Грані європейської ідеї

Нині “во язицех” концепт “Європа”. У різних вимірах і тлумаченнях. Останніми роками стало навіть модно скрізь і всюди вживати словосполучення з прикметником “європейський” – європейський вибір, європейський дім, європейська валюта, європейський стандарт, європейський ремонт, європейське право, європейський суд, європейська конституція тощо. І це зрозуміло.

Нині “во язицех” концепт “Європа”. У різних вимірах і тлумаченнях. Останніми роками стало навіть модно скрізь і всюди вживати словосполучення з прикметником “європейський” – європейський вибір, європейський дім, європейська валюта, європейський стандарт, європейський ремонт, європейське право, європейський суд, європейська конституція тощо. І це зрозуміло.
Об’єднана Європа як засіб захисту від потенційного агресора
На наших очах, за нашої участі формується унікальне міждержавне утворення зі своїм парламентом, президентом, урядом, комісарами, інституціями, яке у складних умовах виборює право називатися  – Європейський Союз.
Він постає не на порожньому місці, а є результатом багатовікових прагнень народів, які заселяють європейський континент, втіленням бажань і сподівань найкращих їх представників, які обґрунтовували і пропагували в різні епохи європейську ідею. Від зародження і впродовж усіх етапів свого розвитку європейська ідея відзначалася геополітичним і демократичним характером.
Об’єднана Європа значною мірою розглядалася як засіб захисту від великого потенційного агресора. Такими в історичній послідовності були: Османська імперія, Російська імперія, СРСР, а нині, певною мірою, США. Зі збільшенням економічного, політичного і військового впливу ЄС все сміливіше кваліфікується як визнана “супердержава”. Він намагається зміцнити і посилити своє особливе геополітичне становище в нашому мінливому світі, що особливо спостерігаємо в Конституції для Європи 2004 р. та в Лісабонському договорі 2007 р. (ратифікований у грудні 2009 р.).
Після референдуму 2 жовтня 2009 р. в Ірландії й схвалення ірландцями Лісабонського договору Європа з полегшенням зітхнула: масштабна перемога стала справжнім сюрпризом навіть для найбільших оптимістів. “Майже 70% ірландців не лише сказали “так”, але й надали всьому ЄС великий поштовх для майбутнього розвитку Альянсу і водночас кращого майбутнього всього континенту”, – підкреслював тоді великий приятель України, член Європейського парламенту Марек Сівець (“День”, 2009, 8 жовтня, www.day.kiev.ua).
Він же стверджував тоді, що президентам Польщі і Чеської Республіки, які сподівалися чинити опір Лісабонському договору ірландськими руками, не залишалося нічого іншого, як підписати його. Це передбачення невдовзі справдилося. Парадоксально, але завдяки світовій економічній кризі й дуже розумному підходу ЄС до Дубліна, до позицій парламентів і президентів Польщі і Чехії – не надто нав’язливого, але переконливого – ЄС уникнув ще однієї кризи у своїй історії. Але це не означає, що могутній потенціал європейської ідеї вичерпний, а її складники втілені повністю і забезпечать безтурботне існування ЄС.
Основний український вектор
Нині неможливо собі уявити розвиток Української незалежної держави у відриві від процесів, що відбуваються у світі. Геополітичне розташування нашої держави великою мірою диктує внутрішню і зовнішню політики, спонукає до рішучих дій щодо наближення до входження у майбутньому до ЄС. Саме такий вектор визначений як основний на ближчу і дальшу перспективи.
 Зважаючи на це засадниче положення, ВРУ, Кабмін ухвалюють закони, інші документи, які за змістом узгоджуються з європейським правом, правом європейських спільнот (співтовариств) та правом ЄС.
Таким чином наша держава долучається до процесу практичної реалізації засад європейської ідеї, тобто ідеї ближчої співпраці поміж європейськими народами. Варто погодитися із твердженням Олеся Андрійчука, що самою сутністю Європи є ідея “єдності в розмаїтті”, вона ж є основним чинником плідного становлення і розвитку Європи як інтелектуального концепту.
Виникнення, розвиток
та реалізація
Для пізнання європейськості необхідним є відстеження основних віх формування європейської ідеї, аналіз її сутності та істотних властивостей. Ідейні передумови інтеграції були сформовані в дусі європейської ідеї упродовж кількох століть історії континенту. До них слід віднести:
– цивілізаційний підхід, який полягає в тому, що ідея виникла на базі європейської цивілізаційної (культурної) спільності;
– важливе значення має також спільність політичних і правових інститутів, заснованих на римському праві та політичних античних традиціях.
