Гравець однієї команди

Марко Девич завершив кар’єру футболіста

19 червня 2012 року. Переповнена «Донбас Арена» в Донецьку, мільйони телеглядачів по всьому світу, вирішальний матч групового турніру Євро-2012 Україна – Англія. На табло рахунок 0:1 на користь англійців і 62-га хвилина. Захисник Джон Террі в стрибку вибиває м’яча з-за лінії воріт після удару Марко Девича. Всі бачать гол, і лише угорська бригада арбітрів на чолі з Віктором Кашшаї удає, ніби нічого не сталося. Цей незарахований гол стане останньою краплею в розмовах стосовно необхідності застосування відеоповторів у футболі. А Марко Девич залишиться в пам’яті назавжди як людина, чий гол ледь не подарував надію.
Цього тижня Девич офіційно оголосив про завершення кар’єри. Напевно, якби не пандемія, то, цілком можливо, він би ще рік пограв, скажімо, в «Металісті 1925», який хотів бачити його в своїх лавах, аби поставити гарну крапку кар’єрі. Але, як і той незарахований гол, супутні обставини не дозволяють піти гарно. Проте Девич все одно вписав своє ім’я в історію українського футболу. Він перший легіонер у збірній України не з пострадянського простору, автор першого хет-трику в історії збірної, легенда вже «мертвого» харківського «Металіста» і автор незарахованого гола у ворота збірної Англії на Євро-2012. А ще він гравець однієї команди, шалений егоїст, який так і не став своїм в Україні.

Як Кварцяний знайшов Девича

Марко Девич народився 27 жовтня 1983 року в Белграді. Його дитинство припало на воєнні роки, але це не завадило йому грати у футбол. «Мабуть, ні про які інші професії навіть не думав, мріяв тільки про футбол», – сказав він у одному інтерв’ю. Девич був вихованцем команди «Звездара», за яку почав грати у 2000 році. До 2005-го встиг зіграти у ще трьох сербських командах: «Железнік», «Раднічкі» і «Вождовац». Усього в чемпіонаті Сербії провів 63 матчі, забивши вісім голів. У складі команди «Раднічкі» Марко виграв другий дивізіон чемпіонату Сербії, а потім потрапив на очі Віталію Кварцяному.
«У сезоні 2004/2005 мені у «Волинь» знадобився правий півзахисник. На той час у мене працювала людина, яка спеціалізувалася на балканських країнах: Хорватії, Сербії, Чорногорії. Від неї я дізнався, що є молодий хлопець Марко Девич із белградського «Железніка». Ми домовилися, що я подивлюся його в Туреччині, де «Волинь» і «Железнік» в один час проводили збори. Серби повинні були грати з російською «Томью», – згадував у одному інтерв’ю Кварцяний.
«На той час у команди Девича зняли тренера, і другий тренер виставив на поле гравців, яких клуб хотів продати, а Девич залишився в запасі. У перерві ми зажадали, аби Марко поставили в склад. Грав він хвилин п’ять, відразу прийняв м’яч, обіграв гравця, пішов від захисника. А потім його опікун почав Девича «косити» раз, другий ... Марко не витримав, відмахнувся, розпочалася бійка, і обох забіяк вигнали з поля. Але за ці п’ять хвилин він мені сподобався, і я сказав: «Треба брати».
Перші враження про Україну у Девича були не дуже добрі. «Марко прилетів до Києва, де його зустрічали люди з «Волині», – розповів Кварцяний. – Якраз у ті дні була сніжна буря, і Девич усю ніч, поки ми добиралися до Луцька машиною, лаявся, не розуміючи, куди його везуть. А коли встав після сну, не міг зрозуміти, на яку «дику північ» потрапив і навіщо приїхав в Україну. Але йому пощастило –було з ким поспілкуватися: в команді він став шостим сербом».
За луцьку команду Марко зіграв 32 матчі та забив два голи. Здавалось би, дуже мало. Але потрібно зазначити, що весь цей час він був півзахисником. Тільки після переходу в «Металіст» у 2006 році з часом, через дефіцит нападників, Мирон Маркевич почав використовувати його на вістрі атаки.

