Шляхи та манівці об’єднаної Європи

Продовження. Початок – у попередньому числі “Львівської Пошти”. Наприкінці XVI століття владу церкви остаточно послаблено, а з нею втратили актуальність ідеї об’єднаної християнської Європи. Таким був, зокрема, лейтмотив “Великого плану” Максиміліана де Бетюна (герцога Сюллі), запропонованого ним на початку XVIІ століття. Герцог Сюллі залишив колекцію мемуарів, написаних від третьої особи, що є дуже цінними історичними джерелами.

Продовження. Початок – у попередньому числі “Львівської Пошти”
Наприкінці XVI століття владу церкви остаточно послаблено, а з нею втратили актуальність ідеї об’єднаної християнської Європи. В основі подальших пропозицій об’єднання Європи була не так релігійна спільність європейських країн, як прагнення усунути джерела міждержавних конфліктів у Європі. Таким був, зокрема, лейтмотив “Великого плану” Максиміліана де Бетюна (герцога Сюллі), запропонованого ним на початку XVIІ століття. Герцог Сюллі залишив колекцію мемуарів, написаних від третьої особи, що є дуже цінними історичними джерелами.
Серед його найвідоміших робіт був план створення об’єднаної Європи, до складу якої входило б п’ятнадцять приблизно рівних за силою держав. Основою “Великого плану” герцога Сюллі мали стати нові адміністративні кордони між державами-членами, які змінювали б наявні на той час розміри території держав задля вирівнювання їх сили. Здійснювати керівництво об’єднаною Європою мала “Рада Європи”, завданням якої було б урегулювання розбіжностей і керівництво спільною армією. Також передбачалося створення європейського сенату у складі 66 осіб з їх ротацією кожні три роки (подається за: Гнатюк Микола, Чорногор Ярослав. Зародження ідей об’єднаної Європи//http://www.viche.info/journal/2239/.). “Великий план”, цей відомий утопічний проект створення християнської республіки, часто подається як перший із грандіозних планів об’єднання Європи, які, зрештою, лягли в основу створення Європейського Союзу.
Ідеї створення спільних європейських органів для боротьби із зовнішньою загрозою, гарантування внутрішнього миру і розв’язання суперечок мирним шляхом визначили подальший напрям утворення об’єднаної Європи. Подібні ідеї спільної боротьби та підтримання стабільності висловлював Е. Лакруа, який 1623 року пропонував створити об’єднання європейських держав із столицею у Венеції.
Під час чергової війни між європейськими країнами (Англією і Францією) Вільям Пенн, який відіграв одну із головних ролей у ранній історії англійських колоній в Америці, опублікував “Есе на сьогодення і майбутнє миру в Європі шляхом створення європейського парламенту” (1693 р.), в якому спільному європейському парламенту відводив роль інституції, здатної розв’язати суперечки між європейськими країнами.
Ідею гарантувати в Європі мир шляхом створення спільних інституцій розвинув один із представників французького просвітництва ХVІІІ століття абат де Сент-П’єр, який у трактаті “Проект вічного миру” (1713 р.) закликав до створення зони вільної торгівлі між європейськими країнами та формування сенату. Проект передбачав створення ліги чи союзу, подібних до старої німецької імперії, які об’єднували б також європейські держави з Росією. Взаємні права й обов’язки держав-членів мали встановлюватися загальною конституційною угодою. Твір, що вийшов з-під пера Шарля де Сент-П’єра, був не єдиний. 1708 року він написав трактат, де йшлося про створення постійної арбітражної установи, яка розв’язувала б конфлікти між правителями та гарантувала мир і розквіт торгівлі між усіма державами.
Проект європейського об’єднання абата де Сент-П’є­ра справив вплив на багатьох видатних мислителів ХVІІІ – ХІХ століть – Г. Лейбніца, К.-Ф. Вольнея, М. Кондорсе, Ж.-Ж. Руссо, А. Тюрго,
А. Сміта та ін. Вони припускали можливість установлення вічного миру в Європі, але очікували його не так від створення певного спільного політичного утворення, як від посилення духовного єднання всього цивілізованого світу і солідарності економічних інтересів. Так, англійський філософ і правознавець Джеремі Бентам у праці “Про загальний і вічний мир” (1789 р.) виклав власну ідею створення європейської асамблеї та побудову спільної армії. І. Кант у філософських роздумах “Про вічний мир” (1795 р.) висловився про можливу організацію світового уряду, який сприяв би досягненню миру. Ідея європейського об’єднання абата де Сент-П’єра надихнула
Ф. Шиллера написати “Оду радості”, що сьогодні стала гімном Європейського Союзу.
Отже, була значна кількість різноманітних проектів, дуже подібних між собою. У них можна виділити такі складові: об’єднання держав; створення  європейського парламенту, сенату чи сейму, рішення якого є обов’язковими до виконання; створення арбітражного суду для розв’язання конфліктів мирним шляхом; об’єднання збройних сил для спільного захисту від зовнішніх загроз, передусім з боку турків-османів. Ці ідеї нині втілені в правових актах та адміністративній системі Європейського Союзу.
З часом з’явилася ще низ­ка абстрактних проектів фі­лософсько-теоретичного ха­рактеру, розроблених А. Сен-Симоном, П.-Ж. Прудоном,
В. Гюго та ін. До речі, саме французькому письменникові
В. Гюго належить термін “Сполучені Штати Європи”. Автори проектів зовсім не враховували тогочасних суспільно-політичних та економічних чинників, а керувалися романтичними уявленнями про
європейську ідентичність і християнське братерство.
