В духовній семінарії у Львові (1887-1889). Олександр Бачинський

Цим матеріалом "Пошта" започатковує рубрику "Leopolitanica".

 

Наприкінці минулого року газети принесли звістку про намір відбудувати церкву св. Духа комплексу греко-католицької семінарії, що стояла на вул. Коперника. Споруди семінарії, яка довго була одним з основних вогнищ української культури у Львові, зруйнувала авіація вермахту під час бомбардування у вересні 1939 р. З усього комплексу досі збереглася лише дзвіниця семінарської церкви. Тепер тут музей М. Шашкевича. Натомість назву св. Духа носить нещодавно збудована споруда семінарії на вул. Хуторівка.

Розпочинаємо публікацію уривків спогадів К. Студинського про побут семінаристів. Сьогодні мова піде про О. Бачинського - церковного достойника, батька першого посла Української Народної Республіки до США Юліяна Бачинського, а також про обставини побудови будинку семінарії. Рукопис зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України у Києві (фонд 135, справа 3017, 39 аркушів). Текст публікується вперше.

К. Студинський (1868 - 1941) - історик ХIX ст., професор Львівсь­кого і Ягайлонського університетів, громадський діяч. Його перу належать близько 500 публікацій, поезії, повість "Поема молодості" (1919) та колоритні мемуари.

Цим матеріалом "Пошта" започатковує рубрику "Leopolitanica".

leopolitanica.jpg 

Дня 1 квітня 1888 р. повідомив мене син ректора о. Олександра Бачинського, Юліян, що маю зголоситись до се­мінарії. Так став я питомцем Львівської духовної семінарії. Брак свободи, що до неї привик був на екстерні, відчув я дуже болюче. Життя в семінарії було непривітне, головно через лихе мешкання. Літній семестр промешкав я під
ч. 44. Була це величезна зала з 20 ліжками. Зимою треба було відсувати ліжка, бо на стінах блистів безнастанно іній, а при відлизі він топився і спливав на підлогу.

(...) Хоч навіть нині важко перевести характеристику о. Ол. Бачинського на становищі ректора, то все ж таки хочу подати невеличкий жмут спогадів, що кинуть нове світло на особу покійного.

О. Олександр Бачинський був родом із Сороцка, з селянської, але шляхетської сім'ї. Батько звавсь Гавриїл, а мати Анна з Калиняків. Уродився Олександр 24.III.1844 р., ходив до нормальних шкіл у Теребовлі (1851 - 1853), до нижчої ґімназії в Тернополі (1855 - 1859). П'яту і шосту клясу кінчив у Бережанах (1859 - 1861), а сьому і осьму в Тернополі (1861 - 1863). Богослов'я покінчив у Львові 1867 року. Одружившись з Євгенією Филиповською, дочкою о. Іва­на, пароха Гусятина, і Емілії Чировської, висвятився дня 15.XII.1867 р. Був зразу приватним сотрудником в Новосілці-Ленчівці Підгаєцького повіту до смерти пароха Григорія Чиров­ського, діда дружини (умер 19.V.1868 р.). Опісля став там адміністратором парохії до кінця 1869 р., а дальше завідателем Новосілки-Кут, докиль у 1872 році не перенісся на адміністрацію до Підвербців Жуківського деканату. Дня 5.VIII.1872 р. умерла його дружина в Гусятині, де відвідувала своїх батьків, на холеру.

Від квітня 1873 р. бачимо вже о. Олек­сандра Бачинського на становищі проповідника в церкві св. Юра у Львові, а від вересня 1873 р. іменовано його віце-ректором духовної семінарії. Останні функції сповняв він до 1.V.1881 року.

Був теж о. Бачинський редактором "Руського Сіону" і там у ч. 20 за рік 1880 помістив статтю "Записки римлянина" (о. д-ра Миколи Малиняка), що була критикою львівської духовної семінарії. Як тільки стаття появилася друком, візвав до себе о. Бачинського митрополит Йосип Сембратович і запитав, хто писав "Записки римлянина"? О. Бачинський не дав відповіди. "То я Вас суспендую", - сказав митрополит.

Оповідав мені о. Бачинський, що бу­ло це в четвер, а в п'ятницю дістав декрет суспензії від віце-ректури з полишен­ням платні на мешкання.