Зоряний час

«Перший після бога» – так уболівальники харківського «Металіста» величали свого кумира Марко Девича, поки він протягом шести років – з 2006-го по 2012-ий грав за харківську команду.
Мирон Маркевич, який тренував її, насправді зумів зробити з Девича справжнього нападника, тож саме його Марко поважав чи не найбільше. «Для мене тренер номер один – Мирон Маркевич. Він тренер, який уміє витискати з гравців максимум. У «Металісті» при ньому багато гравців показували найкращий футбол у кар’єрі. Вважаю, що в цьому велика заслуга саме головного тренера», – заявляв Девич.
У сезоні-2007/2008 Марко став знаковою постаттю в українському футболі. Регулярно забивав у чемпіонаті і був найкращим його бомбардиром, маючи в активі 19 голів. Його «сватали» в збірну України. ФФУ і Михайличенко казали, що Девич спочатку повинен отримати українське громадянство, а вже потім можна буде говорити про його виклик до збірної. Влітку 2008-го серб набув українське громадянство. Та з 30 травня почали діяти нові правила виступу гравців за збірні. Футболіст міг виступати за збірну іншої країни, якщо проживає на її території п’ять років (раніше мовилося про два роки). На той момент Марко в Україні відіграв тільки 3,5 року, тож мав іще 1,5 року грати тільки в складі «Металіста». Але виник несподіваний чинник: після докладнішого аналізу даної ситуації з’ясувалося, що український паспорт Девич отримав до 30 травня, що давало йому можливість грати за збірну України.
Перший раз за збірну він зіграв у товариському матчі з Норвегією 19 листопада 2008 року. Перший гол у складі збірної забив у своєму дев’ятому матчі 9 лютого 2011-го у товариській зустрічі зі Швецією (1:1). Свій повний матч відіграв проти тих же шведів у товариському поєдинку 10 серпня 2011 року. Це був його 13-ий матч, у 12-ти попередніх його або замінювали, або він сам виходив на заміну.
Щоб яскраво охарактеризувати Марко Девича як гравця і його роль у харківському «Металісті», достатньо передивитися гостьовий матч Ліги Європи проти грецького «Олімпіакосу» в 1/8 фіналу Ліги Європи у березні 2012 року. Безвідповідально, по-піжонськи не забив пенальті, але потім відзначився у критичній ситуації набагато складнішим методом, аніж просто удар із «позначки». «Забивает много и играет ярко, Первый после бога – это Девич Марко!» – саме так зустрічали його в Харкові місцеві уболівальники.
Зігравши в чемпіонаті за «Металіст» 148 матчів (64 голи), у складі харків’ян Девич став п’ятикратним бронзовим призером чемпіонату України та зіграв 34 матчі в Кубку УЄФА/Лізі Європи, забивши в них вісім голів. У сезоні 2011/2012 «Металіст» дійшов до 1/4 фіналу цього турніру, поступившись португальському «Спортингу». 25 травня 2012 року Марко перейшов у «Шахтар», але знову з відтінком скандалу.

Донецька помилка

Насправді Девич мав перейти в «Динамо». Сторони вже узгодили всі умови, проте в останній момент «Металіст» передумав і віддав перевагу пропозиції з Донецька. В цій угоді був один цікавий нюанс: укладаючи з Марко новий контракт, «Металіст» не збільшив у ньому суму відступних, і в підсумку Девич дістався «Шахтареві» за досить сміховинну суму як для гравця такого класу – 5 млн дол. Враховуючи те, що «Металіст» вже практично був у руках оточення тодішнього президента Януковича, всі ці махінації нікого не дивували.
Насправді то був крок назад, а сам Марко став просто розмінною монетою. Бразильська діаспора донеччан просто не приймала «чужих». Марко потрапив до середовища, в якому не міг почуватися комфортно. Та й у нього самого характер  не подарунок, тож цей союз апріорі був приречений на поразку. Можливо, тренери та боси «Шахтаря» зрозуміли це ще до того, як платили «Металісту» гроші за нападника, але тоді було інше питання – будь-що ослабити конкурентів. А тут одразу двох: у «Металіста» забрали нападника (тоді харків’яни реально заважали планам «Шахтаря» щодо тотальної гегемонії в Україні), а з «Динамо» зіграли на випередження.
За донеччан Девич дебютував у переможному матчі за Суперкубок України, під час якого вийшов на поле на 77-ій хвилині. Перехід у донецький клуб дозволив йому провести два матчі в Лізі чемпіонів – із «Норшелланном» та «Ювентусом». Але закріпитися в основному складі йому не вдалося. Також у 2012 році Девич зіграв 12 матчів у складі збірної, три з яких припали на домашній Євро. Проти шведів він вийшов на заміну в компенсований час. Проти французів – на початку другого тайму. Проти англійців вийшов у основному складі, відіграв 69 хвилин і не забив того славнозвісного гола.
В лютому 2013 року Марко повернувся до Харкова. «Дуже радий, що повернувся, без перебільшення, в рідну команду! Найперше хочу подякувати «Шахтарю» за той час, який я там провів», – сказав Девич. За «Шахтар» у чемпіонаті він зіграв 12 ігор і забив чотири голи, а за «Металіст» 10 ігор (п’ять голів). Це дозволило йому в одному сезоні стати срібним призером чемпіонату і чемпіоном. Влітку 2013-го Марко одружився.

