Нашого цвіту по всьому світу

Лиха доля України, яка упродовж сотень років потерпала від різних окупантів, неодноразово змушувала багатьох українців залишати рідний край і мандрувати світом у пошуках кращого життя

Лиха доля України, яка упродовж сотень років потерпала від різних окупантів, неодноразово змушувала багатьох українців залишати рідний край і мандрувати світом у пошуках кращого життя. І хоча в нових країнах потужними були асиміляційні процеси, наші краяни все ж творили свої організації, будували Божі храми, закладали спортивні клуби та осередки, не забуваючи Батьківщину та залишених там рідних і друзів, а невдовзі досягали значних успіхів у різних ділянках життя.

Вельми добрими були їхні досягнення і у спорті. Особливо у хокеї та футболі. Та, якщо хокей на американському континенті мав свої давні традиції, то футбол після Другої світової війни ще “борсався в пелюшках”. Його розвитку тими роками значною мірою сприяли українські спортивні клуби “Тризуб” (Філадельфія) – чотириразовий чемпіон США у шістдесяті роки, “Чорноморська Січ” (Ньюарк), “УСК (Рочестер), “Леви” (Чикаго), “Україна” (Монреаль) – чемпіон Канади 1957 року та “Україна” (Торонто). Тому й не дивно, що до збірних команд країн Північної Америки запрошували українців. Зенон Снилик (народжений у селі Путятинці поблизу Рогатина), наприклад, провів 92 матчі за команду США, був її капітаном та учасником трьох олімпіад – 1956, 1960, 1964. Остап Стецьків (народжений у Львові та юніор львівської “України”), Володимир Закалужний з-під Перемишля та Мирон Береза з Тернополя виступали за збірну Канади у відбірних змаганнях до чемпіонату світу 1958 року.

Та особлива роль належить українським тренерам – братам Євгену та Володимиру Чижовичам, які фактично стали піонерами у піднесенні футболу в Америці. Родина Чижовичів взагалі належить до найбільш спортивних у нашій заокеанській діаспорі. Найстарший брат Ігор багато років є головою спортивного товариства “Тризуб” (Філадельфія), середній, Євген, був головним тренером олімпійської та національної збірних США, а наймолодший, Володимир – технічним директором (керівником делегації) команди США на чемпіонаті світу 1990 року в Італії.

Євген Чижович – вихователь чемпіонів

Євген народився 27 січня 1935 року в селі Літовиська поблизу Самбора. Його мандрівка в еміграцію проходила тими ж шляхами, що й тисяч українських сімей після війни. З 1945-го до 1949 року родина перебувала в таборі для переселенців поблизу Мюнхена, де три брати й захопилися популярною грою. Емігрувавши за океан, Чижовичі оселилися поблизу Філадельфії, і хлопці одразу ж проявили себе у шкільних футбольних командах. Євген, виступаючи у шкільних колективах, змагався й у місцевому “Тризубі”, а потім отримав запрошення до монреальської “України”, у складі якої разом із Сниликом став 1957 року чемпіоном Канади.

Закінчивши кар’єру футболіста, Євген Чижович приїхав у штат Нью-Джерсі і почав працювати вчителем фізичного виховання у середній школі Мейплвуд, де одночасно запровадив футбольну програму, яка розійшлася між тисячами шкіл країни, а сам він був визнаний найкращим тренером середніх шкіл США. За 36 футбольних сезонів його хлопці виграли 594 матчі, 57 завершили унічию і тільки 137 програли.

Тренерські здібності Євгена швидко помітили й визнані керівники національної федерації футболу. Він отримав тренерську ліцензію вищої категорії ФІФА, й згодом – пропозицію від НОК США стати тренером олімпійської команди, а через два роки – й національної збірної. Упродовж 1973 – 1976 років під його керівництвом збірна здобула кілька вагомих перемог, серед яких найповажніша – 1:0 з олімпійським чемпіоном 1972 року – командою Польщі.