Намісника Альфреда Потоцького не було тоді у Львові. Коли опісля митрополит звернувся до нього і жадав усунення о. Бачинського, дістав відповідь: "Скільки забажає о. Бачинський, стіль­ки мешкати буде [в семінарії] і отримувати зарплатню".

У грудні 1880 р. помер парох Болехова о. Трембицький. Отець Бачинський вніс подання на парохію і, хоч було 29 кандидатів, дістав презенту і 1 травня заінсталювався. Була це парохія цісарського надання. Новий парох Болехова подякував намісникові, а коли прощався з віце-президентом [намісництва] Лєблєм, почув слова: "Не кажу прощавайте, а до побачення!"

В листопаді 1882 р. уступив митрополит Йосип Сембратович. Коли оголошено конкурс на становище ректора духовної семінарії, о. Бачинський подання не вніс. Др. Юліян Пелеш, ректор Віденської духовної семінарії, відмовився від кандидатури на ректора у Львові, а адміністратор архиєпархії єп. др. Сильвестр Сембратович візвав о. Бачинського листом, щоб негайно зголосився до намісника. Цей спитався: "Чи бажаєте стати дійсним, чи провізорочним ректором?" О. Бачинський відповів: "Резервую собі Болехівську парафію і прошу про провізорію. Якщо вважатиму, що зі своїми обов'язками не справляюся, повернуся до Болехова".

Як тільки о. Бачинський обняв ректорат, за найважнішу ціль поставив собі довести до нового будинку семінарії. Шефи львівського і віденського будівництва Гавришкевич і Сетті оглянули старий будинок і дораджували добудувати другий поверх коштом 150 тисяч ґульденів. Намісник Потоцький оглянув теж будинок і здав звіт цісареві, на що монарх відповів, що треба "злу зарадити". Намісник відповів, що через добудову другого поверху "злу не зарадиться" [себто що будинок дуже в лихому стані й перебудова не допоможе].

Намісник доручив Гавришкевичеві виготовити план нового будинку коштом 300 тисяч ґульденів, які парламент ухвалив. У році 1886 видав цісар розпорядок, щоб приступити до будови, і остаточно з початком жовтня 1889 р. віддано будинок до вжитку питомців.

На становищі ректора перебув о. Бачинський 10 років, по рік 1893, коли став крилошанином львівської капітули. Кілька разів говорено про нього, як про кандидата на владику, одначе ним не зістав. Зате з часом став архидияконом-мітратом, опісля архипресвітером капітули і на цьому становищі закінчив життя, проживши 91 рік.

Як би хто не хотів оцінювати о. Бачинського, чи позитивно, чи від'ємно, то мусить признати, що це була людина визначна і небуденної міри. Закидали йому, що був суворий. Це правда. Але суворим був він також для себе і для своїх дітей. Вкінці, щоб удержати лад в семінарії, треба було людини енергійної, запопадливої та із залізною рукою, бо карність між питомцями розстроювали внутрішні та зовнішні причини.

Для питомців ректор о. Бачинський не був приступний, і це витворювало для нього опінію некорисну. Не отворив він свого серця перед ними і держав їх від себе здалека. Через те називано його "Бонзою". Питомці боялися його, як вогню. За найменшу провину міг питомець почути зловіщі слова "маєте екслюзію", а ректор переводив її негайно. А хоть видалення із семінарії тривало не довше як один семестр, то все ж таки воно було болючою карою для бідніших хлопців.

Питомці сторонили від нього, оминали його та щойно пізніше, коли стали священиками, могли вони пересвідчитися, яке благородне серце било в цієї, на позір зимної, людини. Як людина залізної праці і непохитної вдачі, вмів о. Бачинський виробити собі значення та впливи і через те міг на становищі референта консисторії, а з часом крилошанина, помогти кожному, що до нього звернувся за поміччю. Була в нього бистра пам'ять. Кожного питомця, коли його раз побачив, знав по імені і по прізвищу. Визначився теж бистрим даром помічання і за першим поглядом, при першій зустрічі він міг оцінити моральну вартість і здібності кожного питомця. Якби він умів був зблизитися до молоді та нав'язати з нею зв'язки, не можна би було собі бажати кращого ректора понад нього. Одначе неприступність витворила між ним і питомцями провал, що не дався усунути, як довго молодь була в семінарії.

Підготував Ігор Чорновол.

Продовження наступної суботи

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
8.4493 / 4.16MB / SQL:{query_count}