Буденність без дива

“Шахтар” здобуває тринадцятий Кубок України

фото: shakhtar.com
Дива не сталося. Донецький “Шахтар” у фіналі Кубка України спокійно і на класі розбив першоліговий “Інгулець” та завоював черговий трофей. “Гірники” святкують перемогу в Кубку України вчетверте поспіль і втринадцяте в історії. І за цим показником вони випереджають усі інші команди нашої країни. 
Щодо самого матчу, то Паулу Фонсека перед грою здивував вибором воротаря. Олексій Шевченко грав у двох зустрічах УПЛ, але в останньому турі у основу повернувся П’ятов, і в фіналі Кубка всі очікували знову побачити саме його. Проте Андрія на полі не було. Можливо, на вибір вплинула не найвдаліша гра П’ятова у матчі з “Олександрією” – роботи було не так багато, але він пропустив перший гол в УПЛ з грудня, а ось Шевченко свої два матчі провів “сухо”. Втім, Фонсека не особливо і ризикував – роботи у воротаря у фіналі було вкрай мало.
“Інгулець” не побоявся спробувати зіграти в атакуючий футбол проти “Шахтаря”, але поплатився. Шансів у команди із смт Петрове практично не було. У перші 10-15 хвилин “Інгулець” навіть більше володів м’ячем, активно йшов вперед, але не витримав темпу “гірників”, коли вони остаточно “включилися”. Не обходилося, зокрема, і без допомоги арбітра, який також намагався тримати інтригу до останнього. У середині першої 45-хвилинки Євген Арановський не побачив, як Ситников дав по ребрах на лінії штрафного Мораесу, а трохи пізніше не призначив “чистий” пенальті за підкат Павлова проти Ісмаїлі. У складі “Шахтаря” найголосніше обурювався, здається, Фонсека, інші все розуміли й так.
І матч, по суті, завершився, коли на ударну позицію вийшов Тете. 19-річний бразилець поставився до суперника без краплі жалю, але його якоюсь мірою можна зрозуміти – хавбеку ще тільки потрібно завойовувати місце в стартовому складі “Шахтаря”. На 28-й хвилині, коли спершу Тете підставив ногу після невдалого за виконанням прострілу Таксона і відправив круглого у ворота – 1:0. Через 11-ть хвилин і бразилець оформив дубль після класичної для “гірників” комбінації: Ісмаїлі підключився і прострілив, а Тете знову підставив ногу – 2:0. А перед самим свистком на перерву Тайсон вивів на побачення з голкіпером Мораеса, який без проблем зробив рахунок 3:0.

У перерві Сергію Лавриненку вдалося “завести” свою команду, яка почала грати активніше. Не можна сказати, що у Шевченка в воротах стало більше роботи, але гра принаймні стала веселішою, а не відбувалась тільки біля штрафного майданчику “Інгульця”. Втім, за гостроту продовжував відповідати “Шахтар”. Був шанс оформити дубль у Мораеса, але Жуніор з десяти метрів пробив у Ситникова. Однак настільки добрим не виявився Соломон, який всього через дві хвилини після того, як з’явився на полі, класно “вразив” ворота. Ізраїльський футболіст взяв і запустив м’яч над голкіпером з лінії штрафного майданчика..
Далі навіть залишки якихось тактичних побудов “Інгульця” розсипалися. Було видно, що петрівська команда вже дограє, а “Шахтар” тільки почав набирати обертів. На щастя, донеччани вирішили до абсолютної ганьби суперника не доводити, пробиваючи то повз, то взагалі не пробиваючи. Донеччани й самі допускали просто жахливі розриви між лініями, але петрівцям довести до “гола престижу” хоч одну свою атаку не вдалося.
Якщо відкинути буденність перемоги “Шахтаря”, то слід виокремити кілька аспектів. Маркос Антоніо, Тете і Манор Соломон – сьогодення і майбутнє “Шахтаря”. Якщо восени ми критикували гірників за літні покупки (Фернандо, Сіпріано), яким спершу дали шанс, а потім взагалі не випускали, то зараз ситуація інша.
Зимові трансфери підсилили “Шахтар”. Тете у фіналі забив перші свої голи за новий клуб. Очевидно, що у нього величезний потенціал: дриблінг, швидкість. Для порівнянь з Дугласом Костою і Вілліаном поки не вистачає тільки дальнього удару.
Соломон проявляє себе як класний джокер: він майже завжди значно посилює гру в атаці, коли виходив на заміни. У півфіналі з “Дніпром-1” відразу ж додав гостроти і динаміки в атаці навіть під час масивної оборони суперника (до речі, у тому матчі він також забив дальнім ударом, але гол записали на Маркоса Антоніо, у якого потрапив м’яч).
Антоніо поки виглядає як головний і найбільш вдалий трансфер, для “Шахтаря”, він дійсно може стати новим Фредом: ухвалення рішень на хорошому рівні, бачення поля, передачі на будь-який смак, у гравця величезний потенціал. Він дуже добре відіграв і півфінал з “Дніпром-1”, і останні матчі в УПЛ. Схоже, можна, нарешті, позбавлятися від Алана Патріка.
Про головну проблему “Шахтаря” всі прекрасно знають. У фіналі особливих “дірок” у захисті не було, але посилюватися влітку критично необхідно. Болбат може грати правого захисника в УПЛ, але це не рівень ЛЧ, Ордець досі не продовжив контракт, залишається два центральні захисники – Хочолава і Матвієнко.
Проблема в тому, що завжди робилася ставка на захисників з українським паспортом, а зараз їх неможливо взяти: свої вихованці не готові, Бондаренко, куплений з “Олександрії” ще й не грав, купувати з клубів УПЛ просто немає кого. Тож не дивно, що з’явилися чутки про можливе підписання “гірниками” 32-річного Хачеріді.
Щодо “Інгульця”, то це казка, яка була потрібна українському футболу. З п’яти останніх фіналів Кубка у чотирьох грали “Шахтар” і “Динамо”, тільки в сезоні 2015/16 ситуацію “розбавила” “Зоря”, програвши “Шахтарю”. А у середу ми вперше побачили команду з першої ліги у фіналі Кубка – це справжнє диво, яке, можливо, не повториться ще 28 років.
“Інгулець” показав приклад усім клубам нижчих українських ліг, що немає нічого неможливого – можна перемагати представників УПЛ і бути за крок від групового етапу Ліги Європи.
Кубкові змагання у всіх країнах – це шанс для команд з нижчих ліг, глибинок, місць, де люди раз у житті можуть побачити свою команду в такому матчі. Згадайте “Бредфорд Сіті” з підвалу англійських ліг, який дістався до фіналу Кубка ліги. Це найголовніша родзинка кубкових турнірів – такі сенсації ми запам’ятовуємо надовго, а жителі Петрового запам’ятають назавжди.
  

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9281 / 4.4MB / SQL:{query_count}