Асизі – місто, яке дарує

Журналіст “Пошти” побувала у знаному на весь світ італійському містечку, батьківщині 

Журналіст “Пошти” побувала у знаному на весь світ італійському містечку, батьківщині 

У ці холодні дні, коли все навколо замело снігом і так хочеться тепла, вкотре спогадами повертаюся до сонячної Італії. Не віриться, що там також зима, що у Венеції уперше за 80 років замерзли канали, що Рим засипало снігом. Особливо не уявляю зиму в Асизі, дивовижному невеликому містечку (населення трохи більше як 26 тисяч) у Центральній Італії у провінції Перуджа, яке ми в Україні більше знаємо як Асиж.

Коли побачила його у переліку міст, які маємо відвідати під час подорожі з паломницьким центром “Рафаїл”, скажу чесно, була дещо здивована: невже в Італії нема нічого цікавішого, адже особливого пієтету до св. Франциска Асизького не відчувала. Однак саме це місто вразило найбільше, хоча, здавалося б, що може зачепити більше, ніж Рим. 

Це так, наче втрачаєш орієнтацію у часі й просторі. Троянди і кактуси на вулицях, хурма, що заманливо висить на гілках, оливкові дерева та кипариси, середньовічна романська архітектура з вузенькими вуличками і шикарні “Ламборджині” тут виглядають цілком природними і взаємно доповнюють одне одного – адже відображають давню історію і сучасність цього невеликого містечка, відомого у всьому світі. Адже саме тут 27 жовтня 1986 року відбулася історична зустріч, на яку на заклик блаженного Івана Павла ІІ з’їхалися представники більшості релігій світу, щоб разом помолитися за мир. Мимоволі ловиш себе на думці, що відбутися ця зустріч могла лише тут, бо ніде, навіть удома, ніколи не чулася настільки спокійно, умиротворено. Гасло на гербі ордену францисканців якнайкраще відтворює настрій і дух цього міста: “Мир і благодать”.

Не дивно, що більше мільйона туристів та паломників щороку приїжджають сюди. Поблукати цими вуличками, відчути цей дух і віднайти спокій душі. А ще відчути той трепет, який охоплює, коли розумієш свою близькість (маю на увазі відстань) до святині.

Саме так можна описати відчуття у церкві св. Дам’яна, у тій самій, яку, полишивши все, пішов відбудовувати св. Франциск, дослівно зрозумівши заклик Христа, який почув під час об’явлення: “Відбудуй мою Церкву”. Це відчуття охоплює і в базиліці святої Клари, де до сьогодні зберігається хрест з розп’яттям, з якого Христос заговорив до святого. До речі, свята Клара, яка дуже щиро перейнялася проповіддю св. Франциска і заснувала жіночу монашу спільноту, знану сьогодні як клариски, була проголошена покровителькою телебачення, адже у своєму XIII столітті, будучи важко хворою, дуже хотіла бути на службі із сестрами, і Господь дарував їй чудо, вона могла бачити і чути, що відбувалося у храмі.

По-новому відкривається тут і св. Франциск, який, говорячи сучасною мовою, належав до “золотої молоді” свого часу, був душею веселого  товариства гульвіс, але, відчувши покликання, покинув усе. Він буквально зрозумів євангельські слова про вбогість і почав виступати проти накопичення багатства, роздавав нужденним  батьківське майно, через що виник конфлікт з батьком, розсудити який мав місцевий єпископ. На суді Франческо (саме так італійською звучить його ім’я) роздягнувся, віддавши батькові одяг, і надалі вдягався лише у грубу мішковину. 

В музеї можна побачити зразки такого одягу, а на вулицях міста ми зустріли зодягненого у такий одяг босоногого чоловіка, однак він не збирав з туристів грошей, як можна було сподіватися, а зачитував якусь відозву. Запальна і дієва проповідь Франциска поширювалася, як епідемія – щораз більше людей приходили до нього. Він умів промовляти до серця людини, а свої стигмати (рани на тілі, що відповідають ранам Христа) приховував від інших, щоб уникнути особливого почитання.  

А ще, за легендою, він розмовляв з тваринами, тому біля храмів можна побачити дуже багато людей з їхніми улюбленцями, однак наслідків їх прогулянок ви тут не побачите. Містечко надзвичайно чисте й охайне. 

А ще асизці можуть бути прикладом того, як потрібно дбати про історичну спадщину. Місто зберегло свій середньовічний вигляд. На стінах будинків поряд із вітринами можна побачити давні фрески. Всі будинки вкриті черепицею. Тут не те що пластикових вікон, а й помальованих фарбою віконниць чи дверей не побачите, всі дерев’яні елементи оброблені лаком. А щоб не руйнувати внутрішньобудинкову архітектуру, сучасне опалення роблять ззовні будинку, прилаштувавши біля фундаменту в землі невеличку котельню.

Напевне, кожне місце на землі є святим, бо “все премудрістю сотворив Єси…”, але ми у наших клопотах і турботах не завжди можемо відчути присутність Божу, тому й їдемо за сотні кілометрів, щоб відволіктися від усього буденного. А ще ми слабкі духом і маловіри,  ми не завжди готові повірити, що Господь промовляє саме до мене. Тому для нас так важливо відчувати досвід інших, тих, хто зумів почути цей голос, піти за ним, полишивши все суєтне, і став у своєму житті свідком віри. Важливо доторкнутися до святині, щоб розбудити у собі дух миру і благодаті.

Львів – Асизі – Львів

1.jpg

Церква, у якій відбулася міжрелігійна молитва за мир 

2.jpg

Оливковий сад Св. Франциска 

3.jpg

Біля церкви Св. Дам’яна 

4.jpg

Свята Клара 

5.jpg

Піднімаючись до міста 

6.jpg

Історія і сучасність 

7.jpg

Зелень на камені усюди 

8.jpg

9.jpg

Базиліка Св. Франциска, розписана Джотто 

10.jpg

Площа перед базилікою 

12.jpg

Фрески на стінах міста 

13.jpg

 Кактуси 

14.jpg

І це за температури +4… 

15.jpg

Музичний камінь, що співає від вітру

 

16.jpg

17.jpg

18.jpg

 Базиліка Св. Клари 

19.jpg 

 А вода тут смачна… 

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6493 / 4.16MB / SQL:{query_count}