Повернувшись до вищої школи “Колумбія”, Євген здобуває успіхи у різноманітних турнірах. Американці люблять демонструвати здобутки цифрами. Тож порахували: за роки праці український фахівець виховав понад двісті гравців збірних команд окремих штатів, близько 30 футболістів все американської ліги та професійних клубів і членів збірних команд. Згодом Євгену доручили керувати збірною УСЦАК, що влітку 1991 року приїхала в Галичину відзначити 80-ліття спортового товариства “Україна”. Тоді його підопічні-аматори поступилися лише львівським “Карпатам”, а з ліговими командами Івано-Франківська, Тернополя, Луцька і Дрогобича зіграли внічию. Євген Чижович постійно цікавився й потребами розвитку футболу в рідному краю. Кілька років тому, наприклад, він допоміг футбольному інтернатові при професійному училищі в Івано-Франківську, подарувавши його вихованцям сотню комплектів спортивної форми.

В останні роки, коли у США запрацювала професійна ліга (MSL), Чижовича призначили керівником організаційного комітету одного з клубів ліги “Метро-Старз” (Нью-Джерсі). Його головним завданням було добирати молоді футбольні таланти для клубу, адже Євген Чижович знав як досягати успіхів.

Володимир Чижович – слава і легенда

Наймолодший з братів народився 20 квітня 1937 року у тих же Літовиськах. Приїхавши 1949 року до Пенсільванії, Володимир разом зі старшими братами Ігорем та Євгеном увійшов до юнацької команди “Тризуб”, в якій юний “Дзюхо” виявив великий бомбардирський талант.

Закінчивши Римську католицьку вищу школу, юнак поступив до Університету Темпл, де здобув науковий ступінь бакалавра з фізичного виховання і соціальних наук, а пізніше отримав ступінь доктора-магістра з фізичного виховання в Трентонському коледжі. Виступаючи у складі університетської команди, він двічі обирався до “Олл Амерікенс”, і встановив рекорд за кількістю забитих голів – 25 протягом одного сезону. Після закінчення навчання Володимир (або Вальтер – як його стали називати на американський лад) провів 14 сезонів у професійному футболі – чотири роки у “Чорноморській Січі”, три – у команді “українці Нью-Йорка”, один – “Філадельфія Спартакс”, ще один – у “Балтімор Байс” північноамериканської футбольної ліги, п’ять років у професійній лізі Канади. Кілька років Володимира визначали найціннішим гравцем сезону, він не раз ставав кращим бомбардиром ліги, не раз запрошували до лав збірної США. Вболівальники та друзі жартома називали його “штурмовим танком”.
Закінчивши кар’єру успішного гравця, Володимир Чижович почав працювати у Федерації футболу США і згодом очолив молодіжну, олімпійську та національну команди. Під його керівництвом молодіжна команда виборола право участі у фінальних змаганнях чемпіонату світу, а олімпійська – здобула путівку на Олімпійські ігри 1980 року, на котрі через бойкот, оголошений президентом Д. Картером, до Москви не поїхала. Пізніше він став директором національної школи тренерів американської футбольної федерації, організатором щорічних симпозіумів для тренерів різних команд, які здобували тут ліцензії.

Володимир мав великий вплив на розвиток футболу в США: він був також членом технічного комітету федерації, брав участь у розробці структури ліги, системи тренувальних зборів. 1990 року був керівником делегації США на чемпіонаті світу в Італії. Є його заслуга і в тому, що наступного – 1991 року – національна жіноча команда стала чемпіоном світу. В. Чижович також автор популярного футбольного підручника “Футбольна книжка” та співавтор ілюстрованої книжки для самотренування у футболі “Сам на сам”.

На жаль, 2 вересня 1994 року його життя раптово урвалося: на тенісному корті він зазнав трагічного інфаркту. Спеціальна комісія американської федерації футболу гідно оцінила внесок Володимира Чижовича в розвиток популярної гри  в Америці, назвавши його одним із двадцяти найвпливовіших діячів у цьому виді спорту в США. Ім’я українського фахівця навічно занесено до Залу слави “Холл оф Фейм”.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.4109 / 4.06MB / SQL:{query_count}