Шахи – це моє життя

Василь Іванчук, гросмейстер, про перемогу над Карповим та Каспаровим, великі шахові турніри і везіння у спорті

Василь Іванчук, гросмейстер, про перемогу над Карповим та Каспаровим, великі шахові турніри і везіння у спорті

ivanchuk.jpg 

Від того, як сприймають нашу державу у світі, залежить буквально все: і розміри позик, які надають їй міжнародні інституції, і обсяги іноземних інвестицій в національну економіку, й навіть рівень гостинності в непоказному кемпінгу десь у Франції, Німеччині чи Угорщині. На жаль, імідж України чи не з дня проголошення її незалежності нагадує багатошаровий коктейль, коли на дні концентрується все те, що носить влучну назву "система" і формується з політичної нестабільності, корупції та малопривабливих для бізнесу правил гри. Ближче ж до поверхні піднімаються його чисті й прозорі складові, створені талантом інтелектуальної, мистецької та спор­тив­ної еліти країни. Але чи цінуємо ми її зусилля? І чи зможемо назвати хоча б з десяток прізвищ її представників, окрім співачки Руслани Лижичко, футболіста Андрія Шевченка та боксерського дуету братів Клич­ків? 

Мало хто вже пам'ятає, що одним із тих, на чию честь уперше пролунав Гімн суверенної України, був львівський шахіст Василь Іванчук, який в далекому 1991-му здобув блискучу перемогу на міжнародному супертурнірі в Іспанії. Та ще й яку!

- Цей турнір був особливим, хоча за два роки до нього я вже виступав у Лінаресі й посів перше місце. Але тоді я грав за СРСР, а тепер - за зовсім юну державу, місцерозташування якої більшість європейців нав­ряд чи змогла б показати на карті. В кращому випадку Україна у них асоціювалася з Росією і не більше. Це одне. А друге - турнір був дуже напруженим і представницьким, оскільки зібрав чи не всіх тодішніх шахових "зірок" світу на чолі із Карповим та Каспаровим.

- Обидва вони прибули в Лінарес разом зі своїм ескортом, до котрого входили навіть масажисти і психологи, за два тижні перед початком змагань, аби адаптуватися і провести тренувальний збір. Ви ж  у супроводі лише свого помічника Фелікса Левіна фактично потрапили з корабля на бал. А точніше - з літака за шаховий стіл...

- Так вже сталося, що коли увійшли у зал, до жеребкування залишалося кілька хвилин, а до старту змагань - приблизно година. Однак це, здається, особливо не вплинуло на мою гру. Швидше навпаки.

Перша ж партія - білими проти тодішнього російського лідера Гаррі Каспарова. Певні переваги, які мені вдалося здобути вже у дебюті, видно, ошелешили його. Налаштований на перемогу Каспаров явно не чекав такого "нахабства" від молодого шахіста. І в кінцевому результаті програв партію. Наступний тур - ще один "подарунок" долі у вигляді не менш титулованого Анатолія Карпова. Можливо, поразка колеги по команді психологічно вплинула на нього не кращим чином. Приблизно в середині гри він явно занервував і, унеможливлюючи будь-який ризик, перейшов в оборону. Аби її розгромити, вистачило кількох ходів... Дві такі перемоги не могли не додати сил, тож решту турів я зіграв буквально на одному диханні.   

- Опісля були перемоги в особистому чемпіонаті Європи і в складі команди України на чемпіонаті світу, в міжнародних турнірах, які відбувалися в Лінаресі, Монако, Манілі, Дортмунді, Мадриді та багатьох інших містах світу. За ті майже двадцять років, що ви захищаєте честь держави, їх накопичилося стільки, що всі й не пригадаєш. Були ігри, так би мовити, у звичайні шахи і  "блискавичні", коли на всю партію відводиться лише 3-4 хвилини. А ще - "наосліп", коли спортсмен не бачить дошки і повинен тримати всю позицію в голові... Чи можна їх класифікувати за принципом: легші й складніші? 

- Раніше великі шахові турніри поділялися за категоріями. І чим вищою була категорія, тим цікавішою була гра, а результати непередбачуванішими. Тобто до кінця зберігалася інтрига. Тепер же змагання частіше організовуються "під когось" і ніби запрограмовані на перемогу того чи іншого гравця. Так, у Дортмунді зазвичай перемагає Крамник, у Лінаресі - Ананд... Або, до прикладу, взяти Софію, де перше місце стабільно виборює Веселін Топалов.

Правда, цього року я порушив традицію, хоч обидва болгарські шахісти - Топалов і Чепаринов - мали додатковий стимул: один із місцевих банків встановив спеціальний приз у розмірі 500 тисяч доларів США за перемогу котрогось із них. Через мене залишилися без нього... Із 10-ти можливих вдалося набрати 8 очок, до того ж у першому колі виграв усі без винятку партії. Результатом я цілком задоволений, хоча не можу сказати, що грав краще Топалова. Просто комусь пощастило більше, а комусь - менше.

- Вас визнали кращим спортсменом Львівщини минулого року. Зараз ви маєте другий рейтинг серед шахістів світу, поступаючись лише Вішванатану Ананду...

- Загалом рейтинг мене не надто цікавить. Хоча, з іншого боку, є шахісти,  які після кожної партії починають ретельно обраховувати свій рейтинг. Все це дуже умовно. Однак десь раз у квартал я переглядаю ці таблиці, аби відповідно підготуватися до гри з тим чи іншим шахістом. 

- Ширилися чутки, ніби Іванчук теж не проти переїхати до котроїсь із країн, де шахістів більше і цінують, і шанують, ніж в Україні. Хоча після еміграції колишні відомі львівські шахісти Білявський, Дорфман та інші якось тихо зійшли зі сцени, так і не реалізувавшись в західному "едемі" як спортсмени...

