо вслухується в кожний дотеп, що доторкався особи о. Мазуркевича. Тому сідали питомі "турбатори" в  першу лавку і безнастанно на годині о. Вацка доповідали щось веселого.

Один з них, Павло Кудрик, промовляв до свого товариша "флегматика":

- А чи знаєш, що робив о. Мазуркевич під час вакацій?

- Не знаю, - відповів "флегматик".

- Був за фірмана на кінному трамваї!

- Брешеш! - вмішувався в розмову, очевидно вдоволений, о. Вацка.

- Бачиш, це неправда! - додавав "флегматик". - Я бачив, що то не Мазуркевич, але отець Вацка був фірманом трамвая!

- Брешеш! - кричав о. Вацка. - Я збирав метелики! Безсовісний!

Професор Вацка займався дійсно студіями над мотилями і збирав їх запопадливо, купуючи нераз рідкі окази в краю і за кордоном. Гнівався о. Вацка на "турбаторів" і продовжував виклад.

- Nolite projicere margaritus aute porcos - не сипте бісер перед свиньми!

- А що, не говорив я тобі, - казав Кудрик до "флегматика", що отець декан має вдома Маргаритку...

- Брешеш! Прислуговує мені Янова, стара баба, ти, з німецьким прізвищем...

- Перепрошую отця декана! - обурювався Кудрик. - Моє прізвище не  німецьке! Отець декан ображає мій рід і мою національність. Зараз іду на скаргу до уряду цлового...

- Тихо, тихо! - успокоював нібито подразненого питомця о. Вацка. - Тихо, тихо, я не хотів Вас образити... буде eminenter...

- Ну, якщо так, то інша справа! - відповів Кудрик і за хвилину почав дальше дотепкувати на велике вдоволення о. Вац­ки, а ще більше, питомців...

Настала небавом рання весна. Вже в половині лютого потепліло так, що люди почали скидати з себе шуби та одягатися у легші нагортки. На виклад прийшов теж о. Вацка у легкому плащі.

- Бачиш, - дотепкував флегматик. - Отець декан вже заклав футро!

- Брешеш! - відрубав о. Вац­-ка.

- Певно, що брешеш, то Мазуркевич заклав футро, - говорив Кудрик.

-  І то неправда! - вмішувався о. Вацка. - Мазуркевич не по­требує закладати, бо має гроші!

В дійсності не було ні одної години, щоб питомці "турбатори" не уладили якої псоти на тему ворожих відносин між обома професорами. Др. Вацка був вдоволений, а коли часом питомці посоловіли і не дотепкували, йому наче чогось бракувало. Він попадав у злий гумор, питав питомців на виривки та вписував злі ноти, або читав каталог і відмовляв неприявним питомцям ноти фреквенції "diligentissime", а без неї годі було залишитись далі в семінарії.

Кирило Студинський.

Продовження наступної суботи

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.6128 / 4.41MB / SQL:{query_count}