Слід у історії та зникнення в нікуди

Ну а в 2013 році Девич нарешті залишив свій слід у історії футбольної України, щоправда, знову не зовсім коректно. В жовтні 2013-го зробив хет-трик в поєдинку із Сан-Марино і став першим українським футболістом, який у футболці національної команди забив три голи в одному матчі. Після нього на цей момент у складі збірної України хет-трик зміг виконати тільки Андрій Ярмоленко. Рівно через рік і місяць після історичного хет-трику в рамках відбору на Євро-16 він забив три голи у ворота Люксембурга.
Парадоксально, але події саме того поєдинку повністю розладнали стосунки Девича із партнерами по національній збірній України. Не його сербське коріння стане каменем спотикання, не його натуралізація збентежить «синьо-жовтих», а саме його характер – егоцентричність. У тій зустрічі Марко двічі забив з гри, а третій гол оформив із пенальті, хоча пробивати його мав не він. Девич не зважив усі недоліки та переваги, поставивши потребу задовольнити індивідуальну гольову жагу над взаєминами з партнерами. Він ніколи відкрито про це не говорив, і його ніхто ніколи публічно не звинувачував у нехтуванні командних інтересів. Але його ніколи не приймали так тепло, як нині в збірній футболісти приймають далеких від української ментальності Марлоса чи Жуніора Мораєса… У 2014 році Девич покинув Україну. На тлі політичної кризи в Україні у лютому 2014-го Марко перейшов у російський «Рубін».
16 березня того ж року забив перший гол у чемпіонаті Росії нижегородській «Волзі», а 22 травня зіграв свій останній матч у складі збірної України. Всього на його рахунку 35 матчів у складі головної команди і сім забитих голів. Після свого знаменитого хет-трику в збірній він зіграв лише два матчі і забив один гол. Його кар’єра почала поступово йти на спад.
Із січня 2015 року на правах оренди Девич грав у катарському «Аль-Райяні», де в 18 матчах забив 11 голів. Після повернення з оренди провів у «Рубіні» ще сезон, забив дев’ять голів у 25 матчах, в тому числі у ворота «Ліверпуля» на «Енфілді». 1 січня 2017 року офіційно покинув Казань. У січні 2017-го підписав контракт із «Ростовом», розрахований на 1,5 року, однак через п’ять місяців договір був розірваний за обопільною згодою.
У серпні 2017 року Марко став гравцем клубу «Вадуц» із Ліхтенштейну, який виступає в другому дивізіоні Швейцарії. У складі цієї команди він став володарем Кубка Ліхтенштейну. В серпні 2018-го став гравцем азербайджанського «Сабаха». Зігравши 21 матч і забивши вісім голів, у серпні 2019 року Девич повернувся у «Вождовац», а на початку 2020-го знову опинився в «Сабаху». Проте пандемія змусила керівництво клубу розірвати контракт, а самого Девича поставити крапку в кар’єрі, про що він заявив у інстаграмі.
«Я щасливий і гордий з того, що у мене був шанс займатися тим, що я найбільше люблю. Хочу подякувати родині, батькам і всім дорогим друзям за нескінченну любов і підтримку, яку вони дарували мені весь цей час. Хочу висловити подяку керівникам, тренерам, гравцям команд і збірної України і всім тим, з ким я мав честь співпрацювати. Кожен кінець – це новий початок!» – написав Марко Девич.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6548 / 4.18MB / SQL:{query_count}