- А навіщо кудись їхати? Кілька років тому я виступав за один із турецьких клубів у тамтешньому чемпіонаті країни. Але це зовсім не означає, що я мріяв туди переїхати. А от турецьку мову вивчив, і знаю її цілком пристойно. Я тут народився - в сусідній Терно­пільській області. Тут мої батьки, моя кохана дружина Оксана і мій дім.

- Вас називають "безперерв­но" граючим шахістом. Турнір за турніром - це ж неймовірно виснажує. Ви хоч колись відпочиваєте?

- Переважно у дні свят і то не завжди. Шахи неможливо викинути з голови. Можу прокинутись, скажімо, ще до сходу сонця й аналізувати якусь позицію. Власне, тому й не люблю  сідати за кермо автомобіля, бо можу подумки відволіктися, обмірковуючи комбінацію, і накоїти лиха. За мене це робить дружина, яка залюбки керує машиною. Вона за професією бухгалтер і шахами  настільки, як я, не захоплюється. А щодо відпочинку... Коли буваю вдома, то тричі на тиждень граю у теніс, ходжу на масаж чи у сауну. А ще ми з дружиною є частими глядачами у львівських театрах.  

- Пошуки нового й неординарного завжди є ризиком, який може вилитися і у виграш, і у поразку. Та й життя жодного спортсмена ще ніколи не складалося із суцільних білих смуг. Чи не спокійніше бути прагматиком, керуючись принципом "тихіше їдеш - далі будеш"?

- Шахи - моє життя. Тому вважаю, що в кожній грі треба бути художником і творчо підходити до кожної партії. Адже це дуель інтелектів. А поразки... Перевіреною панацеєю від депресії є інші ігри. Колись дуже захоплювався преферансом, зараз можу піти у казино. Коли не щастить у шахах, то там фортуна обов'язково повернеться обличчям. Сам не раз у цьому переконувався.   

- Колись під час матчу Карпов-Корчний спалахнув скандал щодо того, що серед глядачів були чи то екстрасенси, чи то гіпнотизери, які впливали на суперника. Ви вважаєте це можливим?

- Хто його знає... Особисто я намагаюся триматись від таких людей якнайдалі.

- Більшість спортсменів трохи забобонні. Хтось возить з собою на змагання іграшку-таліс­ман, хтось вдягає під "аді­дасівську" форму стару пошарпану, але "щасливу" футболку. Шахістам це теж притаманно?

- Я не маю такої футболки. А до одягу взагалі ставлюся залежно від настрою. Можу перед грою кілька разів міняти костюми, а можу піти на гру в тому, що під руку потрапить. Правда, якщо дружина поруч, то до такого не допустить.  

- Ви наближаєтесь до того віку, коли чимало відомих шахістів покинули великий спорт. Проте не менше із них (наприклад, той же Таль) грали до старості. Як довго ще робитиме кар'єру гросмейстер Іванчук? 

- Доки не набридне грати. Поки ще на пенсію не збираюся, оскільки вважаю себе достатньо молодим і перспективним шахістом. Прикро тільки, що цей наймасові­ший після футболу вид спорту в Україні дещо підупав і жодним чином не популяризується і практично не підтримується, як, скажі­мо, у тій же Болгарії. Втім, все це не так складно надолужити - талановитої молоді у нас вистачає.

Довідка

Василь Іванчук народився 18 березня 1969 року в с. Копичинці Терно­пільської області. Батько - юрист, мати - викладач фізики. Грати в шахи навчив  батько, коли Василю виповнилося шість років.

У 1985 році виграв юніорський чемпіонат СРСР з шахів і посів третє місце в чемпіонаті України. У 1988 та 1990 роках у складі збірної СРСР став чемпіоном шахових Олімпіад. З 1991 р. входить до складу збірної України. Разом із нею виграє командний чемпіонат світу (2000 р.) в Єревані та шахову Олімпіаду (2004 р.) в іспанському місті Кальвія. Тричі команда України, в якій грав Василь Іванчук, ставала призером шахових Олімпіад.

Тричі він виграв супертурніри в Лінаресі (Іспанія) - в 1989, 1991 та 1995 роках. У 1989 р. Іванчук здобуває перемогу в турнірах у м. Білі (Швейцарія), в 1990 р.  - в Тілбурзі (Нідерланди), у 1991 р. - в  Рейк'явіку (Ісландія),
у 1992 р. - в Дортмунді (Німеччина), 1994 р. - в Мюнхені (Німеччина) та Новгороді (Росія), в 1995 р. - в Хоргені (Швейцарія), у 1996 р. - в Вейк-ан-Зеє (Нідерланди), в 1997 р. - у Белграді (Югославія), у 1998 р. - в Елісті (Росія), в 2000 р. - у Львові (Україна) та Монтекатіні Термі (Італія).

У 2002 році у Москві під час фінального матчу на першість світу з шахів за версією ФІДЕ поступився іншому українському спортсменові - Руслану Пономарьову (4Ѕ:2Ѕ).

У 2004 році Іванчук переміг у чемпіонаті Європи, який відбувався у турецькій Анталії, а у травні 2005-го - на Мемореалі Касабланки в Гавані (Куба). У листопаді 2007 р. виграв чемпіонат світу з бліцу (блискавичної гри у шахи), який проходив у Москві, а перед тим - міжнародний турнір у Форосі (Україна).  

Закінчив Львівський державний інститут фізичної культури. У 1991 році одружився з відомою шахісткою-гросмейстером Алісою Галлямовою, в них народився син Михайло. Проте через кілька років «зіркова» пара розлучилася. У 2007 році Василь Іванчук одружився вдруге.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
8.6217 / 4.19MB / SQL:{query_count}