Першу спробу досягти об’єднання силою здійснив Наполеон, який поставив під своє управління Францію, країни Бенілюксу, частини Німеччини та Італії. Для європейської єдності важливо було створити спільну систему судочинства, запровадити єдину валюту тощо. Система балансу сил у Європі спрацювала бездоганно, і всупереч прагненням Наполеона об’єднати Європу за допомогою сили в ХІХ столітті, вона вступає в період відродження націоналізму, який зародився під впливом Французької революції та наполеонівських воєн і призвів до уніфікації Італії (1860-ті рр.) і Німеччини (1871 р.). Як наслідок, боротьба між європейськими країнами істотно загострилася й посилювалася, окрім іншого, великодержавними амбіціями на світове панування, бо більшість великих держав була в Європі.
Варто окремо зупинитися на баченні об’єднаної Європи Наполеоном Бонапартом, який вважав, що “існують тільки дві країни: Схід і Захід, і два народи: народ Сходу і народ Заходу”. Від початку своєї кар’єри він виявляв одночасно військовий і організаційний хист і зарекомендував себе добродійним творцем державних механізмів.
Вдаючись до сили й накидаючи власну волю під загрозою введення військ, як справедливо стверджує у своїй статті “Велика імперія” Наталія Буйцевич, Наполеон прагнув перетворити Європу надто швидко і надто радикально. Тому він і наштовхувався чимдалі на більший опір населення, в результаті почали формуватися національні рухи. Іноземне панування відродило чуття національної відокремленості в державах-сателітах, почали виникати ідеї національного визволення.
Після падіння Наполеона частина запроваджених ним реформ збереглася, – поділ Італії, об’єднані в союз німецькі держави, не кажучи про кодекс. Завдяки цьому утворилося залежне від Росії, але з власною назвою Королівство Польщі.
Друга половина ХІХ – початок ХХ століття в історії Європи характеризується зростанням ролі Німеччини в політичних процесах на континенті. Німеччина, позбавлена серйозних можливостей для значних колоніальних завоювань, основну увагу зосередила на європейському континенті й діяла через призму пангерманських устремлінь. Об’єднання дрібних німецьких держав у Німецьку імперію на чолі з прусською монархією видавалося лише початком масштабних об’єднавчих процесів у Європі.
Такий стан речей відображено в проектах П. де Лагарда, Г. фон Трітцке, Ф. Ліста, П. Дехі. Потенційні переваги від економічної інтеграції здавалися привабливими для європейських політичних еліт. Ось чому в цих паннімецьких проектах переважала тема економічного об’єднання Європи навколо Німеччини. Так, П. Дехі запропонував запровадити систему митних союзів: спочатку німецькі держави мали утворити Митний союз (Zollbund) – митну конфедерацію з певними повноваженнями і в політичній сфері, а з часом утворити Митне об’єднання (Zollverband) – альянс, заснований на широкій системі митних та торговельних угод, що поєднав би німецькі держави з більшістю країн Європи, зокрема з Францією, країнами Центральної та Південно-Східної Європи, а також Балтійського басейну. В інших проектах також розглядалася можливість утворення довкола Німеччини міцного економічного європейського союзу. Так, 1893 року в памфлетній формі було змальоване майбутнє Європи як митного союзу Центральної Європи (Mitteleuropa). У союзі передбачалося об’єднання навколо територіально розширеної Німеччини, Польщі, Рутенії, Румунії, Сербії, Прибалтійських та, можливо, Балканських країн.
А. К. Франц вважав за потрібне поєднати Німеччину митними угодами з Авст­рією, Бельгією, Великобританією, Нідерландами, країнами Скандинавії та Швейцарією (див. Копійка В.В., Шинкаренко Т.І. Європейський союз: заснування і етапи становлення. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2001. – С.12-15).
На жаль, силові тенденції в європейській політиці тоді взяли гору. Як результат, Європою прокотилися війни, наймасштабнішою з яких стала Перша світова (1914 – 1918 рр.). Саме страхіття війни підштовхнули до пошуків мирних шляхів інтеграції. Слід визнати, що зародження ідеології європеїзму в роки Першої світової війни вчинено недостатньо і потребує значних наукових досліджень.
Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття розвиток ідеї формування єдиної Європи значно пожвавився. На цей процес, безперечно, впливали результати  Першої світової війни і жовтневий переворот у Росії, внаслідок чого було відколото від Європи третину території, повоєнна розруха і поглиблення економічної кризи. Ідея європейської єдності розглядалася як єдино правильна можливість виходу з прірви, у якій опинився  Європейський континент. Тоді ж з’явилися праці О. Шпенглера “Занепад Заходу” та А. Деманжона “Занепад Європи”, у яких розвивалася висловлена шведським істориком і політологом Рудольфом Кжеленом ідея циклічності розвитку суспільства в опублікованій ним книзі “Держава як організм” (1915 р.). Саме Кжелен порівнював державу із живим організмом, який проходить стадії народження, дитинства, юності, зрілості і старіння. Підходячи до аналізу держави саме з такого погляду, прихильники європейського федералізму доходили висновку, що держава як суб’єкт міжнародних відносин переживає останній етап свого розвитку. В опублікованій 1915 року книзі “Центральна Європа” німецький історик Ф.Нойман розвиває ідею створення Європейського політичного союзу, яку трансформують пізніше в ідею пан’європеїзму. Це лише один із багаточисельних прикладів прихильності інтелектуальних верств європейського  суспільства до пан’європейського руху, який набирав сили.
Закінчення – в наступному числі “Львівської Пошти”
Павло Присяжний – магістр міжнародного права
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
3.7266 / 4.2MB / SQL:{query_count}