Безперечні і матеріальні передумови виникнення європейської ідеї. Найголовніші з них: географічний фактор, ранній розвиток капіталізму, зовнішня загроза зі Сходу.
Спостерігаємо такі етапи розвитку європейської ідеї:
1. ХІV – ХVІІ ст. – зародження європейської ідеї;
2. ХVІІ – ХІХ ст. – розвиток ідеї;
3.  І половина ХХ ст. – трансформація євро­пейсь­кої ідеї в ідеї пан’європеїзму і перші спроби її практичного втілення;
4. ІІ половина ХХ – поч. ХХІ ст. – реалізація європейської ідеї у структурі інституційного і матеріального права ЄС.
Виникнення, розвиток та реалізація європейської ідеї має важливе значення для розуміння процесів, які відбуваються в середовищі ЄС, його політико-правового облаштування. Виходячи з того, що право ЄС це – самостійна правова система, яка виникла в результаті концентрації зусиль із будівництва єдиної Європи, воно є інтеграційним за своїм характером і пропонує єдині правила поведінки громадян і організацій у багатьох галузях їх життя, закладаючи тим самим юридичні основи для утвердження якнайбільш тісного союзу народів Європи. Таке положення недвозначно викладене в ст. 1 Договору про ЄС.
Упродовж століть європейського розвитку мали місце предметні розрізнені висловлювання і підказані духом часу проекти, але нерідко і явні прожекти об’єднання держав і народів Європи в єдиний союз чи навіть єдину державу. Всі вони у різний спосіб впливали на “шліфування” європейської ідеї, яка з кожною епохою ставала стрункішою, доцільнішою і зрозумілою.
Аналіз думок, висловлювань та актів дає підстави стверджувати, що європейська ідея – це сукупність напрацьованого впродовж віків досвіду міжнаціонального, міждержавного спілкування, уявлень, думок, поглядів про єдиний європейський дім, а також документів і правових актів, спрямованих на поліпшення життя, спільну безпеку і стабільність на європейському континенті, на розвиток інтеграційних процесів між державами-членами ЄС, а також іншими державами, які прагнуть долучитися до спільноти.
Варто зауважити, що впродовж усієї історії існування і розвитку об’єднавчих європейських ідей всі пропоновані для об’єднаної Європи за аналогією з державними форми правління викликали різке відторгнення з боку низки країн і народів, оскільки завжди існували побоювання втрати незалежності. Вони проявилися особливо у процесі ратифікації Лісабонського договору.
Однак жодні відторгнення тих чи інших форм правління щодо об’єднаної Європи не можуть “відмінити” того факту, що на різних етапах розвитку європейського суспільства розроблялися і просувалися не тільки загальні ідеї й  доктрини, але й форми державного правління, точніше – політико-правового облаштування об’єднаної Європи. Без сумніву, що поряд із загальними об’єднавчими ідеями і доктринами, які виникли на ранніх стадіях розвитку європейського суспільства, вони мали певне теоретичне, а також політико-правове значення для всіх наступних його етапів.
Як свідчить історія і здоровий глузд, для створення життєздатного – стабільного, самодостатнього, довгочасного і передбачуваного європейського єднання держав і народів потрібна була якісно нова, більш фундаментальна соціально-економічна, політична та інтелектуальна база. Саме такий підхід закладено в основу політико-правової системи ЄС.
Внаслідок інкорпора­ції європейської ідеї в по­літико-правову систему ЄС вирішено багато політико-правових, економічних питань, які продиктовані попереднім досвідом, що визрівав у середовищі континенту впродовж століть. Але коли говорити про два крила європейської ідеї – економічну та політичну могутність та інтелектуальний і культурний потенціал, обіпертий на християнство, то очевидно, що перший чинник чи не сповна “документально та юридично” оформлений.
Духовний бік європейського єднання поки що перебуває у тіні. Поклик на християнські цінності, які об’єднували і розбудовували Європу впродовж століть, на жаль, відсутній у політико-правових актах, хоча на ідеях гуманізму, свободолюбства, толерантності вони творилися. Тому для остаточного успіху спрацювання європейської ідеї слід зробити кілька рішучих кроків для духовного єднання.
Павло Присяжний – магістр міжнародного права
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
2.0487 / 4.17MB / SQL:{query_count}